29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
"26" листопада 2020 р. Справа № 924/187/20
м. Хмельницький
Господарський суд Хмельницької області у складі судді Музики М.В., за участю секретаря судового засідання Потербі О.О., розглянувши справу
за позовом керівника Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, м. Хмельницький
до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд", с. Колодіївка Кам'янець-Подільського району Хмельницької області
товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест", м. Київ
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1 , м. Київ, та товариство з обмеженою відповідальністю "Форк", м. Київ,
про витребування у ТОВ "Зарус-Інвест" та ТОВ "Агро-Еко-Граунд" на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0076, загальною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 17.10.2017 року №22-20877-СГ ОСОБА_1 ,
за участю представників учасників справи:
позивача: не з'явився;
відповідачів: не з'явились;
третіх осіб: не з'явились;
прокуратури: Максимчук Л.В. - згідно наказу №284к від 12.10.2020 року;
прокурор в інтересах позивача звернувся до суду із позовом, у якому просить, з врахуванням заяви про зміну предмета позову, витребувати у ТОВ "Зарус-Інвест" та ТОВ "Агро-Еко-Граунд" на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0076, загальною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 17.10.2017 року №22-20877-СГ ОСОБА_1 .
Вимоги мотивує тим, що рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 20.05.2019 року визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 17.10.2017 року №22-20877-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, витребування якої є предметом даного спору. При цьому, 26.10.2017 року ОСОБА_1 відчужено земельну ділянку ТОВ “Форк”, яку, в свою чергу, продано ТОВ “Зарус-Інвест” та передано останнім в оренду ТОВ “Агро-Еко-Граунд”.
Відтак, прокурор стверджує про вибуття спірної земельної ділянки поза волею власника, що свідчить про необхідність її витребування у власника та володільця на користь позивача.
Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 28.02.2020 року відкрито провадження у справі за позовом керівника Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, м. Хмельницький до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд", с. Колодіївка Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест", м. Київ про витребування у ТОВ "Зарус-Інвест" на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0076, загальною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 17.10.2017 року №22-20877-СГ ОСОБА_1 , поновлення у Державному земельному кадастрі запису про державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:04:002:0076, загальною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до наказу Головного управління Держгеокадстру в Хмельницькій області від 17.10.2017 року №22-20877-СГ ОСОБА_1 за державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області; залучено до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) та товариство з обмеженою відповідальністю "Форк" (01004, м. Київ, вул. Крутий Узвіз, буд. 6/2 "А", код 41675466).
Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, а також зупинено провадження у справі №924/187/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 912/2385/18.
Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 28.08.2020 року поновлено провадження у справі №924/187/20 та призначено підготовче засідання. В підготовчому засіданні 21.09.2020 року прийнято заяву прокуратури про зміну предмету позову.
Ухвалою суду від 03.11.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, наполягає на їх задоволенні. Позивач під час підготовчих засідань заявлені позовні вимоги підтримував в повному обсязі.
Відповідач 1 правом участі свого представника під час судових розглядів спору не скористався. Відзиву на позов не подав, причин не вказав; належним чином повідомлений про час та місце засідань у справі №924/187/20, що підтверджується судовими повістками від 02.03.2020 року, 31.08.2020 року, 22.09.2020 року, 22.10.2020 року та 04.11.2020 року.
ТОВ «Зарус-Інвест» у клопотанні від 26.11.2010 року просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку з неможливістю забезпечення участі представника в судовому засіданні.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відкладення розгляду справи (скарги) є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Одночасно, застосовуючи відповідно до ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.
З огляду на строки розгляду спору, визначені ст. 195 ГПК України, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача 1 про відкладення розгляду справи.
Згідно ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Судом встановлено, що відповідачу 1, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Відповідач 2 у відзиві на позов просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Заперечення мотивує тим, що витребування земельної ділянки порушує право особи на мирне володіння майном, передбачене ст. 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини та її основоположних свобод, а ухвалення відповідного рішення спричинить невиправдане та грубе втручання у право у право відповідачів на мирне володіння майном. Наголошує на необхідності використання принципу “належного урядування”.
Також відповідача 2 вважає, що сама лише вимога про витребування земельної ділянки не є ефективним способом захисту та не призведе до необхідних результатів, оскільки витребування нерозривно пов'язано з правом власності на таку земельну ділянку. Звертає увагу на положеннях ст. 26 ЗУ “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, та вважає, що без вимог про скасування записів в Державному реєстрі речових прав та Реєстрі прав власності на нерухоме майно запису про право власності ТОВ “Зарус-Інвест” не може бути скасовано запис про державну реєстрацію права оренди ТОВ “Агро-Еко-Граунд”, яке є похідним, та не може бути витребувана спірна земельна ділянка.
Прокурор у відповіді на відзив зауважує, що правовідносини, пов'язані з вибуттям із земель державної чи комунальної власності, становлять суспільний, публічний інтерес, тому витребування в такому випадку не становить втручання в мирне володіння майном. Додатково зазначає про те, що для реального поновлення інтересів держави скасування записів у Державному реєстрі не має правового значення, оскільки державна реєстрація права власності проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили. Окрім того, акцентує увагу на постанові ВС у справі №640/8456/16-ц від 25.07.2018 року та п. 56 постанови ВП ВС від 29.05.2019 року у справі №367/2022/15-ц в питанні можливості витребування земельних ділянок, які були поділені та/або об'єднані.
Треті особи представників не направили, пояснень не подали, причин не повідомили.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
ОСОБА_1 звернувся із заявою від 11.09.2017 року до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, у якій просить затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га та передати у власність земельну ділянку, що розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017р. № 22-20877-СГ “Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність” затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зі зміною виду цільового призначення в межах категорії земель за основним цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення (кадастровий номер 6822455800:04:002:0076). Змінено вид цільового призначення земельної ділянки з "для ведення фермерського господарства (01.02)" на "для ведення особистого селянського господарства (01.03)". Надано у власність гр. ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 6822455800:04:002:0076) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 27.11.2018 року, 21.10.2017 року на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017 року №22-20877-СГ зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0076; 26.10.2017 року на вказану земельну ділянку зареєстровано право власності за ТОВ “Форк” відповідно до договору купівлі-продажу №195 від 26.10.2017 року. 07.11.2017 року право власності припинено внаслідок об'єднання об'єктів нерухомого майна та об'єкт нерухомо майна закрито.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 25.11.2019 року, земельна ділянка площею 42 га із кадастровим номером 6822455800:04:002:0144, що знаходиться за адресою: Хмельницька область, Кам'янець-Подільський район, Староушицька селищна рада, як об'єкт нерухомого майна закрита 03.01.2018 року у зв'язку з поділом; 14.12.2017 року на останню зареєстровано право власності за ТОВ “Зарус-Інвест”, яке 03.01.2018 року припинено; з 07.11.2017 року перебувала у власності ТОВ “Форк”, за яким відповідне право припинено 14.12.2017 року.
Як вбачається із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 25.11.2019 року, земельна ділянка площею 40 га із кадастровим номером 6822455800:04:002:0148, що знаходиться за адресою: Хмельницька область, Кам'янець-Подільський район, Староушицька селищна рада, 03.01.2018 року зареєстрована на праві власності за ТОВ “Зарус-Інвест” та передана 14.03.2018 року в оренду ТОВ “Агро-Еко-Граунд”. На вказану земельну ділянку 29.03.2019 року накладено арешт згідно ухвали суду від 21.03.2018 року.
Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 25.11.2019 року вбачається, що земельна ділянка площею 2 га із кадастровим номером 6822455800:04:002:0149, яка знаходиться за адресою: Хмельницька область, Кам'янець-Подільський район, Староушицька селищна рада, зареєстрована 03.01.2018 року на праві власності за ТОВ “Зарус-Інвест” та передана 14.03.2018 року в оренду ТОВ “Агро-Еко-Граунд”. На вказану земельну ділянку 29.03.2019 року накладено арешт згідно ухвали суду від 21.03.2018 року.
Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20.05.2019 року у справі № 676/234/19, яке набрало законної сили, визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017 року №22-20877-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 6822455800:04:002:0076) для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.
Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.03.2018 року у справі №686/4632/18, відповідно до вимог ст.ст. 170-173 КПК України, з метою забезпечення збереження речових доказів та слідової інформації, що міститься на них, запобігання можливості їх пошкодження, знищення, відчуження, накладено арешт на земельні ділянки за межами населених пунктів Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, а саме на території Китайгородської) сільської ради (територіальної громади), які зареєстровані за ТОВ «Зарус-Інвест» з кадастровими номерами 6822455800:04:002:0148 площею 40 га та 6822455800:04:002:0149 площею 2 га.
З вищевикладеного, прокурор в інтересах позивача звернувся з даним позовом до суду.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Щодо підставності звернення прокурора до суду з даним позовом.
У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності (ст.84 ЗК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст.15 ЦК України). Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у ст.16 ЦК України. Одним з таких способів, як зазначено у п.3 ч.2 вказаної статті, є припинення дії, яка порушує право. Аналогічні приписи містить частина 2 ст.20 ГК України.
Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст.321 ЦК України).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст.391 ЦК України).
У даному випадку з позовом звернувся керівник Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах - Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області.
Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з ч.3 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Частиною 4 вказаної статті передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Відповідно до ч.ч. 1,3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абз. 1-3 ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру").
При цьому, розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).
Отже, відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Верховний Суд у постанові від 02.09.2020 у справі №911/980/18 також зазначив, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорон землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру".
У пунктах 37-40, 43-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Частина 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.
У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначив, що із державної власності неправомірно вибула земельна ділянка, яка, в подальшому, відчужена на користь відповідача 2. Відтак, враховуючи те, що від імені держави повноваження власника спірних земельних ділянок згідно із положеннями ч.4 ст.122 Земельного Кодексу України на території Хмельницької області виконує позивач - Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, та те, що вказаним органом державної влади не вживалися заходи щодо їх повернення до державної власності, позов подається саме прокурором.
Відповідно до вимог ст.15-1, ч.4 ст.122 Земельного кодексу України, підпункту 13 п.4 Положення про Головне управління Держгеокадастру № 308 від 17.11.2016, Головне управління з 01.01.2013 розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Хмельницької області.
Прокурор звернувся з листом від 16.09.2019 року до позивача з проханням повідомити про заходи, які вжито з метою захисту інтересів держави у правовідносинах, що вникли з визнання недійсними наказів ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, в тому числі, щодо земельної ділянки №6822455800:04:002:0076.
У відповідь на лист прокуратури Хмельницької області щодо встановлення підстав для представництва інтересів у суді, позивач у листі №10-22-0.6-5750/2-19 від 30.09.2019 року зазначив про відсутність чіткого визначення категорії позовів, що можуть пред'являтись Держгеокадастром. Окрім того, наголосив на витрачанні значної суми коштів на сплату судового збору у справах, де Головне управління є відповідачем. Аналогічну позицію позивач виклав у листі від 23.12.2019 року, надісланого у відповідь на лист прокуратури від 11.12.2019 року.
З вищевикладеного судом встановлено, що прокурор до звернення до суду із даним позовом звертався до позивача з приводу виявлених порушень листами від 16.09.2019 року та від 11.12.2019 року, водночас, позивачем протягом тривалого часу не вживалися заходи з самостійного усунення таких порушень, про що також повідомлено прокуратуру. Вказане свідчить про підставність звернення прокурора з даним позовом до суду.
Щодо суті позовних вимог.
Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158 гс18). Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), та від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст.316, ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України).
Згідно з приписами ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Здійснення власником свого права власності передусім полягає у безперешкодному, вільному та на власний розсуд використанні всього комплексу правомочностей власника, визначених законом, - володіння, користування, розпорядження майном.
Відповідно до ч.1 ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця), з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Правовий аналіз положень статті 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до не власника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з'ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 року у справі №910/73/17).
Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача мають бути враховані всі умови, передбачені ст. 387 ЦК України, а саме: 1) власник чи титульний володілець не повинен мати можливості здійснювати фактичне володіння над річчю; 2) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи; 3) майно, яке підлягає віндикації, має бути індивідуально визначеним; 4) віндикаційний позов має недоговірний характер та спрямований на захист речових прав; 5) між позивачем і відповідачем мають бути відсутні договірні відносини, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов'язально-правових способів.
З огляду на викладене, звертаючись до суду з віндикаційним позовом, позивач повинен підтвердити його право власності на витребуване майно, факт вибуття вказаного майна з його володіння, наявність вказаного майна у незаконному володінні відповідача. При цьому, об'єктом віндикаційного позову можуть бути лише індивідуально-визначені речі. Звертаючись з позовом, позивач перш за все має надати докази на підтвердження права власності на спірне майно, має довести індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 року у справі №522/1029/18 сформулювала правовий висновок, що відповідно до ст. 387 ЦК України та ч. 3 ст. 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень ЦК України. Такі ж способи захисту застосовуються і до речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ. Відповідно до положень ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
Індивідуально визначеними є такі речі, які відрізняються від інших індивідуальними ознаками: а) єдині у своєму роді; б) відрізняються від інших кількома ознаками; в) вирізнені із загальної маси речей цього роду. Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов'язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді, до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові 14.11.2018 у справі № 183/1617/18, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги (зокрема, про визнання недійсним правочину), спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц та від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №469/1346/18 вказано, що повернення майна у володіння держави через віндикаційний позов, суть якого полягає у витребуванні власником свого майна із чужого володіння, може бути досягнуто виключно за обов'язкової наявності такої передумови, як визнання судом незаконним первісного рішення про передачу земельної ділянки та фактично вилучено її з державної власності.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 756/13683/16-ц та від 15.05.19 у справі № 522/7636/14-ц.
Крім того, в постановах Верховного Суду України по справах №3-1515гс16 від 15 березня 2017 року, №3-1533гс16 від 25 січня 2017 року, №3-1058гс16 від 23 листопада 2016 року, №3-604гс16 від 5 жовтня 2016 року також викладено, що у разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК. У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності волі у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (вказаний принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю, викладений у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
Функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об'єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц та від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц; постанові ВС від 11.03.2020 року у справі 910/8965/18.
Матеріалами справи стверджується, що третій особі Андреєву А.С. на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 17.10.2017 року №22-20877-СГ надано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0076, загальною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, право власності на яку ним зареєстровано 21.10.2017 року. В подальшому, 26.10.2017 року земельна ділянка відчужена ТОВ «Форк» відповідно до договору купівлі-продажу №195 від 26.10.2017 року; право власності зареєстровано 26.10.2017 року. 07.11.2017 року право власності ТОВ «Форк» на земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0076, загальною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області припинено, об'єкт нерухомого майна закрито у зв'язку з його об'єднанням.
Як зазначено в позовній заяві, земельна ділянка з кадастровим номером 6822455800:04:002:0076, загальною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, ввійшла до складу земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:04:002:0144 площею 42, яка зареєстрована як об'єкт нерухомого майна 07.11.2017 року та припинила своє існування 03.01.2018 року у зв'язку з її поділом на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 6822455800:04:002:0148 площею 40 га та з кадастровим номером 6822455800:04:002:0149 площею 2 га.
Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 20.05.2019 року у справі № 676/234/19, яке набрало законної сили, визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 17.10.2017 року №22-20877-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 6822455800:04:002:0076) для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області.
Тобто, правова підстава вибуття з державної власності земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:04:002:0076, загальною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, відпала.
Водночас, статтею 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
В свою чергу, земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі поділу або об'єднання земельних ділянок.
Статтею 27 Закону України «Про Державний земельний кадастр» унормовано, що у разі поділу або об'єднання земельних ділянок запис про державну реєстрацію земельної ділянки та кадастровий номер земельної ділянки скасовуються, а Поземельна книга на таку земельну ділянку закривається.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі, зокрема, поділу, об'єднання об'єктів нерухомого майна або виділу частки з об'єкта нерухомого майна;
Закритий розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа не підлягають поновленню. У разі скасування рішення державного реєстратора про закриття розділу Державного реєстру прав на об'єкт нерухомого майна відкривається новий розділ та формується нова реєстраційна справа відповідно до цього Закону. У разі об'єднання об'єктів нерухомого майна відповідні розділи Державного реєстру прав та реєстраційні справи закриваються, а реєстраційні номери таких об'єктів скасовуються. Для новоствореного об'єкта нерухомого майна відкривається новий розділ у Державному реєстрі прав та формується нова реєстраційна справа, а також присвоюється новий реєстраційний номер такому об'єкту.
Згідно статті 13 вказаного закону відомостями про земельну ділянку, що вносяться до Державного реєстру прав, є відомості про її кадастровий номер.
Даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 26.11.2020 року підтверджується, що будь-яка інформація щодо спірної земельної ділянки станом на вказану дату у Реєстрі прав власності відсутня.
Із витягу з Реєстру станом на 27.11.2018 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822455800:04:002:0076, загальною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, як об'єкт цивільного права припинена, відповідний кадастровий номер скасований на підставі статті 27 Закону України «Про Державний земельний кадастр»; реєстраційний розділ закрито згідно ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Як зазначалося вище, метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю, викладений у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Тому рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем; на підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
Судом встановлено, що станом на момент звернення до суду із даним позовом, а також прийняття судового рішення, об'єкт - земельна ділянка, яку просить витребувати прокурор, не існує як об'єкт цивільного права, її кадастровий номер скасований; окрім того, будь-яке право на неї не зареєстроване, що унеможливить відновлення права позивача як власника майна у володінні майном, якого він був незаконно позбавлений (що є метою індикаційного позову). Одночасно, спірна земельна ділянка як об'єкт права припинила своє існування у визначених для земельної ділянки з кадастровим номером 6822455800:04:002:0076 межах, що в сукупності свідчить про відсутність індивідуальних ознак витребовуваного майна станом на даний час.
Посилання прокурора на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у п. 56 постанови від 29.05.2019 року у справі №367/2022/15-ц судом оцінюється критично. Так, у вказаному пункті ВП зауважила, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об'єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 27.10.2020 року у справі 914/2150/18 зауважив, що оскільки у справі №367/2022/15-ц рішення попередніх судових інстанцій в цій частині були скасовані Верховним Судом з передачею справи на новий розгляд, що не означає остаточного вирішення спору у таких справах, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду. Також слід зазначити, що за результатами нового розгляду справ фактично-доказова база в них може істотно змінитися, адже направлення справи на новий розгляд стало наслідком недостатнього дослідження у них обставин і доказів, і така зміна, у свою чергу, вплине на правові висновки, які будуть зроблені у справах.
Додатково судом враховується, що ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.03.2018 року у справі №686/4632/18, відповідно до вимог ст.ст. 170-173 КПК України, з метою забезпечення збереження речових доказів та слідової інформації, що міститься на них, запобігання можливості їх пошкодження, знищення, відчуження, накладено арешт на земельні ділянки за межами населених пунктів Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, а саме на території Китайгородської) сільської ради (територіальної громади), які зареєстровані за ТОВ «Зарус-Інвест» з кадастровими номерами 6822455800:04:002:0148 площею 40 га та з 6822455800:04:002:0149 площею 2 га.
Статтею 170 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Отже, арешт, накладений в межах кримінальної справи, є заходом забезпечення кримінального провадження, застосованим згідно з нормами КПК України і його скасування відбувається в порядку, визначеному статтею 174 КПК України.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду постанові від 15.05.2018 у справі №335/12096/15-ц та постанові від 23.05.2018 у справі №569/4374/16-ц.
Із Витягів з Державного реєстру речових прав від 26.11.2020 року та ухвали Хмельницького міськрайонного суду від 21.03.2018 року вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6822455800:04:002:0148 площею 40 га та з 6822455800:04:002:0149 площею 2 га перебувають під арештом в межах кримінального провадження №42017240000000195 як речові докази.
З огляду на наявність накладеного в рамках кримінального провадження чинного арешту на земельні ділянки, в які, за твердження прокурора, входить спірне у даній справі майно, враховуючи, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про витребування майна з незаконного володіння відповідача (аналогічна позиція викладена у постанові ВС від 19.06.2019 року у справі №914/1671/17).
В частині заперечень відповідача 2 щодо неможливості витребування земельної ділянки по причині втручання в мирне володіння майном, суд враховує висновки судових палат у господарських та цивільних справах Верховного Суду України, викладені у постанові від 05.07.2017 року у справі №911/3285/14, згідно яких правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (у разі її встановлення судом) рішення, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
Відтак, відповідні заперечення відповідача 2 судом до уваги не приймаються. Аналогічно твердження щодо необхідності скасування реєстраційних записів спростовуються вищевикладеним, оскільки рішення суду про витребування майна є самостійною підставою для внесення запису про право власності, без окремого скасування записів за відповідачем.
З всього вищевикладеного, з огляду на відсутність витребовуваної земельної ділянки як об'єкта цивільних прав та накладення арешту ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21.03.2018 року у справі №686/4632/18, у суду відсутні підстави станом на даний час для витребування у ТОВ "Зарус-Інвест" та ТОВ "Агро-Еко-Граунд" на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0076, загальною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 17.10.2017 року №22-20877-СГ ОСОБА_1 , тому в позові слід відмовити.
Витрати по сплаті судового збору покладаються на прокуратуру у зв'язку з відмовою в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
в позові керівника Кам'янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, м. Хмельницький до товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Граунд", с. Колодіївка Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, товариства з обмеженою відповідальністю "Зарус-Інвест", м. Київ, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1 , м. Київ, та товариство з обмеженою відповідальністю "Форк", м. Київ, про витребування у ТОВ "Зарус-Інвест" та ТОВ "Агро-Еко-Граунд" на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку з кадастровим номером 6822455800:04:002:0076, загальною площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Староушицької селищної ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області, в координатах, межах та конфігурації, що була передана відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 17.10.2017 року №22-20877-СГ ОСОБА_1 , відмовити.
Витрати по сплаті судового збору покласти на прокуратуру.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 07.12.2020 року
Суддя М.В. Музика
Веб-адреса рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/.
Віддрук. у 8 прим.: 1 - до справи; 2 - прокуратура Хмельницької області (29000, м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3) - рек. з пов. про вручення; 3 - позивачу (29016, м. Хмельницький, вул. Інститутська, 4/1) - рек. з пов. про вручення; 4 - відповідачу 1 (32398, Хмельницька область, Кам'янець-Подільський район, с. Колодіївка, вул. Центральна, 7) - рек. з пов. про вручення; 5 - відповідачу 2 (01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, 9Б) - рек. з пов. про вручення; 6 - третій особі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) - рек. з пов. про вручення; 7 - третій особі ТОВ "Форк" (01004, м. Київ, вул. Крутий Узвіз, буд. 6/2 "А") - рек. з пов. про вручення; 8 - адвокату Сергійчуку Ю.В. (29000, м. Хмельницький, вул. Гагаріна, 5, офіс 308) - рек. з пов. про вручення