03 грудня 2020 року м. Рівне №460/7723/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. розглянувши в письмовому провадженні без виклику сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинення певних дій, -
Ухвалою суду від 19.10.2020 відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 29.10.2020 провадження у справі було зупинено, а ухвалою від 30.11.2020 - поновлено.
За змістом позовної заяви, вимоги обґрунтовані тим, що позивач що позивач є особою, яка постраждала унаслідок Чорнобильської катастрофи та проживає в населеному пункті, який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення. Крім цього, позивач є пенсіонером за віком, що перебуває на обліку у відповідача, та має право на доплати, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991. При цьому з 17 липня 2018 року, позивач не отримував доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону №796-XII, хоча і мав на це право. Крім цього, за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року позивач отримував доплату до пенсії та щомісячну додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю у розмірі значно нижчому, ніж той, який передбачений у статтях 39, 51 Закону №796-XII. З огляду на те, що відповідач в добровільному порядку відмовився провести відповідні нарування і виплату пенсійних виплат, просить покласти на нього такий обов'язок в судовому порядку.
Згідно відзиву на позовну заяву, відповідач позов не визнає. Свої заперечення проти вимог позивача обґрунтовує тим, що 19.06.2011 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийняті постанови «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» №745 від 06.07.2011 та «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №1210 від 23.11.2011. Вказані постанови Уряду були чинними й підлягали застосуванню, зокрема, впродовж 2014 року. Відтак, на переконання відповідача, позивачу правомірно в період часу з 1 січня по 2 серпня 2014 року виплачувалась додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю та підвищення до пенсії у розмірах, визначених постановою №1210. Також, на переконання відповідача відсутні правові підстави для нарахування і виплати позивачу з 17.07.2018 підвищення до пенсії, позаяк з урахуванням положень Закону №987-VIII від 04.02.2016, редакція статті 39 Закону №796-XII, що діє з 01.01.2016 взагалі не передбачає виплати для тієї категорії постраждалих від ЧАЕС, до якої віднесено позивача. Крім того, відповідач вказував, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду з позовом. За наведеного, відповідач просив в позові відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Дослідженням письмових доказів по справі суд встановив, що позивач є особою, яка постраждала унаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 3), та перебуває на обліку у відповідача, отримуючи пенсію за віком. Також позивач проживає в населеному пункті, який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення та має право на виплати, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991. В період часу з 1 січня по 2 серпня 2014 року позивач отримував підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 39 Закону №796-XII, але в розмірі визначеному постановою КМУ №1210, і щомісячну додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю відповідно до статті 51 Закону №796-XII, але в розмірі визначеному постановою КМУ №1210. Починаючи з 01.01.2016 позивач взагалі не отримував підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, що проживає в зоні гарантованого добровільного відселення. У відповідь на письмову заяву позивача відповідач вказав про відсутність підстав для проведення виплат у розмірах, які передбачалися статтями 39, 51 Закону №796-XII у редакції, яка діяла на 01.01.2008, з огляду на втрату нею чинності. Не погоджуючись із позицією відповідача, позивач звернувся із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991.
Частиною першою статті 39 Закону №796-XII, в редакції, що діяла до 1 січня 2008 року, передбачалося, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
А за частиною другою цієї статті в цій же редакції, пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.
В силу вимог статті 51 Закону №796-XII, в тій же редакції, особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком; особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком; особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.
Підпунктом 9 пункту 28 розділу ІІ Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №107-VI від 28.12.2007 частини першу та другу статті 39 Закону №796-XII було замінено однією частиною такого змісту: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
А підпунктом 13 цього ж Закону, текст статті 51 Закону №796-XII було викладено в такій редакції: «Особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається в розмірі 15 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Особам, віднесеним до категорії 3, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається в розмірі 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Особам, віднесеним до категорії 4, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається в розмірі 5 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами».
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 28 розділу ІІ Закону №107-VI визнані неконституційними.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто, з 22 травня 2008 року статті 39, 51 Закону №796-XII застосуються в редакції, що діяла до внесення змін Законом №107-VI.
В подальшому, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» №3491-VI від 14.06.2011 розділ VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнений пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
При цьому, положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011.
На виконання пункту 7 Закону №3491-VI, Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» №745 від 06.07.2011. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №1210 від 23.11.2011 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» №4282-VI від 22.12.2011, у 2012 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік.
Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» № 5515-VI від 06.12.2012, у 2013 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що визначення порядку та розмірів виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у 2011, 2012 та 2013 бюджетних роках делеговано Кабінету Міністрів України.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» №719-VII від 16.01.2014, що набрав чинності з 01.01.2014, не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Чинним залишилися і постанови КМУ №745 від 06.07.2011 та №1210 від 23.11.2011.
А відтак, враховуючи принцип пріоритетності закону над підзаконним нормативно-правовим актом, з 01.01.2014 виплати громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, повинні були здійснюватися у розмірах, встановлених Законом №796-XII, а не постановою КМУ №1210.
Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік» №1622-VII від 31.07.2014 (який набрав чинності 03.08.2014) розділ «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» доповнено пунктом 67, яким, зокрема, встановлено, що норми і положення статей 20-23, 30, 31, 37, 39, 48, 50-52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2014 рік.
Отож, лише з 03.08.2014 Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розміри виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 орган пенсійного фонду повинен був нараховувати та виплачувати доплату до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення та щомісячну додаткову пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до певної категорії в розмірах, визначених статтями 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991, а не Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №1210 від 23.11.2011
Вказаний висновок суду узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 21.02.2018 у справі №619/2262/17, від 19.06.2018 у справі № 344/14522/17 та від 11.09.2018 у справі № 522/6810/17, а відповідно до вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Оскільки відповідач в періоді з 01.01.2014 по 02.08.2014 нараховував і виплачував позивачу доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах значно менших за ті, які передбачені статтями 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991, то відповідні позовні вимоги підлягають до повного задоволення. При цьому, на відповідача слід покласти обов'язок виплатити позивачу доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на 2014 рік), з урахуванням виплачених сум. Також на відповідача слід покласти обов'язок виплатити позивачу, як особі, віднесеній до категорії 3, щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, у розмірі визначеному статтею 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991, що дорівнює 25 процентам мінімальної пенсії за віком (який встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність), з урахуванням виплачених сум.
Як зазначено вище, частини перша та друга статті 39 Закону №796-XII (в редакції від 09.07.2007 - згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008), були викладені так:
«1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2.Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».
28 грудня 2014 року прийнятий Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесені зміни до Закону №796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Вказаний Закон набрав чинності 1 січня 2015 року.
4 лютого 2016 року прийнятий Закон України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII, який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 1 січня 2016 року, а також включив до Закону №796-XII статтю 39 наступного змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ.
При цьому, Конституційний Суд України у своєму рішенні вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VІІІ у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Також в рішенні Конституційного Суду України встановлений порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VІІІ. В той же час роз'яснення щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ відсутні.
Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 1 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і гарантує соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено Законом №987-VIII.
Так, стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, що набула чинності з 1 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження, в той час, як редакція статті 39, що була чинною до 1 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат і тим особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; студентам, які навчаються на цих територіях; пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
З огляду на наведене вище, відновлення дії попередньої редакції статті 39 Закону №796-ХІІ, до внесення змін Законом №76-VІІІ, що визнаний неконституційним, спричинило колізію правозастосування, через те, що з 1 січня 2016 року стаття 39 Закону №796-ХІІ викладена у редакції Закону №987-VIII.
На переконання суду ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права, в тому розумінні, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, а тому пріоритет не може надаватися тій нормі, яка звужує відповідні права, оскільки це порушить справедливий баланс між інтересами особи та суспільства, та знівелює сутність відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Таким чином, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року та в тій частині, яка не змінена Законом №987-VIII.
Відтак, з 17 липня 2018 року стаття 39 Закону №796-ХІІ «Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення» має такий зміст:
«Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.»
Тобто, в одній частині діє норма Закону №796-ХІІ в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06.06.1996, яка не суперечить редакції Закону України «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII від 04.02.2016, а в іншій діє норма Закону №987-VIII.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року по справі № 240/4937/18 (провадження № 11-150заі19).
Таким чином, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Водночас, вирішуючи питання про належний до виплати розмір вказаної доплати, суд керується таким.
Відповідно до статті 63 Закону №796-ХІІ, фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України.
Відповідно до частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.
1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» №79-VIII від 28.12.2014, пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону №79-VIII не були визнанні неконституційними.
Таким чином, 1 січня 2015 року Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ.
Водночас, надання Законом №79-VIII Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, не означає, що йому надано право їх зменшувати або скасовувати. Уряд не має права приймати будь-які підзаконні акти, які суперечать Закону №796-ХІІ. Оскільки ж стаття 39 Закону №796-ХІІ (в чинній з 17.08.2019 редакції, а саме в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №230/96-ВР від 06.06.1996) не уповноважує Кабінет Міністрів України встановлювати розміри доплат для осіб, які працюють у зонах безумовного та гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю, а також розміри підвищення до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, натомість самостійно і чітко визначає такі розміри, то застосуванню підлягає саме норма статті 39 Закону №796-ХІІ, яка є самодостатньою в цьому питанні, і безсумнівно наділена вищою юридичною силою.
Конституційний Суд України у рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, крім іншого, вказав, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України лише тоді, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ, з 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання доплати до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону №796-ХІІ.
Відтак, суд приходить до висновку, що відмова відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу вказаної доплати із 17 липня 2018 року, є протиправною.
Отже, вимоги позивача в частині, що стосуються зобов'язання відповідача нараховувати та виплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік), з 17 липня 2018 року підлягають задоволенню.
Щодо твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до часини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Таким чином, нормами Кодексу передбачена можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003, нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз даної статті дає підстави для висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Оскільки, судом встановлено, що виплата позивачу за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року доплати до пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, як і невиплата доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону №796-XII, з 17.07.2018 є наслідком протиправних дій суб'єкта владних повноважень, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №646/6250/17, від 11.09.2018 у справі №522/6810/17 та від 19.06.2018 у справі №646/6250/17.
Так, Верховний Суд, враховуючи позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях №8-рп/2013 і №9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) в системному зв'язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вказав, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем строки звернення до суду з даним позовом не пропущено.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України Рівненської області (код ЄДРПОУ 21084076, вул. Короленка, 7, м. Рівне, 33028) задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 в періоді з 01.01.2014 по 02.08.2014 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, не в тих розмірах, які передбачені статтями 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області, щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 з 17.08.2018 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, передбаченої статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, включно, з урахуванням раніше виплачених сум, доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, включно, з урахуванням раніше виплачених сум, щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі визначеному статтею 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991, що дорівнює 25 процентам мінімальної пенсії за віком (який встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 починаючи з 17.07.2018 доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991, у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складений 03 грудня 2020 року.
Суддя Н.В. Друзенко