07 грудня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/15958/19
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Баранця О.М.
розглянувши матеріали касаційної скарги Київської міської ради
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Ващенко Т.М.
від 12.05.2020 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Кропивна Л.В., Дідиченко М.А., Калатай Н.Ф.
від 22.07.2020
за позовом Київської міської ради
до Приватного підприємства «Ярослава-96»
про розірвання договору та стягнення 1 396 418,34 грн
Київська міська рада звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства «Ярослава-96» про розірвання договору № ОПФ/2018 від 20.12.2018 та стягнення 1 396 418,34 грн, з яких: 1 032 726,20 грн оплати за товар, 301 329,64 грн пені, 25 804,00 грн 3 % річних, 36 558,50 грн інфляційних втрат.
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.05.2020, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020, у справі № 910/15958/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Київська міська рада 21.08.2020 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 у справі № 910/15958/19.
Ухвалою Верховного Суду від 24.09.2020 касаційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 у справі № 910/15958/19 залишено без руху та надано строк для усунення зазначених у ній недоліків, а саме: запропоновано протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху навести конкретну підставу касаційного оскарження судових рішень, визначену у абзаці 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначити яку норму процесуального права суд порушив.
Верховний Суд ухвалою від 26.10.2020 повернув касаційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 у справі № 910/15958/19 оскільки скаржником не усунуто недоліки касаційної скарги зазначені в ухвалі Верховного Суду від 24.09.2020.
Київська міська рада 11.11.2020 повторно звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 у справі № 910/15958/19.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 17.11.2020 визначено склад колегії суддів: Баранець О.М. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В.І.
Перевіривши матеріали касаційної скарги судом встановлено, що вона подана без дотримання вимог статті 290 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Приписами частини 3 статті 311 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; та/або зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Таким чином процесуальний закон покладає на скаржника обов'язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.
З урахуванням змін до Господарського процесуального кодексу України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
При цьому, скаржник у касаційній скарзі, зокрема, зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування правових висновків щодо застосування приписів статей 236, 238 Господарського процесуального кодексу України у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 910/1546/19
Проте, скаржником у цій частині не зазначено самих правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах сформульованих у вищенаведеній постанові Верховного Суду, що порушує правило, встановлене пунктом 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України.
Із огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також покликання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах.
Лише посилання скаржника на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, як на підставу касаційного оскарження судового рішення, без зазначення правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що не були враховані в оскаржуваному судовому рішенні, не є належним виконанням приписів пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу.
Поряд з цим, скаржник також у касаційній скарзі посилається на приписи пункту 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Однак, в цій частині у поданій касаційній скарзі не визначено відповідної підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме частиною 2 цієї статті.
Системний аналіз наведених положень Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
З огляду на викладене та, враховуючи принцип диспозитивності та принцип рівності всіх сторін перед Законом та судом, Верховний Суд доходить висновку, що касаційна скарга не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України враховуючи вищевикладені недоліки.
Наслідком неусунення названих недоліків протягом установленого строку є повернення касаційної скарги відповідно до частини четвертої статті 174 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням наведеного касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 174, 234, 235, 288, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Касаційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 12.05.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2020 у справі № 910/15958/19 залишити без руху.
2. Надати Київській міській раді строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків, який становить 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
3. Київській міській раді усунути недоліки, встановлені в даній ухвалі, у такий спосіб:
- навести підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, які передбачено абзацом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з обґрунтуванням наявності таких підстав.
4. Роз'яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали скарга буде вважатись неподаною та буде повернута скаржнику.
5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя - доповідач О. Баранець