м. Вінниця
08 грудня 2020 р. Справа № 120/6289/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід О.С., розглянувши в письмовому провадженні порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, б. 7, м. Вінниця, 21100)
про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача № 025150002644 від 21.07.2020 року про відмову позивачеві в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку згідно ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачеві пенсію зі зниженням пенсійного віку згідно ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 19.05.2020 року, зарахувавши до загального страхового стажу позивача періоди роботи з 03.08.1986 року по 20.07.1995 рік та з 03.09.2001 року по 29.12.2001 рік.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, 14.07.2020 року звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідач, за наслідками розгляду зави позивача, рішенням від 21.07.2020 року № 025150002644 відмовив останньому у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку з огляду на відсутність необхідного страхового стажу. Не погоджуючись з цим, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 09.11.2020 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім цього, вказаною ухвалою витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача.
16.11.2020 року за вх. № 37454 відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, в якому він позовну заяву вважає безпідставною та необґрунтованою. Вказує, що 14.07.2020 року позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком на підставі п. 2 ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Розглянувши заяву позивача, відповідач рішенням від 21.07.2020 року № 025150002644 відмовив в призначенні пенсії за віком. Відповідач зазначає, що з наданих позивачем документів простежуються періоди роботи у зоні посиленого радіологічного контролю останнього з 02.02.2011 року, відповідно позивач має право на призначення пенсії при досягненні 55 років за наявності 22 років стажу. Однак згідно наданих документів страховий стаж позивача становить 13 років 4 місяці 9 днів. При обрахунку загального стажу роботи позивача не враховано трудову книжку серії НОМЕР_1 в зв'язку з тим, що в ній вказана трудова діяльність з 1986 року по 1995 рік, а дата виписки документа 2003 рік без зазначення реорганізації установи; не зараховано стаж роботи у колгоспі ім. Жданова за 1983 рік в зв'язку з відсутністю відомостей про вихододні (архівна довідка № 227/1 від 13.07.2020 року) та період роботи у ФГ «Дубки» з 03.09.2001 року по 29.12.2011 року в зв'язку з відсутністю сплати страхових внесків в системі персоніфікованого обліку. Тому відповідачем згідно вимог чинного законодавства було відмовлено позивачеві в призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку передбаченого п. 2 ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідачем на виконання вимог ухвали від 09.11.2020 року надано до суду належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Позивачеві ІНФОРМАЦІЯ_1 виповнилося 55-ть років, тому він 14.07.2020 року звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком згідно ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», до якої додав усі необхідні для призначення пенсії документи (паспорт, трудову книжку, довідки тощо).
Відповідач, за наслідками розгляду заяви позивача, рішенням від 21.07.2020 року № 025150002644 відмовив позивачеві у призначенні пенсії за віком. Відмова мотивована тим, що страховий стаж позивача, який дає право на призначення пенсії за віком складає 13 років 4 місяці 9 днів, що є недостатнім для визначення права на призначення пенсії за віком при досягненні 55 років. При цьому, до страхового стажу позивача не зараховані періоди роботи: з 1986 року по 1995 рік, оскільки трудова книжка серії НОМЕР_1 , яка містить дані записи, датується 2003 роком; період роботи за 1983 рік з огляду на відсутність відомостей про встановлений мінімум трудової участі та фактичну кількість здійснених заявником вихододнів; з 03.09.2001 року по 29.12.2001 рік у зв'язку з відсутністю документального підтвердження про сплату страхувальником внесків безпосередньо за позивача.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Ст. 48 Конституції України кожному гарантується право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, регламентуються ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ст. 8 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Ст. 4 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Законом, який відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій є ЗУ "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку із втратою годувальника та інших випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію (ч. 1 та 2 ст. 7 ЗУ "Про пенсійне забезпечення").
Відповідно до ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Ст. 62 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно п. 18 цього ж Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
У п. 23, 24 Порядку № 637 визначено, що документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі
документів.
Системний аналіз норм свідчить, що пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Таким чином, держава гарантує кожному виплату пенсії за умови наявності відповідного стажу роботи. До стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. В свою чергу, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Саме на підставі зроблених у ній записів, органи Пенсійного фонду України призначають пенсію. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, а у виняткових випадках - на підставі показань свідків.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся із відповідною заявою та доданими до неї документами до відповідача з проханням призначити йому пенсію за віком згідно ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідач, розглянувши заяву та надані позивачем документи, відмовив останньому у призначенні пенсії за віком з огляду на те, що страховий стаж позивача, який дає право на призначення пенсії за віком складає 13 років 4 місяці 9 днів, що є недостатнім для визначення права на призначення пенсії за віком при досягненні 55 років. При цьому, до страхового стажу позивача не зараховані періоди роботи: з 1986 року по 1995 рік, оскільки трудова книжка серії НОМЕР_1 , яка містить дані записи, датується 2003 роком; період роботи за 1983 рік з огляду на відсутність відомостей про встановлений мінімум трудової участі та фактичну кількість здійснених заявником вихододнів; з 03.09.2001 року по 29.12.2001 рік у зв'язку з відсутністю документального підтвердження про сплату страхувальником внесків безпосередньо за позивача.
Суд у цьому контексті, дослідивши надані позивачем документи для призначення пенсії на пільгових умовах, вказує наступне.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 року (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п. 1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
З матеріалів справи вбачається, що позивачеві відмовлено в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 1986 року по 1995 рік, оскільки трудова книжка серії НОМЕР_1 , яка містить дані записи, датується 2003 роком, що свідчить про оформлення та видачу трудової книжки фактично після звільнення.
Суд звертає увагу на те, що порядок оформлення дублікатів трудових книжок працівникам визначається р. 5 Інструкції № 58 про порядок ведення трудових книжок працівників.
П. 5.3 Інструкції № 58 визначено, що якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то при заповненні дубліката трудової книжки в розділ "Відомості про роботу" у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами.
Після цього загальний стаж, підтверджений належно оформленими документами, записується по окремих періодах роботи в такому порядку: у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу; у графі 3 пишеться найменування підприємства, де працював працівник, а також цех (відділ) і посада (робота), на яку було прийнято працівника. Запис у дублікаті трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій провадиться за бажанням працівника.
Якщо з поданих документів видно, що працівник переводився на іншу постійну роботу на тому ж самому підприємстві, то про це робиться відповідний запис.
Після цього у графі 2 записується дата звільнення, а у графі 3 - причина звільнення, якщо у поданому працівником документі є такі дані.
У тому разі, коли документи не містять повністю зазначених вище даних про роботу у минулому, в дублікат трудової книжки вносяться тільки ті дані, що є у документах.
У графі 4 зазначаються найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті. Документи, що підтверджують стаж роботи, повертаються їх власнику. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний сприяти працівникові в одержанні документів, які підтверджують стаж його роботи, що передував влаштуванню на це підприємство.
Судом встановлено, що трудова книжка серії НОМЕР_1 оформлена на бланку, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників".
Позивач з цього приводу вказує на те, що роботодавцем, а саме Шпиківським цукровим заводом, всупереч вимог законодавства не заповнено трудову книжку та не внесені записи про трудову діяльність позивача у період з 1986 року по 1995 рік.
З цього приводу суд вказує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку, а загальних підставах.
Наведене в повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.
Одночасно, суд враховує, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 в частині відомостей про роботу на Шпиківському цукровому заводі містить усі необхідні записи, а саме дату прийняття на роботу, займану посаду, дату звільнення з роботи із зазначенням причин і посиланням на статтю (пункт) закону, реквізити наказів по підприємству, на підставі яких внесені відповідні записи.
Щодо самих записів про прийняття/звільнення позивача, то такі скріплені підписом уповноваженої особи підприємства та завірені печаткою юридичної особи.
Крім того, при вирішенні справи суд враховує, що пенсійний орган не вчинив жодних дій для перевірки відомостей з трудової книжки позивача, хоча наділений відповідними повноваженнями.
Таким чином, суд приходить до переконання, що вищезазначений період роботи позивача підлягає зарахуванню до його стажу роботи для призначення пенсії, оскільки він підтверджений належними та достатніми доказами.
Стосовно не зарахування відповідачем періоду роботи позивача з 03.09.2001 року по 29.12.2001 рік у зв'язку з відсутністю документального підтвердження про сплату страхувальником внесків безпосередньо за позивача, суд зазначає наступне.
Збирання, оброблення, систематизація та зберігання передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов'язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням визначено Положенням про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 року № 794 (далі - Положення № 794).
Згідно п. 5 Положення № 794 персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях.
Відповідно до п. 6 Положення № 794 уповноважений орган з додержанням вимог ст. 23 Закону України "Про інформацію" має право:
- своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цього Положення;
- проводити у роботодавців перевірку достовірності поданих відомостей про фізичних осіб, зокрема перевірку фінансових та інших документів, що підтверджують зазначені відомості;
- у встановленому порядку притягати до відповідальності осіб, винних у порушенні строків подання відомостей, а також подання неправдивих відомостей про фізичних осіб;
- видавати у межах своєї компетенції нормативні акти та здійснювати роз'яснення з питань організації персоніфікованого обліку, а також інші права, що випливають із завдань персоніфікованого обліку.
П. 7 Положення № 794 визначено, що уповноважений орган:
- створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб;
- забезпечує автоматизоване використання відомостей про фізичних осіб для визначення права на виплати за пенсійним страхуванням та розміру цих виплат;
- надає фізичним особам відомості про них, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а у разі їх зміни, несвоєчасного надходження страхового збору (внесків), перегляду розміру виплачуваної пенсії, її індексації, зміни умов надання соціальних послуг чи перегляду питання про можливості їх надання - інформує письмово у встановлені строки застраховану особу;
- надає роботодавцям допомогу в організації підготовки відомостей про фізичних осіб.
Згідно п. 10 Положення № 794 роботодавці зобов'язані:
- в установленому порядку подавати уповноваженому органу достовірні відомості про фізичних осіб, які працюють у них;
- надавати на вимогу фізичної особи копії документів з відомостями про неї стосовно персоніфікованого обліку.
Відповідно до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 року № 10-1 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 року за № 785/25562 (далі - Положення № 10-1) реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, який є володільцем даних Реєстру застрахованих осіб.
Згідно Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування") ст. 14-1 визначено, що Пенсійний фонд та його територіальні органи зобов'язані забезпечувати своєчасне внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру та здійснювати контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру.
Відповідно до ст. 4 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Таким чином, обов'язок щодо сплати єдиного внеску покладено саме на роботодавця, який здійснював нарахування внесків та утримання їх із заробітної плати позивача.
Суд зазначає, що фактично, внаслідок припущення відповідача про невиконання роботодавцем обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 01.11.2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 05.12.2019 року у справі № 242/2536/16-а.
Відповідно до ст. 18 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" джерелами формування Державного реєстру є відомості, що надходять до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійного фонду від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; платників єдиного внеску; застрахованих осіб; фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад; органів доходів і зборів та уповноважених суб'єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску; інших джерел, передбачених законодавством.
Отже, як вбачається із вищенаведеного, саме органи Пенсійного фонду України повинні забезпечити належне формування та ведення Реєстру застрахованих осіб, є володільцями цих даних, зокрема і про сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Роботодавці повинні сприяти у цьому шляхом подання відомостей про застраховану особу до Пенсійного фонду. Тому, твердження відповідача, про відсутність відомостей позивача в даних індивідуальної відомості про застраховану особу, не можуть бути підставою для обмеження прав останнього на оформлення пенсії за віком, за умови підтвердження його стажу записами у трудовій книжці.
Позитивним обов'язком держави в цілому та її державних органів, у тому числі Пенсійного фонду України, є забезпечення можливості збереження на підприємствах первинних документів про роботу працівників від яких залежить виникнення і реалізації майнових прав громадянин при призначені пенсії. Не забезпечення належного зберігання вказаних документів на підприємствах, не витребування вичерпної інформації органами пенсійного фонду і невиконання своїх гарантійних функції державою, незалежно від надзвичайності підстав та, як наслідок, обмеження громадянам в реалізації та підтвердженні прав на пенсійне забезпечення, не повинно нівелювати або обмежувати конституційні права позивача.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 59 рішення у справі "Мельниченко проти України" від 19.10.2004 року, пункт 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" від 13.01.2011 року, пункт 54 рішення у справі "Швидка проти України" від 30.10.2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно твердження відповідача, про відсутність відомостей про встановлений мінімум трудової участі та фактичну кількість здійснених заявником вихододнів, не можуть бути підставою для обмеження прав останнього на оформлення пенсії за віком, за умови підтвердження його стажу записами у трудовій книжці.
Таким чином, суд приходить до переконання, що вищезазначені періоди роботи позивача підлягають зарахуванню до його стажу роботи для призначення пенсії, оскільки підтверджені належними та достатніми доказами.
Суд також вказує, що з оскаржуваного рішення вбачається, що відповідачем крім вказаних періодів роботи позивача також не зараховано до стажу період роботи за 1983 рік.
Але у мотивувальній та прохальній частині позовної заяви позивач не обґрунтовує неправомірність не зарахування до стажу вказаного періоду і не просить його зарахувати, а зазначає саме тільки про періоди 1986-1995 років та 03.09.2001 року по 29.12.2001 року.
При цьому, позивач просить суд скасувати рішення відповідача у повному обсязі, а не в частині вищевказаних періодів його роботи.
У відповідності до вимог ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
За таких обставин, суд доходить висновку про протиправність рішення відповідача № 025150002644 від 21.07.2020 року про відмову позивачеві в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку згідно ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині не врахування при обчисленні загального стажу трудової діяльності у період 1986-1995 років та 03.09.2001 року по 29.12.2001 року та відповідній відмові в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку згідно ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв'язок визнання протиправним акту індивідуальної дії та його скасування у повному обсязі чи частково. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої. Адже внаслідок визнання акту індивідуальної дії протиправним, неминучим є його скасування в повному обсязі чи частково.
З огляду на те, що суд частково задовольнив позовну вимогу про визнання протиправним рішення відповідача № 025150002644 від 21.07.2020 року про відмову позивачеві в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку згідно ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно позовна вимога щодо його скасування також підлягає частковому задоволенню, як похідна.
Вирішуючи питання про можливість зобов'язання відповідача призначити та виплачувати позивачеві пенсію зі зниженням пенсійного віку згідно ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 19.05.2020 року, зарахувавши до загального страхового стажу позивача періоди роботи з 03.08.1986 року по 20.07.1995 рік та з 03.09.2001 року по 29.12.2001 рік, суд виходив з наступного.
Наслідком часткового скасування судом у цій справі рішення відповідача № 025150002644 від 21.07.2020 року про відмову позивачеві в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку згідно ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є те, що заява позивача про призначення пенсії за віком згідно ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» залишається нерозглянутою.
Кожна особа, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно ч. 2 цієї ж статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Таким чином, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом, і вчинення таких дій не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Виходячи із обставин цієї справи суд встановив, що оскаржене позивачем рішення не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про призначення пенсії за віком згідно ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх, передбачених нормами ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», умов для прийняття рішення про призначення пенсії за віком.
Від так, суд вбачає підстави для часткового задоволення позовної вимоги у спосіб зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 14.07.2020 року про призначення пенсії за віком згідно ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням висновків суду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача слід задовольнити частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З огляду на те, що позов задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у сумі 512 грн. 26 коп..
Керуючись Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 року № 10-1 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 року за № 785/25562, Положенням про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 року № 794 та ст. 2, 9, 73 - 77, 90, 94, 241, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 025150002644 від 21.07.2020 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку згідно ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині не врахування при обчисленні загального стажу трудової діяльності у період 1986-1995 років та 03.09.2001 року по 29.12.2001 року та відповідній відмові в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку згідно ст. 55 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.07.2020 року про призначення пенсії за віком згідно ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за наслідками чого прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 512 грн. 26 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, б. 7, м. Вінниця, 21100)
Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 08.12.2020 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна