09 грудня 2020 року Справа № 160/9995/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
20.08.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2015 року по 28.02.2018 року не в повному обсязі, відповідно до довідки від 21.07.2020 року № 51 протиправними;
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 70 днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки у розмірі 39 159,75 грн. протиправною;
- визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 35 днів невикористаної основної відпусти за 2019 рік у розмірі 19 579,88 грн. протиправною;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 недоплачувану суму індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2015 року по 28.02.2018 року в розмірі 101 658,82 грн.;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 70 днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки у розмірі 39 159,75 грн.;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 35 днів невикористаної основної відпусти за 2019 рік у розмірі 19 579,88 грн.;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільнені починаючи з 24.01.2019 року по день фактичного розрахунку відповідно до наданого розрахунку середнього заробітку.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що після звільнення з військової служби 24.01.2019 відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, грошову компенсацію за невикористані дні основної відпусти за 2019 рік. Крім того позивач вказує, що відповідачем протиправно ненараховано та невиплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період часу з 01.04.2015 по 28.02.2018. З вказаних підстав позивач просить суд стягнути з відповідача вказані грошові компенсації, індексацію грошового забезпечення та зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.08.2020 відкрито провадження у справі № 160/9995/20 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
01.10.2020 представником відповідача надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості здійснити виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям не було. Крім того, зазначено, що грошові доходи військовослужбовців протягом 2016-2018 збільшувались та перевищували ймовірний розмір виплати індексації, а тому підстав для її виплати не було. Також, зазначено про те, що позивачем під час звільнення жодного рапорту на виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в установленому порядку не подавалось, а з урахуванням відсутності правового механізму врегулювання даного питання, підстав для здійснення виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової за 2015-2019 роки не вбачається. Щодо нездійснення ОСОБА_1 виплати грошової компенсації за дні невикористаної основної відпусти за 2019 рік, то такі твердження є безпідставними, оскільки у день звільнення 24.01.2019, вказана компенсація була виплачена, що підтверджується відповідними відомостями. Щодо позовних вимог відносно виплати середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, то середній заробіток не входить до структури заробітної плати, а відповідно до такої вимоги має бути застосовано тримісячний строк звернення, який є пропущеним.
12.10.2020 на адресу суду від позивача надійшла письмова відповідь на відзив, в якій підтримано аналогічну правову позицію викладену в позовній заяві та зазначено, що доводи відповідача, викладені у відзиві, є безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
19.10.2020 на адресу суду від представника відповідача надійшли письмові заперечення, в яких останній підтримав доводи викладені у відзиві на позовну заяву та зазначив, що з позивачем при звільненні проведено розрахунок у відповідності до законодавства, а тому підстав для задоволення позову не має.
Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 20.06.2009 по 24.01.2019 ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України за контрактом.
11.11.2015 ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій, посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 .
24.01.2019 на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України № 19 (по стройовій частині), відповідно до пп. «б» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я), позивач був виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України та звільнений з військової служби в запас.
23.06.2020 представником позивача було направлено адвокатський запит на адресу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про надання інформації, зокрема:
- надати інформацію чи здійснювалося нарахування та виплата індексації грошового забезпечення, передбаченої Законом України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» ОСОБА_1 в період з 01 січня 2016 року по 24 січня 2019 року включно;
- у випадку якщо індексація грошового забезпечення за певний період ОСОБА_1 не виплачувалася, зазначити з яких підстав та сформувати довідку з відображенням розміру індексації грошового забезпечення помісячно за період в якому не проводилася її виплата;
- надати довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 помісячно за період з 01 січня 2016 року по 29 січня 2019 року включно (із зазначенням усіх складових грошового забезпечення);
- надати витяг з наказу про звільнення з військової служби ОСОБА_1 ;
- надати інформацію чи була виплачена ОСОБА_1 в день звільнення - 29 січня 2019 року грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
На зазначений запит відповідачем було надано відповідь № 2/21/19-1082 від 21.07.2020, в якій було зазначено, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2019 (70 днів) позивачу невиплачена так як відсутній правовий механізм врегулювання питання виплати компенсації за дні невикористаної відпустки як учаснику бойових дій особам, звільненим військової служби, які до виключення їх зі списків особового складу не подавали в установленому поряд рапорт на виплату компенсації. Розмір грошової компенсації відповідно до довідки складає 39 159,75 грн.
Крім того, до листа було долучено довідку про розмір грошового забезпечення № 51 від 21.07.2020 та витяг з наказу про звільнення з військової служби ОСОБА_1 № 19 від 24.01.2019.
Вважаючи дії та бездіяльність відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
Стосовно позовних вимог відносно визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2015 року по 28.02.2018 року не в повному обсязі, відповідно до довідки від 21.07.2020 року № 51 та зобов'язання стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії суму індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2015 року по 28.02.2018 року в розмірі 101 658,82 грн., то з цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Так, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закону № 1282-ХІІ) визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Статтями 2 та 4 Закону № 1282-ХІІ, зокрема, передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Приписами частини другої статті 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Тобто, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 6 Закону № 1282-ХІІ).
Згідно п. 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
В силу пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Відтак, позовні вимоги в частині визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2015 року по 28.02.2018 року не в повному обсязі, відповідно до довідки від 21.07.2020 року № 51, суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Суд також зауважує, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у даній справі.
Викладене в сукупності свідчить про те, що доводи відповідача щодо відсутності коштів для виплати індексації, на переконання суду, не заслуговують на увагу, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Враховуючи те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, враховуючи протиправність дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу у не повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2015 року по 28.02.2018 року, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену суму індексації грошового забезпечення за вказаний період.
При цьому слід зауважити, що суд вважає вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з індексації грошового забезпечення в конкретній сумі є передчасними та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки нарахування сум є виключними дискреційними повноваженнями відповідача, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
Стосовно позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 70 днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки у розмірі 39 159,75 грн. та стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за 70 днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки у розмірі 39 159,75 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.
За приписами ч. 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року № 504/96-ВР визначені види відпусток (далі - Закон України «Про відпустки»).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14 травня 2015 року № 426-VIII, який набрав чинності 06.06.2015 року, Закон України «Про відпустки» доповнено статтею 16-2, до якої в подальшому відповідними Законами вносились зміни та яка станом на момент виникнення спірних відносин викладена в наступній редакції: «Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік».
Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Частиною 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку із навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Згідно з абз. 2, 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до ч. 17 ст. 10-1 Закону № 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Частиною 18 ст. 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
В силу вимог ч. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене в Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ та «;Про оборону України» від 6 грудня 1991 року № 1932-ХІІ.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під особливим періодом розуміють період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім цього, в ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски.
Разом із цим, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI наказу Міністра оборони України від 7 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Аналіз наведених норм чинного законодавства України (на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу) свідчить про те, що відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Аналогічна позиція наведена у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), та постанові Великої палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) провадження № 11-550заі19.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, суд приходить до висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 рік по 2019 рік.
В той же час, позивач просить стягнути з відповідача грошову компенсацію за 70 діб невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 39 159,75 грн. Однак, нарахування грошової компенсації відпустки є виключною компетенцією відповідача. Тому суд не може перебирати на себе повноваження Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та втручатись в її дискреційні повноваження. Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень не можуть бути виправдані з підстав доцільності та необхідності врегулювання спірних відносин.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Тому суд вважає за необхідне для захисту прав позивача зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 24.01.2019.
Відносно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 35 днів невикористаної основної відпусти за 2019 рік у розмірі 19 579,88 грн. та стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за 35 днів невикористаної основної відпусти за 2019 рік у розмірі 19 579,88 грн., то з цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, згідно витягу з наказу № 19 від 24.01.2019 (по стройовій частині) про звільнення ОСОБА_1 , позивачу було визначено до виплати:
- премію за період з 1 по 24.01.2019 в розмірі 65 відсотків посадового окладу;
- грошову компенсацію за невикористані 35 календарних днів щорічної основної відпустки за 2019 рік;
- одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 13 років.
Крім того, згідно довідки № 51 від 21.07.2020, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України, компенсація відпустки склала 19 579,88 грн.
Крім того, з наданих відповідачем відомостей розподілу виплат вбачається, що станом на 15.01.2019 позивачу виплачено заробітну плату у сумі 16 850,72 грн.; станом на 24.01.2019 позивачу виплачено 126 235,19 грн.
Тобто фактично позивачу було виплачено 143 085,91 грн.
Разом з тим, відповідно до довідки № 51 від 21.07.2020, виданої Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України ОСОБА_1 всього нараховано 145 264,88 грн.
Різниця між виплаченою позивачу сумою та нарахованою є 2 178,97 грн.
Відповідач з цього приводу зазначає, що ним з суми 145 264,88 грн. було утримано військовий збір, однак з довідки № 51 від 21.07.2020 вбачається, що сума 145 264,88 грн. є такою, що підлягає до нарахування.
Поряд з цим, позивач дійшов висновку, що оскільки йому було виплачено 143 085,91 грн. замість 145 264,88 грн., то відповідачем не було виплачено грошову компенсацію за 35 днів невикористаної основної відпусти за 2019 рік у розмірі 19 579,88 грн., що також на переконання суду, не відповідає дійсності, оскільки різниця між виплаченою сумою та нарахованою складає лише 2 178,97 грн., що в жодному разі не свідчить про не виплату відповідачем ОСОБА_1 грошової компенсації за 35 днів невикористаної основної відпусти за 2019 рік.
З огляду на викладене, в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 35 днів невикористаної основної відпусти за 2019 рік у розмірі 19 579,88 грн. та стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за 35 днів невикористаної основної відпусти за 2019 рік у розмірі 19 579,88 грн., слід відмовити.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільнені починаючи з 24.01.2019 року по день фактичного розрахунку відповідно до наданого розрахунку середнього заробітку, то ці вимоги є передчасними та фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 241-246, 250 КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2015 року по 28.02.2018 року не в повному обсязі, відповідно до довідки від 21.07.2020 року № 51.
Зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачувану суму індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2015 року по 28.02.2018 року.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 70 днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 70 днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 24.01.2019.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Повний текст рішення суду складений 09 грудня 2020 року.
Суддя А. Ю. Рищенко