Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 362/6942/18
Номер провадження 22-ц/824/13757/2020
Головуючий у суді першої інстанції О.Л. Марчук
Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
02 грудня 2020 року місто Київ
Номер справи 362/6942/18
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),
суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.
секретар судового засідання: Сіра Ю.М.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2020 року, ухвалене у складі судді Марчука О.Л., в приміщенні Васильківського міськрайонного суду Київської області, повне рішення складене 05.06.2020, -
ОСОБА_1 у листопаді 2018 року звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 , відповідно до вимог якого та з урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог, просив суд стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у розмірі 234232,80 грн та моральну шкоду в сумі 10000 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 25.09.2018 о 15.30 на 31-му км автомобільної дороги Київ-Одеса відповідач, керуючи автомобілем «Опель», д.н.з. НОМЕР_1 , не дотримався безпечної дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем позивача «Ленд Ровер Фрілендер», д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок чого останній зазнав механічних пошкоджень. Вказані обставини належним чином зафіксовані протоколом про адміністративне правопорушення, який було складено відносно відповідача.
Згідно звіту про оцінку вартості завданих позивачу збитків, спричинених пошкодженням транспортного засобу від 14.11.2018 розмір заподіяних внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачу збитків становить 344232,88 грн. у розмірі ринкової вартості транспортного засобу на момент пригоди, оскільки відновлювальний ремонт є недоцільним з економічної точки зору.
Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди не була застрахована, Моторним (транспортним) страховим бюро України 09.01.2019 позивачу було здійснено регламентну виплату в розмірі 100000 грн. Враховуючи той факт, що залишки пошкодженого транспортного засобу позивача були продані ним за 10000 грн згідно договорів комісії та купівлі-продажу від 24.11.2018, а здійснена Моторним (транспортним) страховим бюро регламентна виплата не покрила заподіяної відповідачем майнової шкоди, позивач був змушений звернутись до суду із вказаним позовом.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Дане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що внаслідок ДТП, яка сталася з вини ОСОБА_2 , автомобіль позивача було фактично знищено, чим останньому завдано майнової та моральної шкоди. При цьому, суд зазначив, що оскільки Моторним (транспортним) страховим бюро України було здійснено на користь позивача виплату в розмірі 100000 грн, а позивачем відчужено належний йому пошкоджений транспортний засіб за 10000 грн, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу залишок майнової шкоди у розмірі 234232,88 грн. Разом з тим, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважав, що на відшкодування спричиненої моральної шкоди з відповідача на користь позивача необхідно стягнути завдану моральну шкоду в сумі 1000 грн.
Не погоджуючись із ухваленим у даній справі заочним рішенням суду в частині стягнення з нього матеріальної шкоди в сумі 234232,88 грн, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на неповне з'ясування обставин справи при вирішенні даного спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв'язку із чим просив рішення суду у частині стягнення з нього на користь позивача матеріальної шкоди скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині вимог.
В обґрунтування поданої скарги, ОСОБА_2 вказував на те, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення у даній справі, не врахував того, що фактично позивач не визнав свій автомобіль фізично знищеним внаслідок ДТП та розпорядився ним на власний розсуд (відчужив), а страхова компанія виплатила позивачу страхове відшкодування в узгодженому з потерпілим розмірі, визначеному на підставі ст.ст.30, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тобто у повному обсязі відшкодувала заподіяну майнову шкоду в межах ліміту, встановленого п.9.2 статті 9 вказаного Закону, у зв'язку із чим відсутні правові підстави для застосування ст.1194 ЦК України та стягнення із відповідача заявлених позивачем вимог про стягнення майнової шкоди. При цьому місцевим судом не було враховано, що вказані вимоги позивача про стягнення майнової шкоди є передчасними, так як ним не було проведено відповідної оцінки автомобіля після ДТП, а наведена у договорі комісії від 24.11.2018 оцінка пошкодженого автомобіля явно та очевидно не відповідає реальній вартості залишків пошкодженого транспортного засобу.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_3 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін як законне і обґрунтоване. Зазначила про те, що Моторне (транспортне) страхове бюро України здійснило позивачу виплату відшкодування у розмірі, яка є обов'язковою в межах ліміту своєї відповідальності, а решту непокритої майнової шкоди повинен відшкодувати саме відповідач, як винна особа. При цьому вказала, що позивач визнав свій автомобіль фізично знищеним внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини відповідача, та щоб не витрачати більше коштів на зберігання його залишків, які із часом зберігання втрачали б свою ринкову вартість, він здійснив їх відчуження.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені судом належним чином. Причини неявки в судове засідання відповідач та його представник суду не повідомили, будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи на адресу суду від останніх також не надходило.
Суд апеляційної інстанції, на підставі положень частини другої статті 372 ЦПК України вважав за можливе провести розгляд справи за відсутності відповідача та його представника. Неявка вказаних осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги відповідача, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, у відповідності до положень ч.ч. 2, 5 ст.263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Вбачається, що рішення суду першої інстанції відповідачем фактично оскаржується в частині стягнення з нього на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 234232,88 грн. За таких, обставин, судом апеляційної інстанції рішення суду в частині задоволених судом позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 моральної шкоди не перевіряється, оскільки воно останнім не оскаржується.
Так, задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини ОСОБА_2 , позивачу було завдано матеріальних збитків. Проте, у зв'язку із сплатою Моторним (транспортним) страховим бюро України на користь позивача суми страхового відшкодування в розмірі 100000 грн та відчуження останнім належного йому пошкодженого транспортного засобу за 10000 грн, позивачу не відшкодованою залишилась матеріальна шкода, завдана пошкодженням його автомобіля у розмірі 234232,88 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони в повній мірі відповідають зібраним по справі доказам та вимогам закону, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 25.09.2018 о 15 год. 30 хв. на 31-му кілометрі автодороги «Київ-Одеса» відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Опель Омега», н.з. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля «Ленд Ровер Фрілендер», н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , внаслідок якої обидва транспортних засоби зазнали механічних пошкоджень.
Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 23.11.2018 ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 та ч.1 ст.130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу (а.с.115, т.1).
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 08.11.2014 власником автомобіля «Ленд Ровер Фрілендер», н.з. НОМЕР_2 є ОСОБА_1 (а.с.13, т.1).
Як убачається з поданих учасниками справи у суді першої інстанції заяв по суті справи, на момент скоєння 25.09.2018 дорожньо-транспортної пригоди відповідачем не було укладено договору страхування цивільно-правової відповідальності, як власника наземного транспортного засобу. Вказана обставина ніким з учасників справи не оспорювалася.
Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно зі статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
За положеннями статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно з статтею 1194 ЦК України в разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Так, у відповідності до положень пункту 21.4 статті 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.
Статтею 28 зазначеного Закону визначено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно статті 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.
Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 643/4161/15-ц зроблено висновок, що порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано вищенаведеною статтею 30 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Порядок відшкодування шкоди, пов'язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, який згідно зі статтею 8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватися не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують його вартість до ДТП. У разі якщо власник транспортного засобу не згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати з евакуації транспортного засобу з місця цієї пригоди.
У відповідності до підпункту «а» пункту пункту 41.1 статті 41 вказаного Закону Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Як убачається із поданою позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції заяви про зменшення розміру позовних вимог, МТСБУ здійснило йому регламентну виплату у розмірі 100000 грн. При цьому ОСОБА_1 було продано за 10000 грн пошкоджений автомобіль, відновлювальний ремонт якого з економічної точки зору є недоцільним.
Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи копією виписки з карткового рахунку позивача, копіями договорів комісії та купівлі-продажу транспортного засобу від 24.11.2018 (а.с.188-190, 191, 191 т.1).
Згідно звіту про оцінку вартості (розміру) збитків, спричинених пошкодженням транспортного засобу від 14.11.2018, вартість збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу «Ленд Ровер Фрілендер», н.з. НОМЕР_2 , становить 344232,88 грн. Відновлювальний ремонт є недоцільним з економічної точки зору.
За вказаним звітом ринкова вартість вказаного колісного транспортного засобу складає 344232,88 грн, вартість відновлювального ремонту 737877,43 грн (а.с.14-23, т.1).
Згідно з ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України).
Встановивши, що належний позивачу автомобіль «Ленд Ровер Фрілендер», н.з. НОМЕР_2 , є фізично знищеним, оскільки витрати на його ремонт перевищують його ж вартість на момент ДТП, а залишки вказаного транспортного засобу реалізовані останнім, суд першої інстанції, з урахуванням вимог наведеного вище законодавства, дійшов правильного висновку, що обґрунтованим є відшкодування власнику цього автомобіля різниці між фактичним розміром шкоди (344232,88грн), проведеною МТСБУ регламентною виплатою (100000 грн), а також вартістю залишків пошкодженого автомобіля, які були отримані позивачем внаслідок продажу пошкодженого транспортного засобу в розмірі 10000 грн, що у загальному розмірі складає 234232,88 грн.
При цьому колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги про те, що вимоги позивача про стягнення матеріальної шкоди є передчасними, так як ним не було проведено відповідної оцінки автомобіля після ДТП, а наведена у договорі комісії від 24.11.2018 оцінка пошкодженого автомобіля явно та очевидно не відповідає реальним залишкам самого транспортного засобу.
Відхиляючи дані доводи, колегія суддів враховує, що якщо відповідач вважає, що пошкоджений автомобіль мав іншу вартість після ДТП, ніж та за яку він був проданий, то згідно ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов'язок довести обставини, що мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, відповідач був зобов'язаний її спростувати, надавши відповідні висновки чи інші, передбачені ст.76 ЦПК України докази, чого в свою чергу він не зробив.
Також, відхиляючи дані доводи колегія суддів враховує, що діюче процесуальне законодавство надає стороні широке коло можливостей для надання доказів чи спростування доказів, наданих іншою стороною, в тому числі згідно ст.106 ЦПК України відповідач мав можливість провести експертне дослідження за власною ініціативою на спростування доводів позивача щодо вартості пошкодженого автомобіля, проте не зробив цього. З будь-якими заявами, клопотаннями з цього питання він як до суду першої інстанції так і до апеляційного суду не звертався.
Згідно ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи той факт, що позивачем було здійснено продаж залишків пошкодженого транспортного засобу за 10000 грн, а відповідачем в ході розгляду справи, як в суді першої, так і апеляційної інстанції не було спростовано належними та допустимими доказами вартості автомобіля після ДТП, посилання відповідача у своїй апеляційній скарзі на необґрунтованість позовних вимог в цій частині є безпідставними та не можуть слугувати для скасування законного та обґрунтованого рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Суду у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», (Hirvisaari v. Finland), від 27.09.2001 р., п.32.)
Таким чином, оскаржене рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, яким відповідно до ст. 89 ЦПК України була надана належна оцінка в межах предмету позову, наведених на обґрунтування своїх доводів та заперечень сторін, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, то суд апеляційної інстанції відповідно до ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
В контексті правил ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст.367, 368, п. 1 ч.1 ст. 374, ст.ст.375, 381-384, 388, 389 ЦПК України, суд, -
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди в сумі 234232,80 грн залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 08.12.2020.
Судді:
Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
О.І. Шкоріна