03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а
Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/11169/2020
19 листопада 2020 року м. Київ Справа 754/7443/18
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,
суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.,
за участю секретаря судового засідання Кравченко Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в м. Києві, яка подана представником Томашевич Оксаною Анатоліївною, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 червня 2020 року, ухвалене у складі судді Зотько Т.А.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в м. Києві, Державної казначейської служби України, третя особа: Голосіївське районне управління Національної поліції в м. Києві про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність та органів досудового розслідування,
встановив:
07.06.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м.Києва з позовом до Головного управління Національної поліції в м.Києві, третя особа - Голосіївське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в м.Києві про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність та органів досудового розслідування.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.03.2015 року відносно ОСОБА_1 Голосіївським РУ ГУ МВС України в м. Києві було порушено кримінальне провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 311, ч. 1 ст. 321, ч. 3 ст. 321 КК України, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12015100010002648.
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 15 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02 листопада 2017 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдано за недоведеністю вчинення кримінального правопорушення.
Під час досудового розслідування 06.05.2015 року слідчим СВ Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві Козельським Ю.О. було винесено постанову про визнання та приєднання до кримінального провадження речового доказу - автомобіля марки «БМВ», чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 . Також даною постановою було постановлено, що речовий доказ - автомобіль марки BMW, чорного кольору, дзн НОМЕР_1 , зберігати на території Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві. Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 15.09.2016 року, яким позивача виправдано, автомобіль марки BMW, дзн НОМЕР_1 - повернуто ОСОБА_1
04.12.2017 року позивач звернувся із заявою до Голосіївського УП ГУНП в м. Києві про повернення вищевказаного автомобіля марки BMW дзн НОМЕР_1, який був визнаний речовим доказом на підставі рішення суду про його повернення.
Стверджує, що до теперішнього часу відповіді позивач не отримав, автомобіль не повернуто. Прийшовши до Голосіївського УП по Голосіївському проспекту, 15, позивач виявив відсутність свого автомобіля за місцем його зберігання. В усній розмові позивачу було повідомлено, що його авто вже давно відсутнє за місцем зберігання і куди воно поділося - невідомо.
У зв'язку з чим позивач просить стягнути з Головного управління Національної поліції в м. Києві на свою користь відшкодування спричиненої йому незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування матеріальної шкоди у сумі 213 595 грн. та моральної шкоди у сумі 20 000 грн.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 18 червня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в м. Києві на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 213595 грн. та 5000 грн. моральної шкоди. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в м. Києві на користь держави 2840 грн. 75 коп. судового збору.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник Головного управління Національної поліції в м. Києві - Томашевич О.А. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Вказує, що слідство в даному кримінальному провадженні тривало з 17.03.2015 року до 04.08.2015 року. Дата реєстрації Головного управління Національної поліції у м. Києві в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи - 07.11.2015 року. Тобто слідство в даномукримінальному провадженні завершено до утворення Головного управління Національної поліції в м. Києві. Зазначає, що переходу прав і обов'язків у порядку правонаступництва від ліквідованих органів - Головного управління МВС України в м. Києві та Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві до утвореного територіального органу юридичної особи публічного права - Головного управління Національної поліції у м. Києві не здійснювалось. На даний час в Голосіївському РУ ГУМВС України в м. Києві триває процедура ліквідації ліквідаційними комісіями без правонаступників. В даному випадку позов пред'явлено до неналежного відповідача, оскільки новоутвореним юридичним органом публічного права без правонаступництва є Головне управління Національної поліції у м. Києві.Однак, ГУНП у м. Києві не вступало в жодні правові відносини зпозивачем, не має відношення до справи, а події, які описує позивач,відбувались до моменту створення ГУНП у м. Києві.
Посилається на те, що спірні правовідносини в даному випадку - це дії в межах кримінального провадження, а порядок кримінального провадження на території України, відповідно до статті 1 КПК України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. КПК України не передбачено можливості відшкодування шкоди органами досудового розслідування навіть в разі визнання незаконними дій та або бездіяльності слідчого під час кримінального провадження.
Також посилається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України № 6-440цс16 від 25 травня 2016 року, відповідно до якої обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.
Стверджує, що право на відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду дає лише встановлена незаконність дій цих посадових осіб. Таким чином, проведення процесуальних дій, передбачених чинним законодавством, не може бути беззаперечною підставою для відшкодування шкоди на підставі Закону. Вказує, що позивачем не надано до суду жодного належного і допустимого доказу щодо визнання дій слідчого протиправними (незаконними), а тому і відсутні правові підстави для покладання обов'язку по відшкодуванню шкоди відповідно до вимог Закону. Відтак за відсутності винності працівників ГУНП у м. Києві та його структурного підрозділу Голосіївського УП ГУНП і протиправної поведінки, та причинно-наслідкового зв'язку між діями та наслідками відсутні підстави для відшкодування шкоди відповідно до ст. 1166,1167 ЦК України. Отже, за будь-яких умов, обов'язок по відшкодуванню шкоди не може бути покладений на ГУНП у м. Києві.
Крім того, порушуючи питання про відшкодування моральної шкоди, позивач не довів факт спричинення йому моральної шкоди. Також позивач не навів належних та допустимих доказів на підтвердження розміру спричиненої шкоди. Законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, і звернення до суду з цивільним позовом не відповідає передбаченому законом порядку, що зумовлює закриття провадження у справі.
В судовому засіданні представник Головного управління Національної поліції в м. Києві - Кухаревська Н.О. підтримала доводи апеляційної скарги, просила рішення суду скасувати.
Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила рішення суду залишити без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, будучи повідомленими про день та час розгляду справи у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважала можливим розглянути справу за їх відсутності відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи, вислухавши пояснення учасників справи, що з'явились в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, постановою слідчого СВ Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві Ю.О. Козельського від 06 травня 2015 року в рамках кримінального провадження № 12015100010002648 визнано речовим доказом та прилучено до матеріалів вказаного кримінального провадження автомобіль марки «БМВ» чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_1 та постановлено зберігати вказаний речовий доказ на території Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві (а.с.7).
Згідно з вироком Деснянського районного суду м.Києва від 15 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 02 листопада 2017 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 311, ч. 1 ст. 321, ч. 3 ст. 321 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Речові докази, зокрема, автомобіль марки «BMW», д.н.з. НОМЕР_1 повернуто ОСОБА_1 (а.с.14-22, 23-27).
04 грудня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся з заявою до Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві про повернення речового доказу у кримінальному провадженні - автомобіль марки «BMW», д.н.з. НОМЕР_1 (а.с. 8-9).
Однак, як зазначив позивач у позовній заяві, відповіді на час звернення до суду з вказаним позовом він не отримав, автомобіль повернуто не було, вирок суду не виконаний в даній частині.
Доказів протилежного та повернення автомобіля позивачу - представником відповідача Головного управління Національної поліції в м. Києві суду не надано.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що слідчим СВ Голосіївського РУ ГУМВС України в м.Києві Козельським Ю.О. при ухваленні постанови про зберігання речового доказу - автомобіля марки «BMW», д.н.з. НОМЕР_1 на території Голосіївського РУ ГУМВС України в м.Києві не було дотримано вимоги Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, та порушено передбачений Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності під час кримінального провадження, а відтак враховуючи ненадання суду розписки керівника Голосіївського РУ ГУМВС України в м.Києві з зазначенням, хто є персонально відповідальним за зберігання транспортного засобу, відповідальним в даному випадку за спричинену позивачу шкоду є орган досудового розслідування.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що належних та допустимих доказів того, що спірний транспортний засіб після ліквідації Головного управління МВС України в м. Києві та Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві, на території якого було визначено зберігання речового доказу, до утвореного територіального органу юридичної особи публічного права - Головного управління Національної поліції у м. Києві чи його структурного підрозділу Голосіївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в м.Києві не передавався, суду представником відповідача надано не було.
Посилаючись на вищевикладені обставини, суд першої інстанції вважав, що позивачем наведено достатньо доказів на підтвердження неправомірних дій відповідача відносно позивача, а також заподіяння позивачу моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача, тому дійшов висновку про стягнення з Головного управління Національної поліції в м.Києві на користь позивача спричинену йому матеріальну шкоду в розмірі вартості автомобіля - 213 595 грн. Крім того, виходячи з засад розумності і справедливості, враховуючи передбачені законом обставини, вважав за можливе стягнути з Головного управління Національної поліції в м.Києві на користь позивача на відшкодування моральної шкоди грошові кошти в розмірі 5000 грн. Враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з Головного управління Національної поліції в м.Києві на користь держави 2840 грн. 75 коп. судового збору.
Однак, з таким висновком суду колегія суддів повністю погодитись не може, оскільки він зроблений з неправильним застосування норм матеріального права.
Так, правильно встановивши обставини у справі про те, що незаконними діями органу досудового слідства внаслідок незбереження речового доказу у кримінальному провадженні та неповернення належного ОСОБА_1 майна відповідно до вироку Деснянського районного суду м. Києва від 15.09.2016 року, позивачу завдано матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що така шкода відшкодовується за рахунок Головного управління Національної поліції в м. Києві.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17.
Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до частини першої статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній абоюридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи посадової особи органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. ст. 1173, 1174 ЦК України.
Відповідно до цих норм обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу чи орган, незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю яких завдано шкоду, а на державу.
Отже, належним відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є відповідний орган Казначейської служби (який відповідно до законодавства є органом, що здійснює списання коштів з державного бюджету) та орган, дії якого призвели до завдання позивачу шкоди.
Згідно із ч.ч.2, 4 ст. 100 КПК України речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов'язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість.
Згідно із пунктом 2 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 року № 51/401/649/471/23/125, під час зберігання і передачі речових доказів, цінностей, документів та іншого майна вживаються заходи для забезпечення належного зберігання у вилучених об'єктів ознак і якостей, які визначають їх значення як речових доказів у кримінальних справах і які є на них, а також зберігання самих речових доказів, ознак і якостей з метою можливості їх подальшого цільового використання (якщо вони не можуть бути передані на зберігання потерпілим, їх родичам або іншим особам, а також організаціям).
Пунктом 86 зазначеної Інструкції визначено, що у разі пошкодження, втрати вилучених речових доказів, цінностей та іншого майна заподіяні їх власникам збитки підлягають відшкодуванню на підставі Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказами Міністерства юстиції України № 6/5, Генеральної прокуратури України № 3, Міністерства фінансів України № 41 від 04 березня 1996 року.
В абзацах 1, 2, 16 пункту 14 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до частини другої статті 4 Закону майно, зазначене в пункті 2 статті 3 Закону (конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення.
Згідно з пунктом 14 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104, у випадках, коли майно було знищене, втрачене або пошкоджене під час знаходження у розпорядженні органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури чи суду, з вимогою про відшкодування вартості майна громадянин має право звернутися до цих органів, а якщо неможливість повернення майна в натурі виникла після передачі його фінансовому органу, вимога пред'являється до цього органу.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Частинами першою, другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Законом України № 475/97 від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
При цьому відповідно до положень статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Таким чином, особою, відповідальною перед позивачем за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, та відповідачем у справі є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Таким органом у цій справі є Головне управління Національної поліції в м. Києві, як особа, відповідальна за збереження та повернення тимчасового вилученого у позивача майна, та Казначейська служба, яка здійснює списання коштів з державного бюджету на підставі рішення суду.
Відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснюєбезспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Згідно з підпунктом 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання.
Відповідно до пункту 23-1 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України єдиний казначейський рахунок - це рахунок, відкритий центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у Національному банку України для обліку коштів та здійснення розрахунків у системі електронних платежів Національного банку України, на якому консолідуються кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування та кошти інших клієнтів, які відповідно до законодавства знаходяться на казначейському обслуговуванні.
Згідно з абзацом другим пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Казначейство України.
Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (підпункт 5 пункту 4 цього Положення).
Враховуючи наведене, шкода, завдана позивачу незаконними діями посадових осіб органів досудового слідства, згідно з вимогами ст. ст. 1173, 1174 ЦК України відшкодовується за рахунок держави шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України.
Аналогічний висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 521/10640/15-ц.
Однак, суд першої інстанції зазначеного не врахував, у зв'язку із чим дійшов помилкового висновку, що матеріальна та моральна шкода, завдана позивачу, відшкодовується за рахунок коштів Головного управління Національної поліції в м. Києві, а не за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України, адже відповідно до вимог ст.ст. 1173, 1174 ЦК України обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу чи орган, незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю яких завдано шкоду, а на державу Україна.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги, а тому рішення суду підлягає скасуванню.
З матеріалів справи встановлено, що автомобіль позивача був визнаний речовим доказом у кримінальній справі, який вирішено зберігати на території Голосіївського РУ ГУМВС України в м. Києві. Відповідно до вироку Деснянського районного суду м. Києва від 15.09.2016 року вказаний автомобіль підлягає поверненню позивачу.
На вимогу повернути належний позивачу автомобіль, викладену позивачем у заяві, адресованій начальнику Голосіївського УП ГУНП у м. Києві від 04 грудня 2017 року, жодної відповіді позивачу надано не було, автомобіль не повернуто. Під час розгляду справи представником відповідача зазначені обставини не спростовані, даних про місце знаходження автомобіля не повідомлено.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» від 16.09.2015 р. № 730 постановлено утворити, серед іншого, як юридичну особу публічного права Головне управління Національної поліції у м. Києві та ліквідувати як юридичну особу публічного права, серед іншого, Головне управління МВС України в м. Києві та Голосіївське РУ ГУМВС України в м. Києві.
Таким чином, відповідальними особами органу досудового слідства не було вжито заходів для збереження речового доказу у кримінальному провадженні, не забезпечено належне зберігання та допущено втрату автомобіля, визнаного речовим доказом, не повернуто його позивачу на підставі вироку суду, що набув законної сили 02 листопада 2017 року, що дає підстави для висновку про неправомірність дій (бездіяльність) органу досудового розслідування в особі Головного управління Національної поліції у м. Києві.
Отже, внаслідок неправомірних дій ( бездіяльності) органу досудового розслідування позивачу завданоматеріальну шкоду, яка згідно з консультативним висновком ТОВ «Земюрконсалинг» щодо вартості транспортного засобу складає 213 595 грн., тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у цій частині та покладення на державу обов'язку з відшкодування шкоди, спричиненої органами досудового слідства при здійсненні ними своїх повноважень.
Враховуючи, що визначений законом обов'язок повернути майно ОСОБА_1 не виконаний, і державою Україна у спірних правовідносинах не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, в зв'язку з чим наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяних позивачу збитків.
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що діями (бездіяльністю) посадових осіб органів досудового слідства, наслідком яких повернення позивачу вилученого у нього майна стало неможливим, позивачу заподіяна моральна шкода, адже з моменту винесення судом вироку, що набрав законної сили 02.11.2017 року, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні, виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, вказано повернути вилучений транспортний засіб, органами досудового розслідування не вчинено жодних дій щодо повернення майна, на звернення позивача про повернення автомобіля - відповіді не надано, будь-яких даних про місце перебування майна та можливість його повернення відповідачем до суду не надано.
Отже, внаслідок неправомірних дій, що виразились у незбереженні тимчасового вилученого майна, безпідставним неповерненням належного позивачу автомобіля та його відсутністю за визначеним місцем зберігання як речового доказу, позивач змушений був прикладати зусиль для організації свого життя, переживав душевні страждання щодо втрати належного йому майна, а тому колегія суддів, врахувавши вимоги розумності і справедливості, глибину фізичних та душевних страждань, дійшла висновку, що розмір відшкодування позивачу моральної шкоди у сумі 5000 грн., який підлягає стягненню за рахунок коштів державного бюджету, є розумним, справедливим та достатнім, який відповідає тим моральним стражданням, які завдані позивачу.
Викладене свідчить про те, що судом першої інстанції встановлено всі обставини справи, однак неправильно застосовано норму матеріального права, яка підлягала застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи.
На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню у зв'язку з неправильним застосування норм матеріального права, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 213 595 грн. та 5000 грн. моральної шкоди.
Враховуючи, що позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч.2 ст. 3 Закону України, то судові витрати слід віднести за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374-376, 381-383 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в м. Києві, яка подана представником Томашевич Оксаною Анатоліївною, - задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 18 червня 2020 року - скасувати
в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення судового
збору з Головного управління Національної поліції в м. Києві та прийняти постанову :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної
поліції в м. Києві, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди,
завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність та
органів досудового розслідування - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного
казначейського рахунку Державного бюджету України на користь
ОСОБА_1 відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 213 595 ( двісті тринадцять тисяч п'ятсот дев'яносто п'ять) грн. та 5000 ( п'ять тисяч) грн. моральної шкоди.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 07 грудня 2020 року.
Суддя - доповідач: Ящук Т.І.
Судді: Немировська О.В.
Чобіток А.О.