04 грудня 2020 року
м. Черкаси
справа № 707/1388/20, провадження № 22-ц/821/1956/20 категорія: 304090000
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бородійчука В.Г.,
суддів: Василенко Л.І., Єльцов В.О.
учасники справи:
позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»
відповідач: ОСОБА_1
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 05 жовтня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у складі: головуючого судді Суходольського О.М., дата складання повного тексту не вказано.
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року представник АТ КБ «Приватбанк» Гребенюк О.А. (далі - Банк) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, ОСОБА_1 звернувся АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Заву № б/н від 24.06 2007 року.
Банком на підставі Договору банківських послуг відкрито картковий рахунок з початковим кредитним лімітом та надано відповідачу у користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 8000,00 грн.
У порушення умов кредитного договору, а також норм цивільного права, відповідач зобов'язання, за вказаним договором, належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 31 березня 2020 року виникла заборгованість у сумі 173352,87 грн., яка складається із: 7669,79 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 163683,08 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками, 2000,00 грн. - нарахована пеня.
Позивач зазначає, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, заборгованість до стягнення становить 13855,39 грн., яка складається з наступного:
7669,79 - заборгованість за кредитом;
130865, 60 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 24.06.2007 року по 31.10.2019 року.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 138535,39 грн. за кредитним договором № б/н від 24.06.2007 року та судові витрати в сумі 2102,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 05 жовтня 2020 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість по договору № б/н про надання банківських послуг від 24.06.2007 року в розмірі 7669,79 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про судовий збір.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банк не надав жодного доказу, що надані ним Умови та Правила надання банківських послуг дійсно є складовою частиною укладеного між сторонами договору.
Проте, відсутні дані у Анкеті-заяві домовленість сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту.
Крім того, обставина неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором № б/н від 24.06.2007 року відповідачем не спростована, а тому суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У листопаді 2020 року представник АТ КБ «ПриватБанк» Крилова О.Л. подала до Черкаського апеляційного суду скаргу, в якій просила скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалите нове, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі. В іншій частині рішення залишити без змін.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, винесеним з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи.
Вказує, що під час підписання анкети-заяви відповідач ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку, щодо умов кредитування. Таким чином, відповідач приєднався до запропонованої Банком пропозиції.
Отже, відсутність підпису відповідача на відповідних Тарифах, Умовах та правилах не свідчить про не укладеність договору, оскільки суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них.
Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, викладені у постанові в справі № 428/2873/17, твердження місцевого суду про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір не містить підписів відповідача (позичальника) під Умовами та правилами надання банківських послуг - є нікчемними і безпідставними, оскільки такий договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічними розміщеними Умовами та правилами, закон не вимагає.
Відповідно до заяви відповідач зобов'язується виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті ПриватБанк.
Отже, позивачем були надані усі належні докази по справі, а тому при ухваленні рішення судом були порушенні ст.ст. 76, 77 ЦПК України та норми Цивільного кодексу України.
Таким чином, основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів.
Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягнення відсотків по кредиту.
Крім того, місцевий суд оскаржуваним рішенням не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще і носить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому - порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів.
Відзиви на апеляційну скаргу до суду не надходили
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
В судовому засіданні встановлено, що 24.06.2007 року між сторонами було підписано договір б/н та відкрито картковий рахунок з встановленим кредитним лімітом у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який у подальшому було збільшено до 8000 грн.
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайтіhttps://privatbank.ua/terms/.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31.03.2020 року, внаслідок невиконання ним взятих на себе зобов'язань, сума його заборгованості перед позивачем складає 173352,87 грн., що складається з: 7669,79 грн. -заборгованості за тілом кредиту; 163683,08 грн. - заборгованості за нарахованими відсотками; 2000 грн., - нарахованої пені.
Проте позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення тіла кредиту у розмірі 7669,79 грн. та відсотків за період з 24.06.2007 року по 31.10.2019 року у розмірі 130865,60 грн., а всього 138535,39 грн.
2.Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ дійшла висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає до часткового задоволення.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Підстав для застосування положень ч. 3 ст. 369 ЦПК України встановлено не було.
Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи, характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування та зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц).
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду не повністю відповідає.
Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором, а саме заборгованості по тілу кредита, по відсоткам за користування кредитом в період з 24.06.2007 року по 31.10.2019 року.
Встановлено, що 24 червня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір № б/н, за умовами якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжні картку зі сплатою відсотків за користування кредитом, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку.
У заяві зазначено, що відповідач згодний з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомивсь та погодивсь з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Також в заяві від 24.06.2007 року в розділі Банківські послуги зазначено: Тип карти: 414960533. Валюта: гривня. Тип кредитного ліміта: фінансовий. Сума кредитного ліміту: 4000,00 грн. Базова процентна ставка: 36% із розрахунку 360 днів на рік. Дія кредитного ліміта: відповідає строку дії картки. Порядок погашення заборгованості: щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості. Погашення заборгованості по кредитному ліміту може проходить як внесенням коштів на карту клієнта, так і списанням Банком коштів з Дебетної картки № НОМЕР_1 (а.с. 21 на звороті).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31.03.2020 року становить 173352,87 грн. і складається із: загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) 7669,79 грн., загальний залишок заборгованість за відсотками 163683,08 грн., заборгованість по пені 2000 грн. (а.с.6-11).
Проте позивач просить лише стягнути з ОСОБА_1 загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) 7669,79 грн., загальний залишок заборгованості за відсотками за період з 24.06.2007 рік по 31.10.2019 рік в розмірі 130865,60 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як вбачається із Заяви від 24 червня 2007 року № б/н зазначено базову відсоткова ставка кредиту 36% із розрахунку 360 днів на рік. Порядок погашення заборгованості: щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості.
Отже, сторони погодили сплату відсотків за користування кредитними коштами.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту, (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) нараховані відсотки за користування кредитними коштами за період з 24.06.2007 року по 31.10.2019 року.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 24.06.2007 року, надав Умови і правила надання банківських послуг, як невід'ємні частини спірного договору.
Колегія суддів погоджується з посиланням суду на те, що позивачем не підтверджено укладення кредитного договору на тих умовах, які заявлені банком у позові, оскільки в Умовах та Правилах надання банківських послуг відсутній підпис відповідача.
У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
Разом з тим, матеріали справи не містять підписані відповідачем інші документи, що є обов'язковими складовими договору надання банківських послуг. Так, Умови та Правила надання банківських послуг, пред'явлені банком в додатку до позовної заяви, не містять підпису клієнта банку. А Тарифи банку взагалі відсутні в матеріалах справи.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс19.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 суми непогашеного тіла кредиту, що також узгоджується із висновком викладеним у вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.
Разом з тим, суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом, оскільки сторони погодили в Заяві від 24.06.2007 року, яка підписана ОСОБА_1 , сплату процентів в розмірі 36% із розрахунку 360 днів на рік.
Проте, у наданому АТ КБ «Приватбанк» розрахунку заборгованості відсотки за користування кредитом визначено за різними ставками, а саме 36%, 30%, 34,80%, 43,20% (а.с. 6-11).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, не врахував те, що оскільки сторонами було погоджено процентну ставку, а розрахунку банку проценти за користування кредитом визначено за різними ставками, то суду слід було визначити й стягнути заборгованість за процентами відповідно до положень закону та підписаної відповідачем заяви.
Як вбачається з розрахунку заборгованості за договором б/н від 24.06.2007 року, АТ КБ «Приватбанк» 01.04.2015 року збільшив відсоткову ставку до 43,2%, проте в матеріалах справи відсутні докази того, що Банк повідомив відповідача про зміну відсоткової ставки, а відповідач погодився з нею.
Відповідно до вимог ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Проаналізувавши наданий банком розрахунок заборгованості, колегія судів не погоджується з розрахунком заборгованості по відсотках. З урахуванням зміни банком відсоткової ставки, суд розраховує заборгованість по відсотках, виходячи з розміру заборгованості станом на 01.04.2015 року, яка складала 7614,73 грн., наступним чином:
Тіло кредиту х 36% / 360 х кількість днів в місяці
В період з 01.04.2015 року по 30.04.2015 року: 7614,13 х 36% / 360 х 30 = 228,42 грн.;
В період з 01.05.2015 року по 31.12.2015 року - 1865,41 грн.;
В період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року - 2786,70 грн.;
В період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року - 2779,09 грн.;
Також, суд розраховує заборгованість по відсотках, виходячи з розміру заборгованості станом на 01.01.2018 року, яка складала 7669,79 грн., наступним чином:
В період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року - 2799,43 грн.;
В період з 01.01.2019 року по 31.10.2019 (дія кредитної картки) - 2331,58 грн.
Таким чином, загальна заборгованість по відсоткам складає 14353,24 грн., а саме за період з 24.06.2007 року по 31.03.2015 року в розмірі 1562,61 грн. та за період з 01.04.2015 року по 31.10.2019 року в розмірі 12790,63 грн. (2093,83+2786,70+2779,09+2799,43+2331,58).
Колегія суддів приходить до висновку, що загальна заборгованість за кредитним договором № б/н від 24.06.2007 року становить: 7669,79 грн. - тіло кредиту та 14353,24 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, а разом 22 023,03 грн.
Однак, як вбачається з вказаного розрахунку заборгованості ОСОБА_1 було погашення за наданим кредитом в період з 01.04.2015 року по 31.10.2019 року в розмірі 19327,24 грн., а саме: 23.04.2015 року - 200 грн.; 20.06.2015 року - 300 грн., 23.07.2015 року 150 грн., 22.08.2015 року - 400 грн., 19.09.2015 року - 300 грн., 20.03.2016. року - 1000 грн., 22.04.2016 року - 1000 грн., 21.05.2016 року - 1000 грн., 19.07.2016 року - 1000 грн., 23.08.2016 року - 1000 грн., 20.09.2016 року - 1000 грн., 22.10.2016 року - 1000 грн., 24.11.2016 року - 1000 грн., 27.12.2016 року - 1000 грн., 28.01.2017 року - 1000 грн., 21.02.2017 року - 1000 грн., 21.04.2017 року - 1000 грн., 22.06.2017 року - 910 грн., 24.08.2017 року - 1000 грн., 22.09.2017 року - 1000 грн., 25.10.2017 року - 1000 грн., 22.11.2017 року - 1000 грн., 25.12.2017 року - 1000 грн., 31.01.2018 року - 67,24 грн.
Колегія суддів приходить до висновку, оскільки загальна заборгованість по кредитному договору від 24.06.2007 року за період з 24.06.2007 року по 31.10.2019 року становить 22023,03 грн., а відповідач за період з 01.04.2015 року по 31.10.2019 року сплатив 19327,24 грн., а тому з ОСОБА_1 на користь Банку підлягає стягненню за кредитним договором заборгованість в розмірі 2695,79 грн. ( 22023,03 - 19327,24 = 2695,79).
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі 545/2248/17 провадження № 61-11459св19 та у постанові Верховного Суду від 09 січня 2020 року у справі № 643/5521/19 провадження № 61-20093св19.
Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно із частинами першою, четвертою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, рішення суду першої інстанції, яке ухвалене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права, до скасування та ухвалення нового про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «Приватбанк».
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір в розмірі 102,25 грн. (40,90 грн. - за подачу позовної заяви + 61,35 грн. -за подачу апеляційної скарги, а всього 102,25 грн.)
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
Заочне рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 05 жовтня 2020 скасувати та ухвалити нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ІПН - НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПО 14360570, МФО № 305299, рах. № НОМЕР_3 ) заборгованість за кредитом № б/н від 24.06.2007 року у розмірі 2695,79 грн. та судові витрати в сумі 102,25 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлено 08 грудня 2020 року.
Головуючий В.Г. Бородійчук
Судді Л.І. Василенко
В.О. Єльцов