Справа № 420/11800/20
07 грудня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білгород-Дністровського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання неправомірними дій, визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати неправомірними дії головного державного виконавця Білгород-Дністровського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чекерської Лариси Валеріївни щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 19440,13 грн. від 16.08.2016 року в межах виконавчого провадження ВП № 51882611; визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Білгород-Дністровського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чекерської Лариси Валеріївни щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 19440,13 грн. від 16.08.2016 року в межах виконавчого провадження ВП № 51882611.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 03.02.2006 між нею та АППБ «Аваль» укладено договір іпотеки до кредитного договору, а згідно рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 31.08.2010 №2-1426/10 на користь АППБ «Аваль» з неї стягнуто грошові кошти в сумі 194 594,33 грн за кредитним договором. В подальшому позивачем із Банком укладена угода від 28.05.2019 про погашення заборгованості, яка була виконана в повному обсязі. Однак 16.08.2016 державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № 51882611, в ході якого з позивача було стягнуто борг в сумі 1925,97 грн та виконавчий збір 19,30 грн (залишок нестягнутого боргу склав 194 401,36 грн та виконавчого збору 19 440,13 грн). В лютому 2019 р. Банк звернувся до державного виконавця із заявою про повернення стягувачу виконавчого документу без виконання на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку із чим постановою від 26.03.2019 виконавчий лист № 2-1426 повернуто стягувачу (Банку); постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 51882611 від 16.08.2016 виведено в окреме провадження № 60520811. Враховуючи, що у спірних правовідносинах державним виконавцем було забезпечено лише часткове виконання виконавчого документа майнового характеру, а саме стягнуто 192,97 грн (боргу) та 19,30 грн (виконавчого збору), позивач вважає, що у державного виконавця були відсутні підстави для стягнення з боржника (позивача у справі) за оскаржуваною постановою суми виконавчого збору у розмірі 19440,13 грн.
Ухвалою судді від 27.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати з урахуванням особливостей, встановлених для розгляду окремих категорій термінових справ; призначено по справі судове засідання на 07.12.2020 о 12:00 годі.
Відзив на позовну заяву від Білгород-Дністровського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) до суду не надійшов, у зв'язку із чим відповідно до ч. 2 ст. 175 КАС України суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином; жодних клопотань з приводу своєї неявки до суду не надали, у зв'язку із чим справу вирішено в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що постановою головного державного виконавця Білгород-Дністрвоського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області Чекерською Л.В. від 26.03.2019 ВП № 5188261, згідно заяви стягувача (ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») від 27.02.2019 за вих. № 114-40/26-2100, повернуто виконавчий документ - виконавчий лист № 2-1426, виданий 01.11.2010 Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області про стягнення солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на корить ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» боргу в сумі 194 594,33 грн.
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що в процесі проведення виконавчих дій з заробітної плати боржника ОСОБА_1 було стягнуто борг в сумі 192,97 грн, виконавчого збору - 19,30 грн, і таким чином залишок нестягнутого боргу становить 194 401,36 грн, виконавчого збору - 19 440,13 грн.
Пунктом 2 цієї постанови постанову про стягнення з боржника виконавчого збору ВП № 51882611 від 16.08.2016 головного державного виконавця Білгород-Дністровського МР ВДВС ГТУЮ в Одеській області Чекерської Л.В. виведено в окреме провадження.
Відповідно до постанови приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Притуляка В.М. від 06.08.2019 № 5943528 на адресу приватного виконавця 06.08.2019 надійшла заява стягувача АТ «Райффайзен Банк Аваль» про повернення виконавчого документу (виконавчий лист № 2-1426, виданий 01.11.2010 Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області) відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі чого виконавчий документу повернуто стягувачу, припинено чинність арештів. Пунктом 3 постанови зазначено виконати постанову про стягнення з боржника основної суми винагороди виконавця у встановленому Законом порядку.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Парфьонова Г.В. від 13.11.2019 № ВП 60520811 при виконанні виконавчого документу - постанови № 59435285, виданої 01.07.2019 приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Притуляком В.М. про стягнення основної суми винагороди приватного виконавця виконавчого округу Одеської області з боржника 19 440,14 грн, закінчено стягнення основної винагороди приватного виконавця у зв'язку з виконанням боржником вимог виконавчого документа в повному обсязі.
14.07.2020 позивач звернулася до начальника Білгород-Дністровського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про закриття виконавчого провадження про стягнення виконавчого збору з неї.
Листом від 20.07.2020 № 53893/31-31 начальник Білгород-Дністровського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) С. Федорчук повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для задоволення її заяви, не погодившись із чим, позивач звернулась за судовим захистом із даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню у зв'язку з наступним.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1403-VIII).
Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Частиною п'ятою вказаної статті встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
Згідно із частиною п'ятою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.
Також частиною дев'ятою вказаної статті передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.
За правилами частини п'ятої вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
За приписами частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню.
Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.
Так, положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII зобов'язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.
Вказані положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.
Натомість частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.
При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.
При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.
Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.
Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.
Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.
За таких обставин, при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.
Крім того, відповідно до статті 13 Закону № 1403-VIII заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.
Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Перегляд механізму визначення винагороди виконавців з метою стимулювання зростання рівня реального виконання судових рішень (як однієї із необхідних умов підвищення ефективності виконавчого провадження) запроваджено Стратегією реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки, схваленою Указом Президента України від 20 травня 2015 року № 276/2015.
Кабінет Міністрів України постановою від 08 вересня 2016 року № 643 затвердив Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок), що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.
Відповідно до пункту 2 Порядку (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону № 1403-VIII, виплачується винагорода у такому розмірі:
- 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ;
- 0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Згідно з положеннями пункту 4 Порядку фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, якщо за таким документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Відповідно до пункту 6 Порядку для виплати винагороди державний виконавець, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ, подає заяву, в якій зазначаються: реквізити виконавчого документа; номер виконавчого провадження в автоматизованій системі виконавчого провадження; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника; категорія стягнення за виконавчим документом; розмір стягнутого виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, реквізити платіжних доручень; перелік виконавчих дій та строки їх проведення; розрахунок належної до виплати винагороди; відомості про дотримання критеріїв.
Аналіз наведених вище норм Порядку свідчить про те, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВП ВС від 11 березня 2020 по справі № 2540/3203/18, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Матеріалами справи встановлено, що 16.08.2016 головним державним виконавцем Білгород-Дністровського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області винесено постанову ВП № 51882611 про стягнення з боржника виконавчого збору, згідно з якою постановою від 09.08.2016 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-1426, виданого 01.11.2010 Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області, та запропоновано боржнику виконати його в самостійному порядку в строк до 15.08.2016, що боржником не виконано, у зв'язку із чим державним виконавцем постановлено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 19 459,43 грн.
На постанові наявна відмітка, згідно з якою стягнуто виконавчого збору 19,30 грн; залишок виконавчого збору становить 19 440,13 грн.
Вирішуючи спір, суд враховує, що на момент виникнення спірних правовідносин обов'язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.
З огляду на матеріали справи, державним виконавцем за виконавчим листом № 2-1426, виданим 01.11.2010 Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області, у примусовому порядку з заробітної плати ОСОБА_1 стягнуто борг в сумі 192,97 грн та суму виконавчого збору - 19,30 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що у державного виконавця не було підстав для стягнення залишку виконавчого збору в розмірі 19 440,13 грн, а отже така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII.
При цьому, визнання протиправною та, як наслідок, скасування спірної постанови - є достатнім та ефективним засобом захисту порушеного права позивача, у зв'язку із чим окремої судової оцінки діям державного виконавця з видання такого акту індивідуальної дії не потребує, у зв'язку із чим позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» ЄСПЛ визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.
Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що державним виконавцем прийнято спірну постанову без всебічного дослідження всіх обставин спірних правовідносин, що мають значення для прийняття рішень, без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовано це рішення, та без дотримання вимог спеціального законодавства, у зв'язку із чим адміністративний позов підлягає до часткового задоволення.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 287 КАС України позовну заяву у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
Згідно з ч. 3 цієї ж статті якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
В ухвалі суду від 27.11.2020 питання про поновлення ОСОБА_1 строку на звернення до суду не вирішувалось.
В той же час, з матеріалів справи вбачається, що лист № 53893/31-31, яким надано відповідь на звернення представника позивача від 14.07.2020 про закриття виконавчого провадження № 51882611 від 16.08.2016, вона отримала 20.07.2020.
Не погодившись із наданою відповіддю, позивач звернулася зі скаргою до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, яким ухвалою від 29.07.2020 скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.
Однак ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11.08.2020 провадження по справі №495/4446/20 за скаргою ОСОБА_1 про визнання дій державного виконавця Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Чекерської Л.В. неправомірними та скасування постанови закрито; роз'яснено, що спірна постанова підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства.
Копія вищезазначеної ухвали суду отримана позивачем 02.09.2020, після чого 09.09.2020 позивач звернулася до Одеського окружного адміністративного суду, проте ухвалою від 12.10.2020 № 420/8923/20 матеріали позову повернуті позивачці (після залишення позову без руху ухвалою від 21.09.2020) та отримані останньою 24.10.2020, після чого даний позов подано повторно до Одеського окружного адміністративного суду 30.10.2020 (дата здачі на пошту відправлення 6770801423436).
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Ілхан проти Туреччини» (№ 22277/93 від 27.06.2000 року § 59) зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
З урахуванням викладеного, беручи до уваги дату, з якої позивач дізналася про порушення своїх прав, за захистом яких систематично, проте безрезультатно, зверталася спочатку до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, а в подальшому до Одеського окружного адміністративного суду, тобто проявляла активну поведінку та намагалася скористатися правом на судовий розгляд свого звернення, суд вважає за необхідне поновити позивачу строк на звернення до суду із даними вимогами.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 123, 139, 242-246, 272, 287 КАС України, суд
Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду із даними вимогами.
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Білгород-Дністровського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (67700, Одеська область, м. Білгород-Дністровський, вул. Миколаївська, 30; ЄДРПОУ 34890175) про визнання неправомірними дій, визнання протиправною та скасування постанови задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Білгород-Дністровського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чекерської Лариси Валеріївни щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 19440,13 грн від 16.08.2016 в межах виконавчого провадження ВП № 51882611.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Білгород-Дністровського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 840,80 (вісімсот сорок грн 80 коп.) грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 272 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня його підписання.
Суддя І.В. Завальнюк