Номер провадження 22-ц/821/1898/20Головуючий по 1 інстанції
Справа №704/360/18 Категорія: 304030000 Фролов О. Л.
Доповідач в апеляційній інстанції
Храпко В. Д.
03 грудня 2020 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів :
Храпка В.Д., Бондаренка С.І., Новікова О.М., за участю секретаря Любченко Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Імпульс-Плюс» на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 21 вересня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Фролова О.Л., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Імпульс-Плюс», третя особа - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Левицька Елеонора Антонівна про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, визнання договору оренди землі припиненим, -
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Імпульс-Плюс» (далі ТОВ «ВП «Імпульс-Плюс»), третя особа - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Левицька Е.А. про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, визнання договору оренди землі припиненим.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказувала, що являється власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2.32 га, яка знаходиться в адміністративних межах Кобринівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області.
17 вересня 2011 року між нею та ТОВ «ВП «Імпульс -Плюс» було укладено договір оренди землі № 30, строком на 5 років, який зареєстрований у відділі Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області від 07 червня 2012 року за номером 712408324003710. Розмір орендної плати становить 5.5% від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки.
Кадастровий номер земельної ділянки 7124083200:01:000:0771 було змінено на 7124083200:00:001:0771 в зв'язку з проведенням до чинного законодавства, відповідно до розробленої технічної документації із землеустрою та внесено в базу даних.
Позивач зазначає, що 09 березня 2017 року направила відповідачу лист-повідомлення від 03 березня 2017 року про відмову в поновленні договору оренди землі та з проханням повернути земельну ділянку власнику з дня припинення дії договору за актом приймання-передачі земельної ділянки. Однак, будь-яких відповідей з цього питання від відповідача не було отримано.
04 березня 2018 року їй стало відомо, що 10 лютого 2018 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Левицькою Е.А. було здійснено державну реєстрацію іншого речового права (права оренди земельної ділянки строком дії до 17 вересня 2026 року, з правом пролонгації) за договором оренди землі № 30 від 17 вересня 2011 року на підставі Додаткової угоди від 07 квітня 2015 року, номер запису про право інше речове право 19022329 від 10 лютого 2017 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 3386598 від 15 лютого 2017 року.
Позивач вказує, що Додаткової угоди № б/н від 07 квітня 2015 року не підписувала і взагалі дізналась про неї з Інформаційної довідки, тобто без її волевиявлення на пролонгацію чи укладення нових договорів.
З таких підстав ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним Додаткову угоду №б/н від 07 квітня 2015 року до договору оренди землі № 7 від 17 вересня 2011 року, укладену між ТОВ «ВП «Імпульс-Плюс» та ОСОБА_1 на земельну ділянку розміром 2,32 га, кадастровий номер 7124083200:01:001:0771, яка розташована на території Кобринівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і належить ОСОБА_1 на праві власності та застосувати наслідки визнання правочину недійсним шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно номеру запису про інше речове право 19022329 від 10 лютого 2015 року про право оренди ТОВ «ВП «Імпульс-Плюс» земельної ділянки розміром 2,32 га, кадастровий номер 7124083200:01:001:0771, строком до 17 червня 2026 року з правом пролонгації, а також визнати договір оренди землі № 30 від 17 вересня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ «ВП «Імпульс-Плюс» припиненим і стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 21 вересня 2020 року позов задоволено.
Визнано недійсною Додаткову угоду від 07 квітня 2015 року до договору оренди землі № 7 від 17 вересня 2011 року, укладену між ТОВ «ВП «Імпульс-Плюс» та ОСОБА_1 на земельну ділянку розміром 2,32 га, кадастровий номер 7124083200:01:001:0771, яка розташована на території Кобринівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 009475 від 11 квітня 2003 року.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ( з відкриттям розділу), індексний номер 33865987 від 15 лютого 2017 року та скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 19022329 від 10 лютого 2015 року про право оренди ТОВ «ВП «Імпульс-Плюс» земельної ділянки розміром 2,32 га, кадастровий номер 7124083200:01:001:0771 на підставі Додаткової угоди №б/н від 07 квітня 2015 року до договору оренди землі № 30 від 17 вересня 2011 року, строком до 17 червня 2026 року з правом пролонгації .
Визнано договір оренди землі № 30 від 17 вересня 2011 року, укладений між ТОВ «ВП «Імпульс плюс» та ОСОБА_1 , зареєстрований у відділі Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області від 07 червня 2012 року за № 712408324003710, припиненим з 07 червня 2017 року.
Стягнуто з ТОВ «ВП «Імпульс-Плюс» на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 409 грн. 60 коп. та витрати по оплаті судової експертизи в розмірі 5 024 грн. 00 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що поскільки почеркознавчою експертизою встановлено, що підпис на Додатковій угоді до договору виконано не позивачем, тобто волевиявлення учасника правочину відсутнє, а без волевиявлення сторони неможливе вчинення договору, що узгоджується із принципом свободи договору встановленим статтею 627 ЦК України, а тому позов підлягає задоволенню.
В апеляційній скарзі ТОВ «ВП «Імпульс-Плюс» просить скасувати рішення суду першої інстанції як незаконне, необґрунтоване, прийняте з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а по справі прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги клопотання експерта про надання додаткових матеріалів необхідних для проведення судово-почеркознавчої експертизи і не було прийнято відповідне процесуальне рішення.
Також судом не було враховано, що висновок експерта є передчасним і недостатньо обґрунтованим, оскільки експерту не було надано достатня кількість вільних зразків та умовно-вільних зразків підпису позивача, а також не було призначено повторної експертизи згідно поданого відповідачем 12 лютого 2020 року клопотання.
Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.
Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є верховенство права.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти) , якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 7124083200:01:000:0771 загальною площею 2.32 га в адміністративних межах Кобринівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 009475, виданого 11 квітня 2003 року.
Згідно договору оренди землі № 30 від 17 вересня 2011 року ОСОБА_1 надала в оренду ТОВ «ВП «Імпульс-Плюс», належну їй земельну ділянку строком на 5 років. Розмір орендної плати становить 5,5 % від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки. Даний Договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області від 07 червня 2012 року за № 712408924003710.
Згідно довідки № 13423 від 14 березня 2018 року, вбачається, що кадастровий номер земельної ділянки 7124083200:01:000:0771, яка розташована за адресою: Черкаська область, Тальнівський район, Кобринівська сільська рада, змінено на 1724083200:01:001:0771 в зв'язку з приведенням до чинного законодавства, відповідно до розробленої технічної документації із землеустрою та внесено в базу даних.
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 116139421 від 04 березня 2018 року 10 лютого 2017 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Левицькою Е.А., було здійснено державну реєстрацію речового права за Договором. Також з Інформаційної довідки вбачається, що цим же приватним нотаріусом було здійснено державну реєстрацію речового права щодо Додаткової угоди від 07 квітня 2015 року, а строк дії Договору змінено та встановлено до 17 вересня 2026 року з правом пролонгації.
Відповідно до Додаткової угоди від 07 квітня 2015 року до договору оренди землі №30 від 17 вересня 2011 року ОСОБА_1 та ТОВ «ВП «Імпульс-Плюс» пункт 8 Договору оренди землі №30 від 17 вересня 2011 року виклали в такій редакції: «Договір укладено на 15 років. Після закінчення строку Договору Орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У разі поновлення Договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін».
Згідно висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи №1348,1408/19-23 від 14 серпня 2019 року підпис від імені ОСОБА_1 в графі «ОРЕНДОДАВЕЦЬ» у додатковій угоді від 07.04.2015 до договору оренди землі № 30 від 17.09.2011, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі їх суб'єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.
За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Суд першої інстанції встановив, що відсутність підпису та інші обставини справи свідчать про те, що між сторонами не досягнуто домовленості з приводу усіх істотних умов Додаткової угоди до договору оренди землі з позивачем. Позивач не є стороною тієї домовленості, яка втілена в тексті оспорюваного договору, а, відповідно, цей договір як правовий документ не може створювати для позивача будь-яких правових наслідків, на досягнення яких спрямовані його умови.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (пункт 7.18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто такий, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
У справі, що переглядається, позивачка звернулася з вимогою про визнання недійсним Додаткової угоди до договору оренди, посилаючись на те, що цю угоду вона не підписувала, її умови не погоджувала, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваної земельної ділянки позивачці як її власнику, посилаючись на умови Додаткової угоди до договору оренди, підписаної невстановленою особою замість позивача.
Судом першої інстанції встановлено, що Додаткової угоди позивачка не підписувала та, відповідно, істотних умов цього договору не погоджувала.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки (пункт 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).
Зважаючи на наведене, у позові про визнання недійсним додаткової угоди до договору оренди необхідно відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.
Таким чином, апеляційний суд, встановивши порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, дійшов висновку про скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України із позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору , які повинні бути сплачені за подачу апеляційної скарги і ухвалою Черкаського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство» «Імпульс-Плюс» задоволити.
Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 21 вересня 2020 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробниче підприємство «Імпульс-Плюс», третя особа - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Левицька Елеонора Антонівна про визнання додаткової угоди до договору оренди землі недійсною, визнання договору оренди землі припиненим - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь держави судові витрати - 2 522 грн. 20 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: