Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
08 грудня 2020 р. № 520/6087/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого - судді - Заічко О.В.,
при секретареві судового засідання - Мараєвій О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської митниці ДФС про визнання дій протиправними, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
Позивач, звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати дії Харківської митниці ДФС в частині звільнення позивача на підставі наказу №47-с від 16.04.2020 року з посади "головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії" з 16.04.2020 року, незаконними; поновити позивача на посаді "головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії" Харківської митниці ДФС; стягнути з Харківської митниці ДФС суму середнього заробітку за період вимушеного прогулу з 16.04.2020 року по дату поновлення на посаді.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що її звільнення з роботи є незаконним та таким, що суперечить вимогам діючого законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, оскільки відповідачем не дотримано процедуру звільнення, а тому її порушене право має бути відновлено шляхом поновлення на посаді.
Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав того, що позивача було звільнено у зв'язку з реорганізацією Харківської митниці ДФС, на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, що, на думку відповідача, відповідає вимогам чинного законодавства. При цьому, відповідач вважає, що при реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби в новоствореному органі, а не обов'язком. А чинним законодавством не передбачено процедури пропонування державним службовцям, які працюють у органі, що реорганізується, посад державної служби у новоутвореному органі, коли суб'єктом призначення є не одна й та сама особа.
Суд, на підставі ст. 205 КАС України, вважає можливим розглянути справу у письмовому провадженні.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, згідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 до 16.04.2020 року перебувала на державній службі в митних органах України.
Наказом Харківської митниці ДФС від 16.04.2020 №47-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивача 16.04.2020 звільнено з посади головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії, у зв'язку з реорганізацією Харківської митниці ДФС, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби", на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889- VIII, пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України та відповідно до статті 44 КЗпП України, частини 4 статті 87 Закону, статті 116 КЗпП України, статті 24 Закону України "Про відпустки".
Не погодившись зі своїм звільненням позивач звернулась до суду з даним позовом задля захисту своїх прав.
По суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 № 236 Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.
Згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2019 року №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» (далі - Постанова № 858) утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби, зокрема Слобожанську митницю Держмитслужби.
Відповідно до пункту 2 Постанови №858 реорганізовано територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної митної служби. Одночасно з цим, Харківську та Сумську митниці ДФС реорганізовано шляхом приєднання до Слобожанської митниці Держмитслужби.
Згідно з наказом Державної фіскальної служби України від 25.11.2019 №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато реорганізацію митниць ДФС відповідно до пункту 2 Постанови №858.
Відповідно до пункту 6 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 (далі - Порядок №1074), у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади права та обов'язки органів виконавчої влади переходять до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади.
07.11.2019 Слобожанську митницю Держмитслужби внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
28.11.2019 проведено державну реєстрацію рішення про припинення Харківської митниці ДФС.
На підставі листа ДФС від 12.03.2020 №681/7/99-99-04-17 «Про попередження щодо наступного вивільнення» у зв'язку з реорганізацією митниць ДФС розпочата процедура попереджень працівників митниць.
16.03.2020, на виконання вимог Постанови №858 позивача, у відповідності до статті 49-2 КЗПП України було попереджено про наступне вивільнення (16.04.2020) на підставі пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» та пункту 1 частини 1 статті 40 КЗПП України.
Від ознайомлення з повідомленням про наступне вивільнення позивач відмовилась, що підтверджується актом про відмову від ознайомлення.
Одночасно з цим, 17.03.2020 поштовим відправленням позивачу було направлено повідомлення про наступне вивільнення.
В подальшому, наказом Харківської митниці ДФС від 16.04.2020 №47-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", позивача 16.04.2020 звільнено з посади головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії, у зв'язку з реорганізацією Харківської митниці ДФС, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Підстава: повідомлення про наступне вивільнення ОСОБА_1 від 16.03.2020 року.
Стосовно правомірності наказу Харківської митниці ДФС від 16.04.2020 року № 47-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 569 Митного кодексу України працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями.
Частиною 3 ст. 569 Митного кодексу України передбачено, що правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Так, згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 21 Закону України «Про державну службу» вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу.
Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим законом.
Частиною 5 ст. 22 Закону України «Про державну службу» встановлено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Умови переведення державних службовців на іншу посаду без обов'язкового проведення конкурсу визначені ст. 41 Закону України «Про державну службу», зокрема відповідно до положень частини 1 вказаної статті державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є у тому числі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Частиною 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» передбачено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 КЗпП, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, між іншим, в разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
При цьому, відповідно до ч. 6 ст. 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Отже, слід дійти висновку, що нормами чинного законодавства не передбачено процедури пропонування державним службовцям, які працюють у органі, що реорганізується, посад державної служби у новоутвореному органі, коли суб'єктом призначення є не одна й та сама особа.
Таким чином, враховуючи ч. 5 ст. 22 Закону України «Про державну службу» призначення працівників у таких випадках може відбуватися лише шляхом переведення, порядок якого визначений статтею 41 вказаного Закону.
При цьому, із урахуванням ст. 41 Закону України «Про державну службу» є не обов'язковим для керівника державної служби в органі державної влади.
У ході судового розгляду встановлено, що відповідного рішення керівника Слобожанської митниці Держмитслужби про можливість призначення позивача на посаду у Слобожанській митниці Держмитслужби шляхом переведення, до Харківської митниці ДФС не надходило.
Отже, при реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби в новоствореному органі, а не обов'язком.
Доказів наявності у позивача гарантій заборони звільнення, передбачених КЗпП України, зокрема, ст.ст. 179, 184, 186-1 КЗпП України, до суду не надано, у тому числі відсутні докази повідомлення Слобожанську митницю Держмитслужби щодо їх наявності.
З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку, що при звільненні позивача на підставі наказу №47-с від 16.04.2020 року з посади "головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії", відповідач діяв обґрунтовано та законно, у зв'язку з чим підстави для поновлення позивача на вказаній посаді, а також виплати середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відсутні, з огляду на що правових підстав для задоволення позовних вимог судом не встановлено.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем доведено правомірність своїх дій в частині звільнення позивача на підставі наказу №47-с від 16.04.2020 року з посади "головного державного інспектора відділу оперативного реагування управління протидії митним правопорушенням та міжнародної взаємодії" з 16.04.2020 року.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 263, 255, 295, 297 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Харківської митниці ДФС про визнання дій протиправними, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 08 грудня 2020 року.
Суддя Заічко О.В.