24 листопада 2020 року місто Київ
справа № 760/23137/19
апеляційне провадження № 22-ц/824/10745/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Головачова Я.В.,
суддів: Соколової В.В., Шахової О.В.,
за участю секретаря судового засідання Коцюрби Л.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Солом'янського районного суду міста Києва у складі судді Шереметьєвої Л.А. від 11 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,
У серпні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 8 червня 2013 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб, який рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 17 січня 2019 року було розірвано. Під час даного шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зазначала, що під час перебування у шлюбі ними було придбано автомобіль Skoda Octavia A 5, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та який був зареєстрований на відповідача. Після розлучення відповідач залишив автомобіль собі.
Посилаючись на те, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, позивач просила стягнути з відповідача грошову компенсацію Ѕ вартості вказаного автомобіля в розмірі 154 200 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 11 червня 2020 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 компенсацію в розмірі 139 272 грн. та 1 392 грн. 72 коп. судового збору.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Скаржник зазначає, що під час шлюбу ОСОБА_1 було придбано два автомобіля, перший з яких, куплено за 16 000 доларів США. Грошові кошти на придбання вказаного автомобіля складались з 3 000 доларів США, подарованих на весілля, і 13 000 доларів США, які батьки ОСОБА_1 подарували особисто йому. В подальшому, автомобіль було продано за 8 500 доларів США та придбано автомобіль Skoda Octavia A 5, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , вартість якого складала 12 500 доларів США, з яких спільними коштами подружжя були лише 3 000 доларів США, які були
подаровані сторонам на весілля, а решта коштів була взята з продажу попереднього автомобіля. Тому розмір часток спільного майна подружжя не є рівним і складає 15/16 та 1/16 відповідно. Крім того, дохід сторін не дозволяв заощадити на купівлю спірного автомобіля, що також підтверджується матеріалами справи.
Суд не звернув увагу на походження коштів на купівлю автомобіля Skoda Octavia A 5, а також пояснення допитаних в судовому засіданні свідків, зокрема ОСОБА_5 , і дійшов помилкового висновку, що вказаний автомобіль був спільним сумісним майном подружжя.
Також скаржник зазначає, що матеріали справи не містять доказів дійсної вартості спірного автомобіля (оцінки вартості), а застосування середнього показника по вартості схожих автомобілів, розміщених у мережі інтернет, є неправомірним. Стягуючи половину вартості автомобіля в розмірі 139 272 грн., суд першої інстанції без належних на те підстав та в порушення процесуального законодавства, самостійно визначив вартість автомобіля в розмірі 278 544 грн.
Крім того, представником позивача заявлялось клопотання про допит в судовому засіданні свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , проте в якості свідків судом було допитано інших осіб.
Скаржник також вказує на те, що резолютивна частина рішення є незрозумілою, оскільки у ній взагалі не визначено за що саме стягується компенсація.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 заперечує щодо доводів відповідача та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_8 в судове засідання не з'явився, проте надіслав заяву про відкладення слухання справи, посилаючись на те, що він зайнятий у іншому судовому процесі.
З урахуванням положень частини 2 статі 372 ЦПК України, колегія суддів вирішила продовжити розгляд справи у відсутність позивача та її представника, оскільки розгляд справи вже відкладався з аналогічних підстав.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом установлено, що 8 червня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, який рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 17 січня 2019 року було розірвано. В шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
21 серпня 2018 року за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на автомобіль марки Skoda (модель Octavia A 5), 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
2 листопада 2019 року право власності на спірний автомобіль зареєстрована за ОСОБА_10 .
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між сторонами відповідно до положень статей 69-70 СК України. Проте, враховуючи, що автомобіль був проданий третій особі (матері відповідача ОСОБА_10 ) без згоди позивача, з відповідача підлягає стягненню грошова компенсація в розмірі Ѕ його вартості і становить 139 272 грн., яка визначена згідно оголошення про його продаж на сайті AUTO.RIA за 278 544 грн.
Такий висновок суду є правильним.
Згідно частини 3 статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
За змістом частини 1 статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства "ІКІО" щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина 1 статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.
Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 5 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 Цивільного кодексу України.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Частина 4 статті 65 СК України передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про
право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Вказаною постановою роз'яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.
Установивши, що автомобіль марки Skoda (модель Octavia A 5), 2011 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , придбаний під час шлюбу сторін, є спільною сумісною власністю подружжя, проте відповідач відчужив його без згоди позивача як іншого із подружжя, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню грошова компенсація вартості 1/2 частини спірного транспортного засобу.
Посилання у апеляційній скарзі на те, що спірний автомобіль був придбаний здебільшого за кошти від продажу попереднього автомобіля, гроші на придбання якого відповідач отримав від своїх батьків, та частково (в розмірі 3 000 доларів США) подарованих на весілля, є недоведеними, оскільки скаржником не надано жодних письмових доказів на підтвердження вказаних обставин. При цьому покази свідків щодо походження грошових коштів на придбання автомобіля, зокрема матері відповідача ОСОБА_10 , з урахуванням тієї обставини, що в подальшому спірний автомобіль був зареєстрований за нею, не можуть бути покладені в основу доказування цієї обставини.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено, а судом не встановлено, розмір дійсної вартості спірного автомобіля відхиляються колегією суддів.
Висновок суду першої інстанції у повній мірі узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18), відповідно до яких, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.
Колегія суддів вважає, що суд правомірно визначив вартість спірного автомобіля на підставі оголошення про продаж схожого автомобіля, розміщеного на сайті AUTO.RIA з установленою ціною в розмірі 278 544 грн.
З урахуванням обставин, встановлених судом першої інстанції, такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно та не є порушенням процесуального права.
При цьому колегія суддів враховує і той факт, що відповідач фактично не заперечував розмір вартості спірного автомобіля та не вказував, що він є завищеним.
Посилання у апеляційній скарзі на те, що судом було допитано інших свідків ніж вказувались у заяві представником позивача, відхиляються колегією суддів, оскільки обґрунтовуючи мотиви ухвалення рішення, суд першої інстанції не посилався на покази свідків сторони позивача.
Доводи апеляційної скарги в частині того, що резолютивна частина рішення є незрозумілою, оскільки у ній взагалі не визначено за що саме стягується компенсація є
неспроможними, оскільки відповідні обставини викладені в мотивувальній частині судового рішення.
У відповідності до частин 2, 4 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складений 4 грудня 2020 року.
Головуючий Судді: