Номер провадження 22-ц/821/1919/20Головуючий по 1 інстанції
Справа №708/678/20 Категорія: 304090000 Попельнюх А. О.
Доповідач в апеляційній інстанції
Вініченко Б. Б.
03 грудня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:
суддів Вініченка Б.Б., Храпка В.Д., Бондаренка С.І.
за участю секретаря Чуйко А.В.
розглянувши у письмовому провадженні в місті Черкаси апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 06 жовтня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У червні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обгрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг та підписав заяву №б/н від 22 червня 2015 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbanrk.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.
При укладенні договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Послався на те, що власник картрахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникненння Овердрафту, який відповідно до п.1.1.1.63. договору - короткостроковий кредит, який надається банком клієнту у разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його рахунку в розмірі ліміту кредитування. Пунктом 1.1.3.2.3. договору передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід'ємних частин договору.
Послався на те, що позивач свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.
В порушення умов договору відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав внаслідок чого, станом на 31 березня 2020 року у останнього виникла заборгованість, яка згідно з розрахунком позивача становить 129498,59 грн., яка складається з наступного: 2 500,00 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 118 795,74 грн. - загальний залишок заборгованості за відсотками; 0,00 грн. - залишок заборгованості за відсотками на поточну заборгованість; 118 795,74 грн. - залишок заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість; 1 560,06 грн. - заборгованість по пені; 0,00 грн. - заборгованість по комісії; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 6 142,79 грн. - штраф (процентна складова).
Заочним рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 06 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 22 червня 2015 року в розмірі 2 500,00 грн., що становить тіло кредиту та судові витрати в розмірі 40,58 грн., в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Своє заочне рішення про часткове задоволення позовних вимог суд мотивував, тим, що позивачем не доведено умов, на яких надавався кредит. Зокрема, надані банком Витяг з Тарифів та Умов достовірно не підтверджують обставини про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту.
Суд першої інстанції посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 прийшов до висновку, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживача» повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов про які вважав узгодженими банк.
Не погодившись з вказаним заочним рішенням суду позивач звернувся з апеляційною скаргою в якій просить скасувати заочне рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 06 жовтня 2020 року, в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення відсотків та задовольнити вимоги банку у цій частині, в іншій частині рішення залишити без змін та стягнути з відповідача судові витрати.
Апеляційні вимоги мотивував тим, що оскаржуване рішення суду, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, судом недостатньо повно досліджені письмові докази та дійсні обставини справи, що мають значення для справи, а тому оскаржуване заочне рішення є необґрунтованим та незаконним. Вважає, що суд безпідставно послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, оскільки умови кредитування належним чином погоджені із відповідачем, що підтверджується випискою по рахунку, розрахунком заборгованості, у якому вказані суми відсотків, пені та інші суми відповідно до кредитного договору, і відповідачем ці докази не спростовані. Вважає, що приймати до уваги правовий висновок касаційного суду, суд не мав підстав, оскільки цей висновок був зроблений в іншій конкретній справі за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору, а в цій справі відповідач не заперечував факт укладення кредитного договору та не оспорював його умови.
На думку апелянта, відсутність підпису відповідача на відповідних Тарифах, Умовах та правилах не свідчить про не укладеність договору, оскільки суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них.
Відмовивши у задоволенні стягнення з відповідача відсотків по кредиту, судом не враховано ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої надання безпроцентних кредитів забороняється за винятком, передбачених законом винятків. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. При цьому апелянт зазначив, що відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Апелянт наголосив, що основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів. Вважає, що місцевий суд оскарженим рішенням не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще і носить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст.369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 10 листопада 2020 року, в порядку передбаченому ст.360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надавався строк для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк».
Однак, в строк визначений судом на адресу апеляційного суду відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу, не надійшло.
В силу вимог ст.360 ч.3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заочне рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не оскаржено, тому колегія суддів у відповідності до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
За вимогами п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Згідно із частинами 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи 22 червня 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у «ПриватБанку» (а.с.16).
До анкети - заяви позивач додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на офіційному сайті https://privatbank.ua.
Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості ОСОБА_1 станом на 31 березня 2020 року за відповідачем рахується заборгованість в сумі 129498,59 грн., яка складається з наступного: 2 500,00 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 118 795,74 грн. - загальний залишок заборгованості за відсотками; 118 795,74 грн. - залишок заборгованості за відсотками на прострочену заборгованість; 1 560,06 грн. - заборгованість по пені; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 6 142,79 грн. - штраф (процентна складова).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що з відповідача підлягає стягненню лише заборгованість за тілом кредиту, оскільки банком не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитом, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Такий висновок суду, на думку колегії сіддів, є правильний.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст.551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У анкеті-заяві позичальника від 22 червня 2015 року процентна ставка за користування кредитними коштами не зазначена, інформація про бажаний для відповідача ОСОБА_1 банківський продукт, який він обрав та на умови користування яким він погодився зазначена заява не містить.
Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути тіло кредиту, проценти за користування кредитними коштами та неустойку (пеня, штрафи) за порушення зобов'язання.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 22 червня 2015 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" в ПриватБанку, як невід'ємні частини спірного договору у яких містяться умови щодо пільгового періоду, базової процентної ставки, строків сплати заборгованості, неустойки для наступних видів кредитних карт: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду»; «Універсальна, 55 днів пільгового періоду»; «Універсальна CONTRACT»; «Універсальна GOLD».
Однак, при цьому анкета-заява не містить відомостей, яку саме кредитну картку отримав відповідач, її номер та строк дії, також матеріали справи не містять підтверджень, що відповідач ознайомився і погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами в ПриватБанку, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Колегія суддів вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, які містяться в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 22 червня 2015 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що зазначено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Суд з огляду на вказані обставини правильно визнав, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим банком в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення вірно врахував, що відповідно до наданої позивачем довідки про видані відповідачу кредитні картки, кредитна картка за № НОМЕР_1 була видана 22 червня 2015 року, термін дії вказаної кредитної картки сплив у січні 2019 року, відповідно здійснення будь-яких розрахункових операції після закінчення терміну дії картки були неможливі. Відповідно до довідки про зміну умов кредитування кредитної картки, оформленої на ім'я ОСОБА_1 , зміна кредитного ліміту та встановлення його у розмірі 2 500 грн. мала місце 22 червня 2015 року. Аналіз наданої виписки по картковому рахунку підтверджує, що після спливу терміну дії картки по вказаному картковому рахунку проводились лише службові операції, які мають односторонній характер (нарахування відсотків, нарахування пені, штрафів, списання відсотків автоматичне погашення простроченої заборгованості, зниження кредитного ліміту), відповідач жодних операцій не здійснював, а анкета-заява від 22 червня 2015 року підписана сторонами, не містить кінцевого строку повернення кредитних коштів.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Апеляційні вимоги позивача, щодо стягнення процентів на підставі ст.1048 ЦК України (на рівні встановленої облікової ставки Національного банку України) суперечать положенням ч.1 ст.13 ЦПК України, оскільки таких вимог у суді першої інстанції позивачем заявлено не було.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції права позивача на отримання процентів за користування кредитними коштами, оскільки позивачем не доведено розмір та порядок сплати процентів, встановлений договором.
Посилання апелянта на те, що не стягнення коштів за порушення виконання зобов'язань не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще й наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави не може вважатися належним та допустимим доказом та не стосуються предмету доказування у вказаній справі.
Не заслуговують на увагу твердження апеляційної скарги про безпідставність посилання суду на позицію Верховного Суду, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, так як на думку банку в тій справі відповідачем заперечувалися такі умови договору, а в цій справі відповідач не заперечував факт укладення кредитного договору та не оспорював його умови, оскільки судом встановлюються фактичні обставини справи щодо укладення між сторонами кредитного договору з узгодженням всіх його істотних умов та в залежності від цього вирішується спір між сторонами і суд дає оцінку встановленим обставинам справи, застосовує норми матеріального права на підставі вказаних обставин.
Таким чином, викладені у заочному рішенні висновки відповідають обставинам справи та долученим до справи доказам. Норми матеріального й процесуального права судом першої інстанції застосовано правильно.
Докази та обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права
Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 2 500,00 грн. (тіло кредиту).
Інші доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне, зазначити, що при прийнятті заочного рішення, а саме виготовленні його друкованого тексту, при зазначенні суми стягнення заборгованості за наданий кредит (тіло кредиту) у сумі 2 500,00 грн., суд у резолютивній частині заочного рішення допустив описку, в дужках прописав літерами тіло кредиту - «три тисячі п'ятсот гривень 00 коп.», а не «дві тисячі п'ятсот гривень 00 коп.», що відповідає дійсному розміру тіла кредиту встановленого судом та підтвердженого матеріалами справи. Однак, на думку колегії суддів, вказана описка є технічною та не впливає на законність заочного рішення суду, і може бути виправлена судом відповідно до ст.269 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Ураховуючи встановлені судом обставини, заочне рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове заочне рішення без змін.
На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати понесені сторонами в зв'язку з переглядом судового заочного рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Заочне рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 06 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді