07 грудня 2020 року м. Кропивницький справа № 340/2716/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )
до Офісу Генерального Прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ - 00034051)
проВизнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
І. Зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального Прокурора, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15, код ЄДРПОУ - 00034051) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 (зареєстрований АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 30776,82 грн. (тридцять сім тисяч сімсот сімдесят шість гривень сорок вісімдесят дві копійки);
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15, код ЄДРПОУ - 00034051) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 (зареєстрований АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 30776,82 грн. (тридцять сім тисяч сімсот сімдесят шість гривень сорок вісімдесят дві копійки);
- стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15, код ЄДРПОУ - 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 (зареєстрований АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 24.12.2019 року по день фактичного розрахунку з урахуванням середньоденного розміру 1431,48 грн. із утриманням податків та інших обов'язкових платежів.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що наказом Генеральної прокуратури України №2077ц від 21.12.2019 року його звільнено з посади прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України та з органів прокуратури з 24.12.2019 року. З наказом про звільнення з вказаної посади та органів прокуратури його ознайомлено 09.01.2020 року та вручено трудову книжку. Проте, відповідно до отриманої інформації, яка надійшла на його електрону адресу листом від 05.05.2020 р. йому стало відомо, що після звільнення були порушенні його трудові права на виплату вихідної допомоги, яка мала бути виплачена йому у зв'язку із звільненням, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом..
Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що на думку позивача звільнення з органів прокуратури на підставі п. 9 ч.1 ст.51 Закону № 1697-VII є тотожним звільненню згідно з п. 1 ч.1 ст.40 КЗпПУ, а тому правові наслідки для роботодавця, яким є прокуратура, є однаковими, однак згідно з нормами ст.222 КЗпПУ особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством. Отже, Законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України є Закон України «Про прокуратуру». Законом України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» норми ст. 40 КЗпПУ доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої та третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус». Таким законом, що регулює статус прокурорів та відповідно має статус спеціального, є Закон України «Про прокуратуру» і наведений Закон №113-IX. Згідно з п. 19 розділу II Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону № 1697-VII, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Позивач був звільнений за спеціальним законодавством. Положеннями Закону України «Про прокуратуру», який є спеціальним та визначає статус прокурорів, виплату вихідної допомоги у разі звільнення на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону №1697-VII не передбачено. Також положення ст. 44 КЗпПУ України не передбачають можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення з ним трудового договору на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 01.09.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін (а.с.43).
28.09.2020 року від представника відповідача надійшло клопотання про продовження процесуального строку для подання письмових пояснень щодо обставин викладених у позовній заяві (а.с.48-51).
02.11.2020 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву (а.с.61-65).
Додаткових заяв чи клопотань до суду подано не було.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Враховуючи перебування головуючого судді по справі на лікарняному, з урахуванням положень ч.ч.1, 6 ст.120, ст.193 КАС України, дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст.193, 263 КАС України.
V. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Розглянувши подані сторонами документи, з'ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів та висновків Верховного Суду судом встановлені відповідні обставини.
ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 24.09.2007 року по 24.12.2019 року на різних посадах, що підтверджується копією трудової книжки Серії НОМЕР_2 від 26.04.2004 року (а.с.10-18).
Наказом Генеральної прокуратури України №2077ц від 21.12.2019 року позивача звільнено з посади прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Кіровоградської області) на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 24 грудня 2019 року (а.с.19).
Відповідно до абз.2 резолютивної частини наказу Генеральної прокуратури України №2077ц від 21.12.2019 департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України доручено провести остаточний розрахунок та виплати усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.
В позовній заяві позивач зазначає, що при звільнені з органів прокуратури йому не виплачено вихідну допомогу при звільненні, що і стало підставою для звернення до суду.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з п.1 ч.1 ст.40, 44 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2,статті 74,частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
При припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Отже, КЗпП України передбачає особливості розірвання трудового договору з працівником у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Таке звільнення можливе лише в тому випадку, якщо відсутня можливість перевести працівника за його згодою на іншу посаду. Тому, в якості компенсації за втрату роботи Кодекс передбачає виплату працівнику вихідної допомоги, і такий обов'язок покладається на роботодавця у зв'язку з неможливістю подальшого працевлаштування цього працівника. Вихідна ж допомога за своєю суттю є певною соціальною гарантією для працівника у разі розірвання з ним трудового договору з ініціативи роботодавця. Водночас КЗпП України передбачає також, що особливості звільнення окремих категорій працівників визначаються законами, що регулюють їх правовий статус.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII.
Статтею 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII визначено загальні умови звільнення прокурора з посади та припинення його повноважень на посаді. Так, зокрема, відповідно до п. 9 ч. 1 цієї статті, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 року, який набрав чинності з 25.09.2019 року, розпочато процедуру реформування органів прокуратури.
Згідно із п. 6, 7, 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 року, з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII.
Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII, за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Таким чином, нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019 року врегульовано порядок проведення реорганізації органів прокуратури, в тому числі порядок переведення працівників на нові посади та їх звільнення з займаних посад.
При цьому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019 року доповнено ст.51 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII частиною п'ятою, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої п. 9 ч. 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Отже, вказаними нормативними актами визначені особливості звільнення прокурорів у зв'язку з проведенням реорганізації органів прокуратури чи скорочення штату. Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII не передбачено можливості виплати прокурору вихідної допомоги при звільненні його з займаної посади з вказаних вище підстав.
Суд зазначає про пріоритетність спеціального закону (Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII) перед нормами КЗпП України щодо звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених ч.1 ст.40 КЗпП. Трудове ж законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі.
Оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України «Про прокуратуру», яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання. Відтак, у відповідача не було обов'язку виплачувати позивачу на день звільнення вихідну допомогу, передбачену ст. 44 КЗпП України.
Таким чином відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, тобто згідно частини другої статті 19 Конституції України.
При цьому позивач помилково ототожнює звільнення з посади прокурора на підставі спеціального закону та розірвання трудового договору з працівником з ініціативи роботодавця у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_1 звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019 року, «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII, якими не передбачено вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.
Дана правова позиція викладена у висновках Верховного Суду в постанові від 31.01.2018 у справі №820/1119/16, яка враховується судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем правомірно не виплачено позивачу при звільненні вихідну допомогу, передбачену ст. 44 КЗпП України, тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Суд звертає увагу, що наявність підстав для виплати середнього заробітку за період затримки розрахунку позивач пов'язує з невиплатою при звільненні вихідної допомоги, що, на його думку, з урахуванням приписів ст.117 КЗпП зумовлює необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Враховуючи те, що Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII не передбачено виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні, відсутні підстави для задоволення позовної вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 24.12.2019 року по день ухвалення судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч.1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтовані, не відповідають вимогам законодавства та не підлягають задоволенню.
VI. Судові витрати.
Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 287, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Офісу Генерального Прокурора про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Суддя
Кіровоградського окружного
адміністративного суду Р.В. Жук