18 листопада 2020 року м. Ужгород№ 807/1208/17
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді - Калинич Я.М.
при секретарі судового засідання - Попович М.М.
за участю:
позивач: не з'явилася,
представник позивача: не з'явився,
представник відповідача: Крупа-Газуда М.В.,
представник третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Баранинська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління державної фіскальної служби України у Закарпатській області, третя особа - Великолазівська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області, в якій просила суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС України в Закарпатській області:
- №51243-13 від 19.06.2017 року про визначення суми податкового зобов'язання за податковим на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 1234,14 грн.;
- №51244-13 від 19.06.2017 року про визначення суми податкового зобов'язання за податковим на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 4846,43 грн.;
- №51245-13 від 19.06.2017 року про визначення суми податкового зобов'язання за податковим на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 17904,35 грн.;
- №51246-13 від 19.06.2017 року про визначення суми податкового зобов'язання за податковим на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 23709,87 грн.;
- №51247-13 від 19.06.2017 року про визначення суми податкового зобов'язання за податковим на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 11867,34 грн.
В обґрунтування позову зазначила, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені контролюючим органом з порушенням вимог чинного податкового законодавства, що в свою чергу призвело до порушення прав, свобод та інтересів позивача. На підставі викладеного просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2017 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 29 вересня 2017 року закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.
12 грудня 2017 року відповідачем було подано до суду письмові заперечення проти адміністративного позову, в яких зазначив, що об'єктами оподаткування визначено нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Головним управлінням ДФС у Закарпатській області податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки був нарахований ОСОБА_1 за 2016 рік, виходячи із загальної площі об'єктів нежитлової та житлової нерухомості, за ставками, встановленими рішенням Великолазівської сільської ради від 20.01.2015 р. № 530, відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. На підставі викладеного просив у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
В судовому засіданні 09 листопада 2018 року протокольною ухвалою суду було замінено третю особу Великолазівську сільську раду Ужгородського району Закарпатської області на правонаступника - Баранинську сільську раду Ужгородського району Закарпатської області.
31 травня 2019 року до суду від позивача надійшли письмові пояснення. У таких зазначила, що вона є інвалідом ІІІ групи з дитинства, а об'єкти нерухомого майна перебувають у її власності, тому відповідно до п. «з» ст.266.2.2. ПК України, таке майно не є об'єктом оподаткування. Також зауважила, що рішення сільської ради не були оприлюднені відповідно до визначеного порядку.
25 липня 2019 року до суду від представника позивача надійшла заява про збільшення та уточнення позовних вимог. Відповідно до такої представник позивача просив визнати протиправним та скасувати Рішення №530 «Про місцеві податки та збори» від 20 січня 2015 року Великолазівської сільської ради та замінити статус третьої особи на статус відповідача 2.
02 вересня 2019 року до суду від представника відповідача надійшли заперечення проти збільшення позовних вимог. Вважає, що позивач мала право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.
Також, представником відповідача 02 вересня 2019 року до суду подано додаткові пояснення. У таких зазначає, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2016 рік на території Великолазівської сільської ради Ужгородського району рішенням 29 сесії VI скликання від 20.01.2015 року №530 «Про місцеві податки і збори» встановила на території Великолазівської сільської ради податок на майно, який складається, зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення є офіційно оприлюдненим 02.02.2015 року на офіційному веб-сайті Ужгородської районної ради.
02 вересня 2019 року до суду від представника позивача надійшла заява про повернення розгляду справи до стадії підготовчого провадження та заява про збільшення та уточнення позовних вимог.
Протокольними ухвалами суду, занесеними до протоколу судового засідання від 12 вересня 2019 року, судом було відмовлено у прийнятті заяви про збільшення та уточнення позовних вимог та заяви про повернення до стадії підготовчого провадження у справі на підставі ст. 44, 47, 204 Кодексу адміністративного судочинства України та повернуто такі без розгляду.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року провадження у справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №260/1292/19 за позовом ОСОБА_1 до Баранинської сільської ради про визнання недійсним та скасування рішення №530 від 20.01.2015 року «Про податки і збори» Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області.
Ухвалою суду від 28 квітня 2020 року судом поновлено провадження у адміністративній справі.
В судовому засіданні 12 листопада 2020 року протокольною ухвалою суду було замінено відповідача Головне управління ДФС у Закарпатській області на правонаступника Головне управління ДПС у Закарпатській області на підставі ст.52 КАС України.
Позивач та її представник в судове засідання не з'явились, однак позивач подала до суду заяву про розгляд справи без їхньої участі. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала з мотивів, наведених у запереченнях на позовну заяву. Зауважила, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.03.2020 року у справі №260/1292/19 визнано протиправним та скасовано рішення Великолазівської сільської ради від 20.01.2015 року №530 «Про податки і збори», а рішення набрало законної сили 06.04.2020 року. Однак, дія нормативно-правового акта припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце, а отже, на дату прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, рішення №530 від 20.01.2015 року «Про податки і збори» Великолазівської сільської ради було чинним. Просила суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Третя особа явку свого представника в судове засідання не забезпечила, проте в матеріалах справи міститься заява від такої, в якій проти розгляду справи без участі представника Баранинської сільської ради не заперечує.
Оскільки провадження у даній справі було відкрито до набрання чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України, то вказана справа повинна розглядатись за правилами, що діють після набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.
Дослідивши наявні матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта вбачається, що позивач є власником:
- будівлі (об'єкт житлової нерухомості: Ні), яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, с. Великі Лази, вул. Виноградна, буд. 4; загальна площа 343,90 кв.м., на підставі ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області №308/492/14-ц;
- нежитлової будівлі (склад готової продукції), яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, с. Великі Лази, вул. Виноградна, буд. 3а; загальна площа 351,70 кв.м., на підставі договору відчуження нерухомого майна, що перебуває у податковій заставі р.№84, 28.06.2011, Закарпатське представництво Прикарпатської універсальної товарної біржі;
- квартира (спільна сумісна власність), яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Собранецька, буд. 146, кв.53, на підставі свідоцтва про право власності, 55, 28.02.2007р.;
- нежитлової будівлі (телятник), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; загальна площа 1299,30 кв.м., на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області №2-6507/11, 15.02.2012 року;
- нежитлової будівлі (корівник), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; загальна площа 1720,6 кв.м., на підставі договору відчуження нерухомого майна, що перебуває у податковій заставі, №58, 18.09.2008, Прикарпатська універсальна товарна біржа (Закарпатське представництво);
- нежитлова будівля (навіс для сільськогосподарських машин), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; загальна площа 861,2 кв.м., на підставі договору відчуження нерухомого майна, що перебуває у податковій заставі, №67, 29.04.2009, Прикарпатська універсальна товарна біржа (Закарпатське представництво).
19 червня 2017 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Закарпатській області згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України прийнято:
- податкове повідомлення-рішення №51243-13, яким визначено суму податкового зобов'язання фізичної особи ОСОБА_1 за 2016 рік в розмірі 1234,14 грн. за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки»;
- податкове повідомлення-рішення №51244-13, яким визначено суму податкового зобов'язання фізичної особи ОСОБА_1 за 2016 рік в розмірі 4846,43 грн. за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки»;
- податкове повідомлення-рішення №51245-13, яким визначено суму податкового зобов'язання фізичної особи ОСОБА_1 за 2016 рік в розмірі 17904,35 грн. за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки»;
- податкове повідомлення-рішення №51246-13, яким визначено суму податкового зобов'язання фізичної особи ОСОБА_1 за 2016 рік в розмірі 23709,87 грн. за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки»;
- податкове повідомлення-рішення №51247-13, яким визначено суму податкового зобов'язання фізичної особи ОСОБА_1 за 2016 рік в розмірі 11867,34 грн. за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».
Згідно вказаних податкових повідомлень-рішень загальна сума заборгованості по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості становить 1234,14 грн., а сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості становить 58327,99 грн.
При визначенні указаної суми контролюючим органом було враховано площі належних позивачу об'єктів житлової та нежитлової нерухомості та ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 0,4% (житлової) та 1% (нежитлової) від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, визначену пунктом 4.2 рішення Великолазівської сільської ради від 20 січня 2015 року №530.
Не погоджуючись з указаними рішеннями суб'єкта владних повноважень, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як вбачається з обставин справи, спірні відносини між її сторонами виникли у зв'язку з прийняттям відповідачем рішень про нарахування позивачу податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік виходячи зі ставки 1% від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, визначену рішенням Великолазівської сільської ради від 20 січня 2015 року №530.
Так, статтями 67 та 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755- IV (далі - ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71-VIII від 28 грудня 2014 року, який набрав чинності 01 січня 2015 року, внесено зміни щодо оподаткування нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки.
Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України передбачено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Згідно підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує два відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Отже, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01 січня 2015 року, власники об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки.
Статтею 265 ПК України (у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII, що діє з 01 січня 2015 року) визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Водночас, статтею 10 ПК України встановлено перелік місцевих податків, в якому податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки прямо не передбачений.
Натомість, є податок на майно (підпункт 10.1.1 пункт 10.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено пунктом 7.1 статті 7 ПК України.
Згідно із пунктом 10.3 статті 10 ПК України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Зі змісту наведених законодавчих норм вбачається, що встановлення податку на майно, зокрема, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, входить у повноваження місцевої ради, яка має прийняти відповідне рішення.
Згідно з пунктом 8.3. статті 8 ПК України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Водночас, відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Наведене відповідає вимогам пункту 10.2 статті 10 ПК України, згідно з яким саме місцеві ради обов'язково установлюють податок на майно, а також кореспондує положенням пунктом 24 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.
При вирішенні даної справи по суті, в силу ч.5 ст. 242 КАСУ, суд враховує висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року по справі № 822/2624/16.
Підпунктом 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п. 266.2ст.266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 ПК України).
Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно з пп. 266.3.3 п. 266.3 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.
У відповідності п.п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.
Підпунктом є пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Судом встановлено, що позивачу належить нежитлова нерухомість - нежитлові приміщення за адресами: Закарпатська область, Ужгородський район, с. Великі Лази, вул. Виноградна, буд. 4; загальна площа 343,90 кв.м.; Закарпатська область, Ужгородський район, с. Великі Лази, вул. Виноградна, буд. 3а; загальна площа 351,70 кв.м.; Закарпатська область, Ужгородський район, с. Великі Лази, вул. Стуса В., буд. 34; загальна площа 1299,30 кв.м.; АДРЕСА_1 ; загальна площа 1720,6 кв.м.; Закарпатська область, Ужгородський район, с. Великі Лази, вул. Стуса В., буд. 34д; загальна площа 861,2 кв.м.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 (ДК БС), затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 р. N 507, об'єктами класифікації в ДК БС є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Класифікацію будівель залежно від їх функціонального призначення наведено у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та введеному в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507 (чинний з 01 січня 2001 року, далі - ДК 018-2000). Клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси.
Об'єкти нерухомості, належні позивачу на праві приватної власності і щодо яких контролюючим органом нараховані податкові зобов'язання, належить до будівель/споруд, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Звільнення від сплати податку та збору - це одна із форм надання податкової пільги (підпункт «г» пункту 30.9 статті 30 ПК України).
Відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Відповідно до пункту 30.2 статті 30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Виходячи із буквального тлумачення цієї норми з урахуванням значення слова «призначення» як «мета використання чого-небудь», «відповідати меті», можна зробити висновок, що будівлі і споруди, про які йдеться в цій нормі, повинні відповідати меті, способу та критеріям використання у сільськогосподарській діяльності. Вимоги, що будівлі і споруди повинні використовуватися (експлуатуватися) у сільськогосподарській діяльності текст цієї норми не містить.
Норма підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не ставить у залежність право на податкову пільгу від фактичного використання об'єкта нерухомості у сільськогосподарській діяльності і на користь цього висновку свідчить подальше законодавче уточнення правового регулювання. Як і Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII, законодавець не встановив обов'язку сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, а умовою звільнення таких об'єктів від оподаткування визначив цільове призначення їх використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку (остання умова застосовується з 01 січня 2019 року).
Пільга, встановлена підпунктом 266.2.2 «ж» пункту 266.2 статті 266 ПК, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.
Такий висновок містить постанова Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі №0340/1905/18.
Так, підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.
Поряд з цим конструкція згаданих правових норм дозволяє суду застосувати і такий вид тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту, як поширювальне тлумачення, в частині об'єкта оподаткування - предмета «будівлі промисловості», оскільки норми не містять вичерпного переліку таких об'єктів та оскільки відсутні положення, які є винятком із загального правила.
Перебування нерухомого майна у власності фізичної особи не є перешкодою для застосування положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, у разі якщо такі об'єкти використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості відповідно до ДК 018-2000.
У даному випадку контролюючим органом не було визначено, до якого класу споруд відноситься нежитлова нерухомість позивача, що належить їй на праві власності.
Окрім того, суд наголошує, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 березня 2020 року у адміністративній справі №260/1292/19 за позовом ОСОБА_1 до Баранинської сільської ради про визнання недійсним та скасування рішення, позовні вимоги задоволено та визнано протиправним та скасовано рішення Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області №530 від 20.01.2015 року «Про місцеві податки та збори». Рішенням суду встановлено порушення порядку оприлюднення змісту рішення Великолазівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області №530 від 20.01.2015 року «Про місцеві податки та збори». Рішення набрало законної сили 06.04.2020 року.
Пунктом 4 ст.78 КАС України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду (п.7 ст.78 КАС України).
Щодо доводів відповідача про те, що оскільки рішення Великолазівської сільської ради скасовано тільки 06.04.2020 року (датою набрання законної сили судовим рішенням №260/1292/19), а на момент прийняття спірних податкових повідомлень-рішень таке було чинне, то такі суд оцінює критично, оскільки в іншому випадку таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
Вирішуючи спір, суд також вважає за необхідне зазначити, що податок, по суті, являє собою інструмент владного впливу держави в суспільних інтересах, оскільки є соціальним обов'язком, від виконання якого залежить суспільний розвиток. У процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, адже можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадку неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.
Згідно частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-ІV визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), де Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. На думку Суду, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Як також наголосив Європейський суд з прав людини в рішення від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10), перша і найбільш важлива вимога статті 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто «справедливого співвідношення» між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини. Такий баланс не досягнутий, якщо особа чи особи у справі мали нести індивідуальні або додаткові обов'язки.
Також, суд наголошує на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були складені в порушення п. 58.1 ст. 58 ПК України. Так, форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов'язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Так, Порядок направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків Затверджений наказом Мінфіна України 28.12.2015 р. № 1204, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 р. за №124/28254. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення не були надіслані з відповідними розрахунками на адресу позивачу.
Суд касаційної інстанції зауважує, що у постановах від 13 лютого 2018 року (справа №820/1975/17), від 24 квітня 2019 року (справа №820/212/16) Верховний Суд висловив правову позицію, що порушення строків прийняття податкового повідомлення-рішення не може саме по собі впливати на його законність.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у адміністративній справі №280/5332/18 (адміністративне провадження №К/9901/22788/19) зауважив, що суди повинні перевіряти такі доводи платника податків, якщо вони є, і надавати їм відповідну правову оцінку. У разі, якщо відповідні порушення в частині строків винесення податкових повідомлень-рішень або направлення розрахунку до такого рішення мають місце поряд із помилковістю висновків контролюючого органу щодо недотримання платником податків вимог податкового та/або іншого законодавства, суди повинні зазначати про наявність усіх встановлених ними в ході судового розгляду недоліків рішень, що є предметом позову.
Для встановлення обставин по справі судом був виконаний обов'язок зі збору доказів відповідно до ст. 9 КАС України, та були складені на та направлені на адресу відповідача ухвали про витребування доказів по справі. Однак, зібраними доказами не були спростовані факти встановлені судом.
Відтак, оскаржувані податкові повідомлення рішення є неправомірними.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно частин першої третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає про відсутність у відповідача підстав для прийняття відносно позивача оскаржуваних ним рішень.
В ході судового розгляду справи відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, натомість доводи позивача про їх скасування є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 134, 139, 194, 229, 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Баранинська сільська рада Ужгородського району Закарпатської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Закарпатській області від 19.06.2017 року №51243-13, №51244-13, №51245-13, №51246-13 та №51247-13.
3. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Закарпатській області (88000, Закарпатська область,м. Ужгород, вул. Волошина, 52, код ЄДРПОУ 43143065) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.
У зв'язку з перебуванням головуючої судді Калинич Я.М. з 23 листопада 2020 року по 04 грудня 2020 року у відпустці, повний текст рішення виготовлено та підписано 07 грудня 2020 року.
СуддяЯ. М. Калинич