апеляційне провадження №22-ц/824/8371/2020
справа №756/9867/17
19 листопада 2020 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Голопапи Д.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 березня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Яценко Н.О.
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
встановив:
В липні 2017 року AT КБ "ПРИВАТБАНК" звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 11897,95 грн. заборгованості за кредитним договором.
Вимоги обґрунтовує тим, що 10 листопада 2008 року між сторонами виникли кредитні правовідносини шляхом заповнення позичальником заяви, згідно із якою він висловив згоду про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідно до якої позичальник погодився, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить договір про надання банківських послуг.
Згідно із доводами позовної заяви позичальник отримав кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 5000 грн., при цьому кредитний ліміт може змінюватися за ініціативою банку.
У зв'язку із неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань станом на 12 червня 2017 року заборгованість становить 11897,95 грн. що складається із:
- 5521,17 грн. заборгованості за тілом кредиту;
- 662,75 грн. заборгованості за відсотками;
- 4671,27 грн. пені;
- 500 грн. штрафу (фіксована частина);
- 542,76 грн. штрафу (процентна складова).
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 12 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, AT ''ПРИВАТБАНК" подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати, позовні вимоги в цій частині задовольнити.
Посилається на те, що між сторонами укладено договір, умови якого позичальник зобов'язаний виконувати.
Відповідач ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу посилається на те, що кредитних коштів не отримував і таких йому б не видали, оскільки у 2008 році він не працював. Також зазначає, що анкету не підписував. Просить застосувати позовну давність.
В судовому засіданні представник позивача Передереєв В.Г. доводи апеляційної скарги підтримав.
Представник відповідача ОСОБА_3 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм, матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що банк не довів факту укладення між сторонами кредитного договору та наявність грошового зобов'язання за ним згідно із тими умовами договору та підставами позову, на які посилається позивач.
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Тобто, метою договору є забезпечення фіксування тих умов, на які сторони погоджуються для врегулювання своїх взаємних прав і обов'язків щодо обраного ними кола відносин.
Умови договору та спосіб його вчинення можуть бути визначені сторонами з урахуванням вимог законодавства та із дозволеним відступом від нього, або на таких саме принципах запропоновані однією із сторін.
Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту частини 1 статті 638 та статті 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
Правовідносини між сторонами можуть виникати унаслідок приєднання однієї сторони до умов іншої (стаття 634 ЦК України). Про ознайомлення із запропонованими умовами сторона, яка приєднується, має засвідчити своїм підписом, чи іншим способом про ознайомлення та погодження (стаття 207 ЦК України).
Платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором
Кредитна банківська платіжна картка надає змогу здійснювати операції за дебетом картрахунку в межах установленого банком-емітентом ліміту кредиту.
Кредитна схема передбачає здійснення розрахунків за виконані клієнтом операції з використанням платіжної картки за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит (у межах кредитної лінії).
Підставою позову є невиконання кредитних зобов'язань, що пов'язані із видачею кредитних коштів.
Статтею 1054 ЦК України установлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (у цій справі АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, такі повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома. Саме банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна уважати, що в такому випадку споживач послуг банку лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Оформлення договірних відносин, у разі виникнення спору, повинно забезпечувати рівні можливості для сторін доводити факт укладення договору на тих чи інших умовах, а суд дослідити та оцінити такі умови. Обравши спосіб, відповідно до якого клієнт AT "ПРИВАТБАНК" лише вказує, що він ознайомився з умовами, які викладені окремо на веб-сайті банку в мережі Інтернет та вони можуть змінюватися, проте клієнт зобов'язаний стежити за такими змінами, банк, тим самим, добровільно допускає настання ризику доведення своїх вимог та факту належної обізнаності клієнта банку із умовами, на яких відбувається кредитування.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 УК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування коштами та неустойка поділяються на встановлені законом та договірні.
З матеріалів справи убачається, що 10 листопада 2008 року у формулярі заява заповнена інформація про персональні та контактні дані ОСОБА_1 , йому видано кредитну картку Універсальна, встановлено кредитний ліміт 500 грн. та визначено відсоткову ставку 3% на місяць.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що відповідачем зазначена заява не підписувалась, колегією суддів відхиляються, оскільки доказів на підтвердження таких доводів не надано. Колегією суддів роз'яснено право заявити клопотання про призначення відповідної судової експертизи для з'ясування цього питання, проте відповідного клопотання подано не було. Відтак суд вирішує справу на підставі наданих доказів.
Отже при зверненні до суду з цим позовом банком доведено про укладення між сторонами кредитного договору та такі його суттєві умови, як сума кредиту та процентна ставка. Використання коштів підтверджується випискою по рахунку, яка у відповідності до пункту 62 постанови правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 "Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України" є підтвердженням виконаних за день операцій.
Поряд з цим матеріали справи не містять доказів про погодження інших суттєвих умов договору, таких як: строк кредитування, порядок виконання зобов'язань, що в цілому не дає можливості встановити правильність нарахування неустойки, виходячи із заявленого розміру та чи відбулось це в межах строку кредитування.
Щодо Умов та правил надання банківських послуг суд зазначає, що до справи приєднано лише витяг.
Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №342/180/17 (провадження №14-131цс19) від 03 липня 2019 року з аналогічних правовідносин зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Банк не довів, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. При цьому, колегія суддів зауважує, що кредитні правовідносини сторін виникли 10 листопада 2008 року, проте до матеріалів справи позивачем надано Витяг з умов та правил надання банківських послуг, в якому міститься посилання на отримання банком ліцензії 29 дипня 2009 року, отже ці Умови ці правила не могли бути надані для ознайомлення відповідачу в 2008 році.
Відтак відсутні підстави уважати, що при укладенні договору АТ КБ "ПРИВАТБАНК" дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-ХІІ щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які уважав узгодженими банк в частині стягнення неустойки.
При цьому нарахування неустойки та перевірка правильності цього має враховувати обставини про відомі та чіткі умови кредитного договору, але таких банком не надано.
Відтак відсутні підстави для стягнення заборгованості за неустойкою (пеня, штраф).
З розрахунку заборгованості, наданого позивачем, убачається, що заборгованості виникла з 26 квітня 2016 року (заборгованість станом на 31 березня 2016 року - "0").
Ураховуючи, що позивач звернувся з позовом 25 липня 2017 року відсутні підстави для вирішення заяви відповідача про застосування позовної давності.
За період з 26 квітня 2016 року по 12 червня 2017 року нараховано: витрати клієнтом кредитних коштів - 7331,21 грн., сальдо за нарахованими відсотками - 682, 47 грн. Сума коштів внесена клієнтом на погашення заборгованості за цей період становить 2655,19 грн.
Відтак, колегія суддів враховує положення статті 534 ЦК України щодо черговості погашення вимог за грошовим зобов'язанням та виходить з того, що за період з 26 квітня 2016 року по 12 червня 2017 року відповідачем сплачено суму 2655,19 грн., яка повністю погашає нараховані за цей період відсотки 682,47 грн., отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість по тілу кредиту в розмірі 5358,49 грн.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При поданні позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у сумі 1600 грн., який і був сплачений позивачем.
За подання апеляційної скарги підлягав сплаті та був сплачений судовий збір 2400 грн.
Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в розмірі 5358,49 грн., що становить 45,04% від ціни позову 11897,95 грн.
Відтак пропорційно розміру задоволених вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції в сумі 720,64 грн. та 1080,96 грн. відповідно.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" задовольнити частково.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 12 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" 5358,49 грн. заборгованості по тілу кредиту.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" у рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції 720,64 грн. та 1080,96 грн. за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 07 грудня 2020 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді А.М. Андрієнко
В.В. Соколова