ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.12.2020Справа № 910/14572/20
Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг" (01133, м. Київ, вул. Є. Коновальця, буд. 32-Г, офіс 8, код ЄДРПОУ 30674235)
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815)
про стягнення 23 128, 29 грн,
Приватне акціонерне товариство «Лізингова компанія «Укртранслізинг» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 23 128, 29 грн збитків, які виникли у зв'язку із незбереженням вантажу при перевезені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 02.10.2020 була надіслана позивачу та відповідачу на адреси, зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та вручена адресатам: позивачу - 09.10.2020, відповідачу - 09.10.2020.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
26.10.2020 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що позивач в обґрунтування своїх вимог, повинен був надати копії актів про пошкодження вагонів (ВУ-25 або ВУ-25М) і акти загальної форми (ГУ-23). Проте, відповідач зазначає, що матеріали справи не містять жодної копії актів про пошкодження вагонів.
03.11.2020 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив, в якому він зазначає, що розукомплектування 7 вагонів було здійснено під час їх перевезення відповідачем на підставі залізничних накладних за номерами 40905903, 41947474, 42713354, 42705095, 46822458, 38871851 та у позовній заяві взагалі відсутнє посилання на залізничну накладну № 38871857, про яку зазначає відповідач у позовній заяві. Також позивач зазначає, що копія акту загальної форми від 20.05.2020 була направлена на адресу відповідача цінним листом з описом вкладеного, докази направлення долучені до матеріалів справи. Таким чином, позивач зазначає, що твердження про ненадання відповідачу копії акту загальної форми від 20.05.2020 спростовується наявними у матеріалах справи доказами. Позивач у відповіді на відзив стверджує, що акт про пошкодження вагону складається виключно у випадку пошкодження вагонів власником яких є АТ «Укрзалізниця», зокрема, це підтверджується пунктом 20 Правил складання актів.
23.11.2020 через відділ діловодства суду відповідачем подане заперечення на відповідь на відзив, в якому останній зазначає, що пунктом 19 Розділу IV «Про затвердження правил користування вагонами і контейнерами» Наказу №113 від 25.02.1999 року, затвердженого Міністерством транспорту України в чинній редакції від 04.09.2018 року передбачено, що підставою для пред'явлення вантажовідправникам, вантажоодержувачам, власникам під'їзних колій, портам, підприємствам і організаціям, винним у пошкодженні вантажних вагонів претензій щодо відшкодування збитків є акт про пошкодження вагона форми ВУ-25 або ВУ-25М і акт загальної форми ГУ-23, які складаються відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 N 334 (z0567-02), зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 08.07.2002 3aN 567/6855. З огляду на зміст вказаних вимог, відповідач зазначає, що відсутнє твердження про «виключно у випадках, коли власником вагонів є AT «Укрзалізниця»».
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Акціонерним товариством "Українська залізниця" здійснено перевезення вантажних вагонів власності приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг", під час даних перевезень виявлено розукомплектування 7 вагонів за номерами 95220513, 95220562, 95237061, 95220737, 95220273, 95220448, 95240917.
Факт розукомплектування виявлено на станціях АТ «Укрзалізниця»: Одеса Застава (405101) Одеської залізниці, Вапнярка (408504) Одеської залізниці, Верхівцеве (456404) Придніпровської залізниці, Мелітополь (476003) Придніпровської залізниці, Сарни (355504) Львівської залізниці.
Із складених актів загальної форми ГУ-23 щодо вагонів за номерами № 95220513, 95220562, 95237061, 95220737, 95220273, 95220448, 95240917 вбачається, що відбулось розукомплектування вагонів власності ПрАТ «Укртранслізинг» (викрадення головної та/або магістральної частини повітророзподільника гальмівного обладнання) безпосередньо під час перевезення вантажу відповідачем.
Відповідно до статті 129 Статуту залізниці, обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Абзацом 1 пункту 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 566855, акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності.
Порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами із сплатою провізної плати. Мають статус «вантажу», і залізниця зобов'язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має відносно залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом залізниць України, зокрема, право у разі пошкодження або розукомплектування, витребувати у залізниці складання комерційного та інших актів та заявити вимоги про відшкодування збитків у встановлених Статутом залізниць розмірах (аналогічну позицію викладено у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного суду від 15.06.2018 у справі № 904/7360/17, від 22.06.2018 р. № 22.06.2018 р., від 20.02.2018 р. № 904/12334/16, від 03.04.2018 р. № 904/11914/16).
Обставини викладені в акті загальної форми, не повинні повторно підтверджуватись іншими актами загальної форми, а тому зазначені в акті підстави його складання повинні оцінюватись судоми без повторного доказування таких обставин (аналогічна позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 27.07.2018 р. по справі № 907/382/17).
Таким чином, підтвердженням розукомплектування 7 приватних власних вагонів ПрАТ «Укртранслізинг» під час їх перевезення є складені акти загальної форми ГУ-23, повідомлення про направлення вагонів на ремонт за формою ВУ-23М (фіксується вид несправності виявлений під час курсування такого вагону у складі поїзду) та дефектні відомості за формою ВУ-22 (зазначається вид робіт по вагону, який прибув у ремонт), наявні в матеріалах справи.
Відповідно до п. 4 Правил складання актів, комерційні акти складаються на вантаж, що перебуває у дорозі - у день виявлення обставин, що підлягають оформленню комерційним актом. У разі неможливості скласти комерційні акти в указані терміни вони складаються у всіх випадках не пізніше наступної доби.
Проте, позивач зазначає, що комерційні акти представниками АТ «Укрзалізниця» за фактом розукомплектування вагонів не складались.
З метою отримання комерційних актів позивач звернувся до відповідача із відповідним запитом, зокрема, № УТЛ-275/08/20 від 19.08.2020.
Також Приватне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Укртранслізинг" звернулось із заявами до правоохоронних органів №УТЛ-278/08/20 від 19.08.2020 до НЦ НП у Запорізькій області, № УТЛ-276/08/20 від 19.08.2020 до ГУ НП у Одеській області, № УТЛ-279/08/20 від 19.08.2020 до ГУ НП у Дніпропетровській області, № УТЛ-277/08/20 від 19.08.2020 до ГУ НП у Львівській області.
Згідно позиції Верховного Суду викладеній у постановах від 14.05.2018 р. по справі №916/1350/17, від 01.06.2018 р. № 910/3930/17, залізниця зобов'язана скласти комерційні акти, якщо сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажоодержувачу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюються Правилами.
Внаслідок пошкодження (розукомплектування) вагонів приватне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Укртранслізинг" було змушене придбати необхідні деталі для ремонту та направити їх до вагонних депо для встановлення на розукомплектовані вагони.
Передача позивачем придбаних деталей вагонним депо підтверджується відповідними актами приймання-передачі матеріалів від 01.08.2020, від 25.05.2020, від 29.04.2020 та актами використання давальницьких вузлів від 02.08.2020, від 28.05.2020, від 29.04.2020, копії яких наявні в матеріалах справи.
Деталі, які необхідно було встановити на пошкоджені вагони, придбані, зокрема:
- у Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська транспортно-операторська компанія» на підставі рахунку на оплату від 27 від 18.10.2018 на суму 246 240,00 грн (оплачено за платіжним дорученням № 01907 від 31.10.2018 р.);
- у Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецвагонкомплект» на підставі видаткової накладної від №В- 29/07/20-3 29.07.2020 придбано 2 одиниці товару «Штурвал К 22.04-04.05.00.0-00 СБ» на суму 1728,00 грн з ПДВ (оплата за товар здійснена платіжним дорученням №00812 від 29.07.2020 на підставі рахунку на оплату№Р-29/07/20-2 від 29.07.2020). Придбані деталі були встановлені на вагони за номерами 95220562 та 95237061;
- у Товариства з додатковою відповідальністю «Попаснянський ВРЗ» на підставі договору №UTL-153 від 01.09.2017 придбано 2 одиниці товару «Кран 372» на суму 1452,00 грн з ПДВ (оплата за товар здійснена платіжним дорученням №00578 від 22.05.2020 на підставі рахунку на оплату №55 від 22.05.2020, а поставка підтверджується видатковою накладною №208 від 22.05.2020). Придбані деталі були встановлені на вагони за номерами 95220737 та 95220273;
- у Товариства з додатковою відповідальністю «Попаснянський ВРЗ» на підставі договору №UTL-153 від 01.09.2017 придбано 1 одиниця товару «Важіль горизонтальний» на суму 696,00 грн з ПДВ (оплата за товар здійснена платіжним дорученням №00489 від 24.04.2020 на підставі рахунку на оплату №47 від 24.04.2020, а поставка підтверджується видатковою накладною №267 від 24.04.2020). Придбані деталі були встановлені на вагон за номером 95240917.
Позивач зауважує, що поніс витрат на придбання деталей у розмірі 3 876,00 грн.
Придбані позивачем деталі встановлювались на розукомплектовані вагони у вагонних депо.
Згідно з п.п. 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 р. № 113. пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.
Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві, перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.
У матеріалах справи наявні акти приймання-передачі деталей, акти використання давальницької сировини, дефектними відомостями за формою ВУ-22, повідомленнями за формою ВУ-36М, повідомленнями за формою ВУ-23М, що підтверджують ремонт пошкоджених вагонів у депо.
Факт виконання вагонними депо ремонтних робіт підтверджується складаними актами №47 від 27.04.2020, № 337/150 від 20.08.2020, № 2/621 від 26.06.2020, № 903 (259) від 10.07.2020, №512 (023) від 08.05.2020.
Приватне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Укртранслізинг" сплатило вартість виконаних робіт вагонним депо в розмірі 10 645,58 грн (з ПДВ), що підтверджується платіжними дорученнями № 00491 від 12.05.2020, № 00928 від 28.08.2020, № 00688 від 30.06.2020, №00817 від 27.08.2020, № 00498 від 29.05.2020.
Факт розкомплектованості вагонів виявлено на шляху курсування таких вагонів, ремонт проводився у найближчому вагонному депо, тому позивачем також понесені витрати по передислокації 5 розукомплектованих вагонів №№ 95220513, 95220737, 95220273, 95220448, 95240917 до ремонтних депо.
На підтвердження отримання послуг по передислокації вищезазначених вагонів до вагонних депо складені акти №33 від 22.06.2020, №1/621 від 12.06.2020, № 889 (259) від 12.07.2020, № 512 (023) від 08.05.2020. Складені акти також містять відомості за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, наявні в матеріалах справи.
Загальна вартість отриманих послуг по передислокації вагонів становить 8 606,71 грн. з ПДВ.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що внаслідок незабезпечення схоронності (збереження) майна (вагонів) при перевезенні залізничним транспортом, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу суму збитків, понесених останнім в результаті заміни розукомплектованих деталей на загальну суму 23 128,29 грн = 3 876,00 грн (вартість придбаних деталей) + 10 645,58 грн (вартість ремонтних робіт) + 8 606,71 грн (вартість подачі/забирання вагонів).
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Згідно з ст. 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем.
Відповідно до п. 6.4. Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 28.09.2004 №856, порожні власні вагони перевозяться за перевізними документами, в яких в графі 20 "Найменування вантажу" вказується "Власний вагон (найменування власника) направляється до пункту навантаження (у ремонт тощо)".
Згідно з ст. 8 Статуту перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.
За приписами п. 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.
Відповідно до п. 4.1 вказаних Правил, випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред'явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред'явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).
Як встановлено судом, було виявлено пошкодження (розкомплектування) 24 вагонів позивача, які полягали у відсутності магістральних частин повітророзподільника, головних частин повітророзподільника.
Відповідно до п. 6.2.7. Інструкції з експлуатації гальм рухомого складу на залізницях України, затверджена наказом Укрзалізниці №264-Ц від 28.10.1997 (зі змінами та доповненнями згідно наказом №312-Ц від 07.06.2001) забороняється ставити в склад поїзда вагони, гальмівне обладнання яких має хоча б одну з наступних несправностей:
несправні повітророзподільники, електроповітророзподільники, електричний ланцюг ЕПГ (у пасажирському поїзді), авторежим, кінцевий або роз'єднувальний кран, випускний клапан, гальмівний циліндр, резервуар, робоча камера.
Згідно п. 6.2.1. зазначеної інструкції при технічному обслуговуванні вагонів слід перевіряти дію автогальм на чутливість до гальмування і відпускання. Повітророзподільники й електроповітророзподільники, що працюють незадовільно, замінити справними.
Таким чином, відсутність головної та/або магістральної частини повітророзподільника є саме пошкодженням вагону, а їх несправність є забороною для поставки такого вагону в склад поїзду.
За фактом встановлення відсутності вищезазначених деталей, вагони власності приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг" були направлені на технічне обслуговування, про що свідчать оформлені відповідні повідомлення форми ВУ-23М, форми ВУ-22.
Відповідно до п. 4.6. Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених, наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, обов'язок охорони вагонів і вантажів на під'їзній колії покладається на підприємство. Якщо під'їзна колія обслуговується локомотивом залізниці, то охорону вагонів і вантажів до моменту фактичної подачі вагонів і з моменту збирання вагонів з під'їзної колії організовує залізниця.
Згідно з пунктами 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.
Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.
На виконання вищезазначених Правил, у зв'язку з розукомплектуванням вказаних вагонів, їх було відправлено до вагонного депо для проведення ремонтних робіт, що підтверджується повідомленнями про приймання вантажних вагонів форми ВУ-23М, форми ВУ-22, які долучені до матеріалів справи.
Судом встановлено, що для ремонту пошкоджених вагонів приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг" було придбано та надано необхідні деталі на загальну суму 3 876,00 грн, а також здійснено оплату ремонтних робіт у розмірі 10 645,58 грн та понесені витрати на подачу/забирання вагонів загальною вартістю 8 606,71 грн.
Відповідно до п. 22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, сума збитків за пошкодження вагона складається з:
- витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.99 N 551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.99 за N 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;
- вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;
- витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків;
- плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.
З наявних у матеріалах справи договорів поставки, специфікацій до них та платіжних доручень вбачається, що позивачем було придбано та оплачено вартість необхідних деталей для ремонту відповідних вагонів на загальну суму 23 128, 29 грн.
Отже, загальна сума витрат понесених позивачем на ремонт розукомплектованих вагонів склала 23 128, 29 грн.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Стаття 224 Господарського кодексу України зобов'язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.
Вимогами статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.06.2010 № 6-469св10).
Як зазначено у п. 11 Оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства" від 29.11.2007 № 01-8/91, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов'язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 23.03.2017 №904/4195/16, від 17.01.2017 № 904/3013/16.
Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
За приписами п. 110 Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Відповідно до п. 114 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було зниженого його вартість.
Згідно з п. 2 ст. 126 Статуту за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
Доводи, викладені у відзиві на позовну заяву вих. № УТЛ-479/08/19 від 23.08.2019 р. судом не приймаються до уваги, оскільки залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.05.2018 р. по справі №916/1350/17, від 01.06.2018 №910/3930/17).
Відповідно до пункту 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, акти загальної форми складаються для засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності.
Тому обставини, викладені в акті загальної форми, не повинні повторно підтверджуватись іншими актами загальної форми, а тому зазначені в акті підстави його складання повинні оцінюватись судами без повторного доказування таких обставин (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2018 по справі №907/382/17).
Акти про пошкодження вагонів взагалі не можуть бути складені так як розукомплектовані, оскільки вагони не є власністю АТ «Укрзалізниця», а належать позивачу.
Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості (схоронності) належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою.
При цьому, відповідачем в свою чергу не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг" (01133, м. Київ, вул. Є. Коновальця, буд. 32-Г, офіс 8, код ЄДРПОУ 30674235) збитки в розмірі 23 128 (двадцять три тисячі сто двадцять вісім) грн 29 коп. та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. витрат на сплату судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 03.12.2020
Суддя І.О. Андреїшина