ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 грудня 2020 року м. Київ № 640/6957/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової служби України
про визнання протиправним дій про відмову у задоволенні скарги
Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі - Відповідач), в якому просить суд визнати протиправними дії про відмову у задоволенні скарги щодо неправомірності та незаконності рішення, щодо оскарження у відповідності до п. 56.6 ст. 56 Податкового кодексу України на податкові повідомлення-рішення від 08.02.2019 року №0001701305, № 0001691305, №0001711305, № 0001661305, рішення № 0001681305 від 08.02.2019 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого внеску та скасувати зазначене рішення, та зобов'язати відповідача вчинити дії стосовно вирішення по-суті скарги.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.04.2019р. відкрито спрощене позовне провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи.
Позовні вимоги вмотивовано тим, що не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями ГУ ДФС у Полтавській області від 08.02.2019 року №0001701305, № 0001691305, №0001711305, №0001661305, рішенням №0001681305 від 08.02.2019 року та вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2019 року № ф-0001671305, позивачем було подано скаргу до Державної фіскальної служби України. Однак рішенням від 28.03.2019р. відповідачем було залишено скаргу без задоволення.
За посилання позивача, під час розгляду його скарги ДФС України не проаналізувала підстави поданої скарги та не навела належного обґрунтування щодо підстав відмови в її задоволенні.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог заперечив, зазначивши, що рішення контролюючих органів, за результатами розгляду скарг платників податків, не є рішенням суб'єкта владних повноважень і не породжує правовідносин, які можуть бути предметом спору, оскільки наслідком його винесення податковим органом є обов'язок відповідного територіального органу фіскальної служби прийняти податкове повідомлення-рішення, яке в свою чергу може бути оскаржено в судовому порядку.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.06.2020 суд замінив відповідача його правонаступником, а саме: Державну фіскальну службу України замінив на Державну податкову службу України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393).
Дослідивши обставини справи та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що 22.02.2019р. ФОП ОСОБА_1 було подано скаргу до Державної фіскальної служби України на податкові повідомлення-рішення від 08.02.2019 року №0001701305, № 0001691305, №0001711305, № 0001661305, рішення № 0001681305 від 08.02.2019 року ГУ ДФС у Полтавській області про застосування штрафних санкцій та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2019 року № ф-0001671305.
За результатами розгляду поданої скарги рішенням Державної фіскальної служби України від 28.03.2019р. № 14676/6/99-99-11-05-02-25 скаргу залишено без задоволення.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач і звернувся з даним позовом.
Відповідно до пункту 56.10 статті 56 Податкового кодексу України, рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.
У свою чергу, приписами пункту 55.1 статті 55 Податкового кодексу України передбачено, що податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.
Згідно з пунктами 56.2-56.3 статті 56 Податкового кодексу України, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.
Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Також, пунктом 56.6 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що у разі коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, зі скаргою до контролюючого органу вищого рівня.
Згідно з пунктами 56.8-56.9 статті 56 Податкового кодексу України, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Керівник (його заступник або інша уповноважена посадова особа) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Водночас, відповідно до частин першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на день звернення позивача до суду із даним позовом), завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Частини перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, чинного на день розгляду справи по суті визначає завдання адміністративного судочинства як справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами пункту 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції як до 15.12.2017, так і в чинній редакції передбачено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Частина перша статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, що діяла на день звернення позивача до суду, гарантувала кожній особі право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з частиною першою статті 5 цього ж Кодексу в чинній редакції, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
З огляду на викладене вище, рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюванні рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що відповідачем залишено без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Полтавській області від 08.02.2019 року №0001701305, № 0001691305, №0001711305, № 0001661305, рішення ГУ ДФС у Полтавській області № 0001681305 від 08.02.2019 року про застосування штрафних санкцій та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2019 року № ф-0001671305.
Отже, вказане рішення саме по собі не є юридично значним для позивача, оскільки не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, а, відтак, рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги безпосередньо не порушує права та інтереси позивача, з огляду на що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні, у відповідності до положень частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України в чинній редакції) суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частині 2 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.
Відповідно до підпунктів 1, 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Щодо інших доводів позивача, судом наголошується, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачами докази в контексті наведених вище вимог законодавства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат у справі, суд вказує, що з огляду на висновки суду про відмову у задоволенні позову, правові підстави для стягнення на користь позивача судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя О.В. Патратій