02 грудня 2020 р.Справа № 520/7212/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Григорова А.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., м. Харків, повний текст складено 23.09.20 року по справі № 520/7212/2020
за позовом ОСОБА_1
до Прокуратури Харківської області , Прокурора Харківської області , Офісу Генерального прокурора
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив суд першої інстанції: визнати протиправним та скасувати рішення № 4 від 02.04.2020 Кадрової комісії № 1 «Про неуспішне проходження прокурором атестації у зв'язку з неявкою», ухвалене щодо ОСОБА_1 (РНОКПГІ НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ); визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Харківської області від 30.04.2020 № 863к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Харківської області; поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на посаді начальника відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Харківської області або на рівнозначній посаді в прокуратурі Харківської області з 04 травня 2020 року; зобов'язати прокуратуру Харківської області внести виправлення до трудової книжки ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) стосовно його звільнення; стягнути з прокуратури Харківської області (вул. Богдана Хмельницького, 4, м. Харків, 61001, код ЄДРПОУ 02910108) на користь ОСОБА_1 (РПОКПГІ НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу по день винесення судом рішення про поновлення; допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення мене на посаді та стягнення заробітку, що підлягає виплаті за весь час вимушеного прогулу; стягнути з відповідачів на його користь сплачену суму судового збору.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 відкрито спрощене провадження по даній справі.
21.09.2020 від позивача надійшла заява, в якій просив суд зупинити провадження у справі №520/7212/2020 до набрання законної сили рішення Конституційного Суду України.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 року зупинено провадження по справі №520/7212/2020 за позовом ОСОБА_1 до Прокурора Харківської області, Прокуратура Харківської області, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - до прийняття Конституційним Судом України рішення за конституційним поданням 50 народних депутатів України 3/116(20) від 18.03.2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-ІХ (зі змінами).
Офіс Генерального прокурора, не погодившись з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 у справі №520/7212/2020, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому вона підлягає скасуванню. Так, зазначає, що зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадку, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи, в інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України. Вказує, що до аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у справі № 826/25204/15 (постанова від 12.12.2019). Посилається, що вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен проаналізувати ймовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв'язок із спірними правовідносинам, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі, що судом першої інстанції здійснено не було. Також, зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Крім того, зупинення провадження в справі спрямоване також на те, щоб обставини, що об'єктивно перешкоджають здійсненню адміністративного судочинства у певній справі і мають об'єктивний характер, не були такими, що тягнуть за собою порушення строків розгляду справи, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.
Вважає, що оскаржувана ухвала суду не відповідає вимогам ст. ст. 236, 242 КАС України, через порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що в силу ч. 4 ст. 320 КАС України є підставою для її скасування та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до ст.304 КАС України, учасниками по справі не було подано до суду апеляційної інстанції.
Учасники справи про дату час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ч.4 ст.229 КАС України.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи рішення про зупинення провадження по справі №520/7212/2020, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку об'єктивна неможливість розгляду справи полягає в тому, що прийняття Конституційним Судом України рішення за конституційним поданням 50 народних депутатів України 3/116(20) від 18.03.2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-ІХ (зі змінами) безпосередньо впливає на вирішення спору по справі №520/7212/2020.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, спірні правовідносини склались з приводу звільнення позивача з посади начальника відділу забезпечення обвинувачення в регіоні управління підтримання обвинувачення в суді прокуратури Харківської області та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідно до п.п. 2 п. 19 розд. ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Крім того, наведеним вище Законом доповнено, зокрема, ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" частиною п'ятою такого змісту: "На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження".
Колегія суддів зауважує, що на розгляді Конституційного Суду України перебуває конституційне подання 50 народних депутатів України N 3/116 (20) від 18.03.2020 щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 N 113-IX (зі змінами).
За приписами частин першої, другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. <…> Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права.
Тобто, щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього (абзаци другий, третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99).
При цьому , положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи) (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99).
Отже, за чинного правового регулювання закони, інші правові акти або їх окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення.
Виключенням із цього правила може бути надання нормі права ретроактивної дії у випадках пом'якшення або скасування юридичної відповідальності фізичної особи (стаття 58 Конституції України; Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99).
Колегія суддів зауважує, що обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.
Тобто, судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.
При цьому під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.
Суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (речення друге пункту 3 частини першої статті 236 чинного КАС України).
Верховним Судом в постанові від 12.12.2019 р. в справі № 826/25204/15 висловлено наступний правовий висновок стосовно питання зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, який має враховуватися судом в силу частини 5 статті 242 КАС України.
"Зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи.
В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України.
Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати ймовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв'язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі.".
В даній справі суд першої інстанції, зупиняючи провадження у справі, виходив із того, що конституційність норм Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року №113-ІХ (зі змінами) має безпосередній вплив на вирішення цієї адміністративної справи, а розгляд останньої до вирішення відповідної справи Конституційним Судом України є неможливим.
Проте, колегія суддів зазначає , що судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, належним чином не обґрунтовано наявності зв'язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України і предметом цього спору, не конкретизовано, у чому саме, з огляду на характер заявлених вимог, полягає об'єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначеного конституційного подання, не зазначено, чому зібрані у справі докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції про зупинення провадження у справі не відповідає критеріям обґрунтованості, що вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до передчасного постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Згідно з ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для зупинення провадження по справі, а тому оскаржувана ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 року по справі №520/7212/2020 скасувати.
Справу №520/7212/2020 за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Харківської області, Прокурора Харківської області, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров
Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло І.С. Чалий
Повний текст постанови складено 07.12.2020 року