01 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/2714/20 пров. № А/857/9296/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Кушнерика М.П.
суддів Мікули О.І., Пліша М.А.
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року, прийняте суддею Коморним О.І., в м.Львові, за правилами спрощеного позовного провадження, у справі № 380/2714/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність, стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату на день виключення із списків частини 16.01.2020 компенсації за неотримане речове майно; стягнути із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) за час затримки розрахунку при звільненні терміном 67 днів середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату при звільненні за період із 17.01.2020 по 23.03.2020 компенсації за неотримане речове майно у сумі 68408,36 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.12.2019 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та з 16.01.2020 виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення.
Позивач зазначив, що відповідач при звільненні його зі служби не провів з ним повного розрахунку, зокрема не виплатив у день виключення із списків військової частини компенсації вартості за неотримане речове майно. Вказує, що 24.03.2020 на розрахунковий рахунок ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) перераховано заборгованість компенсації за неотримане речове майно при звільненні в сумі 33933,18 грн, що підтверджується випискою по картрахунку Акціонерного товариства КБ «Приватбанк» від 01.04.2020. Вважає, що відповідач несе відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтями 116, 117 Кодексу законів про працю України, тому просить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини 16.01.2020 компенсації за неотримане речове майно.
Стягнуто із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 за час затримки виплати при звільненні компенсації за неотримане речове майно середній заробіток за час затримки розрахунку з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком у сумі - 33930,54 грн.
У задоволенні вимоги про стягнення із ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 за час затримки розрахунку при звільненні компенсації за неотримане речове майно у сумі 34477,82 грн - відмовлено.
Відповідач подав апеляційну скаргу, з підстав порушення норм матеріального права та неповного з"ясування обставин справи.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що на момент звернення з рапортом на виплату грошової компенсації замість належного до видачі речового майна за період проходження служби відповідні кошти були відсутні. В зв'язку з тим, що Краматорський прикордонний загін фінансується з державного бюджету України, а головним розпорядником кошті є Адміністрація Державної прикордонної служби України як центральний орган виконавчої влади, Краматорським прикордонним загоном надіслано заявку на доотримання коштів для виплати військовослужбовцям грошової компенсації замість належного до видачі речового майна за період проходження служби. В подальшому, після надходження відповідних коштів, такі виплачені позивачу у встановленому порядку. Отже, дії Краматорського прикордонного загону відповідають вимогам чинного законодавства.
Оскільки Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини працівників, а предметом спору є правовідносини щодо проходження військової служби, які регулюються нормами спеціального законодавства та не можуть підмінюватись нормами Кодексу законів про працю України.
Зазначає, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців не входять компенсаційні виплати, у тому числі грошова компенсація за речове майно.
Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою в позові відмовити.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що уповноваженим органом на виплату компенсації за неотримане речове майно є Краматорський прикордонний загін, то і вимога про стягнення середнього грошового забезпечення пред'явлена до належного відповідача.
Просить залишити без змін рішення суду.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що наказом голови Державної прикордонної служби України від 20.12.2019 № 1349-ОС полковника ОСОБА_1 , який перебував в розпорядженні начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (остання штатна посада заступник начальника цього ж регіонального управління з озброєння та техніки) звільнено з військової служби в запас за підпунктом «г» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с.10).
Наказом начальника Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України від 15.01.2020 № 10-ОС позивача із 16.01.2020 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (а.с.11).
24.03.2020 на розрахунковий рахунок позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) перераховано заборгованість компенсації за неотримане речове майно при звільненні в сумі 33933,18 грн, що підтверджується випискою по картрахунку Акціонерного товариства КБ «Приватбанк» від 01.04.2020 (а.с.13).
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправної бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини 16.01.2020 компенсації за неотримане речове майно; стягнення за час затримки виплати при звільненні компенсації за неотримане речове майно середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком у сумі - 33930,54 грн., виходячи з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до статті першої Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Частиною першою та другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частина 1 статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 № 178 (далі - Порядок №178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з пунктом 3, 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 року № 475 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України Порядку № 178. Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться відділом речового забезпечення до військових частин на початку року.
З наведених приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
В пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.10.2018 року по справі № 803/756/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Посилання відповідача на відсутність достатнього фінансування як на підставу для невиплати колегією суддів не беруться до уваги, оскільки державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань і виправдання своєї бездіяльності.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду с прав людини (рішення «Кечко проти України», «Сук проти України»).
Також, Європейський суд з прав людини у справах «Ромашов проти України», «Шевченко проти України» зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004, від 01.12.2004 року № 20-рп/2004, від 09.07.2007 року № 6- рп/2007).
У рішенні від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправну бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 на день виключення із списків частини 16.01.2020 компенсації за неотримане речове майно.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Оскільки зазначені нормативно-правові акти, які визначають порядок та умови виплати компенсації за не отримане речове майно, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, то необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.
Разом з тим, даними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Обов'язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України.
При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, остаточно всі належні позивачу при звільненні суми до виплати відповідач здійснив не в день фактичного звільнення, а з порушенням строків, встановлених ст.116 КЗпП України.
Передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення. Тому покликання відповідача на те, що вказана виплата не є складовою грошового забезпечення є безпідставним.
Судом встановлено, що позивача звільнено з військової служби у запас та виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення із 16.01.2020, а виплата компенсації за неотримане майно в сумі 33933,18 грн. військовою частиною здійснена лише 23.03.2020, строк затримки розрахунку складає - 67 днів.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем порушено приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України в частині строків виплати позивачу грошової компенсації вартості за не отримане речове майно.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.95р. №100 “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” (далі - Порядок №100).
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Грошове забезпечення позивача за останні два повних місяця роботи складає 31285,19 грн. + 30997,05 грн./67(кількість робочих днів), отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача складав 1021,02 грн.
Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 33930,54 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
При цьому, суд першої інстанції правомірно зіслався на практику Верховного Суду з цього питання.
Відповідно ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
З врахуванням вказаного аналізу законодавства та матеріалів справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають.
керуючись ст.ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Краматорського прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України - залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року у справі № 380/2714/20, - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.4 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя М. П. Кушнерик
судді О. І. Мікула
М. А. Пліш