Справа №: 628/3638/19 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №:11-кп/818/2024/20 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.2 185 КК України
01 грудня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 та заступника прокурора Харківської області ОСОБА_9 на вирок Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 5 лютого 2020 року стосовно ОСОБА_7 , -
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Харкова, громадянин України, не одружений, має середню спеціальну освіту, офіційно не працевлаштований, мешканець АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимий, останній раз вироком Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 21.06.2017 року за ч. 2 ст. 185, ч.4 ст. 70 КК України до 3 років 4 місяців позбавлення волі, звільнений 05.12.2018 року по відбуттю строку покарання, -
- визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України та йому призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.
В силу ст. 75 і п.п.1, 2 ч.1 ст. 76 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання, якщо він протягом іспитового строку у 2 роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього певні обов'язки.
Доля речових доказів вирішена в порядку ст. 100 КПК України.
Вироком встановлено, що ОСОБА_7 , будучи раніше судимим за корисливі злочини, повторно 23.10.2019 приблизно о 13:25, підійшов до автомобіля марки Volkswagen Golf, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , належний потерпілій ОСОБА_10 , який знаходився біля магазину «Кіловат», що розташований за адресою: Харківська область, м. Куп'янськ, пл. Центральна, 37А, в ході раптово виниклого умислу, направленого на таємне викрадення чужого майна, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, з корисливих мотивів, з метою наживи, відчинив водійські двері та з салону автомобіля викрав грошові кошти в сумі 500 гривень, які належали потерпілій, та сумку, належну потерпілій, котра матеріальної цінності для останньої не представляє.
Заволодівши викраденим майном, ОСОБА_7 з місця вчинення злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд, чим спричинив потерпілій ОСОБА_10 матеріальну шкоду на суму 500 гривень.
Не погодившись з цим вироком прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок скасувати в частині призначеного покарання, у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а саме необґрунтованим застосуванням ст. 75 КК України, що потягло за собою невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді 3 років позбавлення волі.
Посилається на те, що суд першої інстанції недостатньо врахував ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення та дійшов безпідставного висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання. Вважає, що призначене покарання із застосуванням положень ст.. 75 КК України не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Таке покарання не є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів, не відповідає ступеню тяжкості злочину і особі обвинуваченого через її м'якість, що свідчить про не5правильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Також, апеляційну скаргу подав заступник прокурора Харківської області ОСОБА_9 , в якій просив вирок скасувати в частині призначеного покарання у зв'язку з неправильним застосу3ванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме ст.. 75 КК України, що потягло безпідставне та неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання та невідповідність призначеного покарання судом ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за ч.2 ст. 185 КК України у виді 3 років позбавлення волі.
Обґрунтовує сувої вимоги тим, що суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому не обґрунтовано застосував положення ст. 75 КК України. Вважає, що покарання, не пов'язане з фактичною ізоляцією від суспільства, не може стати на заваді вчинення ОСОБА_7 нових злочинів, що вбачається з відомостей про особу обвинуваченого, та не може служити його перевихованню та ресоціалізації.
Заслухавши доповідь головуючого судді, думку прокурора, який підтримав доводи апеляційних скарг, а також пояснення обвинуваченого який заперечував проти задоволення апеляційних скарг та вважав вирок законним та обґрунтованим, дослідивши матеріали кримінального провадження у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, колегія суддів, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 та заступника прокурора Харківської області ОСОБА_9 підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.
Висновки суду першої інстанції, відносно фактичних обставин справи, які в суді першої інстанції не заперечувались і відносно яких відповідно до вимог ч.3 ст. 349 КПК України докази не досліджувались, колегія суддів на підставі ч.2 ст.394 та ч.1 ст.404 КПК України, не перевіряє.
Зазначеним у вироку діям ОСОБА_7 суд першої інстанції дав правову оцінку та правильно кваліфікував їх за ч.2 ст. 185 КК України - таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно.
Колегія суддів, дослідивши доводи апеляційних скарг в частині необхідності скасування вироку у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_7 покарання, вважає їх обґрунтованими, оскільки суд першої інстанції,виходячи зі змісту оскаржуваного вироку, недостатньо врахував вимоги ст.ст. 50, 65 КК України, а тому вирок районного суду в частині призначення покарання обвинуваченому підлягає скасуванню через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. З рештою доводів та вимог прокурорів колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Згідно вимог ст. 65 КК України та роз'яснень, що містяться в п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати як ступінь тяжкості вчиненого злочину, так і дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.
Відповідно до п.9 вищевказаної Постанови рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, належним чином своє рішення не мотивував.
Суд першої інстанції зазначив у вироку, що при призначенні покарання врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, відомості про особу обвинуваченого, який офіційно не працевлаштований, раніше багаторазово судимий, а саме 14.11.2002 вироком Комінтернівського районного суду м. Харкова за ч.3 ст.186 КК України до 2 років позбавлення волі, звільнений на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік; 29.03.2005 вироком Первомайського міськрайонного суду Харківської області за ч. 2 ст. 296 КК України до 2 років позбавлення волі, звільнений на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік; 16.01.2007 вироком Харківського районного суду Харківської області за ч.1 ст.263, ч.2 ст.185, ч.1 ст.70, ч.1 ст.71 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі; 02.04.2014 вироком Куп'янського міськрайонного суду Харківської області за ч.1 ст.185 КК України до 1 року позбавлення волі, звільнений на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік; 27.08.2014 вироком Куп'янського міськрайонного суду Харківської області за ч.1 ст.126 КК України до покарання у вигляді штрафу 680 гривень; 07.07.2015 вироком Куп'янського міськрайонного суду Харківської області за ч.1 ст.185 КК України до 2 років позбавлення волі, звільнений на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік. А також 01.07.2016 вироком Куп'янського міськрайонного суду Харківської області за ч.3 ст.185, ч.2 ст.185, ч.1 ст.357, ч.3 ст.357, ч.1 ст.70, ст.72, ч.4 ст.70 КК України до 3 років 2 місяців позбавлення волі; 01.02.2017 вироком Куп'янського міськрайонного суду Харківської області за ч.2 ст.185, ч.4 ст.70 КК України до 3 років 3 місяців позбавлення волі; 21.06.2017 вироком Куп'янського міськрайонного суду Харківської області за ч.2 ст.185, ч.4 ст.7 КК України до 3 років 4 місяців позбавлення волі, які не зняті та не погашені у встановленому законом порядку, звільнений з місць позбавлення волі 05.12.2018 (т.1 арк. 42-43), відповідно до положень ст. 12 КК України в редакції, яка чинна на час апеляційного розгляду - вчинив нетяжкий злочин, має неповнолітню доньку ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання характеризується посередньо, не одружений, має середню спеціальну освіту, на обліку військовозобов'язаних запасу у Куп'янському ОМВК не перебуває, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра ВП «КЦМЛ» КНП «Куп'янське ТМО» не перебуває, на обліку Куп'янського МРВ філії ДУ «Центр пробації» В Харківській області не перебуває.
У якості обставин, що пом'якшує покарання, у відповідності до вимог ст. 66 КК України, суд визнав щире каяття.
Обставини, що обтяжують покарання судом не встановлено.
Однак при вирішенні питання щодо можливості застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України суд першої інстанції врахував одні і ті ж самі обставини, як і для визначення виду та розміру покарання, встановивши при цьому, що після звільнення з місць позбавлення волі 05.12.2018 року обвинувачений на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив та знову, повторно, через незначний час після звільнення, вчинив злочин проти власності.
Зазначене свідчить про однобічну, помилкову оцінку обставин, які повинні враховуватися при призначені обвинуваченому покарання, неналежну вмотивованість рішення суду першої інстанції щодо можливості звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.
Поряд з цим, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_7 , будучи працездатним, офіційно не працевлаштований, а характер вчинених ним злочинів вказує на його намагання забезпечити себе шляхом злочинної діяльності.
Відповідно до відомостей кримінального провадження (арк. 42-43) ОСОБА_7 раніше судимий та має не зняті та не погашені судимості.
Аналізуючи поведінку ОСОБА_7 , колегія суддів дійшла висновку, що обвинувачений вчинив умисний корисливий злочин менш ніж через рік після звільнення з місць позбавлення волі після відбуття строку покарання, яке було йому призначено попереднім вироком Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 21.06.2017 року, що свідчить про його небажання становитись на шлях перевиховання та його суспільну небезпечність. Соціальні зв'язки обвинуваченого не стали стримуючим фактором щодо вчинення нового корисливого умисного злочину, що характеризує обвинуваченого як суспільно-небезпечну особу.
Колегія суддів вважає, що злочини проти власності є однією з найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне з найцінніших соціальних благ - право власності. Захист права власності має особливе суспільне значення, оскільки економічна свобода власності є підґрунтям політичної, національної та релігійної свобод. Нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність усієї економічної системи, підвищення рівня добробуту народу. Відповідно до ст. 41 Основного Закону, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
В п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «про судову практику у справах про злочини проти власності» №10 від 6 листопада 2009 року визначено, що у справах про злочини проти власності суди зобов'язані установлювати вину підсудних і призначати їм необхідне і достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів покарання.
Законодавець надав дискреційні повноваження судам у визначенні можливості звільнення від покарання з випробуванням. Однак така дискреція діє лише в межах установленим законом. Отже, суд, реалізуючи свої повноваження, має навести правові підстави та переконливі мотиви, які є достатніми для постановлення рішення.
Відповідно до ст. 75 КК України, обов'язком суду є врахування відомостей, які характеризують особу винного, при вирішенні питання, чи є можливим виправлення засудженого без реального відбування покарання, і під час ухвалення рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд має навести переконливі аргументи, що ґрунтуються на конкретних обставинах справи.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про можливість виправлення при звільненні ОСОБА_7 від відбування покарання із застосуванням ст. 75 КК України, враховуючи особу обвинуваченого, тяжкість вчиненого ним злочину, обставину, яка пом'якшує покарання.
Колегія суддів вважає за необхідне вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 покарання скасувати у зв'язку з неправильним звільненням обвинуваченої від відбування покарання та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що передбачено вимогами п.2 ч.1 ст. 413, п. 4 ч.1 ст. 420 КПК України, та ухвалити свій вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання, дотримуючись вимог ст.ст. 50, 65 КК України, в межах, установлених санкцією ч.2 ст. 185 КК України, з урахуванням тяжкості вчиненого ним злочину, його наслідків, відомостей про особу обвинуваченого, пом'якшуючої покарання обставин - щире каяття, без застосування положень ст. 75 КК України, у виді обмеження волі на певний строк, але в умовах його реального відбуття.
З огляду на викладене, при апеляційному перегляді кримінального провадження не встановлено достатніх підстав для застосування норм ст.ст. 69, 69-1, 75 КК України стосовно призначеного ОСОБА_7 покарання.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_7 за власною ініціативою з 25.05.2020 року по теперішній час перебуває у Громадській організації «Я врятований» та проходить відповідну соціальну ресоціалізацію з наданням йому відповідних послуг, про що свідчить довідка директора ГО «Я врятований» ОСОБА_12 .
Крім того, з моменту ухвалення стосовно ОСОБА_7 вироку і до апеляційного розгляду відсутні будь-які відомості щодо вчинення останнім нових кримінальних або адміністративних правопорушень. Таких відомостей не надав і прокурор в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції.
Враховуючи наявність таких позитивних відомостей щодо особи обвинуваченого, колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_7 став на шлях виправлення.
Отже, дотримуючись вимог, передбачених ст. 50 та ч. 2 ст. 65 КК України, колегія суддів дійшла висновку про те, що звільнення від відбування покарання з випробуванням не стане дієвим та ефективним заходом щодо виправлення особи, яка має декілька непогашених судимостей. Поряд з цим колегія суддів не погоджуючись з апеляційними доводами прокурорів вважає, що достатнім та дієвим буде призначення покарання у виді обмеження волі, оскільки ОСОБА_7 повністю визнав себе винним у вчиненому злочині, щиро розкаявся.
Керуючись ст. ст. 371, 373, 374, 404, 405, 407 ч. 1 п. 3, 418, 420 ч. 1 п. 4, КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Вирок Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 5 лютого 2020 року, в частині призначеного покарання ОСОБА_7 , - скасувати та постановити свій вирок.
Призначити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання за ч.2 ст.185 КК України - у виді 3 (трьох) років обмеження волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з дня фактичного його затримання в порядку виконання вироку.
В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим ОСОБА_7 - в той самий строк з дня отримання ним копії судового рішення.
Судді
___________ _______________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4