Провадження № 11-кп/4820/590/20
Справа № 672/714/19 Головуючий в 1-й інстанції ОСОБА_1
Категорія: ч.1 ст.125 КК України Доповідач ОСОБА_2
30 листопада 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому та в режимі відеоконференції з Городоцьким районним судом Хмельницької області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019240120000072 від 07 квітня 2019 року, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 та в його інтересах захисника ОСОБА_7 на вирок Городоцького районного суду Хмельницької області від 17 липня 2020 року та за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Городоцького районного суду Хмельницької області від 30 липня 2020 року,
Цим вироком
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, розлученого, не працює, з неповною середньою освітою, має на утриманні одну малолітню дитину, раніше судимого:
- 12 січня 2017 року Городоцьким районним судом Хмельницької області за ч.1 ст.186 КК України на 120 годин громадських робіт;
- 26 вересня 2017 року цим же судом за ч.1 ст.125, ч.1 ст.296 КК України на 4 місяці арешту, звільнений від відбування покарання ухвалою Городоцького районного суду Хмельницької області від 30 жовтня 2017 року на підставі п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році»;
- 07 лютого 2019 року цим же судом за ч.1 ст.162 КК України на 1 рік обмеження волі, звільнений від відбування покарання на підставі ст.75 КК України з випробуванням з іспитовим строком 1 рік;
визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, та призначено йому покарання у вигляді двохсот годин громадських робіт.
На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків, шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за вироком Городоцького районного суду Хмельницької області від 07 лютого 2019 року остаточно визначено покарання у виді - одного року двадцяти п'яти днів обмеження волі.
Строк відбуття покарання ухвалено рахувати з моменту затримання обвинуваченого після набрання вироком суду законної сили.
Ухвалою Городоцького районного суду Хмельницької області від 30 липня 2020 року виправлено описку, допущену при написанні вироку Городоцького районного суду Хмельницької області від 17 липня 2020 року в резолютивній частині, щодо незазначення в другому абзаці резолютивної частини вироку посилання на «п.4 ч.2 ст.72 КК України».
Викладено другий абзац вироку Городоцького районного суду Хмельницької області від 17 липня 2020 року у такій редакції: «На підставі ст.71, п.4, ч.1 ст.72 КК України, за сукупністю вироків, шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за вироком Городоцького районного суду Хмельницької області від 07 лютого 2019 року, остаточно визначено покарання у виді - одного року двадцяти п'яти днів обмеження волі».
За вироком суду, 07 квітня 2019 року близько 14 год 00 хв ОСОБА_8 , перебуваючи на території господарства свого колишнього тестя ОСОБА_9 , по АДРЕСА_2 , вступив з ним у словесну суперечку.
Під час неї ОСОБА_8 на ґрунті особистих неприязних відносин, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та їх наслідки, бажаючи їх настання, з метою спричинення тілесних ушкоджень, умисно завдав один удар правою ногою в ділянку безіменного пальця кисті правої руки ОСОБА_9 .
За вказаних обставин обвинувачений умисно спричинив ОСОБА_9 тілесне ушкодження у вигляді піднігтевого крововиливу зовнішньої частини нігтевої пластини безіменного пальця правої кисті, що відноситься до легкого тілесного ушкодження.
Дії обвинуваченого ОСОБА_8 кваліфіковано за ч.1 ст.125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просила вирок Городоцького районного суду від 17 липня 2020 року скасувати у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи.
Уважала, що вирок суперечить ст.370 КК України та є незаконним, необґрунтованим, немотивованим, ухваленим у результаті неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, у ньому неправильно надана правова оцінка обставин справи та не вмотивовано, чому суд не взяв до уваги доводи сторони захисту.
Зазначала, що всі докази формувались під час досудового розслідування та більшість доказів досліджувались місцевим судом за участі захисника ОСОБА_10 . Тому є обґрунтовані підстави вважати, що докази, якими місцевий суд обґрунтовував оскаржуваний вирок, є недопустимими, отриманими внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, а саме порушення права особи на захист, що відповідає вимогам ч.1, п.3 ч.2 ст.87 КПК України.
Крім того, вказувала, що в основу обґрунтування обвинувального вироку судом покладено, зокрема, як докази вини ОСОБА_8 показання: потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_11 (рідна сестра потерпілого і захисника) та ОСОБА_12 (донька потерпілого і племінниця захисника), ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .
При цьому свідки - члени сім'ї потерпілого та родичі захисника, і сам потерпілий під час допиту судом не заперечували фактів того, що між ними склалися конфліктні відносини, відтак, не приховувалось упереджене ставлення до обвинуваченого та його захисника ОСОБА_10 .
За таких обставин, на думку захисника, якість здобутого під час судового слідства доказового матеріалу, покладеного в основу обвинувального вироку, суперечить вимогам ст.62 Конституції України. Проте, місцевий суд в оскаржуваному вироку тлумачить і розв'язує сумніви щодо винуватості та доведеності вини обвинуваченого на користь потерпілого і жодним чином не вказує на наявність під час провадження тривалого порушення права особи на захист.
Окрім того, на момент залучення нового захисника за призначенням потерпілий вже перебував за межами території України, що позбавило можливості його повторного допиту місцевим судом.
У той же час більшість свідків допитаних у вказаному провадженні перебувають в родинних стосунках як між собою, так і з потерпілим, мали можливість спілкуватися з приводу вказаного провадження між собою як до допиту місцевим судом, так і після такого допиту, тому до їх показань місцевий суд мав би віднестись критично.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просив вирок Городоцького районного суду від 17 липня 2020 року як незаконний, необґрунтований та невмотивований скасувати, а кримінальне провадження закрити.
Указував, що встановлені в ході судового розгляду обставини та те, що прямих доказів його вини не було здобуто, давали підстави вважати, що об'єм обвинувачення у вчиненні ним злочину чи кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, не знайшов свого підтвердження як під час досудового розслідування цього кримінального провадження, так і під час його судового розгляду в суді першої інстанції.
Посилався на те, що вирок суду не може базуватися на висновках чи твердженнях, які ґрунтуються на припущеннях, не підтверджені доказами, є суперечливими та взаємовиключними.
Стороною обвинувачення було висунуто обвинувачення, згідно якого інкримінується вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.125 КК України. Однак, як вбачається з резолютивної частини оскаржуваного вироку, ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України. Тобто, суд першої інстанції вийшов за межі висунутого обвинувачення, перекваліфікував злочин на кримінальний проступок, не зазначивши цього в мотивувальній частині вироку, що не відповідає вимогам ст.374 КПК України.
Суд першої інстанції не зазначив у вироку частини статті закону України про кримінальну відповідальність, на підставі якої визначив покарання.
Також суд першої інстанції не зазначив у вироку і норму закону України про кримінальну відповідальність, якою встановлені правила складання покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та/або сукупністю вироків. Мотивувальна частина вироку не містить викладу того, на підставі яких правил суд визначив остаточне покарання, які начебто склав за сукупністю вироків, і що взагалі його визначив. Крім того, в мотивувальній частині вироку взагалі відсутня навіть згадка про необхідність визначення остаточного покарання та його розміру за сукупністю вироків.
Невмотивованість необхідності визначення покарання, виду остаточного покарання та його розміру суперечить вимогам закону, а відповідно до п.2 ч.3 ст.374 КПК України саме в мотивувальній частині вироку зазначаються мотиви призначення та положення закону, яким керувався суд.
Зазначав, що потерпілий ОСОБА_9 для нього ніколи не був та не є ні близьким родичем, ні членом сім'ї. Він ніколи не проживав спільно з ОСОБА_9 , не був пов'язаний з ним спільним побутом і не мав взаємних прав та обов'язків.
Між тим, проаналізувавши показання потерпілого і родичів - свідків з його боку, показання потерпілого та свідків з його боку під час досудового розслідування, показання потерпілого та його свідків в суді першої інстанції звертав увагу, що показання свідка ОСОБА_13 є вочевидь неправдивими.
Вказував, що висновок судово-медичної експертизи №35 від 10 квітня 2019 року також слід визнати недопустимим доказом.
Зауважував на ту обставину, що в проведенні слідчого експерименту залучались як поняті та статисти - працівники Городоцького відділу поліції ГУНП у Хмельницькій області.
За змістом абз.1 ч.7 ст.223 КПК України для проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор зобов'язаний запросити не менше двох незаінтересованих осіб (понятих). Винятком є випадки застосування безперервного відеозапису ходу проведення відповідної слідчої (розшукової) дії.
У силу приписів абз.3 ч.7 ст.223 КПК України понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів, а також особи, заінтересовані в результатах кримінального провадження.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просив ухвалу Городоцького районного суду Хмельницької області від 30 липня 2020 року про виправлення описки скасувати.
Уважав, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, не ґрунтується на вимогах закону.
Крім того, в мотивувальній частині вироку взагалі відсутня навіть згадка про необхідність визначення остаточного покарання та його розміру за сукупністю вироків. Невмотивованість необхідності визначення покарання, виду остаточного покарання та його розміру суперечить вимогам закону. Однак, суд першої інстанції, постановивши ухвалу про застосування статті КК України в резолютивній частині вироку, залишив поза увагою недоліки, допущені ним в мотивувальній частині цієї ухвали.
Між тим, при постановленні ухвали про виправлення описки суд першої інстанції переглянув власне рішення.
Так, в ухвалі про виправлення описки суд першої інстанції фактично виклав резолютивну частину раніше ухваленого вироку в новій редакції, однак постановлення цієї ухвали не ґрунтується на вимогах закону, оскільки виходячи з положень ст.379 КПК України, суд має право виправити в судовому рішенні лише допущені описки та очевидні арифметичні помилки.
Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, суд не вправі змінювати зміст судового рішення, він лише усуває неточності щодо встановлених фактичних обставин справи, які мають технічний характер.
Натомість вирішення питання щодо неправильного застосування чи незастосування норм кримінального закону та призначення покарання, допущеного судом першої інстанції, віднесено до компетенції суду апеляційної інстанції, і не є опискою чи арифметичною помилкою, які суд першої інстанції вправі виправити самостійно і за власною ініціативою.
Отже, на його думку, оскаржувана ухвала є такою, що постановлена з істотним порушенням кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду з узагальненим викладом змісту судового рішення та доводів апеляційних скарг; у режимі відеоконференції обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали подані апеляційні скарги з викладених у них мотивів; прокурора ОСОБА_6 , яка заперечила проти апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника відносно вироку, однак підтримала апеляційну скаргу обвинуваченого щодо скасування ухвали суду про виправлення описки; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про таке.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального проступку, за який його засуджено, та кваліфікація його дій за ч.1 ст.125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження, за наведених в вироку обставин підтверджуються зібраними у справі та дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд першої інстанції дав належну оцінку, з якою погоджується колегія суддів.
Обвинувачений ОСОБА_8 у суді першої інстанції вину у вчиненому не визнав та показав, що 07 квітня 2019 року прийшов до будинку, де раніше проживав з дружиною та тестем ОСОБА_9 . Останній побачив його, почав себе поводити агресивно. Однак, удару він йому не завдавав, а між ними відбувалась лише шарпанина, один чи два рази він перекинув потерпілого через себе. Припускав, що тілесні ушкодження в потерпілого могли виникнути від удару палицею його сестри ОСОБА_11 , яка розбороняла їх і завдавала такі удари по ньому (обвинуваченому), однак вони могли припасти і на руку потерпілого ОСОБА_9 .
Такі ж показання обвинувачений ОСОБА_8 давав і під час апеляційного розгляду, стверджував, що потерпілий ОСОБА_9 міг отримати виявлені ушкодження від удару палицею його сестри ОСОБА_11 .
Суд першої інстанції повною мірою перевірив такі доводи обвинуваченого ОСОБА_8 , навів їм належне спростування, оскільки вони вказували про його намір уникнути настання відповідальності за вчинене.
Доводи ж сторони захисту про непричетність обвинуваченого до спричинення тілесних ушкоджень потерпілому, про випадкове їх спричинення свідком ОСОБА_11 в ході конфлікту спростовані як висновками судово-медичних експертиз потерпілого, так і показаннями самого потерпілого та низки свідків.
У суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_9 підтвердив факт вчинення насильницьких дій обвинуваченим ОСОБА_8 . Показав, що того дня перебував біля будинку, спілкувався з сестрою ОСОБА_11 . В цей час прийшов його колишній зять ОСОБА_8 , з яким у нього були неприязні відносини, та в ході розмови вдарив його ногою, влучив по руках, оскільки він сидів на сходинці біля входу в будинок, таким чином, перекривши йому дорогу в будинок.
Після заподіяння удару він піднявся, схопив ОСОБА_8 за куртку, а тоді за руки, щоб той не зміг завдавати удари і так тримав його близько 15-ти хвилин до приїзду працівників поліції. Під час цього останній намагався вирватись і декілька разів кидав його (потерпілого) на землю.
Потерпілий ОСОБА_9 також зазначав, що пошкодження пальця і сліди крові на ньому помітив уже по приїзду працівників поліції і забажав поїхати в лікарню.
Свідок ОСОБА_11 (сестра потерпілого) в суді першої інстанції підтвердила показання потерпілого ОСОБА_9 . Додатково показала, що обвинувачений ОСОБА_8 вдарив потерпілого в праву руку правою ногою, в результаті чого пошкодив палець, бачила в брата кров на пальці і підтвердила, що останній показував пошкоджений палець працівникам поліції.
Свідок ОСОБА_13 (працівник поліції) в наданих суду першої інстанції показаннях підтвердив, що дійсно разом із напарником ОСОБА_15 , який на зараз не працює в органах поліції, приїхали на виклик до будинку потерпілого. На подвір'ї він побачив потерпілого, який тримав ОСОБА_8 . У потерпілого був пошкоджений палець, на ньому було видно кров. Поруч була сестра потерпілого. Потерпілий повідомив про пошкодження пальця і сказав, що з цього приводу бажає написати заяву до поліції. Обвинувачений ОСОБА_8 про будь-які тілесні ушкодження не повідомляв.
Допитана в місцевому суді свідок ОСОБА_16 (колишня дружина обвинуваченого) у своїх показаннях підтвердила факт конфлікту, що мав місце між обвинуваченим та її батьком, безпосереднім очевидцем якого не була, оскільки перебувала в будинку. Побачила тоді, коли батько та обвинувачений тримали один одного, після чого пішла в будинок та викликала поліцію. Також показала, що бачила в батька тоді кров на пальці. Додатково вказала, що з колишнім чоловіком в неї неприязні відносини, він її ображає, приходить до дитини в стані алкогольного сп'яніння і не у визначений для відвідування дитини час, раніше вже притягався до кримінальної відповідальності за незаконне проникнення до даного будинку.
Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_14 в наданих суду показаннях повідомила, що залучалась понятою 30 травня 2019 року при проведенні слідчого експерименту. Свідок зауважила, що в ході проведення цього слідчого експерименту обвинувачений не міг надати чітких показань, його постійно перебивав його захисник ОСОБА_10 , вказував, які давати показання та як показувати події, що відбувались у ході конфлікту.
Винуватість обвинуваченого ОСОБА_8 у вчинені кримінального проступку також підтверджена такими доказами:
- протоколом про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 07 квітня 2019 року, у якій відображені первинно встановлені обставини вчиненого кримінального правопорушення та учасники даної події, зокрема, колишній зять потерпілого ОСОБА_9 - ОСОБА_8 , який спричинив йому тілесні ушкодження;
- висновком експерта №35 судово-медичної експертизи потерпілого ОСОБА_9 , з якого вбачається, що в ОСОБА_9 мало місце тілесне ушкодження у вигляді піднігтьового крововиливу зовнішньої частини нігтьової пластинки безіменного пальця правої кисті, який виник від дії тупого твердого предмету, яким могла бути взута нога сторонньої людини та їй подібний предмет, по строку виникнення може відповідати 07 квітня 2019 року, що могло мати місце в строк та за обставин вчиненого кримінального правопорушення та по своєму характеру відноситься до легких тілесних ушкоджень;
- висновком експерта №37 судово-медичної експертизи потерпілого ОСОБА_9 , з якого вбачається, що тілесне ушкодження у потерпілого за механізмом утворення, локалізацією, цілком могло виникнути при нанесенні не менш як одного удару взутою ногою сторонньої людини в ділянку безіменного пальця правої кисті ОСОБА_9 , що цілком могло мати місце в строк та за обставин даного кримінального правопорушення. Дане тілесне ушкодження цілком могло виникнути за обставин, вказаних потерпілим та свідком ОСОБА_11 при проведенні з ними слідчих експериментів від 11 квітня 2019 року. Дане тілесне ушкодження не являється характерним для його виникнення при падінні потерпілого з висоти власного зросту на спину чи на тверде ґрунтове покриття подвір'я домогосподарства;
- висновком експерта №40 судово-медичної експертизи потерпілого ОСОБА_9 , з якого слідує, що тілесні ушкодження у потерпілого ОСОБА_9 не могли виникнути за обставин, вказаних ОСОБА_8 , а саме в тій частині, що ОСОБА_11 могла завдати удар дерев'яною палицею ОСОБА_9 по безіменному пальцю кисті правої руки, коли ОСОБА_9 тримав ОСОБА_8 за верхній одяг, тобто за борти куртки, потім за рукава в верхній третині кінцівок. Даний підсумок підтверджується тим, що за умови, коли ОСОБА_9 своєю правою рукою утримував ОСОБА_8 за його верхній одяг, тобто тримав за борти куртки, потім за рукава в верхній третині кінцівок, права кисть та пальці правої кисті потерпілого, для утримання одягу знаходилися у стані правої кисті стиснутої в кулак, всередині якої знаходилися частини (елементи) одягу ОСОБА_8 , які й були фіксовані між пальцями та долонною поверхнею правої кисті потерпілого. За таких умов пальці правої кисті потерпілого, а тим паче їх нігтьові фаланги, за виключенням великого пальця правої кисті, були повністю закриті самою правою кистю, а тому завдати удар дерев'яною палицею по пальцях кисті (вказівному, середньому, безіменному, мізинцю), за виключенням великого пальця, тим паче по їх нігтьовим фалангам - фізично не було можливим;
- протоколом слідчого експерименту від 11 квітня 2019 року з фототаблицями, проведеного за участю свідка ОСОБА_11 , під час якого вона вказала на місце розташування учасників конфлікту та яким чином обвинувачений завдав удар потерпілому, що узгоджується із здобутими у справі доказами;
- протоколом слідчого експерименту від 11 квітня 2019 року з фототаблицями, проведеного за участю потерпілого ОСОБА_9 , в ході якого той вказав, яким чином обвинуавчений завдав удар та вказав на місце розташування учасників конфлікту, що узгоджується із рештою здобутих у справі доказів;
- відповіддю на адвокатський запит захисника від 21 жовтня 2019 року з Городоцької ЦРЛ. з якого випливає, що згідно вкладиша в а/к ОСОБА_9 , зі слів хворого, 07 квітня 2019 року о 13 год 30 хв його вдома вдарив в руку бувший зять. При огляді наявні залишки крові у вигляді згустків в ділянці ІV пальця, незначно підірваний ніготь і рухи в пальці збережені, болючість при пальпації. Така відповідь підтверджує показання потерпілого та свідків про видиму наявність слідів крові на пальці в потерпілого.
Допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції лікар судово-медичний експерт ОСОБА_17 з метою роз'яснення наданих ним висновків пояснив, що за такого ушкодження пальця кров у потерпілого дійсно могла йти, але несильно. Експерт пояснив, що удар прийшовся на верхньо-торцеву частину пальця, в результаті чого відбулось пошкодження нігтя. Експерт однозначно ствердив, що таке ушкодження могло утворитись лише від удару по пальцю, і воно не виникло в ході боротьби (шарпанини) чи падіння. Також наголосив, що такий удар не утворився би від удару палицею по пальцю потерпілого, оскільки тоді б мали місце ушкодження іншого характеру.
Підстав не довіряти об'єктивності проведених у справі судово-медичних експертиз та визнавати їх недопустимим доказам, на чому наполягає сторона захисту, немає.
Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано оцінив показання обвинуваченого, позаяк вони повністю суперечили дослідженим доказам та надані з метою уникнення кримінальної відповідальності, з чим погоджується колегія суддів.
Зібрані та досліджені докази, які між собою узгоджуються і відповідають фактичним обставинам скоєння злочину та не викликають сумніву в їх достовірності, давали місцевому суду підстави для обґрунтованого висновку про спричинення обвинуваченим потерпілому умисного легкого тілесного ушкодження за обставин, викладених у вироку суду. Тому доводи апеляційних скарги в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи не можуть бути враховані, бо суперечать сукупності досліджених судом першої інстанції доказів.
Підстав сумніватись в таких показаннях потерпілого, свідків у колегії суддів немає. Вказані показання є послідовними в деталях, узгоджуються між собою, з даними протоколу слідчого експерименту, даними висновків експерта. Навіть, зважаючи на існуючі між ними (обвинуваченим та потерпілим) напружені стосунки, в колегії суддів відсутні підстави для висновку, що потерпілий його навмисно оговорив, про що вказував обвинувачений та захисник в апеляційних скаргах (факти підробки офіційних документів, неприязні відносини між сторонами кримінального провадження).
Суд першої інстанції підставно не взяв до уваги як доказ протокол огляду місця події від 29 травня 2019 року, з тієї причини, що на момент вчинення даної слідчої дії місце, де було вчинено кримінальне правопорушення зазнало значних змін. Крім того, такий огляд відбувався з певної відстані, без доступу працівників поліції на території садиби. Отже, такий доказ є неналежним, бо не містить у собі жодного доказового значення як через несвоєчасність проведення даної слідчої дії, так і у зв'язку із недопущенням працівників поліції безпосередньо на місце події.
Також не взято до уваги як доказ протокол проведення слідчого експерименту від 30 травня 2019 року за участю обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_10 з тих підстав, що показання обвинуваченого в ході даного слідчого експерименту судом сприйнято як неправдиві. Такі показання суперечили решті здобутих доказів у справі, вони не узгоджуються із показаннями потерпілого та свідків і об'єктивно спростовуються висновком експерта №40 судово-медичної експертизи потерпілого.
При цьому обґрунтовано враховано показання свідка ОСОБА_14 в тій частині, що в ході проведення слідчого експерименту не обвинувачений, а саме його захисник ОСОБА_10 вказував, що і як відтворювати ОСОБА_8 , які давати показання тощо, що переконливо свідчить про неправдивість таких даних.
Крім того, показання свідка ОСОБА_14 підтверджуються рапортом слідчого ОСОБА_18 від 01 червня 2019 року, який також вказує про постійне втручання захисника ОСОБА_10 в показання обвинуваченого, підказки тощо. У той же час обвинувачений самостійно не міг надати чітких показань та відтворити обставини конфлікту.
Обґрунтовано не взято до уваги позицію захисту, що свідок ОСОБА_14 не могла давати об'єктивних свідчень, бо на момент залучення як понятого проходила навчальну практику у відділку поліції. Цей свідок у ході проведення слідчого експерименту була лише спостерігачем і жодним чином на нього не впливала, будь-яких показань не давала. На час надання показань суду свідок не перебувала в будь-якій залежності чи підпорядкованості від працівників відділку поліції, не мала жодної зацікавленості у спотворенні дійсних обставин справи і тому місцевий суд аргументовано визнав її показання правдивими.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, який не взяв до уваги та сприйняв як неправдиві показання свідка ОСОБА_19 , бувшого працівника поліції, який виїжджав на місце події 07 квітня 2019 року.
Показання цього свідка суттєво відрізняються від показань інших свідків. Зокрема, він показав, що по приїзду на місце події ніхто з учасників конфлікту не повідомляв про спричинення будь-яких тілесних ушкоджень, а в потерпілого не було жодних слідів крові. Причиною виклику було лише незаконне проникнення обвинуваченого на територію садиби.
У той же час, з протоколу про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 07 квітня 2019 року вбачається, що причиною звернення в правоохоронні органи було саме спричинення тілесних ушкоджень потерпілому. Аналогічну позицію підтвердили всі свідки та потерпілий, будучи допитаними в суді першої інстанції Це ж випливає і з медичної документації за фактом звернення потерпілого до лікаря.
Окрім іншого, враховано й те, що сам обвинувачений ОСОБА_8 визнав факт давнього знайомства зі свідком ОСОБА_15 , оскільки раніше вони разом працювали за кордоном. Також судом було враховано, що цей свідок зараз звільнився з органів поліції.
Доводи апеляційних скарг захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та окремо обвинуваченого ОСОБА_8 щодо об'єму обвинувачення та відсутності прямих доказів вини ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, порушення права на захист ОСОБА_8 через відвід захисника ОСОБА_10 з подальшим визнанням недопустимими решти доказів, не знайшли свого підтвердження та не можуть бути враховані.
Усім зібраним під час досудового розслідування доказам у справі в їх сукупності місцевий суд дав належну правову оцінку.
Досліджені судом першої інстанції докази давали суду першої інстанції підстави прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини обвинуваченого у вчиненні проступку, за який його засуджено, а відтак твердження апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника про незаконність та необґрунтованість вироку суду, невідповідність його в зв'язку з цим вимогам ст.374 КПК України, про відсутність події правопорушення, про відсутність доказів вини ОСОБА_8 , що висновки суду першої інстанції ґрунтуються виключно на припущеннях, колегія суддів до уваги не бере.
Колегія суддів вважає, що вирок ухвалений відповідно до вимог ст.ст.373, 374 КПК України і підстав для скасування чи зміни вироку колегія суддів апеляційного суду не знаходить.
Дії ОСОБА_8 суд першої інстанції правильно кваліфікував за ч.1 ст.125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження.
Згідно з вимогами ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів, як самими засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Призначаючи покарання ОСОБА_8 , суд першої інстанції, дотримуючись вимог ст.65 КК України, належним чином умотивував своє рішення з посиланням на встановлені обставини і дані, які характеризують обвинуваченого.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.
Покарання ОСОБА_8 призначено у відповідності з вимогами ст.65 КК України.
Обираючи вид покарання ОСОБА_8 , суд вірно врахував ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, особу винного, відсутність обставин, що пом'якшують покарання та обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_8 , судом визнано рецидив злочину та вчинення правопорушення щодо особи, з якою обвинувачений перебував у сімейних відносинах, що останній не заперечував при апеляційному розгляді .
При призначенні покарання місцевий суд повною мірою врахував усі обставини, зокрема, й ті, на які посилалися апелянти.
Суд урахував, що обвинувачений ОСОБА_8 притягувався неодноразово до кримінальної відповідальності, це правопорушення вчинив під час іспитового строку, що свідчить про очевидне небажання останнього змінюватись та робити належні висновки з приводу вчиненого.
Урахувавши вищевикладені обставини, думку потерпілого, суд першої інстанції призначив обвинуваченому покарання, необхідне та достатнє для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Усі встановлені судом обставини в їх сукупності давали суду підстави для призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст.125 КК України у виді громадських робіт.
Установлено, що 07 лютого 2019 року Городоцьким районним судом Хмельницької області ОСОБА_8 засуджено за ч.1 ст.162 КК України на один рік обмеження волі із застосуванням ст.75 КК України, із встановленням випробувального строку один рік.
Тому на підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за вироком Городоцького районного суду Хмельницької області від 07 лютого 2019 року, остаточно місцевим судом призначено покарання у виді одного року двадцяти п'яти днів обмеження волі.
Місцевий суд хоча й детально не розписав принцип визначення остаточного покарання на підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків, але фактично правильно його застосував з урахуванням положень ст.72 КК України, що не дає підстав для скасування вироку з цих мотивів, на що вказують апелянти.
Відтак, колегія суддів уважає рішення суду першої інстанції переконливим.
Водночас колегія суддів погоджується з доводами обвинуваченого ОСОБА_8 , щодо скасування ухвали Городоцького районного суду Хмельницької області від 30 липня 2020 року про виправлення описки, відтак вказана ухвала суду підлягає скасуванню.
Отже, вказана ухвала постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно зі ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Так, відповідно до ст.379 КПК України суд має право за власною ініціативою або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.
Так, в ухвалі про виправлення описки суд першої інстанції фактично виклав резолютивну частину раніше ухваленого вироку в новій редакції: «На підставі ст.71, п.4, ч.1 ст.72 КК України, за сукупністю вироків, шляхом повного приєднання невідбутої частини покарання за вироком Городоцького районного суду Хмельницької області від 07 лютого 2019 року, остаточно визначено покарання у виді одного року двадцяти п'яти днів обмеження волі».
Колегія суддів звертає увагу, що вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, суд не вправі змінювати зміст судового рішення, він лише усуває неточності щодо встановлених фактичних обставин справи, які мають технічний характер.
Натомість вирішення питання щодо неправильного застосування чи незастосування норм кримінального закону та призначення покарання, допущеного судом першої інстанції, віднесено до компетенції суд апеляційної інстанції, і не є опискою чи арифметичною помилкою, які суд першої інстанції вправі виправити самостійно і за власною ініціативою.
Отже, колегія суддів уважає, що доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_8 щодо скасування ухвали Городоцького районного суду від 30 липня 2020 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.404, 407, 418, 419, 424, 426, 532 КПК України, колегія суддів,
Вирок Городоцького районного суду Хмельницької області від 17 липня 2020 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та в його інтересах захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Городоцького районного суду Хмельницької області від 30 липня 2020 року задовольнити.
Скасувати ухвалу Городоцького районного суду Хмельницької області від 30 липня 2020 року щодо виправлення описки, допущеної при написанні вироку Городоцького районного суду Хмельницької області від 17 липня 2020 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4