ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
22 лютого 2019 року м. Київ № 826/15278/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Шарій А.А., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Кутукова С.О., у відсутність представників відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду та заяву позивача про поновлення строку звернення до суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень,
встановив:
В провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про:
- визнання протиправним та скасування акту розслідування нещасного випадку від 05.12.2014 (форма Н-5);
- визнання протиправним та скасування акту від 05.12.2014 №110 про нещасний випадок невиробничого характеру (форма НТ).
Представником відповідача до суду подано клопотання про залишення позову без розгляду, обґрунтоване пропуском позивачем місячного строку звернення до суду.
Позивач та її представник проти задоволення клопотання заперечували. Подали до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначили, що відповідач свій обов'язок по інформуванню про завершення розслідування події нещасного випадку не виконав, копії оскаржуваних актів позивачу не надіслав, з урахуванням чого ОСОБА_1 лише у вересні 2017 року дізналася про існування таких актів і звернулася до суду з позовом щодо їх скасування. З огляду на викладене, посилаючись на поважність причин пропуску строку звернення до суду позивач та її представник просили його поновити.
Розглянувши подані клопотання суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої-третьої статті 99 КАС України (в редакції до 15.12.2017) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Статтею 100 КАС України (в редакції до 15.12.2017) встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Аналогічні положення щодо застосування строку звернення до суду містяться і у статтях 122, 123 КАС України у редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 15.12.2017 № 2147-VIII, тобто в редакції після 15.12.2017.
Визначаючись щодо конкретного строку, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зазначає, що представник відповідача посилається на необхідність застосування місячного строку звернення до суду, характерного для оскарження порядку проходження публічної служби та повинен обраховуватися з дня складення оскаржуваних актів.
Однак суд не погоджується з такими доводами, оскільки в даному випадку спір стосується не безпосереднього проходження сином позивача публічної служби, а подій пов'язаних з наявністю чи відсутністю у ОСОБА_1 права на соціальний захист, яке виникає внаслідок загибелі військовослужбовця під час виконання службових обов'язків, реалізоване нею на підставі частини першої статті 5 КАС України шляхом звернення до суду з даним позовом.
Тобто застосуванню підлягає загальний шестимісячний строк звернення до суду з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Що стосується обставин дати обрахунку та перебігу строку звернення до суду, то суд виходить з того, що за змістом вищенаведених процесуальних норм законодавець виходить не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
При цьому, поняття «повинна» слід тлумачити, як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 77 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, так і Верховного Суду, зокрема в постанові від 15.05.2018 у справі №911/3210/17, від 08.05.2018 у справі №911/2534/17.
У клопотанні про залишення позову без розгляду представник відповідача наголошує, що перебіг строку розпочинається з дня складання оскаржуваних актів.
Однак суд виходить з того, що жодних доказів того, що позивачу направлялися такі акти або доказів ознайомлення з ними позивача суду не надано, як і не надано доказів того, що представником відповідача вчинялися дії на отримання таких доказів.
Разом з тим, суд вважає, що ОСОБА_1 могла дізнатися про наявність оскаржуваних актів ще в грудні 2014 року, оскільки такі акти і висновки, викладені в них, безпосередньо пов'язані із встановленням обставин смерті її сина. Більше того, позивач обізнана із перейменуванням вулиці на честь ОСОБА_2 , фактом порушення кримінального провадження, безпосередньо зверталася до Центральної військово-лікарняної комісії Міністерства внутрішніх справ України та як наслідок оскаржила її постанову №4 від 17.03.2017 про визнання поранення рядового міліції ОСОБА_2 , отриманого 14.11.2014 таким, що не пов'язано з виконанням службових обов'язків до Окружного адміністративного суду міста Києва у травні 2017 року.
Таким чином, строк звернення до суду позивачем пропущено.
Варто зазначити, що право особи на захист у суді своїх прав і свобод є конституційною гарантією, яка забезпечується реальною можливістю усякій заінтересованій особі звернутися до суду у встановленому законом порядку про захист прав, свобод та інтересів та можливістю обирати спосіб захисту, використовуючи при цьому всі дозволені законодавством інструменти та засоби.
Пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для прямого застосування наслідків такого пропуску (залишення без розгляду, повернення), оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причин пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Так, відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Судом враховано, що ОСОБА_1 не є учасником кримінального провадження №12014050510003976, відкритого за фактом загибелі ОСОБА_2 та оскаржувані акти не отримувала. В судовому засіданні пояснила, що про наявність актів фактично дізналася в межах розгляду адміністративної справи №826/6631/17 за її позовом до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною та скасування постанови Центральної військово-лікарняної комісії Міністерства внутрішніх справ України №4 від 17.03.2017 про визнання поранення рядового міліції ОСОБА_2 , отриманого 14.11.2014 таким, що не пов'язано з виконанням службових обов'язків.
Представником позивача в засіданні надано пояснення, що саме в ході розгляду іншої адміністративної справи ними з'ясовано, що військово-лікарською комісією рішення про зв'язок поранення з виконанням службових обов'язків приймалося на підставі акту розслідування нещасного випадку від 05.12.2014 (форма 5-Н) та акту №110 від 05.12.2014 про нещасний випадок невиробничого характеру (форма НТ). Тобто, фактично лише у жовтні 2017 року позивач дізналася, що оскаржувані акти порушують її права, як матері загиблого ОСОБА_2 і вже в листопаді 2017 року вона звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про скасування вказаних актів.
Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
На підставі частини першої статті 6 Конвенції захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Іліан проти Туреччини» правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично й не має абсолютного характеру.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Мушта проти України» зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
Таким чином, судом враховано, що перешкоди, які позбавляли ОСОБА_1 можливості ознайомитися із змістом оскаржуваних актів і підставами їх прийняття до жовтня 2017 року є об'єктивними, а відтак, свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду. Іншого відповідачем не доведено та судом не встановлено. Більше того, саме по собі залишення позовної заяви у даному випадку без розгляду унеможливить доступ позивача до правосуддя шляхом судового розгляду справи, що суперечить принципу верховенства права.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 77, 122, 248, 256 КАС України,
ухвалив:
В задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень, без розгляду, - відмовити.
Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та оскарженню не підлягає.
Суддя О.М. Чудак