07 грудня 2020 року
м. Харків
справа №643/1845/16
провадження №22-ц/818/4238/20
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів - Кругової С.С., Пилипчук Н.П.,
сторони справи:
позивач - Комунальне підприємство «Харківводоканал»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - Харківська міська рада,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова, ухвалене 04 червня 2020 року у складі судді Букреєвої І.А.,
22.06.2016 Комунальне підприємство «Харківводоканал» (надалі КП «Харківводоканал», КП) звернулося до суду із позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.12.1999 по 31.01.2016 в сумі 3057,34 грн., централізованого водовідведення за період з 01.01.2000 по 31.01.2016 у розмірі 1586,97 грн., інфляційні витрати у розмірі 352,17 грн., 3% річних від простроченої суми у розмірі 37,57 грн.; судові витрати просило покласти на відповідача.
Позовна заява мотивована тим, що КП «Харківводоканал» надає послуги з централізованого водопостачання та водовідведення згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Правил надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води, затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 року №630, що регулюють відносини між виконавцем послуг КП «Харківводоканал» та споживачами. Відповідачка зареєстрована і мешкає в квартирі АДРЕСА_1 та є споживачем послуг водопостачання та водовідведення, які надаються на підставі відкриття абонентського особового рахунку, повинна регулярно у встановлені законом строки оплачувати вартість наданих їй підприємством послуг водопостачання і водовідведення, але свої обов'язки щодо повної та своєчасної оплати отриманих послуг не виконує, в результаті чого утворилася заборгованість. У 2015 році за заявою КП «Харківводоканал» про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги водопостачання та водовідведення був винесений судовий наказ та стагнута заборгованість і судові витрати. Пізніше зазначений судовий наказ був скасований ухвалою суду за заявою ОСОБА_1 в зв'язку з наявністю спору про право.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04 червня 2020 року позов КП «Харківводоканал» задоволений частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Харківводоканал» заборгованість у сумі 1570,91 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 429,94 грн.; стягнуто з КП «Харківводоканал» на користь держави судовий збір у розмірі 948,06 грн.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідач є споживачем послуг водопостачання та водовідведення, які надаються за адресою: АДРЕСА_2 , де зареєстрована ОСОБА_1 . Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення с, оскільки КП «Харківводоканал» надає відповідачці відповідні послуги. Належних та допустимих доказів надання віжповідачці послуг неналежної якості остання суду не надала. Також ОСОБА_1 не довела, що коли-небудь зверталась до позивача із зауваженнями на якість послуг. Відповідачка фактично отримуючи надані послуги з централізованого водопостачання і водовідведення, вказані послуги своєчасно не оплачувала, у зв'язку з чим за нею утворилась заборгованість за послуги КП «Харківводоканал», а саме за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.12.1999 по 31.01.2016 в сумі 3057,34 грн., централізованого водовідведення за період з 01.01.2000 по 31.01.2016 у розмірі 1586,97 грн. Оскільки правовідносини, які склалися між сторонами, є грошо на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання. За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг на боржника покладається відповідальність, передбачена частиною 2 ст. 625 ЦК України. На підставі викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача 3 відсотків річних від простроченої суми заборгованості та індексу інфляції за весь час прострочення у розмірі 37,57 грн. та інфляційних витрат 352,17 грн., а всього 1570,91 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Московського районного суду м. Харкова від 04.06.2020 і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесууального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що під час розгляду справи суддею були порушені її конституційні права на доступ до судочинстав: не повідомлено, що справа передана на розгляд іншому судді, не направлено ухвалу про розгляд справи спочатку, справу розглянутло за її відсутності. Зазначене позбавило її можливості ознайомитись з матеріалами справи, з витребуваними документами, що підтверджують її позицію, і які вона не змогла отримати самостійно. Суд не повно встановив обставини у справі і рішення виніс рішення, що суперечить вимогам закону. Так, в рішенні суду не відображено, що відповідач оформлювала субсидію і вносила оплату в розмірі, визначеному відділом субсидій Управління праці та соціального захисту населення Адміністрації Московського району Харківської міської ради. Апелянт вважає, що заборгованість з 01.10.2014 по 31.01.2016 виникла не з її вини, а через те, що Харківська міська рада мала компенсувати комунальному підприємству сплату послуг понад соціальні норми. Рішенням суду з відповідача помилково стягнуто судовий збір, від сплати якого вона звільнена як інвалід.
ОСОБА_2 , діючи в інтересах КП, у відзиві заперечує проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , просить залишити без задоволення її апеляційну скаргу, а рішення Московського районного суду м. Харкова від 04.06.2020 - без змін. Щодо посилання ОСОБА_1 на те, що заборгованість утворилася по вині Харківської міської ради, представник КП вказує, що за період, заявлений у позові КП «Харківводоканал» нарахування з послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за адресою: АДРЕСА_2 , проводились по кількості зареєстрованих осіб у відповідності до встановлених норм водоспоживання і водовідведення, затверджених рішенням виконавчого комітету Харківської міської Ради народних депутатів «Про встановлення та застосування норм водоспоживання і водовідведення, та порядку розрахунків» від 09.04.1997 №256 (зі змінами від 29.12.2000 №188, від 20.09.2006 №721). ОСОБА_2 вказує, що у разі встановлення органами місцевого самоврядування норм споживання води більшими за соціальні нормативи, для нарахування плати за послуги з централізованого водопостачання застосовується норма споживання води, затверджена органами місцевого самоврядування, а для визначення розмірів соціальної допомоги (пільг і субсидій) - соціальні нормативи. При цьому, відповідно до п. 15 Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, затвердженного постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.1995 №848 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.1997 №1050) громадяни, яким призначено субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, зобов'язані щомісяця сплачувати вартість фактично спожитої послуги з урахуванням розміру призначеної субсидії. В повідомленнях про призначення субсидії на житлово-комунальні послуги, які видаються громадянам районним Управліннями праці та соціального захисту населення, зазначається, що споживач сплачує обов'язкову частку платежу в межах норми споживаня (соціального нормативу), на яку призначена субсидія, і самостійно сплачує послуги, використані більше цієї норми. У зв'язку з чим, нарахування за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_2 , здійснюються у відповідності до діючої законодавства. Постановою № 803 внесені доповнення до Постанови №409, а саме включений п. 3-1, згідно якого в разі затвердження органами місцевого самоврядування норм споживання житлово-комунальних послуг, що перевищують соціальні нормативи, визначені підпунктами 2-4 пункту 3 цієї постанови, компенсація додаткових витрат громадянам, яким відповідно до законодавства призначено субсидію на оплату житлово-комунальних послуг, у разі відсутності квартирних приладів обліку холодної і гарячої води здійснюється за рахунок місцевих бюджетів. З чого вбачається, що компенсація додаткових витрат за рахунок місцевих бюджетів надається громадянам, а не підприємствам - постачальникам послуг. Крім того, Постанова № 803 набрала законної сили 16.11.2016, а позовні вимоги стосуються заборгованості, яка утворилася за період до 31 січня 2016 року. Тому представник КП вважає апеляційну скаргу не обгрунтованою рішення Московського районного суду м. Харкова від 04.06.2020 є законним та обґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до п.п. 3,4 ч.1, ч.2 ст. 376 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Як установлено судом і підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, ОСОБА_1 є абонентом КП за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України у Харківській області від 10.06.2016, згідно яких ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 20), а також зведеною карткою абонента, згідно якої на ім'я ОСОБА_1 у КП «Харківводоканал» відкритий особовий рахунок НОМЕР_1 (а.с. 4-9).
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки в період нарахування КП заборгованості ОСОБА_1 за 1999-2016 роки регулювалися Житловим Кодексом України, Законом України №1875-ІV від 24.06.2004 "Про житлово-комунальні послуги" (надалі Закон № 1875-ІV).
Частиною першою статті 19 Закону №1875-ІV встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору ( п. 1 ч.3 ст. 20 Закону №1875-ІV.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону №1875-ІV виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
З огляду на зазначене суд обгрунтовано вважав, що обов'язок по укладанню договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.
Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону №1875-ІV споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 10 жовтня 2012 рокуу справі №6-110 цс12, від 30 жовтня 2013 року у справі №6-59 цс 13.
За визначенням, наданим у пункті першому статті 1 Закону №1875-ІV, житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Статтею 526 ЦК України визначені загальні умови виконання зобов'язання, зокрема, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) вимагати сплату грошей за надані послуги.
Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг боржник несе відповідальність, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону №1875-ІV, розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Норми встановлюються відповідно до Методики визначення нормативів постачання питної води населенню, затвердженої наказом Держжитлокомунгоспу України від 27.09.2005 №148, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.10.2005 за №121/11490.
В поданому відзиві на апеляційну скаргу представник КП вказав, що за період, заявлений у позові КП «Харківводоканал» нарахування з послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за адресою: АДРЕСА_2 , проводились по кількості зареєстрованих осіб у відповідності до встановлених норм водоспоживання і водовідведення, затверджених рішенням виконавчого комітету Харківської міської Ради народних депутатів «Про встановлення та застосування норм водоспоживання і водовідведення, та порядку розрахунків» від 09.04.1997 №256 (зі змінами від 29.12.2000 №188, від 20.09.2006 №721), які для ступеню благоустрою «житлові будинки квартирного типу з водопроводом, каналізацією та централізованим гарячим водопостачанням (також з бойлером)» складають: на послуги централізовано холодного водопостачання - 8,1 м3/особу на місяць, послуги централізованого водовідведення - 11,1 м3/особу на місяць.
Відповідно до ч. 1 ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до ч. 10 ст. 59 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відомості про визнання рішення виконавчого комітету Харківської міської Ради народних депутатів «Про встановлення та застосування норм водоспоживання водовідведення, та порядку розрахунків» від 09.04.1997 №256 (зі змінами від 29.12.2000 №1886, від 20.09.2006 №721) незаконним в судовому порядку відсутні, в зв'язку з чим воно підлягає виконанню усіма споживачами на території м. Харкова.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 «Деякі питання надання житлових субсидій та пільг на оплату житлово-комунальних послуг, придбання твердого палива і скрапленого газу у грошовій формі» у Положенні про порядок призначення житлових субсидій, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. № 848 “Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива” пункт 18 став містити таке положення: «Громадяни, яким призначено житлову субсидію, зобов'язані щомісяця сплачувати вартість фактично спожитої послуги з урахуванням суми житлової субсидії, перерахованої управителям, об'єднанням, виконавцям комунальних послуг або виплаченої їм готівкою».
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачка, отримуючи надані послуги з централізованого водопостачання і водовідведення, вказані послуги своєчасно не оплачувала, у зв'язку з чим за нею утворилась заборгованість за послуги КП «Харківводоканал», а саме за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.12.1999 по 31.01.2016 в сумі 3057,34 грн., централізованого водовідведення за період з 01.01.2000 по 31.01.2016 у розмірі 1586,97 грн.
Посилаючись на статті 256, 257, 260, 261, 264, 267 ЦК України суд дійшов висновку, що для позивача строк позовної давності почався після скасування судового наказу 22.06.2015. З урахуванням розрахунку заборгованості, строку позовної давності та перериванням його в зв'язку з видачею 19.05.2015 судового наказу, скасованого 22.06.2015, суд прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.04.2012 по 31.01.2016 в сумі 695,75 грн., централізованого водовідведення за період з 01.04.2012 по 31.01.2016 в розмірі 485,42 грн., а також 3% річних від простроченої суми у розмірі 37,57 грн. та інфляційних витрат в розмірі 352,17 грн., а всього 1570,91 грн.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки подання заяви про видачу судового наказу заявник (стягувач) не може використовувати згідно з частиною другою статті 264 ЦК України з метою переривання позовної давності за відповідною вимогою чи за її частиною. На підставі припису частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб'єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі. Зазначений висновок відповідає правовій позиції викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року №712/8916/17.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Частиною другою статті 264 ЦК України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
З позовом про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.12.1999 по 31.01.2016 і за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01.01.2000 по 31.01.2016 КП звернулося 22.02.2016 (а.с. 1-2).
Таким чином, з урахування строку позовної давності, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за надані послуги за період з 01.12.1999 по 21.02.2013 задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.
Таким чином, заборгованість, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь КП «Харківводоканал» за надані послуги за період з 22.02.2013 по 31.01.2016 становить 967,07 грн.
Стягнуті судом першої інстанції розмір 3% річних та індекс інфляції у розмірі 37,57 грн. і 352,17 грн. відповідно зміні не підлягає, оскільки розраховані за період з 01 лютого 2013 по 31.01.2016.
Судова колегія також не погоджується з рішенням суду в частині покладення на відповідчку судових витрат.
Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 є інвалідом першої групи «Б» з 01.06.2019, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА №984392 (а.с. 180), а отже, згідно п. 9 ч. 1 статті 5 ЗУ «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки за результатами апеляційного перегляду позов КП до ОСОБА_1 , яка звільнена від сплати судового збору, визнаний обґрунтованим лише на 26,95%, при подачі позовної заяви сплаті підлягав судовий збір у розмірі 1378 грн, але сплата його була позивачу відстрочена ухвалою суду від 27.07.2016 (а.с. 21), судовий збір у розмірі 1240,63 грн. не підлягає компенсації КП за рахунок дерджави. А решту суми в розмірі 371,37 грн. належить стягнути з КП в дохід держави, як судовий збір що підлягав сплаті під час звернення до суду першої інстанції.
Відповідно до вимог п. 9 ч. 1 статті 5 ЗУ «Про судовий збір» апелянт звільнена від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги як інвалід І групи. Її апеляційна скарга визнана судом обґрунтованою на 73,05%, при подачі апеляційної скарги мав бути сплачений судовий збір у розмірі 2400 грн. Тому з КП в дохід держави має бути стягнуто 1753,2 грн.
За змістом ч.10 ст.141 ЦПК україни суд може зробити взаємозалік судових витрат, у зв'язку із чим судова колегія зараховує 1240
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 червня 2020 року змінити.
Змінити період та розмір заборгованості, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» за надані послуги з водопостачання та водовідведення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за період з 22 лютого 2013 року по 31 січня 2016 року в розмірі 967 (дев'ятсот шістдесят сім) гривень 07 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» 37 (тридцять сім) гривень 57 (п'ятдесят сім) копійок трьох відсотків річних і 352 (триста п'ятдесят дві) гривні 17 (сімнадцять) копійок інфляційних втрат відповідно.
Стягнути з Комунального підприємства «Харківводоканал» на користь держави 371 (триста сімдесят одну) гривню 37 (тридцять сім) копійок судового збору, що підлягав сплаті при подачі позовної заяви та 1753 (одну тисячу сімсот п'ятдесят три) гривні 20 (двадцять) копійок судового збору, що підлягав сплаті при подачі апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і підлягає оскарженню в касаційному порядку у випадках, встановлених частиною третьою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 07 грудня 2020 року.
Головуючий О.Ю. Тичкова
Судді С.С. Кругова
Н.П. Пилипчук