13.11.2020 Справа №607/18795/18
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області
в складі: головуючого судді Грицай K.M.
за участю секретаря судового засідання Стус К.І.,
учасників справи: представника позивача ОСОБА_1 ,
представників відповідачів ОСОБА_2 ,
Ходюк K.M.,
Притули О.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Керівного центру «Патріяршої курії» Української Греко-Католицької Церкви, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест» про захист честі, гідності і ділової репутації, -
Позивач ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до відповідачів, у якому просить визнати недостовірною інформацію в публікації, розміщеній ІНФОРМАЦІЯ_1 на вебсайті « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЙНИЙ РЕСУРС Української Греко-Католицької церкви за посиланням:
ІНФОРМАЦІЯ_2 за назвою «Заява з приводу «об'явлень» с. ОСОБА_20 , які поширює о. ОСОБА_21 ». Зобов'язати власника домена Керівний центр «Патріяршої курії» Української Греко-Католицької Церкви видалити накопичену, поширену і збережену та розміщену ІНФОРМАЦІЯ_1 на вебсайті « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЙНИЙ РЕСУРС Української Греко-Католицької церкви за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 за назвою «Заява з приводу «об'явлень» с. ОСОБА_20 , які поширює о. ОСОБА_21 », негативну недостовірну інформацію щодо особи ОСОБА_22 ( ОСОБА_23 , яка містить образливі, брутальні, принизливі висловлювання, що ганьбить та принижує честь, гідність та ділову репутацію.
Позов мотивовано тим, що в засобах масової інформації (в мережі Інтернет) на вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_2 за назвою «Заява з приводу «об'явлень» с. ОСОБА_20 , які поширює о. ОСОБА_21 », поширено щодо ОСОБА_24 - ОСОБА_25 недостовірну інформацію, яка порочить честь і гідність та негативно впливає на ділову репутацію, у зв'язку із чим його конституційні права і законні інтереси потребують судового захисту. Автором заяви, оголошення, (інформаційного матеріалу, який поширюється) є Синод Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиепископства УГКЦ, до складу даного Синоду входять відповідачі, власником зазначеного вебсайту є Керівний центр «Патріяршої курії» Української Греко-Католицької Церкви, ТОВ «Інтернет Інвест» є реєстрантом доменного імені «http://news.ugcc.ua/». Вказує, що відповідачі поширили в мережі інтернет інформацію, яка не відповідає дійсності, зокрема у цій інформації у формі заяви Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиепископства УГКЦ з приводу «об'явлень» с. ОСОБА_20 , які поширює о. ОСОБА_21 зазначено, що -«виявили в обох монастирях факти великого зловживання духовним саном, що призвело до шкідливих наслідків для духовного життя, психічного і фізичного здоров'я багатьох людей»; -«Натомість було стверджено, що ті, хто їх поширює, маніпулюють поняттями чернечого послуху та духовного проводу. Підтвердженням тих висновків є також дослідження, що не один раз проводилися впродовж останніх десяти років.»; -«Тож прагнемо повідомити духовенство, монашество і мирян нашої Церкви, що ці «об'явлення» суперечать вірі та навчанню Церкви і монашій традиції. Застерігаємо всіх вірних від їх використання для особистого духовного життя чи передавання іншим. -«Подаємо до загального відома, що с. Марія Баран і о. Антоній ОСОБА_26 не можуть більше від імені Церкви надавати духовний провід вірним і розповсюджувати будь-які «об'явлення» чи послання». -«Вважаємо, що з боку церковної влади було б неприпустимим замовчувати ці зловживання. Від імені Української Греко-Католицької Церкви просимо пробачення у всіх тих, хто постраждав від обману «об'явлень» чи кому було завдано духовної кривди або шкоди психічному чи фізичному здоров'ю». Вважає, що зазначена інформація безспірно ідентифікує особу, яка була доведена до відома багатьом людям і стосується його, як позивача, і є такою, що порочить його честь та гідність, як служителя і негативно впливає на його ділову репутацію, чим завдає шкоди особистим немайновим благам, оскільки ієрархія Української Греко-Католицька Церкви і на її вимогу-прохання його видалили з монашого стану і позбавили влади служіння, тобто уряду чи посади, а тому вважає, що в якості позивача має право вимагати визнання недостовірної інформації та зобов'язання видалити накопичену, поширену і збережену та розміщену інформацію, відповідно до обраного ним способу захисту, який полягає у визнанні недостовірної інформації, шляхом видалення накопиченої, поширеної і збереженої та розміщеної негативної недостовірної інформації, що містить образливі, брутальні, принизливі висловлювання, що ганьбить та принижує його честь, гідність та ділову репутацію. З посиланням на норми права просить суд задовольнити його позовні вимоги та стягнути з відповідачів судові витрати. Ухвалою від 16 жовтня 2018 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання. Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Грицай К.М. від 28 жовтня 2019 року дану справу прийнято до розгляду та призначено підготовче судове засідання. Протокольною ухвалою суду від 11 лютого 2020 року із занесенням до протоколу судового засідання закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду. Від представника відповідача Керівний центр «Паріяршої курії» Української Греко-Католицької Церкви надійшов відзив, згідно якого позов не визнають, вказують, що позивач не довів причинно-наслідкового зв'язку між «Заявою Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпоскопства УГКЦ…» із згадуванням о. ОСОБА_21 та фактом порушення особистих немайнових прав громадянина Хорватії ОСОБА_27 , також, не доведено, в який спосіб його честь і гідність і ділова репутація зазнала шкоди, оскільки ім'я позивача ні разу не згадується у «Заяві…». Вважаються, що для релігійного об'єднання УГКЦ та її вірних, яким адресована дана «Заява ОСОБА_28 » ім'я ОСОБА_29 зовсім не ототожнюється із іменем фізичної особи ОСОБА_30 і твердження позивача, що зазначена інформація - «Заява ОСОБА_28 » безспірно ідентифікує особу, яка була доведена до відома багатьом людям…» викликає сумнів. Суду не надано доказів, що ОСОБА_31 і ОСОБА_21 - одна і та ж особа. Відповідно вважають, що особисті немайнові права (блага) фізичної особи під іменем ОСОБА_31 не зачіпаються у «Заяві Синоду Єпископів». Також, зазначено, що спір у даній справі виник в межах одного релігійного об'єднання УГКЦ, тобто всередині Церкви, і відносини між сторонами регулюються внутрішніми церковними настановами і правилами (зокрема Кодексом Канонів Східних Церков), а не актами цивільного законодавства. Відповідач ОСОБА_6 направив відзив на позовну заяву, в якій вказано, що позивач не довів причинно-наслідкового зв'язку між «Заявою Синоду Єпископів» та фактом порушення його особистих немайнових прав. Вказав, що спір виник в межах релігійного об'єднання та відносини між сторонами не поширюються на акти цивільного законодавства. Від представника відповідачів ОСОБА_32 надійшов відзив на позовну заяву. Згідно відзиву зазначено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є встановлення факту поширення інформації, яка не відповідає дійсності. Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Відтак, церква в особі Єпископів висловила свій погляд, судження та застерегла у заяві « ОСОБА_28 » своїх вірних: «Тож прагнемо повідомити духовенство, монашество і мирян нашої Церкви, що ці «об'явлення» суперечать вірі та навчанню Церкви і монаршій традиції. Застерігаємо всіх вірних від їх використання для особистого духовного життя чи передавання іншим. Подаємо до загального відома, що с. Марія ОСОБА_33 та о. ОСОБА_21 не можуть більше від імені Церкви надавати духовний провід вірним і розповсюджувати будь-які «об'явлення» і «послання». Зазначає, що не може бути предметом судового захисту внутрішньо церковна інформація віро повчального характеру, а саме думки, переконання та критична оцінка колегіальним органом певних фактів, які є оціночними судженнями, вираженням суб'єктивної думки і поглядів УГКЦ через Синод Єпископів. Позивач подав відповідь на відзиви, згідно якого вважає заперечення відповідачів безпідставними та просить суд захистити його немайнові права та задовольнити позовні вимоги. Відповідач Керівний центр «Паріяршої курії» Української Греко-Католицької Церкви направив заперечення, в яких вказано, що наведені у відповіді на відзив аргументи є безпідставними та необґрунтованими. В судовому засіданні представник позивача позов підтримала з підстав викладених в ньому, пояснила, що інформація, поширювана відповідачами, стосується позивача ОСОБА_34 , оскільки у заяві зазначено його духовне ім'я. ОСОБА_31 здійснював служіння в с. Колодіївка та відповідачам достовірно було відомо, щодо якої саме особи було поширено вищенаведену інформацію. ОСОБА_31 є відомим священиком, його знають багато людей, в миру у світських колах він також є відомою людиною, про нього є інформація у мережі Інтернет. Вважає, що поширена відносно позивача інформація має негативний характер, є недостовірною, оскільки вказує про завдання позивачем моральної та фізичної шкоди іншим особам, та для того, щоб поширювати таку інформацію, мають бути докази. Поширення фактів, що вказані у заяві завдало шкоду гідності і честі позивача та його діловій репутації, оскільки позивач знана людина серед священників, політиків. Така інформація порушує немайнові права та не є оціночним судженням, а обов'язок доказування її достовірності покладається на особу, яка її поширила. Звертає увагу на спосіб поширення інформації, яка поширена в мережі Інтернет, та ця негативна та недостовірна інформація суттєво принижує честь та ділову репутацію серед широкого кола осіб. Просить врахувати правову позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між поняттям «оціночне судження»» та «факти», зокрема, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. В судовому засіданні представники відповідача Керівного центру «Паріяршої курії» Української Греко-Католицької Церкви просять відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві. З позовними вимогами ОСОБА_3 не погоджуються. Вважають, що позивач не навів доводів, що о. ОСОБА_22 та ОСОБА_31 є однією і тією ж особою, на довів завдання шкоди його немайновим правам. Вказали, що ОСОБА_35 може висловлювати думку щодо людських справ, однак порушені у заяві питання не підлягають оцінці судом, оскільки стосуються духовного життя. В свою чергу, звертають увагу, що дана заява відносяться до оціночних суджень, оскільки є загальними, не носять стверджувальний характер, відсутні відомості щодо кількості людей, який могла бути завдана шкода, а тому не підпадають під значення: «недостовірної інформації» та не можуть трактуватись як її недостовірне поширення. Представник відповідачів ОСОБА_32 в судовому засіданні просить відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві, оскільки вважає, що цей спір є саме церковним, а не світським. Зазначає, що фізичні особи не є належними відповідачами, оскільки діяли від імені юридичної особи. Крім того, позивач не довів, що інформація стосується особи позивача. Зазначає, що Законом України «Про інформацію», передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Звертає увагу суду на те, що політичні діячі та посадові особи потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Таким чином, представник відповідача вважає, що позивачем не доведено заподіяння йому шкоди діями відповідачів фізичних осіб, оскільки не представлено суду доказів, які б це підтверджували. Тому вважає, що позов не підлягає до задоволення. Свідок ОСОБА_36 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_31 та о. Антоній- ОСОБА_26 є одна є таж особа. Він особисто ознайомився із поширеною і меежі Інтернет заявою Синоду, яка, на його думку, за своїм змістом є фактично поширеним осудом відносно позивача ОСОБА_30 , оскільки його описано як особу, яка шкодить життю і здоров'ю інших осіб. Вказав, що завдання такої шкоди не було підтверджено особами, які поширили заяву, та йому відомо, що ОСОБА_37 не надано можливості надати відповідь та такі звинувачення. Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд встановивши наступні фактичні обставини справи. Позивач ОСОБА_38 є громадянином Хорватії та 06.11.2014 року йому видано посвідку на постійне проживання в Україні. Грамотою архімандрита Любомира від 03 травня 1997 року Єромонаха Григорія (Планчака) найменовано Ігуменом монастиря св.. ОСОБА_39 в с. Колодіївка Підволочиського району Тернопільської області. На вебсайті ІНФОРМАЦІЯ_2 розміщено інформацію за назвою «Заява з приводу «об'явлень» с. ОСОБА_20 , які поширює о. ОСОБА_21 ». Зі змісту даної інформації вбачається, що вказана інформація є заявою Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиепископства УГКЦ. Натомість, заява не містить будь-яких посилань чи вказівок на прізвища та імена фізичних осіб, які б підписали чи підтримали дану заяву (поширили інформацію), автором вказано від імені Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ ОСОБА_40 . Власником зазначеного вебсайту є Керівний центр «Патріяршої курії» Української Греко-Католицької Церкви, ТОВ «Інтернет Інвест» є реєстрантом доменного імені «http://news.ugcc.ua/», що не заперечували сторони у судовому засіданні. Із відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань Керівний центр «Патріяршої курії» Української Греко-Католицької Церкви є юридичною особою, організаційно-правова форма якої - релігійна організація, директор ОСОБА_4 . Встановлено, що Синод Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиепископства УГКЦ не є юридичною особою та згідно Статуту Синоду це є колегіальний орган, у який входять Єпископи УГКЦ, котрі належать до церковних структур УГКЦ в межах її території. Проте, жодних доказів про особистий склад даного колегіального органу сторонами в судове засідання надано не було та судом не здобуто. Згідно змісту інформації у формі заяви Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиепископства УГКЦ з приводу «об'явлень» с. ОСОБА_20 , які поширює о. ОСОБА_21 зазначено наступне: -«виявили в обох монастирях факти великого зловживання духовним саном, що призвело до шкідливих наслідків для духовного життя, психічного і фізичного здоров'я багатьох людей»; «Натомість було стверджено, що ті, хто їх поширює, маніпулюють поняттями чернечого послуху та духовного проводу. Підтвердженням тих висновків є також дослідження, що не один раз проводилися впродовж останніх десяти років.»; «Тож прагнемо повідомити духовенство, монашество і мирян нашої Церкви, що ці «об'явлення» суперечать вірі та навчанню Церкви і монашій традиції. Застерігаємо всіх вірних від їх використання для особистого духовного життя чи передавання іншим. - «Подаємо до загального відома, що с. Марія Баран і о. Антоній ОСОБА_26 не можуть більше від імені Церкви надавати духовний провід вірним і розповсюджувати будь-які «об'явлення» чи послання». - «Вважаємо, що з боку церковної влади було б неприпустимим замовчувати ці зловживання. Від імені Української Греко-Католицької Церкви просимо пробачення у всіх тих, хто постраждав від обману «об'явлень» чи кому було завдано духовної кривди або шкоди психічному чи фізичному здоров'ю». Всебічно, повно об'єктивно та безпосередньо дослідивши докази по справі, надавши їм оцінку на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо та достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи із таких міркувань. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до ч.1,5,6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. В силу ч. 3 ст. 82 ЦПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Положеннями ст. 200 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про інформацію» визначено, що інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 11 Закону України «Про інформацію», інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Джерелами інформації є передбачені або встановлені законом носії інформації: документи та інші носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи. Відповідно до ч. 2 ст. 302 ЦК України, фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності. Відповідно до роз'яснення, викладеного в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта вільним, належним відповідачем є власник вебсайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. У статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що: - вебсайт - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об'єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов'язаних між собою і структурованих у межах адреси вебсайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом; - власник вебсайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач послуг хостингу. За вказаних обставин, відповідач Керівний центр «Патріяршої курії» Української Греко-Католицької Церкви є автором заяви, оголошення, інформаційного матеріалу, який поширюється і власник зазначеного вебсайту, відповідають за розміщену на ньому інформацію та за дотримання прав інших осіб при використанні сайту шляхом розміщення на ньому будь-якої інформації. В силу вимог ч. 1 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу і дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Відповідно до вимог ч. 1 і 2 ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, кожен має право вільно збирати зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в іншій спосіб на свій вибір. Відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Як роз'яснено у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Згідно ч.4 ст.32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Право кожного на повагу до його гідності визначено в ст. 38 Конституції України. Як зазначено у роз'ясненнях у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи», чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони с морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихологічної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. Як випливає із змісту ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його честі та гідності. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Відповідно до ст. 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації . Згідно з ч.4 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. У рішенні Європейського Суду з прав Людини у Справі Лінгенс проти Австрії (12/1984/84/131), Страсбург, 08 липня 1986 року, зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 Конвенції, свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Ці принципи мають особливе значення, коли йдеться про пресу. Хоча преса не повинна переступати меж, встановлених для «захисту репутації інших осіб», на ній лежить обов'язок повідомляти інформацію та ідеї на політичні теми так само, як і в інших сферах, які становлять громадський інтерес. І не лише засоби масової інформації мають завдання повідомляти таку інформацію та ідеї, а й громадськість має право отримувати їх. Крім того, свобода преси дає громадськості одну з найкращих можливостей дізнатися про ідеї та позиції політичних лідерів і сформувати свій погляд на них. У більш загальному плані свобода політичних дискусій лежить в самій основі концепції демократичного суспільства, якою пройнята вся Конвенція. Відповідно, межі допустимої критики є ширшими, коли вона стосується власне політика, а не приватної особи. На відміну від останньої, перший неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку як з боку журналістів, так і громадського загалу і, як наслідок, повинен виявляти до цього більше терпимості. Також, згідно роз'яснень у п. 21 Постанови Пленуму Верховного суду України за №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вкзазано, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами,а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). На думку Європейського Суду з прав Людини, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Відповідно до вимог ч.ч. 1 і 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком образи та наклепу, є висловлюваннями, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості і ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Відповідно до роз'яснень у п. 19 Постанови Пленуму Верховного суду України за №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Таким чином, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. У п. 15.Постанови Пленуму Верховного суду України за №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», зазначено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Так, судом встановлено, що відповідачем Керівний центр «Паріяршої курії» Української Греко-Католицької Церкви поширено інформацію, яку просить спростувати позивач. Проте, у дані інформація відсутнє посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, тому суд вважає, що позивачем не доведено на підставі належних та допустимих доказів про поширення даної інформації особисто відповідачами фізичними особами, тому, враховуючи, що особу автора даного інформаційного матеріалу та його місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, тому,виходячи із вимог закону, належним відповідачем у даному випадку є юридична особа - власник вебсайту Керівний центр «Паріяршої курії» Української Греко-Католицької Церкви. Поясненнями свідка ОСОБА_36 підтверджено, що позивач ОСОБА_3 та о. Антоній -Григорій Планчак є одна і та ж особа та йому відомо, що у поширеній інформації у « ІНФОРМАЦІЯ_3 » йдеться саме про позивача. Суд бере до уваги ці показання свідка ОСОБА_36 , вважає їх належним доказами та не вбачає законних підстав для визнання цих доказів недопустими. Також, судом встановлено та підтверджено поясненнями свідка ОСОБА_36 , що позивач ОСОБА_3 має духовне ім'я ОСОБА_21 та є колишнім ігуменом Монастиря святого Теодора Студита УГКЦ в сел. Колодіївці Підволочиського району Тернопільської області. Дана обставина має значення для розглядуваної справи і не потребує доказування в зв'язку з тим, що вона відома широкому колу осіб та такі відомості є у відкритому доступі в мережі Інтернет. Надаючи оцінку інформації, спростувати яку просить позивач, суд вважає, що вона не містить фактичних даних. Так, у викладених у «Заяві Синоду Єпископів» висловлюваннях, а саме: -«виявили в обох монастирях факти великого зловживання духовним саном, що призвело до шкідливих наслідків для духовного життя, психічного і фізичного здоров'я багатьох людей»; - «Натомість було стверджено, що ті, хто їх поширює, маніпулюють поняттями чернечого послуху та духовного проводу. Підтвердженням тих висновків є також дослідження, що не один раз проводилися впродовж останніх десяти років.»; - «Тож прагнемо повідомити духовенство, монашество і мирян нашої Церкви, що ці «об'явлення» суперечать вірі та навчанню Церкви і монашій традиції. Застерігаємо всіх вірних від їх використання для особистого духовного життя чи передавання іншим. - «Вважаємо, що з боку церковної влади було б неприпустимим замовчувати ці зловживання. Від імені Української Греко-Католицької Церкви просимо пробачення у всіх тих, хто постраждав від обману «об'явлень» чи кому було завдано духовної кривди або шкоди психічному чи фізичному здоров'ю», однак у цих висловах не згадується конкретно особа позивача ОСОБА_3 . Не містять інформації про факти наступні вислови у загальному: «Натомість було стверджено, що ті, хто їх поширює, маніпулюють поняттями чернечого послуху та духовного проводу. Підтвердженням тих висновків є також дослідження, що не один раз проводилися впродовж останніх десяти років.»; «Тож прагнемо повідомити духовенство, монашество і мирян нашої Церкви, що ці «об'явлення» суперечать вірі та навчанню Церкви і монашій традиції. Застерігаємо всіх вірних від їх використання для особистого духовного життя чи передавання іншим; «Подаємо до загального відома, що с. Марія Баран і о. Антоній ОСОБА_26 не можуть більше від імені Церкви надавати духовний провід вірним і розповсюджувати будь-які «об'явлення» чи послання»; «Вважаємо, що з боку церковної влади було б неприпустимим замовчувати ці зловживання. Від імені Української Греко-Католицької Церкви просимо пробачення у всіх тих, хто постраждав від обману «об'явлень» чи кому було завдано духовної кривди або шкоди психічному чи фізичному здоров'ю», які є оціночними, також, не містять фактичних даних, є критикою, оцінкою дій, не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема алегорій. Також, буквальне тлумачення вислову «що призвело до шкідливих наслідків для духовного життя, психічного і фізичного здоров'я багатьох людей» є загальними, оціночними, не містить фактичних даних. Зокрема лінгвістично-логічний аналіз виразу: «просимо пробачення у всіх тих, хто постраждав від обману «об'явлень» чи кому було завдано духовної кривди або шкоди психічному чи фізичному здоров'ю» не є стверджувальним, оскільки містить звернення до невизначеного кола осіб та не містить фактичних даних. Крім того, слова«об'явлення» чи «послання», що взяті у лапки, наводяться з відтінком презирливого чи іронічного ставлення до чужого вислову, що оцінюється судом як критика. Вирішуючи позовні вимоги, суд враховує, що позивач ОСОБА_3 на час поширення такої інформації був священнослужителем, є відомий серед великої кількості людей, що не заперечувалось представником позивача, тому з огляду на свою посаду, на думку суду, є публічною особою. Також, суд зауважує, що вказані висловлювання можуть сприйматись як такі, що містять негативне емоційне забарвлення, що, на думку суду, є допустимим для публічних діячів. Однак, зважаючи на те, що вказані висловлювання не містять конкретних фактів, тому їх не можна перевірити, а відповідно і спростовувати. Отже, суд приходить до висновку, що інформація, яку поширив відповідач, спростування якої вимагає позивач, не містить фактичних даних, викладена у формі суджень автора з застосуванням таких мовних засобів, які свідчать про те, що розповсюджена інформація, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири, ), не містить конкретних фактів, є оціночними судженнями, та в силу ст. 30 Закону України «Про інформацію» не може бути підставою для притягнення до відповідальності, оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Окремо суд підкреслює, що позивач є публічною особою - є священнослужителем УГКЦ та відомим не лише в межах релігійної громади, прихожан, але громадськості, що підтверджено наявністю щодо позивача інформації у мережі Інтернет, про що вказувала і чого не заперечувала також і представник позивача, а тому межі допустимої відносно нього критики є ширшими, він неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку, як з боку журналістів, так і громадського загалу і, як наслідок, повинен виявляти до цього більше терпимості. Також, у зв'язку із тим, що судом не встановлено порушення немайнових прав позивача щодо захисту честі, гідності та ділової репутації, а тому відсутні підстави вважати, що йому цим була заподіяна моральна шкоду. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними і необґрунтованими, а тому до задоволенню не підлягають. З огляду на вимоги ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаютьсь на позивача. На підставі викладеного та керуючись ст. 34, 38, Конституції України, ст. 16, 23, 200, 203, 269, 275, 277, 297, 299 302 Цивільного кодексу України, ст. 1, 11, 30 Закону України «Про інформацію», ст. 4, 12, 81, 82, 141, 258, 259, 264, 265, 352-355 Цивільного процесуального кодекс України, суд - У задоволенні позову ОСОБА_3 до Керівного центру «Патріяршої курії» Української Греко-Католицької Церкви, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест» про захист честі, гідності і ділової репутації - відмовити. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Позивач - ОСОБА_38 , місце проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 . Відповідач - Керівний центр «Патріяршої курії» Української Греко-Католицької Церкви, місцезнаходження: вул. Микільсько-Слобідська, 4Г/16, м. Київ, 02002, ЄДРПОУ 22392791. Відповідач - ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП невідомий. Відповідач - ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП невідомий. Відповідач - ОСОБА_6 , місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП невідомий. Відповідач - ОСОБА_7 , місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП невідомий. Відповідач - ОСОБА_8 , місце проживання: АДРЕСА_7 , РНОКПП невідомий. Відповідач - ОСОБА_9 , місце проживання: АДРЕСА_7 ), РНОКПП невідомий. Відповідач - ОСОБА_10 , місце проживання: АДРЕСА_8 ), РНОКПП невідомий. Відповідач - ОСОБА_11 , місце проживання: АДРЕСА_9 , РНОКПП невідомий. Відповідач - ОСОБА_12 , місце проживання: АДРЕСА_10 ), РНОКПП невідомий. Відповідач - ОСОБА_13 , місце проживання: АДРЕСА_11 , РНОКПП невідомий. Відповідач - ОСОБА_14 , місце проживання: АДРЕСА_11 , РНОКПП невідомий. Відповідач - ОСОБА_15 , місце проживання: АДРЕСА_12 . РНОКПП невідомий. Відповідач - ОСОБА_16 , місце проживання: АДРЕСА_12 , РНОКПП невідомий. Відповідач - ОСОБА_17 , місце проживання: АДРЕСА_13 , РНОКПП невідомий. Відповідач - ОСОБА_18 , місце проживання: АДРЕСА_14 , РНОКПП невідомий. Відповідач - ОСОБА_19 , місце проживання: АДРЕСА_15 , РНОКПП невідомий. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест», місцезнаходження: вул. Новопечерський провулок, 3, корпус 2, офіс 9, м. Київ, 01042, ЄДРПОУ 32493292. Повний текст рішення складений 23 листопада 2020 року. Головуючий суддяК. М. ГрицайВИРІШИВ: