07 грудня 2020 року справа №200/3188/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Ястребової Л.В., Блохіна А.А., Компанієць І.Д., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року у справі № 200/3188/20-а (головуючий суддя І інстанції - Голуб В.А., складене в повному обсязі 09 червня 2020 року в м. Слов'янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-167723-47У від 14 травня 2019 року, -
20 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-167723-47У від 14 травня 2019 року (а.с. 1-2).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року у справі № 200/3188/20-а позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-167723-47У від 14 травня 2019 року, винесену відносно ОСОБА_1 , в сумі 21 030, 90 грн. (а.с. 46-49).
Не погодившись із судовим рішенням, Головне управління ДПС у Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просило суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідно до пункту 9-4 Закону № 2464 платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів проведення антитерористичної операції, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
При цьому, зазначив, що внесені зміни до вищевказаного Закону не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість платникам податку на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки та в повному обсязі.
Вважає, що через наявність недоїмки відповідачем прийнято спірну вимогу відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 56-59).
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце проведення судового засідання повідомлявся судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 4-5), перебуває на обліку як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність.
14 травня 2019 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-167723-47У щодо сплати позивачем недоїмки з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 21 030, 90 грн. В спірній вимозі зазначено, що сформована вона станом на 12 серпня 2019 року (а.с. 6).
Згідно з обліковими даними, наданими відповідачем, заборгованість позивача станом на 12 серпня 2019 року становила 21 030,90 гривень, тому Головним управлінням ДПС у Донецькій області сформовано вимогу на вказану суму боргу (а.с. 43, 44).
Правомірність прийняття контролюючим органом вищевказаної вимоги є спірним питанням даної справи.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що положення, передбачені розділом VIII Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” щодо звільнення від виконання обов'язків, визначених ст. 6 цього Закону, поширюються на позивача як платника єдиного внеску, відтак спірна вимога є такою, що підлягає скасуванню.
Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною 2 ст. 6 Закону № 2464 встановлений обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати такий внесок.
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
З вищевикладеного слідує, що за загальними правилами орган доходів і зборів, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.
Для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, було прийнято Закон України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” (далі - Закон № 1669-VII), який набрав чинності з 15 жовтня 2014 року.
Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1669-VII внесено зміни до Закону № 2464-VІ, а саме підпункт б) розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" було доповнено пунктом 9-3 (пункт 9-4 в редакції Закону з 13 березня 2015 року) такого змісту:
"9-4. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу".
Аналіз зазначеної норми свідчить, що позивач звільняється від виконання зобов'язань платника єдиного внеску встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VІ, у тому числі передбачених підпунктом першим частини другої цієї статті, а саме, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
30 березня 2018 року Президент України підписав Указ «Про затвердження рішення РНБО «Про широкомасштабну антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей» №116/2018, яким вводиться в дію рішення РНБО про зміну формату широкомасштабної антитерористичної операції, яка була запроваджена у 2014 році.
Відтак, станом на дату розгляду справи по суті Указу Президентом України про завершення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей не приймалось, а вказаний вище нормативно-правовий акт лише змінив формат її проведення.
Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду попередньої інстанції, що відсутність (відстрочення в силу закону) у позивача обов'язку сплати внесків за вищевказаний період, унеможливлює складання відповідачем та направлення позивачу спірних вимог.
Цієї ж думки дотримується Верховний Суд у постанові по справі № 812/505/17 від 30 січня 2018 року.
При цьому, Закон №2464-VІ не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі, а п.9-4 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, яка має пряму дію, для звільнення від сплати єдиного внеску не вимагається додаткове отримання сертифіката про засвідчення форс-мажорних обставин, а тому таке звільнення повинно враховуватись податковим органом самостійно.
Суд вважає, що саме факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органі доходів і зборів, розташованого на території населеного пункту, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників відповідальності за порушення Закону №2464-VІ, зокрема заходів впливу, якими є спірні вимоги.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, спірна вимога прийнята податковим органом у 2019 році, заборгованість обрахована станом на 12 серпня 2019 року.
Згідно наданого відповідачем розрахунку наведеної вимоги вимагається до сплати позивачем недоїмка з єдиного соціального внеску за квітень 2018 року - квітень 2019 року у розмірі 21 030,90 грн. (а.с. 44).
Враховуючи те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є такою, що має бути скасована за період нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відтак, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та такими, що не спростовуються доводами апеляційної скарги.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року по справі № 200/3188/20-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі в порядку передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 07 грудня 2020 року.
Головуючий суддя: Л.В. Ястребова
Судді: А.А. Блохін
І.Д. Компанієць