24 листопада 2020 року місто Київ
справа № 372/3224/15-ц
апеляційне провадження № 22-ц/824/11693/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Головачова Я.В.,
суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.,
за участю секретаря судового засідання Коцюрби Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Обухівського районного суду Київської області у складі судді Тиханського О.Б. від 29 липня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Филипіва Андрія Миколайовича,
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною скаргою, посилаючись на те, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Київської області Филипіва А.М. перебуває виконавчий лист № 372/3224/15-ц від 22 квітня 2016 року, виданий Обухівським районним судом Київської області на примусове виконання рішення суду від 2 грудня 2015 року, про стягнення з нього на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором.
Скаржник зазначає, що жодних документів від приватного виконавця він не отримував, натомість 6 травня 2020 року з сайту Автоматизованої системи виконавчого провадження йому стало відомо, що постановою від 6 вересня 2019 року приватним виконавцем Филипівим А.М. відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 372/3224/15-ц та в подальшому, 18 листопада 2019 року, реалізовано на електронних торгах його житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і який виступав предметом іпотеки за основним зобов'язанням.
Вказував, що приватний виконавець не мав права звертати стягнення на нерухоме майно, яке є предметом договору іпотеки, укладеного в забезпечення кредиту в іноземній валюті в силу дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Київської області Филипіва А.М. щодо подання в державне підприємство "СЕТАМ" заявки на реалізацію арештованого нерухомого майна та передачі в державне підприємство "СЕТАМ" на примусову реалізацію нерухомого майна: житлового будинку, загальною площею 215,9 кв.м. та земельної ділянки, площею 0,1 га,
кадастровий номер 3223155400:05:034:0055, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (виконавче провадження № 59990052).
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 29 липня 2020 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення про задоволення скарги. Скаржник зазначає, що суд дійшов помилкового висновку, про те, що дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не розповсюджується на дані правовідносини у зв'язку із тим, що скаржник не є громадянином України, оскільки таке трактування закону порушує статтю 26 Конституції України; Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не містить застереження, що він не поширюється на іноземців, які перебувають на законних підставах на території України.
У відзиві на апеляційну скаргу приватний виконавець виконавчого округу Київської області Филипів А.М. зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.
Приватний виконавець виконавчого округу Київської області Филипів А.М.проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважав, що судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 2 грудня 2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк"заборгованість за кредитним договором № К3ВLGK15005786 від 27 квітня 2007 року, яка складається з тіла кредиту в розмірі 304 181,17 доларів США, що відповідно до курсу НБУ станом на 20 травня 2015 року становить 6 463 849 грн. 86 коп., заборгованості по процентам в розмірі 14 752,53 доларів США, що відповідно до курсу НБУ станом на 20 травня 2015 року становить 313 491 грн. 26 коп., заборгованості по комісії в розмірі 5 991,35 доларів США, що відповідно до курсу НБУ станом на 20 травня 2015 року становить 127 316 грн. 18 коп. та пені в розмірі 66 080 грн. 49 коп.
6 вересня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Филипівим А.М., винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 59990052 про примусове виконання виконавчого листа № 372/3224/15, виданого 22 квітня 2016 року Обухівським районним судом Київської області.
18 вересня 2019 року приватним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника ОСОБА_1 , а саме будинок, загальною площею 215,9 кв.м. та земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:034:005, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
З метою розміщення інформації щодо реалізації майна боржника на офіційному сайті ДП "СЕТАМ" 10 жовтня 2019 року на адресу вказаного підприємства було направлено відповідну заявку.
18 листопада 2019 року на прилюдних торгах було реалізовано предмет іпотеки: житловий будинок, загальною площею 215,9 кв.м. та земельну ділянку з кадастровим
номером 3223155400:05:034:005, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виконанням рішення суду завершується процес захисту суб'єктивних майнових та особистих немайнових прав громадян. Однією із гарантій принципу законності виконавчого провадження є закріплення та гарантування права на оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності виконавця (статті 74 Закону України "Про виконавче провадження"). Із принципом законності тісно пов'язаний принцип контролю за виконавчим провадженням.
Судові гарантії законності виконавчого провадження та захисту прав його учасників полягають у тому, що до юрисдикції суду віднесено вирішення низки питань, які мають значення для виконання рішень суду та інших юрисдикційних органів, а також можливість оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця.
Відповідно до положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регламентуються Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частинами 1, 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Статтею 48 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Відповідно до частини 7 статті 51 вказаного Закону примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".
Таким чином, норми Закону України "Про виконавче провадження" допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без
судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 березня 2018 року в справі № 911/494/17).
Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку.
Мораторій (заборона) на примусове відчуження майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, який встановлений Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", має цільовий характер і є державною гарантією захисту конституційних прав та інтересів громадян, які отримали кредити саме в іноземній валюті.
Установивши, що боржник ОСОБА_1 є громадянином Литви, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не поширюється на спірні правовідносини і застосовується лише до громадян України, а тому приватний виконавець Филипів А.М., передаючи житловий будинок, який є предметом іпотеки за кредитним договором, наданим в іноземній валюті, на примусову реалізацію, діяв в межах чинного законодавства.
Доводи апеляційної скарги про те, що Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" розповсюджується на належний ОСОБА_1 житловий будинок, оскільки він перебуває на території України на законних підставах, є резидентом, а тому користується тими самими правами, що і громадяни України, відхиляються колегією суддів.
Із самої назви Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" чітко вбачається, що його дія розповсюджується тільки на громадян України і розширеного тлумачення не потребує.
Статтею 26 Конституції України встановлено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Аналізуючи наведене положення Конституції України можна зробити висновок, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, що і громадяни України. Разом з тим, існують певні обмеження, що встановлюються зокрема законами. У даному випадку таким нормативно-правовим актом є Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
З урахуванням наведеного, колегія суддів не знаходить підстав для висновку щодо порушення прав ОСОБА_1 при зверненні стягнення приватним виконавцем на його майно в порядку примусового виконання рішення суду.
Виходячи з вищенаведеного, інші доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та відхиляється колегією суддів.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, суди зобов'язані надавати мотивування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру судового рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, наданих сторонами, а також враховувати положення законодавства, яке існує для викладення та формулювання судових рішень (наприклад, у справах Кuіz Тогуja v. Sраіn, 09 Dесеmbег 1994, § 29, Sеrіеs А3О3-А; Ніggіns аvd Оther v. Frаnсе, 19 Fеbruaгу 1998, § 42).
Ураховуючи викладене, підстави для скасування ухвали суду першої інстанції і задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 29 липня 2020 року залишити без задоволення.
Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 29 липня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 3 грудня 2020 року.
Головуючий Я.В. Головачов
Судді: І.М. Вербова
О.В. Шахова