23 листопада 2020 рокум. Ужгород№ 260/2460/20
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Іванчулинця Д.В.,
при секретарі судового засідання - Костелей І.Ф.,
за участю сторін:
позивача - Сухіна М.В.,
представника відповідача - Фурт С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, 88008, ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
У відповідності до ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 23 листопада 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено та підписано 07 грудня 2020 року.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач), в якому просить: 1) визнати дії Пенсійного фонду неправомірними і зобов'язати перерахувати пенсію позивача, згідно довідок по зарплаті оригінали виписок, які знаходяться в пенсійному фонді із виходу на пенсію по інвалідності 15.03.2011 року починаючи з 31.07.2011 року на пенсію по віку до сьогоднішнього дня; 2) зобов'язати відповідача дорахувати позивачу до загального стажу період навчання в автошколі Роменського району Сумської області по направленню військового комісаріату від 07.11.1968 року по 06.03.1969 року; 3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області відшкодувати позивачу збитки в розмірі два мільйони гривень.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 липня 2020 року відкрито загальне позовне провадження в даній адміністративній справі.
Ухвалою суду від 21 серпня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при виході позивачем на пенсію по інвалідності 15.03.2011 року, останній звернувся до Виноградівського пенсійного фонду щодо нарахування пенсії. Переглянувши трудовий стаж позивача, пенсійний орган вказав, що потрібно принести виписки по зарплаті за 60 місяців підряд, згідно записів трудової книги, які позивач хоче взяти для нарахування пенсії. В подальшому, звернувшись до пенсійного фонду з виписками, такі відмовились прийняти, в зв'язку з тим, що позивач не платив соціальні внески, та коли будуть довідки, що позивач дійсно сплачував соціальні внески, тоді будуть прийняті довідки, про заробітну плату і зроблять перерахунок пенсії. Зазначає, що не приймати виписки по заробітній платі, пенсійний фонд не мав права, так як підтверджень по сплаті соціальних внесків, за часів існуванні Радянського Союзу і запису в трудовій книжці було не потрібно. Позивач звертає увагу, що йому 60 років виповнилося 31.07.2011 року і останній міг би піти на пенсію за віком, однак йому відмовили, вимагаючи довідки про сплату соціальних внесків.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що протоколом № 8144 від 31.08.2011 року пенсію позивачу призначено з 15 березня 2011 року, тобто з дати встановлення інвалідності. Згідно даних матеріалів пенсійної справи для обчислення пенсії по інвалідності була врахована заробітна плата (дохід) за відповідні періоди. Зазначає, що згідно довідок, повних відпрацьованих місяців нараховано 57 місяців, за особистою заявою пенсіонера можна зарахувати ще 3 будь -які неповні місяці для наявності необхідних 60 календарних місяців. Однак, звертає увагу, що оскільки в матеріалах пенсійної справи була відсутня заява щодо виключення періодів до 60 календарних місяців страхового стажу за вибором пенсіонера з урахуванням вище зазначеного. Тому, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії по інвалідності, засобами програмного забезпечення обрано найбільш доцільний період заробітку та відповідно виключений період страхового стажу.
Позивач в судовому засідання позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити у задоволенні позову.
Свідки в судовому засіданні підтвердили факт спільної праці з позивачем під час спірного періоду, зокрема з 1980 р. по 1981 р., нарахування заробітної плати та авансових платежів, а також наголошували, що всі обов'язкові відрахування здійснював роботодавець.
Розглянувши подані сторонами документи, матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, свідків, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 10 червня 2011 року позивач звернувся із заявою встановленого зразка до управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі Закарпатської області для призначення пенсії по інвалідності.
Протоколом № 8144 від 31.08.2011 року, який міститься в матеріалах пенсійної справи, пенсію позивачу призначено з 15 березня 2011 року, тобто з дати встановлення інвалідності, загальний страховий стаж згідно поданих документів склав 12 років 7 місяців 2 дні.
31 липня 2011 року позивачу виповнилося 60 років, та відповідно останній набув право на призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
17 вересня 2019 року позивачем була подана заява про перехід на інший вид пенсії, з урахуванням рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 260/1437/18, яким позов був частково задоволений.
В подальшому позивача було переведено з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, загальний стаж після зарахування відповідних періодів роботи склав 19 років 9 місяців 14 днів.
Позивач під час розгляду справи намагався довести факт неодноразового звернення після 31 липня 2011 року до управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі Закарпатської області щодо переведення на інший вид пенсії, а саме на пенсію по віку, однак не надав жодного доказу такого звернення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-Х11 (далі - Закон № 1788) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-1V (далі - Закон № 1058).
Частиною 4 ст. 24 Закону № 1058 визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років.
Згідно ч. 1 ст. 40 Закону № 1058 для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року, незалежно від перерв, та за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року.
У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.
За вибором особи, яка звернулася за пенсією, з періоду, за який враховується заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії, виключається період до 60 календарних місяців страхового стажу підряд за умови, що зазначений період становить не більше ніж 10
відсотків тривалості страхового стажу, врахованого в одинарному розмірі. У всіх випадках, крім випадку, передбаченого абзацом другим частини першої цієї статті, період, за який враховується заробітна плата, після виключення 10 відсотків тривалості страхового стажу, не може бути меншим ніж 60 календарних місяців.
Як встановлено судом, згідно паспортних даних позивачу виповнилось 60 років 31 липня 2011 року. З матеріалів пенсійної справи позивача вбачається, що станом на момент виникнення права на призначення пенсії по віку, трудовий стаж позивача складав більше 19 років. Тобто позивач, відповідно до ст. 26 Закону № 1058, 31 липня 2011 року набув право на призначення/перерахунок пенсії за віком.
Суд зазначає, що відповідач передчасно зробив висновок щодо відсутності 60 місяців періоду для призначення пенсії по віку, оскільки з архівних довідок отриманих від різних роботодавців як позивачем самостійно так і відповідачем на офіційні запити підтверджується трудовий стаж більше 19 років.
При вирішені даного спору, суд, відповідно до ст. 6 КАС України, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У відповідності до ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини та п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
З огляду на вимоги Конвенції та практику Європейського суду з прав людини ("Спорронг та Льонрот проти Швеції") до правовідносин щодо отримання пенсії слід застосовувати засади юридичної визначеності, зокрема в частині права особи на розумні очікування "мирного володіння майном".
У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.
Враховуючи наведене, з метою ефективного захисту порушеного права суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області перерахувати пенсію ОСОБА_1 починаючи з 31.07.2011 року на пенсію по віку.
Разом з тим, щодо позовної вимоги про визнання неправомірними дій відповідача, то суд вважає, що така задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не було надано доказів звернення до відповідача із заявою про перехід на інший вид пенсії, крім заяви, яка була подана 17 вересня 2019 року, з урахуванням рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 260/1437/18.
Стосовно вимоги про зобов'язання відповідача зарахувати в страховий стаж період навчання позивача в автошколі з 07.11.1968 р. по 06.03.1969 р., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися, до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До набрання чинності Законом № 1058, питання обчислення стажу роботи визначалось ст. 56 Закону № 1788.
Відповідно до п. «д» вказаної статті до стажу роботи зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до п. 5 Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1998 № 65, зміст навчання - це науково - обґрунтований методичний та дидактичний навчальний матеріал, засвоєння якого забезпечує здобуття освіти і кваліфікації згідно з освітньо - кваліфікаційним рівнем.
Згідно з п.п. «з» п. 109 Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженого Постановою Радою Міністрів СРСР від 03.08.1972 року № 590, крім роботи в якості робітника або службовця до загального стажу роботи зараховується також: навчання в училищах і школах системи державних трудових резервів і системи професійно - технічної освіти (в ремісничих, залізничних училищах гірничопромислових школах і училищах, школах фабрично-заводського навчання, училищах механізації сільського господарства, технічних училищах, професійно-технічних училищах і т.д.) і в інших училищах, школах і на курсах з підготовки кадрів, з підвищення кваліфікації і з перекваліфікації.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що немає підстав для врахування до страхового стажу період навчання позивача на курсах водія з 07.11.1968 р. по 06.03.1969 p., оскільки навчання на курсах водіїв не передбачено вказаним вище переліком.
Вирішуючи питання про наявність підстав для зобов'язання відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі два мільйони гривень, суд виходить з таких мотивів.
Як визначено у ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Разом з тим, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п.п. 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»)
Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Обов'язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. А у випадку відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України, незаконність рішення, дії чи бездіяльності завдана шкода повинна бути доведена.
Однак, судом не встановлено наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача, оскільки позивачем не доведено та не надано доказів звернення до відповідача із заявою про перехід на інший вид пенсії. Крім того, позивачем у позовній заяві не наведено обґрунтування зазначеної ним суми моральної шкоди.
Також позивач просив зобов'язати відповідача відшкодувати витрачені кошти, які пов'язані з розглядом справи в сумі 4118,00 грн., однак доказів понесення позивачем вказаних витрат надано не було, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення на користь позивача зазначених витрат.
Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, наявність правових підстав для задоволення позову частково, із зазначених у рішенні підстав.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 241 - 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, 88008, ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області перерахувати пенсію ОСОБА_1 починаючи з 31.07.2011 року на пенсію по віку.
3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).
СуддяД.В. Іванчулинець