02 грудня 2020 року справа №200/6327/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А., Міронової Г.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 р. у справі № 200/6327/20-а (головуючий І інстанції Голубова Л.Б.) за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач), яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - відповідач, Управління) в якому просила: визнати неправомірними дій щодо не призначення одноразової допомоги сім'ї загиблого ОСОБА_4 у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату; зобов'язати призначити та виплатити одноразову допомогу сім'ї загиблого ОСОБА_4 у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 року відмовлено у задоволені позовних вимог.
Позивач, не погодившись з вищевказаним судовим рішенням, звернулась з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначає, що відмова у призначенні одноразової допомоги сім'ї потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві на його неповнолітніх дітей є протиправною. Апелянт зазначає, що звернення до відповідача та суду відбулось в інтересах неповнолітніх дітей, які є членам сім'ї загиблого, отже вимога про надання додаткових довідок на підтвердження факту спільного проживання є неправомірною.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 28 лютого 2019 року у справі № 242/6403/18 було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с. 9).
У ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є двоє неповнолітніх синів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що доведено свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 , виданими відділом реєстрації актів цивільного стану м. Селидове Донецької області 19 січня 2007 року (а.с. 7-8).
Після розірвання шлюбу позивач з синами проживала за адресою її реєстрації, що підтверджується довідкою ОСББ «Союз-9 м. Селидове» від 20.09.2019 року (а.с. 11).
02.07.2019 під час роботи на ТОВ «Шахтобудівельна компанія» загинув ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , видане виконавчим комітетом Гірницької міської ради м. Селидове Донецької області 05 липня 2019 року (а.с. 10).
ОСОБА_1 був зареєстрований у АДРЕСА_1 , ку.6 (а.с. 37).
Відповідно до довідки ОСББ «Орхідея-2 м. Гірник» померлий проживав за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 38).
Постановою Покровського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 23.09.2019 № 0527/3303/3303/13 призначено та сплачено одноразову допомогу сім'ї та особам, які мають на неї право у разі смерті потерпілого, а саме: неповнолітнім дітям загиблого ОСОБА_2 в сумі 40140 гривень та ОСОБА_3 в сумі 40140 гривень (а.с. 12).
Постановами Покровського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 23.09.2019 № 0527/3303.1/1, № 0527/3303.2/1, № 0527/3303.3/1 кожному з вказаних дітей призначені щомісячні страхові виплати особам, які мають на неї право в разі смерті потерпілого (тобто, як непрацездатним особам, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання) (а.с. 41-43).
Спірним питанням даної справи є право неповнолітніх дітей загиблого на призначення одноразової допомоги сім'ї загиблого ОСОБА_1 у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, з яким позивач розірвала шлюб до його загибелі на виробництві.
Суд першої інстанції відмовив у задоволені позовних вимог, посилаючись на відсутність доказів проживання позивача та неповнолітніх дітей однією сім'єю з померлим.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV).
Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону № 1105-ХIV, страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 1105-ХІV, загальнообов'язкове державне соціальне страхування - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення, страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.
Статтею 44 Закону № 1105-XIV встановлено, що Фонд розглядає справу про страхові виплати на підставі заяви потерпілого або заінтересованої особи за наявності усіх необхідних документів і приймає відповідні рішення у десятиденний строк, не враховуючи дня надходження зазначених документів.
Чатсиеною 1 та 7 статті 36 цього Закону встановлено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Згідно зі ст. 41 Закону № 1105-ХІV, у разі смерті потерпілого право на одержання щомісячних страхових виплат мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після його смерті.
Такими непрацездатними особами є: 1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) денної форми навчання, - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років; 2) особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якщо вони не працюють; 3) особи з інвалідністю - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності; 4) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти; 5) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.
Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпілого мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків потерпілого, які не досягли восьмирічного віку.
Статтею 42 Закону № 1105-ХІV встановлені щомісячні страхові виплати та інші витрати на відшкодування шкоди.
Відповідно до ч. 6 ст. 42 Закону № 1105-ХІV у разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві виплачується одноразова допомога його сім'ї у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та одноразова допомога кожній особі, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.
Отже, вказана норма встановлює та розмежовує виплату одноразової допомоги в разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві, зокрема виплата одноразової допомоги сім'ї потерпілого, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату, та виплату одноразової допомоги кожній особі, яка перебувала на утриманні потерпілого, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату.
Постановами Покровського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 23.09.2019, призначено неповнолітнім дітям позивача та загиблого - одноразова допомога особі, яка перебувала на його утриманні, у сумі, що дорівнює 20 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день настання права на страхову виплату та щомісячні страхові виплати. Також, неповнолітнім дітям загиблого призначені та виплачуються щомісячні страхові виплати (а.с.12,43)
Відмова у призначені та виплаті одноразової допомоги його сім'ї (у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб), вмотивована тим, що неможливо визначити склад сім'ї, оскільки така допомога надається не кожному члену сім'ї, вона у встановленому розмірі виплачується сім'ї потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві в разі смерті останнього і є неподільною.
Суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано органу соціального страхування доказів, що після розірвання шлюбу з батьком його діти були сім'єю, тобто спільно проживали, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.
Частиною 4 ст. 3 вказаного Кодексу визначено, що сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.
Проте, відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Отже, незалежно від факту спільного проживання дитини із своїми батьками, вона належить до їх сім'ї.
Таким чином, оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце проживання, тому факт її непроживання разом з батьком не є безумовною підставою для позбавлення її права на отримання одноразової допомоги, як сім'ї потерпілого.
Як вбачається зі змісту заяви про призначення спірної допомоги, позивач виступає законним представником своїх (та померлого батька - ОСОБА_1 ) дітей - неповнолітніх (на час виникнення права на отримання допомоги малолітніх) ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відтак, суд першої інстанції не вірно визначив суб'єкта звернення та надав не вірну оцінку спірним правовідносинам.
Відтак, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,належать до сім'ї свого померлого батька, як його діти, як члени його сім'ї, що нівелює позицію відповідача щодо неможливості встановити склад сім'ї померлого.
Суд апеляційної інстанції вважає відмову у призначенні одноразової допомоги дітям померлого як членам сім'ї померлого є незаконною, та вважає за необхідне відновити їх право на отримання спірної допомоги, задовольнивши позов їх матері у повному обсязі.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до положень ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 р. у справі № 200/6327/20-а - задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 серпня 2020 р. у справі № 200/6327/20-а - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Визнати протиправним дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо відмови у призначенні неповнолітнім ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в інтересах яких діє ОСОБА_1 страхову виплату - одноразову грошову допомогу у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області призначити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , законний представник яких ОСОБА_1 (мати) одноразову грошову допомогу у сумі, що дорівнює 100 розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб та виплатити вказану страхову виплату.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 02 грудня 2020 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.А. Блохін
Г.М. Міронова