01 грудня 2020 року справа №200/5181/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Міронова Г.М., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року (повний текст складено 12 серпня 2020 року в м. Слов'янськ) у справі № 200/5181/20-а (суддя І інстанції - Олішевська В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про: визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Донецькій області № Ф - 143-55У від 20.09.2019 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в розмірі 10640,93 грн.
27 травня 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Донецькій області № Ф - 143-55У від 20.09.2019 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в розмірі 10640,93 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Головним управлінням ДПС у Донецькій області сформовано вимогу № Ф-143-55У від 20 вересня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму 10640,93 грн. Позивач вважає оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, та такою, що порушує права позивача, оскільки не відповідає вимогам пункту 9-4 розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, відповідно до яких платники єдиного внеску звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених статтею 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 200/5181/20-а позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною та скасовано вимоги Головного управління ДПС у Донецькій області № Ф - 143-55 від 20.09.2019 року про сплату боргу (недоїмки) по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування в сумі 5917,10 грн. В решті позовних вимог відмовлено.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що норми пункту 9-4 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №2464-VI не можуть тлумачитися як абсолютне та безумовне звільнення певних платників від виконання всіх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону №2464-VI, а повинні застосовуватися відповідно до призначення пункту 9-4 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” до тих обов'язків, які платник не мав можливості виконати з об'єктивних обставин, через провадження антитерористичної операції.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла наступного.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована в якості фізичної особи - підприємця 29.08.2012 року № 22770000000012184, взята на облік за номером НОМЕР_1 , з 01.10.2012 року обрала спрощену систему оподаткування та є платником 2 групи єдиного податку, перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Донецькій області. 12.02.2015 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запис № 22770060003026829 про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (а.с. 6-8).
З матеріалів справи встановлено, що 20 вересня 2019 року Головним управлінням ДПС у Донецькій області сформовано вимогу № Ф-143-55 про сплату ОСОБА_1 єдиного соціального внеску на загальну суму 10640,93 грн., з якої 10640,93 грн. - недоїмка (а.с. 27).
Зазначена вимоги була направлена на адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням, однак поштове відправлення повернуто на адресу відповідача з відміткою “за закінченням терміну зберігання” (а.с. 66).
Позивач вважає спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20 вересня 2019 року № Ф - 143-55 про сплату недоїмки в сумі 10640,93 грн. протиправною, в зв'язку з чим звернувся за захистом порушених прав до суду з даним адміністративним позовом.
Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 08.07.2010 року № 2464 (далі по тексту - Закон № 2464) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є роботодавці: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
Приписами пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464 визначене, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону № 2464 передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Відповідно до вимог п. 6 розділу 4 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449) платники сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до абз. 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464 Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому, у силу приписів норми п. 1 ч. 10 ст. 9 зазначеного Закону у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів днем сплати єдиного внеску вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.
Відповідно до ч. 11 ст. 9, ч. 10 і 11 ст. 25 Закону №2464-VІ у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Згідно з п. 12 ст. 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).
Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
Судом встановлено, що визначена у вимозі від 20 вересня 2019 року № Ф - 143-55 сума боргу з єдиного внеску (недоїмка) у розмірі 10640,93 грн., виникли у зв'язку з несплатою позивачем самостійно визначених сум грошових зобов'язань, відповідно до звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за період з 4 квартал 2013 року по 1 квартал 2015 року. (а.с. 69).
Суд зазначає, що спірним питанням даної справи є звільнення платників єдиного внеску, що здійснюють діяльність в зоні проведення антитерористичної операції від зобов'язань щодо сплати єдиного внеску, нарахування штрафних санкцій та пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) позивачем єдиного соціального внеску на час проведення антитерористичної операції.
Суд зазначає, що згідно з п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення Ради національної безпеки України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України” та розпочато проведення антитерористичної операції (АТО) на території Донецької і Луганської областей.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” від 2 вересня 2014 року № 1669-VII період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, у якому, серед інших населених пунктів м. Слов'янськ, де здійснює свою діяльність позивача, як само зайнята особа.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1079-р від 5 листопада 2014 року зупинено дію Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року, проте, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва по справі № 826/18327/14 від 26 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року, Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1079-р від 5 листопада 2014 року визнано нечинним.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України по даній справі зупинено виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року до розгляду касаційної скарги Кабінету Міністрів України у Вищому адміністративному суду України.
Крім цього, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р, яким визнано такими, що втратили чинність Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079, затверджено новий перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, у якому, серед інших є м. Слов'янськ.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року діяло у період з 30 жовтня 2014 року по 4 листопада 2014 року та у період з 2 квітня 2015 року по 27 квітня 2015 року. Аналізуючи наведене, а також беручи до уваги факт прийняття 02 грудня 2015 року Розпорядження № 1275-р, суд зазначає, що станом на час прийняття спірної вимоги факт знаходження у спірний період населених пунктів м. Слов'янськ, на території, де проводиться антитерористична операція - є встановленим, чим спростовуються заперечення відповідача з цього приводу.
Відповідно до п. 9-4 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VI, платники єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться/проводилась антитерористична операція - звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. При цьому, достатньою підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Приписами пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464 визначено, що відповідна заява подається до органів доходів і зборів за основним місцем обліку не пізніше тридцяти днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Суд зазначає, що наданий час Указ Президента України про закінчення антитерористичної операції не приймався, а посилання позивача на Указ Президента України “Про затвердження рішення РНБО “Про широкомасштабну антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей” від 30.08.2018 року № 116/2018 року є безпідставним, оскільки відповідного указу не зазначається про припинення антитерористичної операції але зазначається про введення в дію Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року "Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях".
Статтею 30 Закону України “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях” № 2268 від 18.01.2018 року були внесені зміни до деяких законодавчих актів України.
Статтею 3 Закону України “Про боротьбу з тероризмом” № 638 від 20.03.2003 року було доповнено абзацом 10: “антитерористична операція може здійснюватися одночасно із відсіччю збройної агресії в порядку статті 51 Статуту Організації Об'єднаних націй та/або в умовах запровадження воєнного чи надзвичайного стану відповідно до Конституції України та законодавства України”
Суд зазначає, що діючі норми права не містять кінцевої дати закінчення антитерористичної операції, а дають підстави вважати, що антитерористична операція продовжується з операцією об'єднаних сил.
Також, суд зауважує, що приписами п. 9-4 розділу VIII “Прикінцевих та перехідних положень” Закону № 2464-VI не вимагається надання будь-якого сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин для звільнення платника від сплати ЄСВ - необхідним є подання до органу фіскальної служби лише заяви, складеної в довільній формі. Посилання у вказаному пункті на порядок списання недоїмки, передбачений Податковим кодексом, стосується лише здійснення самої процедури/порядку списання недоїмки (питання щодо чого у межах даної справи не вирішується). У свою чергу підтвердженням існування підстав для звільнення платника від сплати ЄСВ відповідно до зазначеного пункту є виключно знаходження платника на обліку в органах фіскальної служби, що розташовані на території населених пунктів, визначених відповідним переліком, де проходить АТО, та подання таким платником відповідної заяви до контролюючого органу.
Аналогічна позиція викладена у рішенні ВАСУ від 28.02.2017 року у справі № К/800/5721/17.
Верховний суд у рішенні від 30.03.2018 року по зразковій справі № 812/282/18 зазначив, що саме перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів в зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція, є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів випливу та стягнення і відповідальність а порушення вимог Закону № 2464.
Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що станом на час прийняття Закону № 911-VIІІ зазначений пункт Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI на підставі Закону України “Про внесення змін до розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці” від 2 березня 2015 року № 219-VIII, мав (та має станом на час розгляду даної справи) нумерацію “ 9-4”, а не “ 9-3”.
А ні Законом № 911-VIІІ, а ні будь-яким іншим законом приписи п. 9-4 Закону № 2464-VI не виключені із цього закону (або змінені) станом на час виникнення спірних правовідносин.
Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” № 2464-VI в редакції чинній до 13.02.2020 року містив п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень. Відповідно до преамбули Закону № 2464-VI саме цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Таким чином, станом на час винесення спірної вимоги приписи Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” щодо звільнення певної категорії платників єдиного внеску від виконання обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 зазначеного Закону.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач був звільняється від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції за умови перебування його на обліку органу доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася така операція.
З розрахунку до спірної вимоги судом встановлено, що єдиний внесок у сумі 10640,93 грн. був нарахований за період з 4 квартал 2013 року по 1 квартал 2015 року.
Оскільки позивач звільняється від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску з 14 квітня 2014 року, отже спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) від 20 вересня 2019 року № Ф-143-55 в частині нарахування суми недоїмки в розмірі 5917,10 грн. є протиправною.
Стосовно нарахованої недоїмки в розмірі 4723,83 за період з 4 квартал 2013 року по 1 квартал 2014 року, позивач не був звільнений від сплати єдиного внеску, відповідних доказів сплати єдиного внеску за вказаний період суду не надав, отже, в частині нарахування недоїмки в розмірі 4723,83 грн. вимога про сплату боргу є правомірною.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що матеріалами справи не підтверджується правомірність прийняття відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-143-55 від 20 вересня 2019 року в частині недоїмки в сумі 5917,10 грн.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.
При викладених обставинах, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 200/5181/20-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 200/5181/20-а - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 01 грудня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
Г.М. Міронова