Кіровоградської області
"19" серпня 2006 р.
Справа № 17/214
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Таран С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №17/188
за позовом: прокурора Олександрійського району Кіровоградської області в інтересах держави, в особі якої виступає Косівська сільська рада, с. Косівка Олександрійського району Кіровоградської області
до відповідача: приватного підприємця Лебідя Ігоря Вікторовича, м. Олександрія Кіровоградської області
про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення збитків у розмірі 1216,59 грн.
від прокуратури- Ситник Г.М., старший помічник прокурора Ленінського району м.Кіровограда, посв.№358;
від позивача -участі не брали;
від відповідача - участі не брали.
30.03.2005 року прокурором Олександрійського району Кіровоградської області в інтересах держави в особі якої виступає Косівська сільська рада подано позов до приватного підприємця Лебідя Ігоря Вікторовича про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки власнику землі та про стягнення 1261,59 грн. збитків у вигляді не отриманої орендної плати.
19.08.2006 року позивач та відповідач в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (а.с.55,56), витребуваних документів ухвалою від 08.08.2006 року не подали.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури, оцінивши наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, господарський суд встановив наступне.
Перевіркою, проведеною прокуратурою Олександрійського району Кіровоградської області встановлено, що приватний підприємець Лебідь Ігор Вікторович в порушення ст. 125 Земельного кодексу України самовільно, без укладення договору оренди землі використовує земельну ділянку площею 29 га, яка знаходиться на території Косівської сільської ради.
Дані факти підтверджуються приписом № 001089 від 13.10.2005 р. управління організації інспекторської діяльності Кіровоградського обласного головного управління земельних ресурсів, отриманого приватним підприємцем Лебідєм І.В. під особистий підпис (а.с.7); актами від 13.10.2005р. та 16.11.2005р. Олександрійського районного відділу земельних ресурсів (а.с. 8,12) з відміткою про ознайомлення приватним підприємцем Лебідєм І.В.; приписом № 003404 від 16.11.2005р. управління організації інспекторської діяльності Кіровоградського обласного головного управління земельних ресурсів з відміткою про отримання приватним підприємцем Лебідєм І.В. (а.с. 11); протоколами про адміністративне правопорушення №001089 від 13.10.2005р., № 003404 від 16.11.2005р. (а.с.9,13); постановами про накладення адміністративного стягнення № 007089 від 17.10.2005 року та № 003404 від 22.11.2005р. (а.с.10,14) з відміткою про отримання відповідачем.
Відповідач позов не заперечив, витребувані господарським судом документи не подав.
Відповідно до вимог статті 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельних ділянок - це будь які дії особи, що свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі, до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.
Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власнику землі.
У статті 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.
Із змісту статті 78 Земельного кодексу України вбачається, що усі землі України, крім земель комунальної і приватної власності, належать до державної власності. До комунальної власності відносяться землі в межах населених пунктів, які належать територіальним громадам сіл, селищ і міст, окрім земель приватної і державної власності. За межами населених пунктів у комунальній власності перебувають земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти комунальної власності та землі комунального запасу. Територіальні громади сіл, селищ, міст можуть об'єднувати на договірних засадах належні їм земельні ділянки комунальної власності, управляння якими здійснюють районні або обласні ради.
Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів-відповідні органи виконавчої влади.
Як слідує із вказаної норми, право розпорядження спірними земельним ділянками належить відповідному органу державної влади (у разі їх знаходження за межами населеного пункту) та відповідній сільській раді (у разі їх знаходження в межах населеного пункту).
Розпорядження землею означає можливість здійснення певною особою самостійного і належного розпорядження земельною ділянкою, вирішення її долі, в тому числі і відчуження.
Між тим структура власності на землю розкривається через такі земельно-економічні і державно-організаційні елементи, як володіння, користування і розпорядження землею (земельними ділянками).
За таких обставин, позовні вимоги в частині повернення у власність Косівської сільської ради земельної ділянки, загальною площею 29 га заявлені необґрунтовано і задоволенню не підлягають.
Викладені в позовній заяві обставини та докази надані на їх підтвердження дають підставу вважати про порушення відповідачем встановленого законом порядку володіти, користуватися і розпоряджатися землями, що перебувають у комунальній та державній власності і, на думку суду, є підгрунттям для втручання органів прокуратури та звернення позивача з позовом до суду в інтересах держави про звільнення зайнятих земельних ділянок.
Щодо заявлених позовних вимог про стягнення на користь Косівської сільської ради 1216,59 грн. збитків, заподіяних відповідачем внаслідок неодержання плати за використання земель, слід зазначити наступне.
В силу статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 2 Закону України «Про плату за землю» встановлено, що плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі -це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідачем не подано суду відповідних договорів оренди спірних земельних ділянок, прокурором та позивачем заперечується факт виникнення орендних відносин між райдержадміністрацією чи сільською радою та відповідачем, а тому підстави для отримання орендної плати чи стягнення неотриманої орендної плати у позивача не повинно було виникнути за Законом.
Заявлена до стягнення сума визначена прокурором як збитки.
Проте користування землею є платним і наявність підстав для звільнення від плати за землю відповідач не доводив.
З аналізу положень статті 2 та частини 2 статті 15 Закону України «Про плату за землю» вбачається, що за відсутністю у користувача земельної ділянки документів, визначених у статтях 125, 126 Земельного Кодексу України, тобто, без укладення договору оренди земельної ділянки у встановленому законом порядку, такий користувач здійснює фактичне користування з зобов'язанням сплатити за період користування у поточному році податок на землю.
Підпунктом 8 пункту 1 статті 14 Закону України «Про систему оподаткування» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) плату за землю (земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної і комунальної власності) віднесено до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).
В силу частини 1 статті 2 цього Закону під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.
Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів) є Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Згідно зі статті 2 цього закону та статті 27 Закону України «Про плату за землю» контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності здійснюється органами державної податкової служби.
Проте прокурор, заявляючи вимоги про стягнення неодержаної плати за використання земельної ділянки у сумі 1216,59 грн., звернувся з позовом не в інтересах особи, уповноваженої законом стягувати таку плату, у визначеному податковим законодавством та Законом України «Про плату за землю» порядку.
Натомість, позовні вимоги у справі мотивовані наявністю збитків Косівської сільської ради внаслідок порушення її інтересів, які полягають у ненадходженні на її спеціальні бюджетні рахунки коштів.
Відповідно до вимог пункту 30 частини першої статті 2, частини третьої статті 50 Бюджетного кодексу України своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів відповідно до законодавства забезпечують органи стягнення, до яких віднесено податкові, митні та інші державні органи, яким відповідно до закону надано право стягнення до бюджету податків, зборів (обов'язкових платежів) та інших надходжень.
Тобто, органом компетентним здійснювати погашення заборгованості перед бюджетом є податковий орган, однак позов подано в інтересах Косівської сільської ради.
Виходячи з предмету спору (стягнення збитків) господарський суд вважає, що прокурором та позивачем не доведено наявність збитків у цивільно-правових відносинах між сільською радою і відповідачем. До того ж, несплата коштів до бюджету сільської ради, якою обґрунтовані позовні вимоги, не є збитками, тому позов в цій частині задоволенню також не підлягає.
Керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Згідно ч. 3 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку.
Суддя
С.В. Таран