29 жовтня 2020 року 11:16Справа № 280/4221/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Гавриленко А.О.,
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Стешенка В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Запорізької обласної прокуратури
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Офіс Генерального прокурора
про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,
25.06.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Прокуратури Запорізької області (далі - відповідач), в якій позивач (з урахуванням уточнень від 15.07.2020) просить суд стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.11.2019 у справі №808/8770/14 за період з 14.11.2019 по 25.05.2020 у сумі 292 816,44 грн.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.11.2019 у справі №808/8770/14 його, серед іншого, поновлено на посаді заступника прокурора Запорізької області з 24.10.2014; допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Запорізької області. Водночас, рішення суду в даній частині виконано 26.05.2020 шляхом прийняття наказу Генерального прокурора №138к, а отже позивач має право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.11.2019 у справі №808/8770/14 за період з 14.11.2019 по 25.05.2020 у сумі 292 816,44 грн., обчислену шляхом множення кількості робочих днів (131 день) на середньоденну заробітну плату (2 235,24 грн.). При цьому вказує, що належним відповідачем у справі є Прокуратура Запорізької області, оскільки хоча на момент звільнення позивач обіймав адміністративну посаду, призначення і звільнення з якої здійснюється Генеральним прокурором, проте виплата заробітної плати здійснювалась Прокуратурою Запорізької області. Із посиланням на норми Кодексу законів про працю України просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою суду від 30.06.2020 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви до першого робочого дня включно після завершення строку дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), але не менше, ніж протягом 10 днів від дня одержання копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху. В межах встановленого строку позивачем недоліки усунуто.
Ухвалою суду від 20.07.2020 відкрито провадження у справі №280/4221/20; призначено підготовче засідання на 06.08.2020; залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Офіс Генерального прокурора.
Ухвалою суду від 06.08.2020, за клопотанням позивача, продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів; відкладено підготовче засідання до 01.10.2020.
Відповідач позов не визнав, у поданому відзиві (вх. від 17.08.2020 №37704) посилається на те, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.11.2019 у справі №808/8770/14 не визначено орган, який повинен поновити ОСОБА_1 на посаді, а саме видати наказ про поновлення працівника на роботі. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 39 Закону України «Про прокуратуру» посада заступника прокурора Запорізької області належить до адміністративних посад як посада «заступника прокурора регіональної прокуратури». Як визначено статтею 39 цього Закону, призначення прокурора на адміністративну посаду здійснюється Генеральним прокурором за рекомендацією Ради прокурорів України. З урахуванням викладеного, у Прокуратури Запорізької області відсутні повноваження щодо призначення (поновлення) ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Запорізької області, а отже і відсутні повноваження видання відповідного наказу. Тобто, у спірних правовідносинах відповідач не є роботодавцем та, відповідно, затримка виконання судового рішення про поновлення позивача відбулась не з вини відповідача, що виключає саме для цієї юридичної особи відповідальність за ст. 236 КЗпП. Вказує, що факт отримання позивачем заробітної плати в Прокуратурі Запорізької області не може свідчити про обґрунтованість пред'явлення вищенаведених позовних вимог саме до даного відповідача, оскільки за своєю правовою природою середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не є основною чи додатковою заробітною платою. Разом із тим, у разі неврахування судом зазначених доводів, надає пояснення щодо розрахунку середньоденного заробітку та вказує, що належна до виплати сума складає 235 717,23 грн. (292 816,44 грн., із якої вираховано податки та збори).
Від третьої особи надійшли пояснення (вх. від 31.08.2020 №39864), в яких зазначено, що позивач подав до Офісу Генерального прокурора заяву про добровільне виконання рішення суду лише 21.01.2020. Натомість процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, тобто за наявності волевиявлення особи, а для цього необхідна або заява від особи, яка бажає поновитися на роботі, або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду. Також, згідно з даними Єдиного реєстру адвокатів України ОСОБА_1 30.07.2015 отримав у Раді адвокатів Запорізької області свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 001077. Право на зайняття адвокатською діяльністю зупинено згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» лише 25.05.2020, тобто в день прийняття наказу Генерального прокурора про поновлення на посаді. При цьому, згідно із вимогами ч. 2 ст. 18 Закону України «Про прокуратуру» на прокурора поширюється обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені антикорупційним законодавством. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відносяться посадові та службові особи органів прокуратури. Таким чиним, Закони України «Про прокуратуру», «Про запобігання корупції» виключають можливість особи одночасно обіймати посаду прокурора та займатися адвокатською діяльністю. За таких обставин порушень вимог статті 236 КЗпП України з боку Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України) не вбачається, а відтак відсутні підстави для виплати позивачу середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення про поновлення на роботі.
08.09.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. від 08.09.2020 №41257), у якій він спростовує аргументи відповідача та просить задовольнити позовну заяву.
Ухвалою суду від 01.10.2020, за клопотанням позивача, замінено відповідача - Прокуратуру Запорізької області на Запорізьку обласну прокуратуру; відкладено підготовче засідання до 15.10.2020.
Протокольною ухвалою суду від 15.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено розгяд справи по суті на 29.10.2020.
Розгляд справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд».
У судовому засіданні 29.10.2020 на підставі ст. 250 КАС України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності з'ясував наступне.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.11.2019 у справі № 808/8770/14 позовну заяву ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України, Прокуратури Запорізької області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України № 1449к від 23 жовтня 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Запорізької області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Запорізької області з 24 жовтня 2014 року. Стягнуто з Прокуратури Запорізької області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24 жовтня 2014 року по 13 листопада 2019 року у сумі 977 628,16 грн. В іншій частині позову відмовлено. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місць у розмірі 9 667,95 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Запорізької області.
ОСОБА_1 звернувся до Генерального прокурора із заявою від 21.01.2020 про поновлення його на посаді заступника прокурора Запорізької області, до якої додав оригінал виконавчого листа, виданого Запорізьким окружним адміністративним судом 14.11.2019 у справі №808/8770/14.
Листом Офісу Генерального прокурора від 28.02.2020 №06-524-20 позивача повідомлено, що рішення суду оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністратвиного суду, а отже питання щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді вирішуватиметься відповідно до вимог чинного законодавства.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.03.2020 у справі №808/8770/14 апеляційні скарги Генеральної прокуратури України, Прокуратури Запорізької області залишено без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.11.2019 у справі №808/8770/14 залишено без змін.
Листом Офісу Генерального прокурора від 21.04.2020 №06-524-20 стосовно поновлення позивача на посаді йому надано відповідь, аналогічну за змістом листу від 28.02.2020 №06-524-20.
Наказом Генерального прокурора від 26.05.2020 №138к ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника прокурора Запорізької області з 24.10.2014. (п. 2 наказу).
Вважаючи, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.11.2019 у справі №808/8770/14 за період з 14.11.2019 по 25.05.2020, ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними мотивами.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1, 7 статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП; у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Статтею 236 КЗпП установлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
За приписами ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною другою статті 372 зазначеного Кодексу встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
До того ж, пунктом 3 частини першої статті 371 цього ж Кодексу передбачено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.
Суд звертає увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), де в пунктах 46, 48, 51, 53, 54 зазначено, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.
Отже, з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов'язок щодо його виконання.
При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.
Водночас, як встановлено під час судового розгляду, рішення суду від 13.11.2019 у справі №808/8770/14 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника прокурора Запорізької області виконано 26.05.2020 шляхом прийняття наказу Генерального прокурора №138к.
Звідси, позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.
Стосовно ж аргументів відповідача про те, що у спірних правовідносинах відповідач не є роботодавцем та, відповідно, затримка виконання судового рішення про поновлення позивача відбулась не з його вини, що виключає застосування відповідальність за ст. 236 КЗпП, слід зазначити про таке.
Дійсно, на момент звільнення із Прокуратури Запорізької області позивач обіймав посаду, призначення на яку та звільнення з якої здійснюється Генеральним прокурором, проте виплата заробітної плати позивачу здійснювалась Прокуратурою Запорізької області.
Водночас, у відповідності до статей 1, 7 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, до складу якої входить, серед іншого, Офіс Генерального прокурора та обласні прокуратури, а отже несвоєчасне поновлення позивача на посаді Офісом Генерального прокурора, за умови отримання ним заробітної плати у Прокуратурі Запорізької області, не може бути підставою для відмови у виплаті середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду.
При цьому, наполягаючи на тому, що позивач звернувся із заявою про виконання рішення суду 21.01.2020, третя особа не пояснює, чому фактичне поновлення ОСОБА_1 на посаді здісйнено лише 26.05.2020. Суд зазначає, що рішення суду, допущене до негайного виконання, підлягає такому виконанню в силу законодавчих приписів, незалежно від звернення особи із відповідною заявою. В свою чергу, апеляційне оскарження такого рішення (допущеного до негайного виконання) не є підставою для його невиконання.
Стосовно посилань третьої особи на те, що ОСОБА_1 має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, проте право на зайняття адвокатською діяльністю зупинено лише 25.05.2020, тобто в день прийняття наказу Генерального прокурора про поновлення на посаді, при цьому Закони України «Про прокуратуру», «Про запобігання корупції» виключають можливість особи одночасно обіймати посаду прокурора та займатися адвокатською діяльністю суд зауважує про таке.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката.
Тобто, позивач не обмежений у стороках подання заяви про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, і реалізував таке право у день поновлення його на посаді заступника прокурора Запорізької області; при цьому, таке зупинення є безпосереднім наслідком виконання органом прокуратури рішення суду в частині поновлення позивача на посаді, і за умови його своєчасного виконання позивач мав можливість подати відповідну заяву у будь-який інший день.
Стосовно належної до стягнення на користь позивача суми слід зазначити, що відповідно до довідки Прокуратури Запорізької області від 22.06.2020 №18-370вих-20 розмір середньоденної заробітної плати позивача (з урахуванням коефіцієнта підвищення посадового окладу) становить 2 235,24 грн.
У своєму відзиві відповідач підтвердив вказані розрахунки, та зазначив, що сума до виплати має зазначатися судом за виключенням податків (зборів).
За розрахунками суду, кількість робочих днів за період з 14.11.2019 по 25.05.2020 становила 131 день, що не є спірним, а отже належна до стягнення сума становить 292 816,44 грн. (131 день х 2 235,24 грн.).
Згідно з абзацом 5 пункту 6 Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Тому відповідач, як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України та як страхувальник згідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зобов'язаний виплатити позивачеві суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, утримавши із нього при виплаті податки та інші обов'язкові платежі.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.
2. Стягнути з Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-А, код ЄДРПОУ 02909973) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.11.2019 у справі №808/8770/14 за період з 14.11.2019 по 25.05.2020 у сумі 292 816 (двісті дев'яносто дві тисячі вісімсот шістнадцять) гривень 44 копійки, з якої утримати податки та інші обов'язкові платежі.
3. Судові витрати в сумі 2 928 (дві тисячі дев'ятсот двадцять вісім) гривень 16 копійок присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької обласної прокуратури (69005, м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29-А, код ЄДРПОУ 02909973).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення в повному обсязі складено та підписано 07.12.2020.
Суддя Ю.П. Бойченко