02 грудня 2020 року Справа № 480/5837/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Глазька С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій з 2015 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.02.2020, з урахуванням додаткових видів винагороди;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій з 2015 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 25.02.2020, з урахуванням додаткових видів винагороди.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він з 2013 року по 2020 рік проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а 17.02.2015 він отримав статус учасника бойових дій. Однак при виключенні його з особового складу відповідача, йому не була виплачена грошова компенсація за невикористану додаткову відпустки як учаснику бойових дій з 2015 року по 2020 рік. Позивач звернувся до відповідача з вимогою виплати йому спірну грошову компенсацію, однак відповідач відмовив йому. Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник відповідача подав до суду відзив на позов, у якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні, зазначивши, що відповідно до ч.ч. 17, 18 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці мають право на додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення. Водночас, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткових, припиняється. За таких обставин, не виплативши грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2020 рік, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства і в межах наданих повноважень. Також відповідач зазначив, що на даний час позивач не звільнений з військової служби та проходить її у військовій частині НОМЕР_2 .
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 19.01.2013 по 25.02.2020 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 21.01.2013 №15 (а.с. 11) позивач зарахований з 19.01.2013 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , на всі види забезпечення.
17.02.2015 позивачу було видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_3 (а.с.18).
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.02.2020 № 44 (а.с. 12), капітана ОСОБА_1 , заступника командира понтонно-мостової роти з морально-психологічного забезпечення понтонно-мостового батальйону, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_4 від 27 січня 2020 року № 22 на посаду заступника командира військової частини НОМЕР_2 з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_5 АДРЕСА_1 , визнано таким, що з 25 лютого 2020 року здав справи та посаду, та вибув для подальшого проходження військової служби.
У зв'язку з викладеним, судом встановлено, що 25 лютого 2020 року позивач здав справи та посаду, та вибув для подальшого проходження військової служби.
Після вказаного переводу до військової частини НОМЕР_4 , 03.08.2020 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою, у якій просив виплатити йому компенсацію за дні невикористаної додаткової відпустки, передбаченої ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
За наслідком розгляду вказаної заяви, відповідач надіслав на адресу позивача лист від 07.08.2020 №1051, у якому зазначив, що позивач, отримавши статус учасника бойових дій, мав додаткову пільгу, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, але, в той же час, оскільки позивач продовжував перебувати на військовій службі, він не мав можливості скористатися цією пільгою, так як пункт 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ забороняє додаткові відпустки військовослужбовців під час особливого періоду. Що стосується додаткової відпустки учасникам бойових дій, то вона Законом 2011-ХІІ не передбачена, як і не передбачена виплата грошової компенсації за цю відпустку у разі звільнення зі служби військовослужбовця. Проведення виплати цієї компенсації можливе лише після внесення відповідних доповнень до Закону 2011-ХІІ. Крім того, в абз. 3 п.14 ст.10-1 Закону 2011-XII визначено, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей, оскільки позивача було переведено, а не звільнено і на даний час він проходить військову службу в лавах Збройних Сил України, а тому він має право в році звільнення отримати компенсацію за новим місцем служби (а.с. 9-10).
Не погоджуючись з вказаною відповіддю, позивач звернувся до суду.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд своє рішення обґрунтовує наступним.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 2232-ХІІ (далі - Закон "Про військовий обов'язок і військову службу") військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до ст.4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту").
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 504/96-ВР (далі - Закон "Про відпустки") передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
За приписами статті 16-2 Закону "Про відпустки" учасникам бойових дій надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 (далі - Закон "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей") військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 цієї ж статті в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
При цьому, відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", на чому наголошує представник відповідача, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У свою чергу, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 3543-XII (далі - Закон "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"), "Про оборону України" від 06.12.1991 1932-XII (далі - Закон "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").
За визначенням статті 1 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак, Законом "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019, якою залишено без змін рішення Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Разом з тим, як встановлено судом, позивач відповідно до вищевказаного наказу відповідача від 22.02.2020 № 44, не був звільнений зі служби, а був переведений до іншої військової частини для подальшого проходження військової служби, що відповідно до ч.14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", не надає йому права отримати грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.
Після отримання відзиву на позовну заяву, пояснень на спростування вказаних обставин, позивач суду не надав.
Враховуючи викладене, позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Глазько