Справа № 580/1858/20 Суддя (судді) першої інстанції: Л.В. Трофімова
02 грудня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,
суддів Парінова А.Б., Пилипенко О.Є.,
секретаря Ткаченка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Офіса Генерального прокурора, Черкаської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, скасування наказа, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітка за час вимушеного прогула, за апеляційною скаргою Черкаської обласної прокуратури на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року, -
У травні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Офіса Генерального прокурора (далі - відповідач 1) та Черкаської обласної прокуратури (далі - відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення першої кадрової комісії від 10 квітня 2020 року №230 про неуспішне проходження атестації за результатами складання іспита у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, наказа прокурора Черкаської області від 28 квітня 2020 року про звільнення його з посади прокурора відділа нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Черкаської області та органів прокуратури з 30 квітня 2020 року, поновлення на зазначеній посаді, або на рівнозначній посаді та стягнення середнього заробітка за час вимушеного прогула.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року задоволено клопотання позивача та зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ (зі змінами).
Не погоджуючись із ухвалою суду, Прокуратура Черкаської області подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що закони та інші акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органа конституційного контролю. Отже, зупинення провадження у справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органа конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акта, яким врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи. В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акта не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України. До того ж, тривале зволікання судами з розгляду трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить від загрозу дотримання з боку України пункта 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Наголошує на тому, що в оскаржуваній ухвалі суд не обґрунтував наявність зв'язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України і предметом даного спора, в тому числі не конкретизував в чому саме полягає об'єктивна неможливість розгляду даної справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції питання про конституційність Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ.
Відзиви на апеляційну скаргу не надходили.
Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволення, а ухвала суду - зміні, з таких підстав.
Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що у випадку визнання Конституційним Судом України неконституційними норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року №113-ІХ, яким передбачена юридична відповідальність невиконання вимог щодо подання заяви про намір пройти атестацію, буде мати місце скасування юридичної відповідальності, що у силу положень частини 1 статті 58 Конституції України надасть суду можливість застосувати таке рішення до спірних правовідносин.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункта 3 частини 1 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Тобто, зупинення провадження у справі на підставі наведеної правової норми можливе виключно у випадку об'єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої за відсутності умови, що зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Судовою колегією враховується, що у постанові від 12 грудня 2019 року у справі № 826/25204/15 Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду підкреслив, що у спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, пов'язаних із реалізацією Закону України «Про очищення влади», зупинення провадження в адміністративних справах до розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності окремих положень цього Закону може бути визнано доцільним за умов дійсної пов'язаності потенційного результату розгляду цього питання з фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення.
З урахуванням наведеного, оцінюючи об'єктивну неможливість розгляду справи до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі № 3/116(20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (зі змінами), колегія суддів уважає за необхідне зазначити таке.
Як убачається з матеріалів справи, наказом прокурора Черкаської області від 28 квітня 2020 року позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Черкаської області та органів прокуратури на підставі пункта 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2010 року.
Указаний наказ прийнято на підставі статті 11Закону України «Про прокуратуру», підпункта 2 пункта 19 розділа ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пункта 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».
Підпунктом 2 пункта 19 розділа ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX встановлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункта 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Окрім того, наведеним Законом доповнено, зокрема, статтю 51 Закону України «Про прокуратуру» частиною 5 такого змісту: «На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.»
Як було вірно встановлено судом першої інстанції , на розгляді Конституційного Суду України перебуває конституційне подання 50 народних депутатів України №3/116(20) від 18 березня 2020 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (зі змінами). Згідно з наявної на офіційному веб-порталі Конституційного Суду України інформації станом на час розгляду справи судом апеляційної інстанції ухвалою колегії суддів Конституційного Суду України відкрито конституційне провадження у справі; здійснюється підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні Великої палати Суду.
Судовою колегією ураховується, що одним з основоположних принципів адміністративного судочинства є, зокрема, принцип законності, який полягає у тому, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відтак, суд зобов'язаний вирішувати справи відповідно до Конституції та законів України. Водночас, виникнення сумнівів у відповідності закону Конституції України фактично унеможливлює розгляд справи із дотриманням основоположних і фундаментальних принципів адміністративного судочинства.
Як убачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 на обґрунтування своєї позиції зазначає про дискримінаційний характер положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (зі змінами), якими, зокрема, врегульовано порядок проведення атестації прокурорів, що прямо протирічить нормам Конституції України.
До того ж, наголошує, що підстави звільнення прокурорів закріплені положеннями Закону України «Про прокуратуру», є вичерпними та розширеному тлумаченню не підлягають. Проте, положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (зі змінами) передбачають звільнення працівників прокуратури, зокрема, за результатами неуспішого проходження атестації, на підставі пункта 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», у якому підставою звільнення зазначено ліквідацію чи реорганізацію органа прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органа прокуратури. Наведене, на переконання позивача, свідчить про порушення державною принципу правової визначеності, закріпленого у статті 8 Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ознаки дискримінації позивач убачає у визначенні переліка посад діючих прокурорів, які не повинні проходити атестацію, оскільки прокурори мають єдиний статус. Стаття 492 Кодексу законів про працю України, яка діяла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», передбачала порядок вивільнення працівників та їх персональне попередження про наступне вивільнення, при цьому гарантувались умови переважного права на залишення на роботі, обов'язок працевлаштування працівника. З моменту набрання чинності зазначеним Законом для вузької категорії працівників - прокурорів нівельовано встановлені трудові гарантії та права. Водночас, ані ліквідація, ані реорганізація прокуратури Черкаської області не проводиться, відповідний розпорядчий акт не приймався, записи у державні реєстри не вносилися.
Як убачається зі змісту конституційного подання 50 народних депутатів України №3/116(20) від 18 березня 2020 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (зі змінами), яке перебуває на розгляді у Конституційному Суді України, прийняття зазначеного Закону обумовило звуження змісту і обсягу існуючих прав громадян, запровадило дуалізм правових засад організації і діяльності прокуратури України та статуса прокурорів.
Враховуючи доводи позовної заяви, а також суть конституційного подання, колегія суддів приходить до висновку про дійсну пов'язаність потенційного результата розгляду зазначеного конституційного подання з фактичними обставинами даної справи, що і зумовлює необхідність зупинення провадження у справі.
Додаткового колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Частиною 6 пункта 4 рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року у справі №1-31/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) передбачено, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Системний аналіз наведених норм в контексті зазначених положень рішень Конституційного Суду України свідчить про те, що у випадку визнання неконституційними окремих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» останні втрачають чинність з дня ухвалення відповідного рішення. Проте, як було зазначено вище, Конституційний Суд вправі визначити у своєму рішенні, порядок і строки його виконання.
При цьому судова колегія вважає за необхідне зазначити, що визнання неконституційними певних норм згаданого Закону може призвести до порушення його логіки і структури, спричинити виникнення прогалин у ньому. У зв'язку із цим, може виникнути необхідність вжиття додаткових заходів щодо забезпечення виконання прийнятого рішення.
При цьому об'єктивна неможливість розгляду такої справи з огляду на вищевикладене обґрунтування зумовлене й тим, що у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 800/186/17 Велика Палата Верховного Суду підкреслила на тому, що той факт, що Закон України «Про очищення влади» перебуває (з 20 листопада 2014 року до теперішнього часу) на розгляді у Конституційному Суді України на предмет визнання його положень неконституційними, не може бути використаний при розгляді цієї справи для самостійної оцінки судом вказаних положень на предмет можливості їх застосування в силу того, наскільки ці правові норми відповідають Основному Закону, адже таку оцінку можна надати лише після постановлення Конституційним Судом України відповідного рішення.
Щодо доводів апелянта про порушення внаслідок зупинення провадження у справі встановлених чинним процесуальним законодавством строків розгляду справи колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
У силу приписів частини 10 статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України зупинення провадження в адміністративній справі зупиняє перебіг усіх процесуальних строків у цій адміністративній справі. Перебіг процесуальних строків продовжується з дня поновлення провадження.
Колегією суддів також ураховується, що у вже згаданій раніше постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 826/25204/15 підкреслено, що тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції.
Разом з тим, оскільки у межах спірних правовідносин тривале зволікання зумовлене об'єктивними, незалежними від адміністративного суду причинами, судова колегія не вважає за можливе стверджувати про невиправданість зупинення провадження у даній справі у розрізі вже згаданих вище та закріплених у статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України вимог щодо того, що рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
З урахуванням наведеного та оскільки наказ прокурора Черкаської області від 28 квітня 2020 про звільнення позивача з посади прийнято саме на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ (зі змінами), судова колегія приходить до висновку про об'єктивну неможливість розгляду даної справи до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за результатами розгляду конституційного подання 50 народних депутатів України № 3/116(20) від 18 березня 2020 року з підстав, викладених у цій постанові апеляційного суду.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Черкаської обласної прокуратури задовольнити частково.
Змінити мотивувальну частину ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року, виклавши її у редакції цієї постанови.
У решті ухвалу суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
Судді А.Б. Парінов
О.Є. Пилипенко