ф
30 листопада 2020 року
Київ
справа №805/2438/17-а
адміністративне провадження №К/9901/3827/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року (суддя Чучко В.М.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2020 року (судді: Арабей Т.Г., Геращенко І.В., Міронова Г.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області(далі відповідач, ТУ ДСА України в Донецькій області), в якому просила:
визнати дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з вересня по грудень 2014 року неправомірними;
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з вересня по грудень 2014 року.
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначає, що у зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької області та неможливістю здійснення правосуддя, наказом голови Амвросіївського районного суду Донецької області від 28 серпня 2014 року безстроково, до завершення антитерористичної операції встановлено простій в роботі Амвросіївського районного суду Донецької області. Згідно цього наказу, який був доведений до відома відповідача, збережено у межах кошторису суду середній заробіток для працівників, які підпадають під дію простою. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів від 25 травня 2015 року ОСОБА_1 прикріплено до Добропільського міськрайонного суду Донецької області і лише з того часу розпочато виплату суддівської винагороди до дня звільнення згідно з постанови Верховної Ради України в зв'язку з поданням заяви у відставку. В період з вересня 2014 року по квітень 2015 року суддівська винагорода ОСОБА_1 не виплачувалась і не нараховувалась. На звернення до Ради суддів України, голови Державної судової адміністрації України, відповідач виплатив заборгованість лише за період з січня 2015 року по квітень 2015 року, однак за період з вересня 2014 року по грудень 2014 року відповідачем заборгованості з суддівської винагороди не виплачено.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.
Донецький окружний адміністративний суд постановою від 28 серпня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року, позов задовольнив.
Постановою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року скасовано постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року у справі № 805/2438/17-а, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2020 року позов задоволено повністю. Визнано неправомірними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з вересня по грудень 2014 року. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з вересня 2014 року по грудень 2014 року. Рішення в частині зобов'язання нарахувати та виплати суддівську винагороду за один місяць допущено до негайного виконання.
Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який вирішував питання про наявність у позивача права на отримання суддівської винагороди, не поставлено в залежність прикріплення судді до штату суду на підконтрольній українській владі території для отримання таким суддею суддівської винагороди, оскільки зазначене суперечить пункту 14 статті 92 Конституції України та статті 143 Закону України «Про судоустрій та статус суддів». Крім того, позивачкою виконані всі вимоги порядку, встановленого рішенням №76, і ОСОБА_1 прикріплено до Добропільського міськрайонного суду. Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що Територіальним управлінням ДСА України в Донецькій області неправомірно відмовлено позивачці в нарахуванні та виплаті суддівської винагороди у період з вересня 2014 року по грудень 2014 року, а тому наявні правові підстави для зобов'язання Територіального управління ДСА України в Донецькій області нарахувати та виплатити суддівську винагороду Ладе В.Р. у період з вересня 2014 року по грудень 2014 року.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі ТУ ДСА в Донецькій області вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позов повністю.
Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не поставлено в залежність прикріплення судді до штату суду на підконтрольній українській владі території для отримання таким суддею суддівської винагороди, оскільки це суперечить Конституції України та Закону. Скаржник вказує на те, що виплата суддівської винагороди не ставиться у залежність лише від наявності у особи статусу судді. Виплата суддівської винагороди на той період була передбачена виключно у випадку прикріплення суддів до судів того самого рівня і спеціалізації, що функціонують на території, підконтрольній українській владі, яке мало відбутися шляхом видання головою такого суду відповідного наказу. Втім позивачка не вчинила необхідних дій і не була прикріплена до суду того ж рівня, у зв'язку з чим законних підстав для виплати їй суддівської винагороди з вересня по грудень 2014 року не було.
Позиція інших учасників справи.
Від позивачки до суду надійшов відзив на касаційну відповідача, в якому вона просить залишити без задоволення касаційну скаргу відповідача, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2020 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 листопада 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.
ОСОБА_1 , з 29 липня 1993 року працювала на посаді судді Амвросіївського районного суду Донецької області, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією трудової книжки (а.с. 6-12).
27 серпня 2014 року Амвросіївським районним судом Донецької області прийнято наказ № 11 «Про встановлення простою у роботі суду» у зв'язку із проведенням антитерористичної операції на території Донецької області та неможливістю здійснення правосуддя, з метою збереження життя та здоров'я працівників Амвросіївського районного суду (а.с. 16).
У пункті 1 наказу зазначено: «Встановити простій в роботі Амвросіївського районного суду Донецької області з 28 серпня 2014 року безстроково, до завершення антитерористичної операції»
Пунктом 3 вказаного вище наказу визначено: «Зберегти у межах кошторису суду середній заробіток для працівників, які підпадають під дію простою».
Відповідно до довідки від 06 травня 2015 року № 7115000187, позивачка є внутрішньо переміщеною особою, яка фактично проживає в АДРЕСА_1 (а.с. 13).
Відповідно до додатку 2 рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 28 травня 2015 року № 38/зп-15, ОСОБА_1 прикріплено до Добропільського міськрайонного суду (заява надійшла до Комісії 20 квітня 2015 року; а.с.47).
Довідкою про доходи ОСОБА_1 , яка працювала на посаді слідчого судді у Амвросіївському районному суді Донецької області підтверджується, що за період з вересня 2014 року по липень 2015 року суддівська винагорода останній виплачена за період з квітня 2015 року по липень 2015 року в загальній сумі 35354,78 грн. Разом з тим, у довідці відсутні відомості про виплату позивачу суддівської винагороди з вересня 2014 року по грудень 2014 року (а.с. 28, 196, 198).
Постановою Верховної Ради України від 16 липня 2015 року № 636-VIII «Про звільнення суддів» відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України у зв'язку з поданням заяви про відставку звільнено з посад суддів, зокрема, з посади судді Амвросіївського районного суду Донецької області ОСОБА_1 (а.с. 14).
Наказом Територіального управління ДСА України в Донецькій області від 15 березня 2016 року № 16-к «Про звільнення суддів» з метою виконання постанови Верховної Ради України від 16 липня 2015 року № 636-VIII «Про звільнення суддів» та наказу Державної судової адміністрації України від 15 січня 2016 року № 7 відраховано з 16 липня 2015 року зі штату судів, зокрема, суддю Амвросіївського районного суду Донецької області ОСОБА_1 (а.с. 15).
В подальшому позивач зверталась до Державної судової адміністрації України із заявою, в якій просила виплатити суддівську винагороду за період вересень-грудень 2014 року, однак за результатами розгляду її звернення Державною судовою адміністрацією 16 лютого 2016 року за вих. № Л 77-16-158/16 надано відповідь, що оскільки позивача звільнено з посади судді Амвросіївського районного суду Донецької області у встановленому законодавством порядку згідно з постановою Верховної Ради України від 16 липня 2015 року № 636-VIII, виплату їй суддівської винагороди за період з вересня 2014 року до дня тимчасового прикріплення до Добропільського міськрайонного суду Донецької області повинно здійснити територіальне управління ДСА у Донецькій області (а.с. 19-20).
Із зверненням про виплату суддівської винагороди за період з вересня 2014 року по квітень 2015 року позивач також зверталась до Ради суддів України, яка, за результатами розгляду звернення позивача, листом № 9рс-52/16 від 21 березня 2016 року, надала відповідь, що здійснити позивачу виплату суддівської винагороди за період з вересня 2014 року до дня тимчасового прикріплення до Добропільського міськрайонного суду Донецької області повинно ТУ ДСА у Донецькій області (а.с. 21).
24 січня 2017 року позивачка зверталась до відповідача з проханням виплатити суддівську винагороду за період з вересня 2014 року по грудень 2014 року, на яку відповідач листом № 05-260/17 від 27 лютого 2017 року повідомив позивачку, що оскільки наказ голови місцевого суду, що функціонує на території, підконтрольній українській владі про прикріплення позивача до такого суду в ТУ ДСА України в Донецькій області не надходив, у зв'язку з чим законних підстав для виплати їй суддівської винагороди за період з вересня по грудень 2014 року не вбачається (а.с. 17-18).
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Джерела права й акти їхнього застосування.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» (згідно з преамбулою до Закону) визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів.
У відповідності до статті 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України.
Забезпечення функціонування судової влади передбачає :
1) окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на фінансування судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону;
2) законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів;
3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів.
Відповідно до статті 145 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та Державної судової адміністрації України. Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
На підставі статті 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VII) періодом проведення антитерористичної операції є час між датою набрання чинності Указом № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу № 405/2014.
Відповідно до абзацу 21 частини першої статті 1 Закону України від 20 березня 2003 року № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом» (далі - Закон № 638-IV, в редакції періоду спірних правовідносин) антитерористична операція - комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.
За приписами частин першої, другої статті 4 Закону № 638-IV організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції. Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.
Абзацом 10 частини четвертої цієї ж статті Закону № 638-IV визначено, що до участі у здійсненні заходів, пов'язаних з попередженням, виявленням і припиненням терористичної діяльності, залучаються у разі необхідності також, зокрема, центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну фінансову політику.
Повноваження інших суб'єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом визначено статтею 6 Закону № 638-IV, згідно якої останні, у межах своєї компетенції здійснюють заходи щодо запобігання, виявлення і припинення терористичних актів та злочинів терористичної спрямованості; розробляють і реалізують попереджувальні, режимні, організаційні, виховні та інші заходи; забезпечують умови проведення антитерористичних операцій на об'єктах, що належать до сфери їх управління; надають відповідним підрозділам під час проведення таких операцій матеріально-технічні та фінансові засоби, засоби транспорту і зв'язку, медичне обладнання і медикаменти, інші засоби, а також інформацію, необхідну для виконання завдань щодо боротьби з тероризмом.
Крім того, за правилами частини другої статті 14 Закону № 638-IV у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.
Наведене узгоджується з положеннями статті 64 Основного Закону України, за змістом якої конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Процедуру фінансування бюджетних установ, надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям, здійснення соціальних виплат населенню Донецької та Луганської областей визначає Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 (далі - Порядок № 595).
Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи за період, коли установа розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території, а у подальшому територія була повернута під контроль органів державної влади, або установа була переміщена в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі (далі - контрольована територія), виплачується у повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 595 заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода) виплачується та виплати за час щорічної відпустки працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються, якщо установа продовжує функціонувати і працівники (військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу) виконують свої обов'язки. Переміщення установи на контрольовану територію, а також її функціонування на цій території здійснюється за рішенням органу вищого рівня (у разі переміщення органу місцевого самоврядування - за рішенням відповідної місцевої ради).
Також, пунктом 6 Тимчасового порядку передбачено, що у разі переміщення установи з тимчасово неконтрольованої на контрольовану територію після набрання чинності цим Порядком видатки на забезпечення діяльності такої установи, у тому числі на оплату праці (грошове забезпечення), протягом місяця з дня переміщення здійснюються згідно із затвердженим кошторисом (планом використання бюджетних коштів). Протягом місяця з дня переміщення установи на контрольовану територію до положення, штатного розпису та кошторису (плану використання бюджетних коштів) такої установи в установленому порядку вносяться зміни з урахуванням зміни чисельності працівників та наявних умов для здійснення їх функцій. Після закінчення місячного строку видатки на забезпечення діяльності установи, яка переміщена на контрольовану територію, здійснюються лише відповідно до кошторису (плану використання бюджетних коштів) з урахуванням внесених змін.
Водночас, згідно з положеннями пункту 11 Тимчасового порядку установи, які переміщені на контрольовану територію, відкривають рахунки в органах Казначейства за місцезнаходженням у порядку, встановленому законодавством.
Пунктом 10 Порядку № 595 визначено, що видатки на забезпечення діяльності місцевих загальних судів, що здійснюють судочинство на контрольованій території Донецької та Луганської областей, у тому числі виплата суддівської винагороди та заробітної плати працівникам апаратів судів, здійснюються виключно через територіальні управління ДСА у Донецькій та Луганській областях.
Окрім цього, пунктом 10 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) встановлено, що у разі якщо суд припиняє роботу у зв'язку із стихійним лихом, військовими діями, проведенням антитерористичної операції або іншими надзвичайними обставинами, суддя, який обіймає посаду в такому суді, може бути, за рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, на строк не більше ніж на шість місяців прикріплений до іншого суду того ж рівня в іншій місцевості із збереженням за ним посадового окладу, але без відповідних доплат.
На виконання вищевказаної правової норми національного законодавства рішенням Ради суддів України від 23 грудня 2014 року № 76 зобов'язано ДСА забезпечити виплату суддівської винагороди, обрахованої з дня останнього нарахування до дня тимчасового прикріплення, та допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу (у разі перебування у відпустці) та суддівської винагороди до моменту переведення в установленому законом порядку в судах, до яких вони тимчасово прикріплені.
Висновок Верховного Суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до обставин справи між сторонами виник спір щодо нарахування та виплат суддівської винагороди позивачці за період з вересня по грудень 2014 року.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді судді Амвросіївського районного суду Донецької області.
У зв'язку із проведенням антитерористичної операції на території Донецької області та неможливістю здійснення правосуддя, з метою збереження життя та здоров'я працівників Амвросіївського районного суду, наказом Амвросіївського районного суду Донецької області від 27 серпня 2014 року № 11 встановлено простій в роботі Амвросіївського районного суду Донецької області з 28 серпня 2014 року безстроково, до завершення антитерористичної операції. Пунктом 3 цього наказу визначено зберегти у межах кошторису суду середній заробіток для працівників, які підпадають під дію простою.
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», відповідно до якого на території Луганської та Донецької областей розпочато антитерористичну операцію.
В Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснює свої повноваження, затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р, зазначено, зокрема, місто Амвросіївка Донецької області (на території якого розміщено Амвросіївський районний суд Донецької області).
Розпорядженням голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2014 року № 2710/38-14 «Про визначення територіальної підсудності справ» було змінено територіальну підсудність справ, підсудних розташованим у районі проведення антитерористичної операції місцевим загальним судам. Зокрема, цивільні справи, справи про адміністративні правопорушення і кримінальні провадження підсудні Амвросіївському районному суду Донецької області передано для забезпечення розгляду Добропільському міськрайонному суду Донецької області.
Виходячи з наведеного механізму правового регулювання нарахування та виплати винагороди за роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), та гарантовані державою виплати, зокрема щодо оплати праці за час простою, в умовах проведення на території міста Амвросіївка Донецької області антитерористичної операції, зазначені виплати можуть бути здійснені у окремих випадках з урахуванням передбачених чинним законодавством умов.
Рішенням Ради суддів України від 23 грудня 2014 року № 76 встановлено вважати такими, що тимчасово прикріплені до штату судів того самого рівня і спеціалізації відповідно в Донецькій та Луганській областях, що функціонують на території, підконтрольній українській владі, суддів, які подали заяви на переведення на роботу на посадах суддів до інших судів України з судів, які тимчасово знаходяться на неконтрольованій території Донецької та Луганської областей, до прийняття рішення про їх переведення у встановленому законом порядку.
Головам відповідних судів видати накази про тимчасове прикріплення таких суддів на підставі заяв суддів про прикріплення та штатних розписів у порядку та на умовах, визначених пунктом 2 Рішення.
Зобов'язано Державну судову адміністрацію України забезпечити виплату суддівської винагороди, обрахованої з дня останнього нарахування до дня тимчасового прикріплення, та допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу (у разі перебування у відпустці) та суддівської винагороди до моменту переведення у встановленому законом порядку в судах, до яких вони тимчасово прикріплені. Підставою для прикріплення судді до штату суду є відповідна заява судді, підставою для виплата суддівської винагороди є прикріплення судді до штату відповідного суду, табель обліку робочого часу.
Таким чином, виплата суддівської винагороди за період, коли установа (суд) розміщувалася на тимчасово неконтрольованій території можлива лише у разі повернення території під контроль органів державної влади, або переміщення установи в населений пункт, на території якого органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі за рахунок кошторису (плану використання бюджетних коштів) установи, якщо така продовжує функціонувати і її працівники виконують свої обов'язки.
За таких обставин, виплата суддівської винагороди передбачена Рішенням Ради суддів України від 23 грудня 2014 року № 76 виключно у випадку прикріплення таких суддів на підставі заяви суддів про прикріплення та штатних розписів судів у порядку та на умовах, визначених пунктом 2 цього Рішення.
Тобто, можливість здійснення виплати посадового окладу судді обумовлюється лише прийняттям рішення щодо його прикріплення до суду, та виданням відповідного наказу головою суду, до якого суддя буде прикріплений.
Тобто, чинним законодавством не передбачено виплати суддівської винагороди суддям, які не прикріплені до відповідних судів України.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно листа Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2017 року № 149/170/2017, ОСОБА_1 суддя Амвросіївського районного суду Донецької області не була прикріплена до Добропільського міськрайонного суду Донецької області та відповідно наказ щодо такого прикріплення відсутній (а.с. 41).
Також відповідно до постанови Верховної Ради України від 16 липня 2015 року №636-VIII «Про звільнення суддів», ОСОБА_1 звільнено з посади судді Амвросіївського районного суду Донецької області.
Вказане свідчить про те, що позивачка фактично не була прикріпленою до Добропільського міськрайонного суду Донецької області.
За таких обставин Верховний Суд вказує на те, що не здійснюючи нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 , відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені законами України, оскільки позивачка не мала статусу прикріпленого судді, що, в свою чергу, не надає права на виплату суддівської винагороди.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
На наведені обставини суди попередніх обставин уваги не звернули, у зв'язку з чим дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог.
Таким чином, доводи касаційної скарги спростовують висновки судів попередніх інстанцій та приймаються судом в якості належних.
Відповідно до частини першої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Таким чином, касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області необхідно задовольнити, скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Висновки щодо розподілу судових витрат.
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 січня 2020 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк
Судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов