01 грудня 2020 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 758/16143/17
провадження номер: 22-ц/824/12896/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.
за участю секретаря - Орел П.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 липня 2020 рокуу складі судді Ларіонової Н.М., у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Київенерго», правонаступником якого є комунальне підприємство «Київтеплоенерго», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
У листопаді 2017 року публічне акціонерне товариство «Київенерго» (далі - ПАТ «Київенерго») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
Позовна заява мотивована тим, що відповідач ОСОБА_1 проживає у квартирі АДРЕСА_1 та є споживачем послуг з центрального опалення та гарячої води, які надає товариство. Вказував, що відповідач користується наданими позивачем послугами з центрального опалення та постачання гарячої води, однак не в повному обсязі виконує зобов'язання щодо їх оплати, внаслідок чого станом на 01 липня 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 33 977 грн 97 коп., а саме: 26 237 грн 63 коп. - заборгованість за централізоване опалення; 818 грн 31 коп. - заборгованість за постачання гарячої води, 6 922 грн 03 коп. - три проценти річних та інфляційна складова боргу.
З урахуванням наведеного, ПАТ «Київенерго» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за надані послуги з центрального опалення у розмірі 26 237 грн 63 коп., заборгованість за постачання гарячої води у розмірі 818 грн 31 коп., три проценти річних та інфляційні у розмірі 6 922 грн 03 коп.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 03 травня 2019 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2019 року, замінено позивача ПАТ «Київенерго» на його правонаступника - комунальне підприємство «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») (а.с.52-53, 120-124, т.1).
Протокольними ухвалами Подільського районного суду міста Києва від 28 липня 2020 року у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення відповідачу безоплатної правничої допомоги та про залучення до участі у справі Головне управління Держпродспоживслужби в місті Києві у якості третьої особи - відмовлено (а.с.156, т.1).
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 28 липня 2020 року позов ПАТ «Київенерго», правонаступником якого є КП «Київтеплоенерго», задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість, яка виникла станом на 01 липня 2017 року, а саме: за послуги з центрального опалення у розмірі 26 237 грн 63 коп., за постачання гарячої води у розмірі 818 грн 31 коп., три проценти річних та інфляційні у розмірі 6 922 грн 03 коп., а всього - 33 977 грн 97 коп.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ПАТ «Київенерго» належним чином виконувало взяті на себе зобов'язання, а відповідач користувалась наданими послугами, проте не здійснювала належним чином їх оплату, внаслідок чого виникла заборгованість. Відповідачем не надано доказів про завищення позивачем опалювальної площі та/або розміру поданого тепла (в Гкал), а надана відповідачем копія акту № 3/2433 від 31 березня 2017 року, складеного представником СВП «Київські теплові мережі»ПАТ «Київенерго» та лист Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві від 04 жовтня 2017 року, не свідчать про такі завищення.
Не погоджуючись рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість.
Також до апеляційної скарги представник відповідача включив заперечення на протокольну ухвалу суду першої інстанції від 28 липня 2020 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення відповідачу безоплатної правничої допомоги та на протокольну ухвалу суду першої інстанції від 28 липня 2020 року про відмову у задоволенні заяви про залучення до участі у справі Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві як третьої особи та просив їх скасувати, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення права відповідача на справедливий суд.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував положення постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2019 року №560 «Деякі питання захисту прав споживачів житлово-комунальних послуг», якою встановлювались обмеження вартості послуг з постачання теплової енергії: у разі оснащення приладами обліку -1400 грн за 1 Гкал (з урахуванням податку на додану вартість), а тому вважають, що позивач повинен був здійснити у 2019 році перерахунок, оскільки вказаний позивачем тариф централізованого опалення за листопад, грудень 2016 року, за січень, лютий 2017 року, становить 1 416 грн 96 коп. за 1 Гкал. При цьому суд не врахував постанову Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2010 року №151, якою затверджено «Порядок проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості».
Зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що між сторонами не укладено письмовий договір щодо надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води, і ці послуги неналежним чином надаються позивачем. Вказує, що доведення фактичного розміру наданих послуг має здійснюватися позивачем на основі паспорту будинку, паспорту балансу тепла, показань домового лічильника, але не більше встановлених технічних та санітарних норм.
Вказує, що суд не звернув уваги на те, що нараховані позивачем щомісячні платежі значно завищені та не відповідають державним будівельним нормам у сфері розрахунку опалювальних нормативів на площу та кубічний об'єм приміщень, не відповідають санітарним нормам температурних показників для житлових будинків, що повинні бути в різні періоди року в межах 16-24 градусів Цельсія в житловому приміщенні, а згідно платіжних документів позивача за надане тепло його кількість повинна була забезпечувати температуру в приміщеннях в межах 42-70 градусів Цельсія.
Зазначає, що відповідач вважав, що припис Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві, який складений за результатами позапланової перевірки, є достатньою підставою для ствердження, що комунальні послуги надавалися неналежної якості. Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що базові значення для розрахунку вартості послуг є різними і вони відрізняються від реальних, так як в будинку бездокументально було реконструйовано підвал та частину горища, а також присутні площі не враховані в проекті будинку. Зазначає, що копія акта від 31 травня 2017 року свідчить про наявність додаткових опалювальних площ, що не враховані у розрахунках надавача послуг, однак вони входять у формування тарифу для відповідача. Стверджує, що ПАТ «Київенерго» незаконно передало неузгоджений борг до КП «Київтеплоенерго».
Представник КП «Київтеплоенерго» Фісун Г.В. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що відповідач ухилилась від підписання запропонованого їй позивачем договору. Разом з тим, факт користування відповідачем житлово-комунальними послугами доводить існування договірних відносин між позивачем та відповідачем. Направлення відповідачу рахунків за спожиті житлово-комунальні послуги із зазначенням їх виду та вартості слід вважати офертою, а споживання послуг варто розцінювати як акцепт. Вказує, що всі нарахування здійснювались позивачем відповідно до діючих на момент нарахування тарифів. Однак відповідач не здійснює належним чином оплату таких послуг. Зазначає, що відповідачем не надано доказів про завищення позивачем опалюваної площі та/або розміру поданого тепла (в Гкал). Зазначає, що надана відповідачем копія акту № 3/2433 від 31 травня 2017 року, який складений представником СВП «КТМ» ПАТ «Київенерго», не свідчить про такі завищення надавачем послуг з центрального опалення щодо відповідача. Вказує, що відповідачем не надано суду свого розрахунку заборгованості за надані послуги централізованого опалення, а також не надано доказів того, що відповідач зверталась до позивача з приводу перерахунку наданих послуг. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є споживачем послуг з центрального опалення та постачання гарячої води, які з 01 липня 2014 року надавало ПАТ «Київенерго» згідно Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії».
ПАТ «Київенерго» належним чином виконувало взяті на себе зобов'язання, а відповідач користувалась наданими послугами, проте не здійснювала належним чином їх оплату, внаслідок чого у період з 01 липня 2014 року по 01 липня 2017 року у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 33 977 грн 97 коп., а саме: 26 237 грн 63 коп. - заборгованість за централізоване опалення; 818 грн 31 коп. - заборгованість за постачання гарячої води; 6 922 грн 03 коп. - три проценти річних та інфляційні, що підтверджується наданим позивачем розрахунок заборгованості.
Судом першої інстанції встановлено, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» укладено договір про відступлення права вимоги №603-18 та №602-18, відповідно до умов яких ПАТ «Київенерго» відступило, а КП «Київтеплоенерго» набуло право грошової вимоги до боржника з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг, що підлягає стягненню із споживача, а також будь-яких інших, передбачених договорами та чинних законодавством додаткових грошових зобов'язань, в тому числі визначені рішенням суду.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», чинного на час виникнення спірних правовідносин, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Правовідносини з постачання фізичним особам централізованого опалення та постачання гарячої води регулюються Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодних та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 (далі - Правила).
Відповідно до пункту 8 Правил, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Згідно з пунктом 11 Правил, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживач, який не має квартирних засобів обліку, оплачує послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загальнобудинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку.
Відповідно до пункту 21 Правил, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання: зокрема, з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв.метр (куб. метр) опалюваної площі (об'єму) квартири (будинку садибного типу) та додатково за перевищення розрахункової потужності приладів опалення (радіаторів) згідно з законодавством.
У пункті 18 Правил передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Хоча у ч.1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п.1 ч.1 ст.20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Такий правовий висновок сформульований у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16-ц.
Відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Тому апеляційний суд приходить до висновку, що відсутність укладеного договору з ПАТ «Київенерго», правонаступником якого є КП «Київтеплоенерго», не звільняє відповідача від обов'язку оплачувати надані їй послуги.
Поряд з цим вказаний обов'язок виникає у разі отримання споживачем певних послуг.
Отже, питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у даній справі.
З матеріалів справи вбачається, що у суді першої інстанції представники відповідача не заперечували проти задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за надані послуги з постачання гарячої води. Однак представники відповідача заперечували проти задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за надані послуги з центрального опалення, посилаючись на те, що позивач неналежним чином надає ці послуги, нараховані ним щомісячні платежі значно завищені і не відповідають опалювальній площі відповідача та розміру поданого тепла. На підтвердження цих обставин представники відповідача посилались на копію акта №3/2433 від 31 травня 2017 року, складеного представником СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» та лист Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві від 04 жовтня 2017 року.
Відповідно до змісту ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Положеннями ч.1 ст.76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до приписів ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
З наявної у матеріалах справи копії акта №3/2433 від 31 травня 2017 року, складеного представником СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» інженером Горбач О.Ю., вбачається, що при обстеженні теплоустановок споживача теплопостачання встановлено, що теплопостачання житлових будинків за адресою: АДРЕСА_1 , №48/28-Б здійснюється згідно договору №250098 з договірним навантаженням Qцо=0,205 Гкал/год. В підвалі житлового будинку АДРЕСА_1 , в якому встановлено теплолічильник на систему ЦО, який враховує кількість тепла на вказані будинки. В будинку АДРЕСА_1 знаходиться 4 орендарі, а в будинку АДРЕСА_2 - 2 орендарі. При обстеженні було виявлено підвальне приміщення, яке зі слів орендодавця має площу 142 кв.м, опалювальні прилади відсутні, через приміщення проходять транзитні стояки. Також в будинку АДРЕСА_1 в базі знаходяться 24 квартири, а зі слів мешканця квартири НОМЕР_1 цього ж будинку, в будинку знаходяться 26 квартир (а.с.25-26, т.1).
З листа Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві від 04 жовтня 2017 року №06.5/13148, адресованого ОСОБА_1 , вбачається, що на виконання припису Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві ПАТ «Київенерго» надало інформацію щодо проведення за участю ОСОБА_1 та залученням балансоутримувача обстеження житлових будинків АДРЕСА_1 і АДРЕСА_1 з метою перевірки опалювальних площ та встановлення фактів можливого стороннього втручання в роботу системи теплопостачання вказаних будинків. Одночасно ПАТ «Київенерго» звернулось до КП «Керуюча компанія з утримання житлового фонду Подільського району міста Києва» з вимогою щодо надання проектно-технічної документації на вказані житлові будинки. Також у листі вказано, що у разі відсутності з боку ПАТ «Київенерго» вжитих заходів з піднятих у зверненні ОСОБА_1 питань та не поновлення належної якості послуги централізованого опалення, Головне управління Держпродспоживслужби в місті Києві просило його письмово повідомити (а.с.27, т.1)
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що вказані вище копія акта №3/2433 від 31 травня 2017 року та лист Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві від 04 жовтня 2017 року, не є належними та достатніми доказами того, що позивач неналежним чином надає послуги з центрального опалення відповідачу, а нараховані позивачем щомісячні платежі значно завищені і не відповідають опалювальній площі відповідача та розміру поданого тепла. Зі змісту вказаних документів не вбачається, що позивачем надаються послуги з центрального опалення неналежної якості, а також, що нараховані позивачем щомісячні платежі значно завищені та не відповідають нормативно-правовим актам, що регулюють спірні правовідносини.
Не підтверджують наведених вище обставин й надані відповідачем суду першої інстанції заява-скарга до державних органів у 2017 році, акт-претензія за 2018 рік та квитанції по оплаті послуг за листопад 2017 року - лютий 2018 року.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачем не надано документів про завищення опалюваної площі відповідача та розміру поданого тепла, відповідачем не спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості за надані послуги з централізованого опалення, а також не надано доказів того, що відповідач зверталась до позивача про перерахунок заборгованості у зв'язку з недотриманням вимог закону.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрутованого висновку про те, що відповідач є споживачем послуг, які надавав позивач по справі, однак відповідач не виконувала належним чином свої зобов'язання щодо оплати наданих їй послуг, а тому суд правильно стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за централізоване опалення у розмірі 26 237 грн 63 коп. та заборгованість за постачання гарячої води у розмірі 818 грн 31 коп., яка виникла у період з 01 липня 2014 року по 01 липня 2017 року, а також три проценти річних та інфляційні у розмірі 6 922 грн 03 коп. відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України.
Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обгрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував положення постанови Кабінету Міністрів України від 26 червня 2019 року №560 «Деякі питання захисту прав споживачів житлово-комунальних послуг», якою встановлювались обмеження вартості послуг з постачання теплової енергії: у разі оснащення приладами обліку -1400 грн за 1 Гкал (з урахуванням податку на додану вартість), є необґрунтованими, оскільки вказана постанова втратила чинність 21 листопада 2019 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2019 року №929, а тому не поширюється на спірні правовідносини.
Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, яким судом дана належна правова оцінка.
З урахуванням того, що практично всі доводи апеляційної скарги, є ідентичними запереченням представників відповідача на позовну заяву у суді першої інстанції, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, висновки суду першої інстанції є аргументованими, апеляційний приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому апеляційний враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Апеляційний суд не приймає до уваги додані представником відповідача - ОСОБА_2 до апеляційної скарги документи на підтвердження доводів апеляційної скарги (а.с.182-250, т.1; а.с.1-54, т.2), оскільки вказані документи подані представником відповідача з порушенням процесуальних строків подання доказів.
Згідно з положеннями ст.83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
З матеріалів справи вбачається, що надані представником відповідача апеляційному суду документи на підтвердження доводів апеляційної скарги (а.с.182-250, т.1; а.с.1-54, т.2), не були подані до суду першої інстанції та вони не були предметом розгляду у суді першої інстанції.
Представник відповідача - ОСОБА_2 не надав апеляційному суду доказів неможливості подання вказаних документів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, а відтак ці документи не можуть бути прийняті апеляційним судом відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України.
Колегія суддів вважає, що включені представником відповідача до апеляційної скарги на рішення суду заперечення на ухвали суду першої інстанції, які не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, а саме, на протокольну ухвалу суду першої інстанції від 28 липня 2020 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення відповідачу безоплатної правничої допомоги та на протокольну ухвалу суду першої інстанції від 28 липня 2020 року про відмову у задоволенні заяви про залучення до участі у справі Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві як третьої особи, є необґрунтованими, оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції норм процесуального права під час постановлення вказаних вище ухвал.
Так, відповідно до ч.3 ст.15 ЦПК України безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Статтею 10 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» встановлено, що звернення про надання одного з видів правових послуг, передбачених частиною другою статті 7 цього Закону, надсилаються або подаються особами, які досягли повноліття, безпосередньо до центральних та місцевих органів виконавчої влади, територіальних органів центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції.
Враховуючи наведене, відповідач ОСОБА_1 з метою отримання безоплатної правової допомоги мала право самостійно звернутись до відповідних органів, визначених Законом України «Про безоплатну правову допомогу».
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов'язки осіб, що не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Оскільки рішення суду у справі за позовом ПАТ«Київенерго», правонаступником якого є КП «Київтеплоенерго», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, не може вплинути на права та обов'язки Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про залучення до участі у справі Головного управління Держпродспоживслужби в місті Києві як третьої особи.
З таких обставин колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для скасування вказаних вище протокольних ухвал суду першої інстанції від 28 липня 2020 року.
Що стосується прохання в апеляційній скарзі про скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, то воно не підлягає задоволенню, оскільки відповідно до положень ст.374 ЦПК України суд апеляційної скарги за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції не наділений такими повноваженнями.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 липня 2020 року- залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді: