02 грудня 2020 року Справа № 480/6887/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Глазька С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік включно в кількості 70 днів у зв'язку із звільненням з військової служби у запас, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 липня 2019 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік включно в кількості 70 днів у зв'язку із звільненням з військової служби у запас, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 липня 2019 року.
Свої вимоги мотивував тим, що позивач з 2015 року є учасником бойових дій та до 12.07.2019 проходив військову службу, і мав право на додаткову оплачувану додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»). Однак, протягом 2015-2019 років позивачу відпустка не надавалася, та при звільненні йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 16.10.2020 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав та зазначив, що позивач під час проходження військової служби не звертався із рапортами про реалізацію пільги, що передбачена Законом №3551-XII. В праві на звернення за реалізацією такої пільги позивач не обмежувався. У рік звільнення з військової служби рапортів (заяв) також не подавав, що вказує на те, що військовослужбовець не бажав отримувати компенсацію, а чинне законодавство не передбачає підстави нарахування такої компенсації особам, які вже припинили правовідносини з військовою частиною. У реалізації такої пільги як додаткова відпустка 14 робочих днів не відмовлялось, спору з цього приводу не виникало. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 02.12.2020 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної зави без розгляду у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.
Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач з 25.04.2013 по 12.07.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.07.2019 № 152 виключений зі списків особового складу частини та знятий з усіх видів забезпечення. Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки з 2015 року по 2019 рік, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.
Позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_2 від 06 грудня 2015 року, під час служби додаткова пільгова відпустка учасника бойових дій за період з 2015 по 2019 рік не надавалась, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки протягом 2015-2019 років не нараховувалась та не виплачувалась.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд своє рішення обґрунтовує наступним.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон "Про військовий обов'язок і військову службу") військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до ст.4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту").
Відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" (далі - Закон "Про відпустки") передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
За приписами статті 16-2 Закону "Про відпустки" учасникам бойових дій надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 (далі - Закон "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей") військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 цієї ж статті в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
При цьому, дійсно відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", на чому наголошує представник відповідача, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У свою чергу, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"), "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").
За визначенням статті 1 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак, Законом "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019, якою залишено без змін рішення Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Виходячи із вказаної норми, враховуючи, що дана справа підпадає під ознаки типової справи, зазначених у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019, при ухваленні рішення у даній справі, судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 року у справі "Тимошенко проти України" (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Отже, при звільненні з військової служби у запас, позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним за період з 2015 року по 2019 рік додаткових відпусток, як учасник бойових дій, передбачені пунктом 12 частини першої статті 12 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Крім того, у рішенні від 16.05.2019 у справі №620/4218/18 Верховний Суд зазначив, що Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки. Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Зважаючи на вказане, судом також критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані дні додаткової відпустки.
Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своєї бездіяльності щодо невиплати грошової компенсації відпустки позивачу як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік.
Посилання представника відповідача, при цьому, у відзиві, на те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, не спростовує обов'язку відповідача виплатити таку компенсацію позивачу з урахуванням зазначених вище норм чинного законодавства України.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу у зв'язку із звільненням, та після прийняття наказу від 12.07.2019 №152, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 2015 року по 2019 роки, доказів перерахування даної компенсації відповідачем суду не надано, у зв'язку з чим, суд вважає необхідним визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації за невикористані відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та зобов'язання відповідача виплатити позивачу таку грошову компенсацію.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткових відпусток в кількості 70 днів, суд зазначає наступне.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявник вважає, начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.
Так, судом встановлено, що відповідачем розрахунок кількості днів відпустки позивача не складався, а тому у суду відсутні підстави для дослідження кількості днів відпустки позивача.
З огляду фактичні обставини справи та зумовленого ними нормативного регулювання спірних правовідносин, суд виходить з того, що заявлені позивачем вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткових відпусток в кількості 70 днів є передчасними, а відтак задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України, суд, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, зазначає, що судові витрати не стягуються з жодної сторони, оскільки позивач при поданні позову був звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій, про понесення ним будь-яких інших судових витрат позивач не заявляв.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 12.07.2019.
Зобов'язати Військової частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 12.07.2019.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.М. Глазько