Номер провадження 22-ц/821/1910/20Головуючий по 1 інстанції
Справа №694/16/20 Категорія: 304090000 Сакун Д. І.
Доповідач в апеляційній інстанції
Нерушак Л. В.
01 грудня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )
Суддів Бородійчука В.Г., Єльцова В.О.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»;
відповідач - ОСОБА_1 ;
особа, яка подає апеляційну скаргу - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»
розглянувши у м. Черкаси в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 22.09.2020 року, постановлене під головуванням судді Сакун Д.І., 22.09.2020 року, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
08 січня 2020 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 28 958, 98 грн.
В обґрунтування позовних вимог банк вказує, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг № б/н від 09.11.2010 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 3500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
АТ КБ «ПриватБанк» посилається, що відповідач ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
У позові АТ КБ «ПриватБанк» вказує на те, що вищезгадані Умови та Правила надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача, є публічною офертою, що містить умови та правила надання послуг банком його клієнтам, а підпис відповідачем ОСОБА_1 заяви-анкети є приєднанням до даного договору.
Позивач вважає, що свідченням визнання відповідачем ОСОБА_1 договору, також є факт користування контр рахунком та використання кредитних коштів.
Згідно даних рахунку заборгованості, наданого банком, заборгованість за кредитом відповідача ОСОБА_1 станом на 30.10.2019 року становить 28958 грн. 98 коп., яка складається з наступного: 3430,73 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 21373,06 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 2300,00 грн. - заборгованість за пенею; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг : 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1355,19 грн. - штраф (процентна складова).
АТ КБ «ПриватБанк» посилається, що банком було надано відповідачу ОСОБА_1 набір засобів доступу до картрахунку через віддалені канали обслуговування та інструменти передбачені договором, а саме можливість поповнення карт рахунку шляхом внесення коштів в готівковій або безготівковій формі і зарахування їх банком на картрахунок держателя, а також шляхом договірного списання коштів з інших рахунків клієнта на підставі договору.
АТ КБ «ПриватБанк просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 09.11.2010 року у сумі 28 958, 98 грн.
Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 22.09.2020 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» оскаржує рішення суду в апеляційному порядку, подавши 02.11. 2020 року апеляційну скаргу через суд першої інстанції.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги скаржник АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що із рішенням суду банк не згодний, так як вважає, що рішення є необґрунтованим та незаконним, прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та з порушенням норм процесуального і матеріального права.
Скаржник посилається на той факт, що з моменту підписання фізичною особою заяви, між банком та клієнтом був укладений договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого банком договору. Банк вказує, що до суду була надана копія заяви, в якій відповідач ОСОБА_1 висловив бажання отримати кредитну картку та особистим підписом засвідчив, що «Я згоден, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між мною та банком договір про надання банківських послуг. Я зобов'язуюсь виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг та самостійно знайомитися з їх змінами на сайті ПриватБанку».
В апеляційній скарзі зазначається, що відсутність підпису боржника ОСОБА_1 на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, так як суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово, та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них.
Скаржник в апеляційній скарзі звертає увагу на те, що відповідачем ОСОБА_1 , крім анкети-заяви, у той же день було підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». В даній довідці, підписаній відповідачем ОСОБА_1 вказано: тип кредитної лінії, пільговий період (55 днів), базова відсоткова ставка за користування кредитом -2,5% в місяць (30% річних); розмір та строк внесення щомісячних платежів; розмір комісії за зняття готівки та інше.
АТ КБ «ПриватБанк» вважає, що відповідач ОСОБА_1 був належним чином проінформований про умови кредитування, в тому числі щодо сплати процентів за користування кредитом, пені та штрафу.
В апеляційній скарзі зазначається, що з виписки, яка була дана суду в підтвердження позовних вимог, чітко вбачається, що відповідач ОСОБА_1 користувався кредитними коштами, здійснював грошові перекази та інше. Відповідач частково погашав наявну заборгованість та продовжував користуватися кредитними коштами у вигляді кредитного ліміту на платіжній картці. Враховуючи викладене вище, скаржник вважає, що суд першої інстанції, прийнявши рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, не оцінив усіх фактичних обставин справи та доводів позивача щодо обставини справи, допустив невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі представник АТ КБ «ПриватБанк» О.Л. Крилова просить скасувати рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 22.09.2020 року по справі № 694/16/20 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі.
25 листопада 2020 року на адресу Черкаського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу банку.
В обґрунтування доводів відзиву ОСОБА_1 вказує, що апеляційна скарга голослівна і не містить чіткого визначення відсутності повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, і яких саме обставин, не вказує, які саме висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, та в чому полягає саме порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідач у відзиві вказує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що під час підписання сторонами кредитного договору діяли тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та Правила надання банківських послуг, які надані суду в обґрунтування позовних вимог, оскільки ці документи не підписані позичальником.
Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, підписана відповідачем ОСОБА_1 без наявності пам'ятки клієнта, яка є складовою частиною договору про надання банківських послуг, не може вважатися договором в розумінні ст. 626 ЦК України, оскільки не містить всіх суттєвих умов, необхідних для даного виду договору відповідно до ст. 638 ЦК України.
Таким чином, ОСОБА_1 вважає, що позичальник належним чином не був ознайомлений з умовами кредитування під час укладення сторонами кредитного договору, не була дотримана вимога, передбачена ч. 1 ст. 1055 ЦК України, щодо письмової форми правочину, а отже, вказаний договір є нікчемний.
У відзиві ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу представника позивача АТ КБ «ПриватБанк» - Крилової О.Л. про скасування рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 22.09.2020 року - залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить розглядати без його участі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).
В апеляційній скарзі АТ КБ « ПриватБанк» просить викликати представника банку в судове засідання з метою детального пояснення конкретних обставин справи представником позивача та надання пояснень згідно поданого позову банком про стягнення заборгованості.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання представника банку щодо виклику представника позивача в судове засідання та розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін.
Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи та обґрунтування апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вищевказаним вимогам закону.
Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, посилаючись, що позивачем не надано доказів на підтвердження укладення кредитного договору, видачі кредитних коштів та наявності заборгованості. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що у заяві - анкеті зазначено лише анкетні дані відповідача, однак відсутні дані щодо того, який кредитний ліміт встановлено, тип картки, розмір процентів за користування кредитом, погоджений сторонами, розмір пені та штрафних санкцій. Не містять надані банком докази і строку повернення кредиту , як і відсутні докази, яке рішення прийнято банком за заявою відповідача, та яка картка була йому видана, оскільки саме лише посилання на заяву - анкету не дає підстав для висновку про обов'язковість видачі картки, так як банк може відмовити у її видачі без пояснення причин. Також суд вважав, що згідно наданого розрахунку у відповідача відсутня заборгованість перед банком за поточним тілом кредиту. Тому суд відмовив у задоволенні позову банку.
Колегія суддів апеляційного суду не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вважає, що висновки суду першої інстанції не повністю відповідають обставинам справи та вимогам закону, так як судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції , виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором, а саме заборгованості по тілу кредиту, за відсотками за користування кредитом, пенею, а також штрафу (фіксованої та процентної складової).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг № б/н від 09.11.2010 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 3500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
У наданій анкеті-заяві вказано, що підписант згоден з тим, що заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також з тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Із матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви позивачем додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» 55 днів пільгового періоду, а також Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку. При цьому, до позовної заяви не додані документи, які б підтверджували, що на момент підписання анкети-заяви 09.11.2010 року відповідач ОСОБА_1 був ознайомлений саме з тими тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» 55 днів пільгового періоду та тими Умовами та правилами надання банківських послуг у ПриватБанку, витяги з яких долучено до позовної заяви.
У відповідності до довідки наданої позивачем в підтвердження позовних вимог, зазначено, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був підписаний кредитний договір № б/н, за яким було надано наступні кредитні картки : НОМЕР_1 (дата відкриття 09.11.2010, термін дії - 07/14) (а. с. 87).
Згідно даних довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 (згідно договору б/н) від 09.11.2010 року кредитний ліміт становив 2000 гривень, 30.12.2010 року - кредитний ліміт становив 3500 грн. (за рахунок збільшення кредитного ліміту) (а. с. 86).
Із доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості за договором, наданого банком, вбачається заборгованість за кредитом відповідача ОСОБА_1 станом на 30.10.2019 року становить 28958 грн. 98 коп., яка складається з наступного: 3430,73 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 21373,06 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 2300,00 грн. - заборгованість за пенею; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг : 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1355,19 грн. - штраф (процентна складова).
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти згідно ч. 1 статті 1048 ЦК України.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним відповідно до ст. 1055 ЦК України.
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 09 листопада 2010 року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 09.11.2010 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитної карти «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід?ємної частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: тип кредитної лінії, пільговий період (55 днів), базова відсоткова ставка за користування кредитом -2,5% в місяць (30% річних); розмір та строк внесення щомісячних платежів; розмір комісії за зняття готівки та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу стосовно довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», що надана позивачем на підтвердження позовних вимог, в якій визначені, в тому числі: тип кредитної лінії, пільговий період (55 днів), базова відсоткова ставка за користування кредитом -2,5% в місяць (30% річних); розмір та строк внесення щомісячних платежів; розмір комісії за зняття готівки, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору та інші умови.
Однак, умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду не можуть бути прийняті судом, як належний та допустимий доказ по справі, оскільки, відсутні будь - які підтвердження, що дана довідка стосується заяви б/н від 09.11.2010 року відповідача ОСОБА_1 .
За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині щодо вимог банку про задоволення позовних вимог та стягнення відсотків, є безпідставними, спростовуються висновками суду та вимогами закону, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (09.11.2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (08.01.2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
При цьому, згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс19.
Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем ОСОБА_1 та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 09.11.2010 року шляхом підписання заяви-анкети.
Отже, слід дійти висновку, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Таким чином, апеляційний суд погоджується, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для стягнення на користь банку заборгованості по нарахованих відсотках за користування кредитних коштів у розмірі 21373,06 грн., нарахованої пені - 2 300 грн., штрафу (фіксована частина) - 500 грн. та штрафу (процентна складова) - 1355,19 грн.
Доводи апеляційної скарги щодо задоволення вимог банку та скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення про повне задоволення вимог банку є необґрунтованими, не знайшли свого підтвердження належними доказами, тому не підлягають задоволенню в частині вимог щодо стягнення процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання , з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'являв.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов?язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону № 1023-XI I споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН вказано, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів апеляційного суду вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, що і було зазначено судом першої інстанції.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з?ясування змісту кредитного договору.
Разом з тим, укладений між сторонами кредитний договір від 09 листопада 2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Проте, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти за тілом кредиту в сумі 3430,73 грн., який зазначено в позовній заяві банком, у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, то колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконання боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
А тому наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з відповідача ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 3430,73 грн., що також узгоджується із висновком викладеним у вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Апеляційний суд вважає, що доводи скаржника щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню, а тому вимоги апеляційної скарги щодо скасування рішення в частині відмови про стягнення заборгованості за тілом кредиту підлягають задоволенню. Однак, враховуючи, що не всі вимоги скаржника щодо стягнення заборгованості задоволено, оскільки відсутні підстави для стягнення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, пенею та штрафами, то апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов?язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вище викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні із скасуванням рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту, та ухвалення нового судового рішення в цій частині щодо часткового задоволення позовних вимог банку, а в іншій частині судове рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, тому підлягає залишенню без змін.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Із врахуванням того, що апеляційним судом змінено рішення суду першої інстанції, та скасовано рішення в частині щодо відмови у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості за тілом кредиту, за результатами розгляду апеляційну скаргу задоволено часткового, позовні вимоги позивача задоволено частково, то перерозподілу підлягають судові витрати, які підлягають також частковому задоволенню, та стягненню відповідно до пропорційно задоволених частково позовних вимог.
Отже, підлягають стягненню частково судові витрати пропорційно задоволених вимог з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» за сплату судового збору у розмірі 822 грн. 53 коп. (249 грн. за подання позовної заяви + 373 грн. 53 коп. - за подання апеляційної скарги, а всього 822 грн. 53 коп.).
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381,382, 384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» -задовольнити частково.
Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 22.09.2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості змінити, скасувавши в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 09.11.2010 року у розмірі 3430,73 грн. за тілом кредиту.
В решті рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» частково судові витрати за сплату судового збору подання позову та апеляційної скарги в розмірі 822,53 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.
Головуючий Л.В. Нерушак
Судді В.Г. Бородійчук
В.О. Єльцов