Справа №357/3086/16-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/11986/2020
02 грудня 2020 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Березовенко Р.В.,
Суханової Є.М., із участю секретаря Потоцької О.О., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Дніпрофінансгруп»до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Автобізнес Україна» про стягнення заборгованості за кредитним договором,
29 лютого 2016 року ПАТ «Комерційний банк «ЕКСПОБАНК», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Дніпрофінансгруп», звернулося до суду з вказаним позовом, де зазначило, що 17.01.2008 року між банком та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір.
На підставі правочину, позичальнику було надано кредит в сумі 28 000 доларів США на строк до 16.01.2015 року.
Відповідно до його умов, позичальник зобов'язувався своєчасно сплачувати кредит, проценти, нараховані за обслуговування кредиту, але своїх зобов'язань не виконав.
Загальна сума заборгованості позичальника з нарахованими процентами на 19.02.2016 року становить 56 665,43 доларів США та 8 955,59 грн, із яких: заборгованість за кредитом - 26 929,14 доларів США, що по курсу НБУ, станом на 19.02.2016 року, в гривневому еквіваленті - 719 646,50 грн, заборгованість за відсотками - 12 531,58 доларів США, що по курсу НБУ, станом на 19.02.2016 року, у гривневому еквіваленті - 334 890,30 грн, заборгованість за нарахованою щомісячною комісією за кредитне обслуговування - 8 955,59 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 14 914,14 доларів США, що по курсу НБУ, станом на 19.02.2016 року, в гривневому еквіваленті - 398 561,16 грн., пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 2 290,57 доларів США, що по курсу НБУ, станом на 19.02.2016 року, в гривневому еквіваленті - 61 212,50 грн.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір поруки, згідно якого поручитель взяла на себе зобов'язання перед позивачем відповідати за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі, а в разі невиконання зобов'язань за кредитним договором - поручитель та позичальник відповідають як солідарні боржники.
Оскільки позичальником умови кредитного договору не виконані, то позивач просив суд стягнути з відповідачів солідарно вказану вище суму боргу та судові витрати.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , солідарно, на користь Публічного акціонерного Товариства «Комерційний банк «ЕКСПОБАНК», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Дніпрофінансгруп», заборгованість по кредитному договору в сумі 804 052,20 грн та судові витрати - 12 018,04 грн.
На обґрунтування ухваленого рішення місцевий суд зазначив наступне.
Як встановлено судом, між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «ЕКСПОБАНК», правонаступником якого є ПАТ «Комерційний банк «ЕКСПОБАНК», та відповідачем ОСОБА_1 17.01.2008 року було укладено кредитний договір №317/АК-2008, за умовами якого банк надає позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит в сумі 28 000 доларів США, що за офіційним курсом долара США до гривні на день укладення цього договору становить 141 400,00 грн., зі сплатою 12 процентів річних та наступним порядком погашення суми основної заборгованості до 16 числа кожного місяця згідно графіку, який вказаний в додатку 1 до договору кредиту, з кінцевим терміном повернення до 16 січня 2015 року, що стверджується копією кредитного договору / т.1 а.с. 12-16 /.
В п.1.5 договору передбачено, що кредит надається позичальнику на купівлю автомобіля.
Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту. Розрахунковим періодом для сплати процентів є період з першого по останнє число місяця, що передує місяцю сплати процентів. Проценти нараховуються за період користування кредитом. Остаточний розрахунок за процентами провадиться одночасно з поверненням кредиту у строки, що зазначені у цьому договорі. Проценти нараховуються виходячи з умовної кількості днів у році 360 днів. /п.3.5 договору/.
Згідно п.3.7 договору позичальник повертає кредит банку шляхом внесення готівки через касу банку/переказу коштів на позичковий рахунок із спливом строку, що встановлений п.1.3 договору та графіком повернення кредиту.
Умовами договору передбачено, що погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості: прострочена заборгованість за комісією, що нарахована згідно п.п. 4.5.1, 4.5.2 цього договору, та пеня за її несвоєчасну сплату; прострочена заборгованість за нарахованими процентами та пеня за їх несвоєчасну сплату; строкова заборгованість за процентами; прострочена заборгованість за кредитом та пеня за несвоєчасне повернення кредиту; строкова заборгованість за кредитом. Залишок коштів може бути спрямований на дострокове повернення кредиту або сплату процентів /п.3.8 договору/.
Отже, згідно умов даного кредитного договору можливо зробити висновок, що позичальник зобов'язувався своєчасно та в повному обсязі погашати кредит із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями.
Згідно з п.п. 5.2, 5.3 договору у разі прострочення позичальником строків сплати процентів, несвоєчасну сплату комісії за кредитне обслуговування, а також прострочення строків повернення кредиту, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,2 % від суми боргу за кожний день прострочення.
Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 договору позичальник відповідає перед банком за виконання цього договору всім своїм майном і коштами, на які може бути звернено стягнення у порядку, встановленому законодавством України. Для забезпечення своїх зобов'язань за цим договором позичальник передає банку у заставу транспортний засіб марки Chevrolet Aveo TC58U, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_2 РВ ДДАІ МВС України 09.01.2008 року.
Загальна вартість предмету застави за згодою сторін становить 140 560 грн, що за офіційним курсом гривні до долара США на день укладення цього договору становить 27 833,66 доларів США.
Судом встановлено, що в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 17.01.2008 року укладено договір поруки, на підставі якого поручитель зобов'язується у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій /пені, штрафу/, у розмірі, в строки та в порядку, передбачених договором кредиту, що слідує з копії договору поруки /т.1 а.с.19/.
Як вказано в п.4.5 договору поруки, поручитель підписанням цього договору підтверджує, що цей договір не вступає в суперечності з попередніми угодами поручителя, він ознайомлений з умовами договору кредиту, інформований про фінансово-економічний (майновий) стан позичальника і повністю розуміє свої обов'язки згідно з цим договором, не знаходиться під впливом тяжких обставин і умови цього договору придатні для поручителя та не є невигідними для нього.
В суді було встановлено, що позичальник порушив умови кредитного договору щодо своєчасного повернення основного кредиту та сплати відсотків за користування кредитом, передбачених умовами кредитного договору.
Наведене підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором, який було проведено позивачем станом на 19.02.2016 року.
Так, за позичальником рахується заборгованість за тілом кредиту в сумі 26929,14 дол. США, що за офіційним курсом долара США до гривні на цю дату /1 дол. США = 26,7237 грн./ становить 719 646 грн 50 коп.; заборгованість за процентами в сумі 12 531,58 дол. США, що становить 334 890 грн 30 коп., прострочена заборгованість за нарахованою щомісячною комісією за кредитне обслуговування становить 8 955 грн. 59 коп.; пеня за несвоєчасну сплату кредиту за період з 19.03.2013 року по 19.02.2016 року в сумі 14 914,14 дол. США, що становить 398 561 грн. 16 коп.; пеня за несвоєчасну сплату відсотків за період з 19.03.2013 року по 19.02.2016 року в сумі 2 290,57 дол. США, що становить 61 212 грн. 50 коп., а всього 1 532 221 грн. 65 коп.
Цей розрахунок приймається судом до уваги, оскільки він проведений згідно з умовами кредитного договору, при цьому враховано всі здійснені позичальником платежі на погашення кредиту.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона /боржник/ зобов'язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
В ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання /неналежне виконання/.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа /кредитодавець/ зобов'язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику /грошові кошти у такій самій сумі/ у строк та в порядку, що встановлені договором.
За ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників /солідарних боржників/ кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
За ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу /регрес/ до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
А тому з врахуванням приписів наведених вище правових норм та умов кредитного договору і договору поруки, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості за кредитним договором, оскільки позичальником порушено умови договору щодо своєчасного погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами.
За ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст.524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Застосування іноземної валюти як засобу платежу врегульовано і дозволено Декретом КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України «Про банки і банківську діяльність».
Суд вважає, що позивачем правомірно було надано споживчий кредит в іноземній валюті.
Так, відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.
В даному випадку кредитний договір було укладено сторонами 17.01.2008 року.
На час укладення цього кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.
Відповідачі посилаються на те, що сума кредиту, зафіксована в кредитному договорі в розмірі 28 000 доларів США, що на дату укладення договору становить 141 400 грн.
Як вказано вище, з кредитного договору вбачається, що кредит надається саме в іноземній валюті з послідуючою конвертацією для перерахування позичальником коштів за придбаний автомобіль, нарахування та сплата процентів проводиться також у валюті кредиту, тобто, в іноземній валюті, в договорі зафіксовано суму кредиту у гривні на день укладання договору.
За ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, законодавством передбачено надання кредиту в іноземній валюті та виконання цього зобов'язання у гривнях за офіційним курсом на день платежу, в даному випадку, розрахунок заборгованості проведено за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку, що не суперечить приписам діючого законодавства.
За положеннями ч. 5 ст. 11 та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Вбачається, що кредитний договір відповідає положенням ч. 2 ст. 11 Закону України ''Про захист прав споживачів'', чинної на момент виникнення правовідносин, а саме містить особу та місцезнаходження кредитодавця; мету - для придбання транспортного засобу, форму його забезпечення - застава транспортного засобу, порука, предмет договору - кредитні кошти у розмірі 28000 дол. США, плату за користування у розмірі 12,00 % річних, строк погашення до 16.01.2015 року, порядок проведення розрахунку щодо повернення коштів, здійснення оплати за проценти, порядок нарахування процентів, право дострокового погашення, дата видачі кредиту.
Як передбачено положеннями ст. 203 ЦК України, для чинності правочину особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Зі змісту ч. 1 ст. 627 ЦК України вбачається, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Ознайомившись з умовами кредитного договору та вважаючи їх прийнятними для себе, позичальник підписав договір, чим висловив своє волевиявлення.
Крім того, позичальнику ніщо не перешкоджало отримати кредит у національній валюті. Доказів протилежного відповідачами не надано.
Щодо посилань відповідача ОСОБА_1 на те, що він не підписував та відповідно не отримував будь-які кошти згідно заяви на видачу готівки №55 від 17.01.2008 року, то вони спростовуються висновками проведеної судово-почеркознавчої експертизи від 01.09.2017 року за №572/573/17-32, згідно яких підпис від імені ОСОБА_1 , що міститься в графі «Підпис отримувача» у заяві на видачу готівки №55 від 17.01.2008 року, виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та технічних засобів ОСОБА_1 .
Відповідно до п.15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов'язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Отже, вказаною нормою забороняється нарахування процентів, штрафних санкцій та пені військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, резервістам та військовозобов'язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду. Надане відповідачем посвідчення лише підтверджує його статус особи, що є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалід війни, але ніяким чином не підтверджує факт його статусу військовослужбовця, резервіста чи військовозобов'язаного, а так само і період його призову під час мобілізації, що мають право на пільги визначені вказаною вище нормою закону. Будь-яких інших доказів на підтвердження цього факту відповідачем суду надано не було.
Отже, відповідачами не доведено, що кредитний договір містить несправедливі та дискримінаційні умови, які порушують принцип добросовісності та справедливості, факт відсутності передачі відповідачу ОСОБА_1 будь-яких грошових коштів згідно заяви на видачу готівки №55 від 17.01.2008 року, наявність у останнього статусу особи, що має право на пільги визначені п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тоді як за ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.
Як зазначено вище, в порушення умов договору кредиту, ОСОБА_1 протягом тривалого часу не здійснює погашення процентів за користування кредитом у встановлені терміни.
Як вбачається з матеріалів справи, загальна сума заборгованості позичальника з нарахованими процентами станом на 19.02.2016 року становить 56 665,43 доларів США та 8955,59 грн., яка складається:
заборгованість за кредитом - 26929,14 доларів США, що по курсу НБУ станом на 19.02.2016 року у гривневому еквіваленті 719646,50 грн.,
заборгованість за відсотками - 12531,58 доларів США, що по курсу НБУ станом на 19.02.2016 року у гривневому еквіваленті 334890,30 грн.,
заборгованість за нарахованою щомісячною комісією за кредитне обслуговування - 8955,59 грн.,
пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 14914,14 доларів США, що по курсу НБУ станом на 19.02.2016 року у гривневому еквіваленті 398561,16 грн.,
пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 2290,57 доларів США, по курсу НБУ станом на 19.02.2016 року у гривневому еквіваленті 61212,50 грн.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Статтею 526 ЦК передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.
Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
В даному випадку, судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним.
Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.
Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.
Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності ... є підставою для відмови у позові.
Відповідачі просять суд застосувати строки позовної давності щодо позовних вимог банку.
Так, позивач звернувся до суду захистом своїх прав 29.02.2016 року, отже для позовних вимог про стягнення процентів та щомісячної комісії за кредитне обслуговування за період до 29.02.2013 року сплив строк позовної давності, а тому суд вважає за необхідне на підставі ст. 267 ЦК України відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів та щомісячної комісії за кредитне обслуговування за період до 29.02.2013 року.
Отже, враховуючи вище викладене суд вважає за необхідне позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, нарахованих процентів та щомісячної комісії за кредитне обслуговування задовольнити частково та стягнути з відповідачів на користь позивача борг який утворився станом на 29.02.2016 року в розмірі 719 646 грн. 50 коп. - тіло кредиту та 34 405 грн. 70 коп. - проценти за користування кредитом, а всього 754 052 грн. 20 коп.
Як вказано вище, згідно п.п. 5.2, 5.3 договору у разі прострочення позичальником строків сплати процентів, несвоєчасну сплату комісії за кредитне обслуговування, а також прострочення строків повернення кредиту, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,2 % від суми боргу за кожний день прострочення.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 549, ч. 1 ст. 550 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України суд має право у випадку виникнення спору з приводу розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінивши розмір заборгованості та розмір штрафних санкцій (неустойки), зменшити її розмір у тому випадку, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто зменшити розмір штрафних санкцій (неустойки) через її неспівмірність із розміром основного зобов'язання.
Розмір заборгованості та штрафних санкцій (розмір неустойки), їх співмірність, обставини, які дають суду право застосувати або не застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України, є фактичними обставинами справи, встановлення яких судом відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 214 ЦПК України є обов'язковою умовою при розгляді справи та ухваленні судового рішення у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).
Згідно із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 4 вересня 2014 року (справа № 6-100цс14), ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, суд може з власної ініціативи чи за клопотанням сторони застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України до вимог про стягнення пені, за умови, що розмір нарахованої пені значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
А тому, суд врахувавши положення ст. ст. 3, 509, 551, 627 ЦК України, засади справедливості, добросовісності та розумності, що повністю узгоджується з правовою позицією ВССУ, викладеній в ухвалі від 13.09.2017 року по справі №727/6829/15-ц, а також враховуючи майновий стан відповідачів, соціальний статус відповідача ОСОБА_1 , як особи, що є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалід війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 19.10.2017 року, та учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 05.11.2015 року, вважає за можливе зменшити розмір нарахованої пені, визначивши її розмір в сумі 50 000 грн.
А тому, з врахуванням всього вищенаведеного, суд вважає за можливе стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 804 052 грн. 20 коп. / гривневий еквівалент за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості - 26,7237 грн. за один дол. США/.
На підставі ст.ст. 79, 88 ЦПК України підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів на користь позивача і судові витрати по справі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: судовий збір в сумі 12 018 грн. 4 коп. - порівну з кожного по 6 009 грн. 2 коп.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні.
Просить рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити по справі нове про залишення без задоволення позову.
Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, керуючись наступним.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, 17.01.2008 між ВАТ КБ «Екскобанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Екскобанк», та ОСОБА_1 укладено договір кредиту і забезпечення №317/АК-2008 ( а.с. 12-14 т. 1, а.с. 170-174 т. 3 ).
За умовами правочину, позичальник отримав від банку кредит у сумі 28 000 доларів США на придбання автомобіля, під 12 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту 16.01.2015, із передачею в заставу банку автомобіля Шевролет Авео, 2007 року випуску, держномер. НОМЕР_1 , загальною вартістю 140 560 грн, що за офіційним курсом гривні до долара США на день укладення цього договору становить 27 833,66 доларів США ( там же ).
Погашення кредиту передбачено шляхом сплати щомісячних платежів відповідно до графіку погашення кредиту з 16.02.2008 по 16.01.2015 ( а.с. 15-16 т. 1 ).
Постановою №41 правління Національного банку України від 22 січня 2015 року відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ «КБ «Екскобанк» ( а.с. 26 т. 1 ).
Рішенням №15 Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26 січня 2015 року розпочато процедуру його ліквідації ( а.с. 27 т. 1 ), а рішенням №245 від 29 грудня 2015 року - продовжено строки по 31 березня 2017 року та призначено уповноваженою особою Фонду Волощука І.Г. ( а.с. 28 т. 1 ).
22 лютого 2016 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернулася до боржника з вимогою сплати заборгованості за кредитним договором, а 09 березня 2016 року - до суду з вказаним позовом, посилаючись на порушення умов кредитного договору ( а.с. 1-4, 17 т. 1 )
Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, заборгованість за договором, станом на 19.02.2016, складає, зокрема, прострочена заборгованість за тілом кредиту в сумі 26 929,14 доларів США, що еквівалентно 719 646,50 грн, прострочена заборгованість за відсотками - 12 531,58 доларів США, що еквівалентно 334 890,30 грн, прострочена заборгованість за нарахованою щомісячною комісією за кредитне обслуговування - 8 955,59 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 14 914,14 доларів США, що еквівалентно 398 561,16 грн, пеня за несвоєчасне повернення відсотків - 2 290,57 доларів США, що еквівалентно 61 212,50 грн ( а.с. 5-9 т. 1 ).
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , солідарно, на користь Публічного акціонерного Товариства «Комерційний банк «ЕКСПОБАНК», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Дніпрофінансгруп», заборгованість по кредитному договору в сумі 804 052,20 грн та судові витрати - 12 018,04 грн ( а.с. 1-10 т. 3 ).
При цьому, 06 березня 2018 року між ПАТ «КБ «Експобанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» було укладено договір №50 про відступлення ( купівлі-продажу ) прав вимоги, а згідно додатку №1 «Реєстр договорів, права вимоги за яким відступаються та боржників за такими договорами» до цього договору, право вимоги за договором №317/АК-2008 від 17 січня 2008 року, укладеного з ОСОБА_1 , ПАТ «КБ «Експобанк» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» ( а. с. 175- 180, 182-184 т. 3 ).
Постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2019 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року скасовано.
Позов Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» до ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» заборгованість по кредитному договору за період з 01.03.2013 по 16.01.2015 у сумі 10 110, 83 доларів США заборгованості по тілу кредиту, 1 257,52 доларів США - заборгованості по процентам за користування кредитом, 251,51 доларів США - заборгованості по комісії, що разом складає 11 619,86 доларів США.
В решті позову відмовлено.
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» до ОСОБА_2 відмовлено.
Компенсовано за рахунок держави Державною судовою адміністрацією понесені Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Експобанк» судові витрати у вигляді судового збору у сумі 4 486,43 грн.
На обґрунтування ухваленої постанови судом другої інстанції зазначено, зокрема, про те, що позивач звернувся до суду з даним позовом 29.02.2016.
Строк кредитного договору закінчився 16.01.2015, відтак стягненню підлягає заборгованість по кредиту, відсоткам за користування кредитом та комісією у період з 01.03.2013 до 16.01.2015.
Відповідно до графіка погашення кредиту за період з 01.03.2013 по 15.01.2015 позичальник мав сплатити 10 110,83 доларів США по тілу кредиту, 1 257,52 доларів США - процентів за користування кредитними коштами та 251,51 доларів США комісії.
Оскільки ці суми позичальником не сплачені позов у цій частині підлягає задоволенню.
Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 19 серпня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково і скасовано постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2019 року в частині задоволених позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту і забезпечення №317/АК-2008 за період з 01 березня 2013 року по 16 січня 2015 року у сумі 10 110,83 доларів США тіла кредиту, 1 257,52 доларів США процентів за користування кредитом, 251,51 доларів США комісії.
Передано справу №357/3086/16-ц в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту і забезпечення № 317/АК-2008 за період з 01 березня 2013 року по 16 січня 2015 року у сумі 10 110,83 доларів США тіла кредиту, 1 257,52 доларів США процентів за користування кредитом, 251,51 доларів США комісії на новий розгляд до суду апеляційної інстанції
На обґрунтування ухваленої постанови зазначено, зокрема, про те, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята без додержання норм матеріального і процесуального права ( а.с. 66-79 т. 4 ).
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2020 року залучено у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Експобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Автобізнес Україна» про стягнення заборгованості за кредитним договором правонаступника позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Дніпрофінансгруп» ( а.с. 104-107 т. 4 ).
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору щодо переданої справи в зазначеній частині позовних вимог виходить із наступного.
Відповідно до постанови Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц ( провадження № 61-8862сво18) зазначено, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.
Відтак, заявлені вимоги позивача щодо стягнення комісії з ОСОБА_1 , з точки зору суду другої інстанції, не підлягають задоволенню.
Що ж до решти вимог, то суд апеляційної інстанції вважає їх обґрунтованими з огляду на слідуюче.
Заявлені вимоги позивача були подані 29 лютого 2016 року ( а.с. 30 т. 1 ).
Відтак, враховуючи строк позовної давності про який просить застосувати відповідач ( а.с. 237 т. 2 ), заборгованість за кредитним договором необхідно рахувати з 01 березня 2013 року по 16 січня 2015 року - який є останнім днем укладеного кредитного договору, у відповідності до положень ст. 257 ЦК України, згідно якої загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відтак, розмір заборгованості за правочином за вказаний період згідно додатку №1 до договору кредиту ( а.с. 15-16 т. 1 ) становить 10 110,83 ( 393,17 + 397,10 + 401,07 + 405,08 + 409,13 + 413,22 + 417,36 + 421,53 + 425,74 + 430,00 + 434,30 + 438,65 + 443,03 + 447,46 + 451,94 + 456,46 + 461,02 + 465,63 + 470,29 + 474,99 + 479,74 + 484,54 + 489,38 ) доларів США, а проценти - 1 257,52 ( 101,11 + 97,18 + 93,21 + 89,19 + 85,14 + 81,05 + 76,92 + 72,75 + 68,53 + 64,27 + 59,97 + 55,63 + 51,24 + 46,81 + 42,34 + 37,82 + 33,26 + 28,65 + 23,99 + 19,29 + 14,54 + 9,74 + 4,89 ) доларів США ( а.с. 15-16 т. 1 ).
Будь-яких доказів на спростування зазначеного розміру заборгованості за вказаним правочином відповідно до положень ст.ст. 77-81 ЦПК України відповідач, ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції, не надав
А тому, відповідно до положень ст. 13 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства, згідно якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, суд другої інстанції вважає за необхідне задовольнити заявлені вимоги, з цього приводу, в визначеному ним розмірі.
При цьому, обставини укладення кредитного договору, його умови, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, не доказуються, оскільки вони встановлені рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року, постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2019 року та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 19 серпня 2020 року, в частині, що набрала законної сили.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив обставини в цій частині справи, визначив відповідно до них правовідносини і, з додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 256, 265, 267, 526, 530, 533, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 259, 263-265 ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитом у сумі 10 110,83 доларів США та відсотків за користування кредитом - 1 257,52 доларів США, за період з 01 березня 2013 року по 16 січня 2015 року.
А тому, доводи ОСОБА_1 про незаконність та необґрунтованість рішення в цій частині, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм процесуального права та неправильне застосування норма матеріального права при його ухваленні, зокрема, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 17 Закону України « Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 8, 9, 19, 42, 129 Конституції України, ст.ст. 598, 1050 ЦК України, ст.ст. 8, 10, 27 ЦПК України, з точки зору суду другої інстанції та в силу викладеного, не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді скарги.
Посилання апелянта на те, що місцевим судом залишені без задоволення клопотання відповідача та його представника, суддя ухилився від виконання своїх обов'язків при розгляді справи, з точки зору суду другої інстанції, не є належною правовою підставою для задоволення апеляційних вимог щодо зазначеної частини рішення, оскільки будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин, передбачених ст.ст. 77-80 ЦПК України, апелянтом не надано.
Інші обставини, зазначені представником апелянта в суді апеляційної інстанції, зокрема, про необхідність зупинення провадження у справі до розгляду інших вимог апелянта, зокрема, про визнання кредитного договору недійсним, за яким Шевченківським районним судом м. Києва 08 липня 2019 року відкрито провадження, на думку апеляційного суду та у силу викладеного, не є правовою підставою для задоволення апеляційних вимог.
А тому, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України.
Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.
Рішення місцевого суду в частині стягнення комісії, з точки зору суду другої інстанції підлягає скасуванню відповідно до положень ст. 376 ЦПК України із ухваленням нового про залишення зазначених позовних вимог без задоволення.
Слід зазначити і про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Дніпрофінансгруп», з точки зору суду другої інстанції, не позбавлене можливості звернутись до суду за захистом своїх законних прав та інтересів, якщо так вважає, у встановлених законом порядку та підставах, за інший період часу.
При цьому, апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ).
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 жовтня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Дніпрофінансгруп»до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Автобізнес Україна» про стягнення заборгованості за кредитним договором, в частині стягнення комісії з ОСОБА_1 скасувати та ухвалити за цими вимогами нове судове рішення про залишення їх ( вимог ) без задоволення.
В частині рішення про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у сумі 10 110,83 доларів США та відсотків за користування кредитом - 1 257,52 доларів США, за період з 01 березня 2013 року по 16 січня 2015 року, залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий А.С. Сержанюк
Судді: Р.В. Березовенко
Є.М. Суханова