30 листопада 2020 р.Справа № 480/4842/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Бартош Н.С. , Григорова А.М. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.01.2020 року, головуючий суддя І інстанції: С.О. Бондар, м. Суми, повний текст складено 16.01.20 року по справі № 480/4842/19
за позовом Головного управління Державної податкової служби у Сумській області
до ОСОБА_1
про стягнення податкового боргу,
Головне управління Державної податкової служби у Сумській області звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в розмірі 26369,50 грн, у тому числі: з податку на додану вартість з ввезених товарів (крім лікарських засобів транзит або тимчас. з 01.01.2015 до чин. ЗУ 08.11.2018 змін до ПКУ) в розмірі 18129,12 грн та мита на товари, що ввозяться (пересилаються) громадянами в розмірі 8240,38 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.01.2020 у справі № 480/4842/19 задоволено адміністративний позов.
Стягнуто з відповідача податковий борг в розмірі 26369,50 грн, в тому числі: з податку на додану вартість з ввезених товарів (крім лікарських засобів транзит або тимчас. з 01.01.2015 до чин. ЗУ 08.11.2018 змін до ПКУ) в розмірі 18129,12 грн; мито на товари, що ввозяться (пересилаються) громадянами в розмірі 8240,38 грн.
ОСОБА_1 , не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, з прийняттям нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення правового спору.
Зокрема, відповідачем в апеляційній скарзі зазначено, що проведена позивачем документальна позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання законодавства державної митної справи під час митного оформлення товару за МД від 24.09.2018 № 805180/2018/018561 є незаконною, а у фіскального органу відсутня компетенція на прийняття актів індивідуальної дії - рішень про нарахування грошових зобов'язань та пені, оскільки позивач порушив порядок повідомлення платника податку про проведення перевірки, передбачений ст. 79 ПК України. Відповідач зауважив, що підставою для звернення позивача до суду з позовом є податкове зобов'язання, що у встановленому законом порядку узгоджене не було, тому не набуло статусу податкового боргу та не може бути підставою для звернення відповідача до суду з позовом про стягнення податкового боргу платника податку - фізичної особи в порядку п. 87.11 ст. 87 ПК України. Разом з тим, відповідачем в апеляційній скарзі вказано про порушення судом першої інстанції його права на подання заперечень щодо наведених позивачем у відповіді на відзив на позовну заяву пояснень, міркувань та аргументів.
Головним управлінням Державної податкової служби у Сумській області подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що вказані податкові повідомлення-рішення надіслані відповідачу рекомендованим листом з повідомленням 03.06.2019, що підтверджується копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення та копією конверту з поштовим штемпелем. Відповідно до довідки поштового органу від 10.07.2019, лист із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями неможливо вручити відповідачу через закінчення встановленого терміну зберігання. Податкова вимога № 92-10 від 10.09.2019 надіслана 17.09.2019 відповідно до листа АТ «Укрпошта» № 03-21/1-419 від 19.12.2019 та вручена відповідачу 25.10.2019 відповідно до довідки поштового органу про неможливість вручення її відповідачу через закінчення встановленого терміну зберігання. Разом з тим, позивач зауважив, що оскарження податкових повідомлень-рішень відповідачем не здійснювалось в адміністративному чи судовому порядку, тому грошове зобов'язання відповідача є узгодженим.
Сторони по справі в розумінні вимог Кодексу адміністративного судочинства України повідомлені належним чином про день, час та місце судового розгляду апеляційної скарги.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що на підставі наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 15.03.2019 № 512 та повідомлення від 15.03.2019 № 94, в період з 22.04.2019 по 26.04.2019 уповноваженими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків ОСОБА_1 з питань дотримання законодавства державної митної справи під час митного оформлення товару за МД № 805180/2018/018561 від 24.09.2018, за результатами якої складено акт перевірки від 26.04.2019 № 478/18-28-13-03/ НОМЕР_1 /100 (а.с. 12, 13).
В ході перевірки встановлено, що платником податків ОСОБА_1 переміщено на митну територію України легковий автомобіль, що був у використанні, марка Renault, модель Megane, модельний рік виготовлення 2015. Валюта та загальна сума за рахунком 3950 EUR. Заявлена вартість в національній валюті 130346,61 грн. При митному оформленні зазначеного товару нараховані платежі: ввізне мито - 13034,66 грн, акциз - 4965,81 грн, ПДВ - 29669,18 грн. Згідно листа Митного департаменту при Міністерстві фінансів Литовської республіки та копій документів, що надійшли від митних органів Литовської Республіки, транспортний засіб вивезено ОСОБА_1 з митної території Литви вартістю 5700 EUR, що у перерахунку на гривню на день митного оформлення складено 188095,10 грн. Таким чином, платежі, що підлягали при сплаті імпорту товару, складають: ввізне мито - 18809,51 грн, акциз - 4965,81 грн, ПДВ - 52374,08 грн. Внаслідок виявлених порушень донараховано: ввізне мито 5774,85 грн, ПДВ - 12704,90 грн.
Копія наказу та повідомлення про проведення перевірки направлені на адресу ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За результатами перевірки Головним управлінням ДФС у Сумській області прийняті податкові повідомлення-рішення від 03.06.2019:
- № 0006281303, яким відповідачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів на суму 15881,13 грн, у тому числі за податковим зобов'язанням - 12704,90 грн, за штрафними санкціями - 3176,23 грн (а.с. 15);
- № 0006271303, яким відповідачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем мито на товари, які ввозяться громадянами в сумі 7218,56 грн, у тому числі за податковим зобов'язанням - 5774,85 грн, за штрафними санкціями - 1443,71 грн (а.с. 16).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 належними доказами не довів факту погашення узгодженої суми заборгованості у загальному розмірі 26369,50 грн, тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі по тексту - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
За правилами абз. 1 п. 57.3 ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
Згідно з абз. 1 п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Таким чином, у разі несплати платником податків протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення (за відсутності факту оскарження такого акту індивідуальної дії) визначених в такому рішенні грошових зобов'язань у податкового органу виникає право надіслати платнику податків податкову вимогу.
Відповідно до п. 95.2 ст. 95 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.
Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання (вручення) платникові податків податкової вимоги.
Згідно з п. 42.2 ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Відповідно до абз. 2 п. 58.3 ст. 58 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному пунктом 42.4 статті 42 цього Кодексу. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг.
Враховуючи вищенаведене, за винятком випадків оскарження податкового повідомлення-рішення, законодавство пов'язує виникнення у фізичної особи обов'язку сплатити грошове зобов'язання із фактом особистого вручення їй чи законному представникові податкового повідомлення-рішення або надсилання його рекомендованим листом з повідомленням про вручення за місцем проживання або останнім відомим місцезнаходженням.
Пунктом 4 розд. ІІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 № 1204, встановлено, що дата надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення проставляється:
- посадовою особою платника податків - юридичної особи (фізичною особою - платником податків або її законним представником) - у разі вручення податкового повідомлення-рішення під розписку (на обох примірниках, а при врученні податкового повідомлення-рішення форми «Ф» - на корінці податкового повідомлення-рішення);
- працівником структурного підрозділу, до функцій якого належить реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції, або відповідальною особою, визначеною керівником (виконуючим його обов'язки, його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу для виконання таких функцій, - у разі надіслання листом з повідомленням про вручення. При цьому повідомлення про вручення прикріплюється до примірника податкового повідомлення-рішення, який залишився в контролюючому органі (при направленні податкового повідомлення-рішення форми «Ф» - до корінця податкового повідомлення-рішення);
- працівником структурного підрозділу або відповідальною особою, визначеною керівником (виконуючим його обов'язки, його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу для виконання таких функцій, - у разі надіслання документа засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронний цифровий підпис" відповідно до пункту 42.4 статті 42 Кодексу (починаючи з першого числа місяця, що настає за місяцем впровадження у роботу відповідного програмного забезпечення). При цьому квитанція про доставку в текстовому форматі, що свідчить про дату та час доставки документа платнику податків, прикріплюється до примірника податкового повідомлення-рішення, який залишився в контролюючому органі (у разі направлення податкового повідомлення-рішення форми "Ф" - до корінця податкового повідомлення-рішення).
Відповідно до абз. 1 п. 62 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі подання для пересилання реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу з повідомленням про його вручення відправник заповнює бланк повідомлення на свою поштову адресу або адресу особи, якій за його дорученням належить надіслати повідомлення після вручення поштового відправлення, поштового переказу.
Згідно з абз. 1 п. 5 розд. ІІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 № 1204, якщо пошта (поштова служба) не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення через відсутність за місцезнаходженням платника податків (посадових осіб платника податків), їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштою (поштовою службою) в повідомленні про вручення, із зазначенням причин невручення.
Таким чином, податковий орган при направленні на адресу фізичної особи (місце проживання або останнє відоме місцезнаходження) податкового повідомлення-рішення поштою повинен відобразити дату відправлення на корінці податкового повідомлення-рішення та прикріпити до нього повернуте повідомлення про вручення, в якому зазначається дата вручення або причини невручення.
Отже, для встановлення факту направлення (вручення) фізичній особі податкового повідомлення-рішення поштою у встановленому законодавством порядку, дослідженню підлягають:
- відповідність адреси одержувача у поштовому відправленні місцю проживання або останньому відомому місцезнаходженню фізичної особи;
- повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, в якому зазначено дату вручення або причини невручення;
- відповідність дати відправлення на корінці податкового повідомлення-рішення даті, зазначеній у повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 826/14361/16.
Колегія суддів, дослідивши матеріалами справи, встановила, що наданими до суду копіями зворотніх поштових повідомлень з відмітками поштового відділення «за закінченням терміну зберігання» не підтверджено надсилання на адресу ОСОБА_1 саме податкових повідомлень-рішень № 0006281303, № 0006271303 від 03.06.2019 та податкової вимоги № 92/10 від 10.09.2019, в них відсутні вказівки, що саме було направлено на адресу ОСОБА_1 .
Разом з тим, Головним управлінням Державної податкової служби у Сумській області не дотримано зазначених вище положень Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 № 1204, та не зазначено на корінцях податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги дати отримання цих документів платником податків.
Колегія суддів окремо звертає увагу на те, що у справах про стягнення боргу предметом доказування мають бути обставини не стосовно законності податкового повідомлення-рішення, на підставі якого здійснюється стягнення, а які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення боргу у судовому порядку, встановлення факту його сплати у добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту тощо.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.05.2019 у справі № 807/2011/16.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що контролюючим органом не доведено наявності узгодженого податкового боргу у визначеному ним розмірі, а також дотримання встановленої законодавством процедури, що передує стягненню податкового боргу в судовому порядку.
У свою чергу, колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), «Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
Колегія суддів вважає, що інші аргументи, наведені в апеляційній скарзі відповідача, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.
Частиною 1 ст. 242 КАС України встановлено, то рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За вищевказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, та порушено норми матеріального права, тому судове рішення - підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.01.2020 року по справі № 480/4842/19 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош А.М. Григоров
Повний текст постанови складено 07.12.2020 року