18 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 922/2349/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,
секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Скрипки М.В.,
Головного управління
Держгеокадастру в Харківській області - не з'явився,
ОСОБА_1 - не з'явився,
Фермерського господарства «Ранг» - не з'явився,
Фермерського господарства «Приоскільне» - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 (у складі колегії суддів: Хачатрян В.С. (головуючий), Россолов В.В., Склярук О.І.)
та рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2019 (суддя Новікова Н.А.)
у справі № 922/2349/19
за позовом Заступника керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області
до Головного управління Держгеокадастру в Харківській області, ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Ранг»,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Фермерського господарства «Приоскільне»,
про визнання незаконним і скасування наказу, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки, скасування державної реєстрації права оренди та суборенди земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку державі,
У липні 2019 року Заступник керівника Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру), ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Ранг» (далі - ФГ «Ранг»), у якому просив:
- визнати незаконним і скасувати наказ ГУ Держгеокадастру «Про передачу в оренду земельної ділянки» від 26.09.2014 № 2308-СГ;
- визнати недійсним, укладений 21.11.2014 між ГУ Держгеокадастру та ОСОБА_1 , договір оренди землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, площею 14,3160 га, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, та скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки;
- визнати недійсним, укладений 06.01.2017 між ОСОБА_1 та ФГ «Ранг», договір суборенди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 14,3160 га, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, та скасувати державну реєстрацію права суборенди земельної ділянки;
- зобов'язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку загальною площею 14,3160 га, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, кадастровий номер 6323783000:02:000:0613, вартістю 327 379, 53 грн державі в особі ГУ Держгеокадастру.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що передача спірної земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства відбулася з порушенням порядку, передбаченого Земельним кодексом України (далі - ЗК) та Законом України «Про фермерське господарство», що є підставою для визнання незаконним відповідного наказу ГУ Держгеокадастру та недійсними укладених у подальшому договорів оренди та суборенди зазначеної земельної ділянки.
ГУ Держгеокадастру та ФГ «Ранг», заперечуючи проти позову, заявили про застосування позовної давності.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.08.2019 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів залучено Фермерське господарство «Приоскільне» (далі - ФГ «Приоскільне»).
Рішенням Господарського суду Харківської області від 20.11.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.06.2020, у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позову прокурора, оскільки право оренди спірної земельної ділянки набуте громадянином ОСОБА_1 у встановленому законом порядку.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у липні 2020 року Заступник прокурора Харківської області подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просив скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.09.2020 відкрито касаційне провадження у справі № 922/2349/19 за касаційною скаргою Заступника прокурора Харківської області з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 21.10.2020.
Судове засідання у цій справі, призначене на 21.10.2020, не відбулося у зв'язку із перебуванням суддів Берднік І.С. та Сухового В.Г. на лікарняному.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2020 призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 18.11.2020.
ГУ Держгеокадастру, ОСОБА_1 , ФГ «Ранг», ФГ «Приоскільне» в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталися.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В'ячеслав Корчагін проти Росії», те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Офісу Генерального прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що 11.09.2014 громадянин ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру з заявою про надання в оренду земельної ділянки кадастровий номер 6323783000:02:000:0613, площею 14,3160 га, за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану за межами населеного пункту на території Кіндрашівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, для ведення фермерського господарства, строком на 49 років. За змістом заяви до неї додано: копія витягу з Державного реєстру прав, копія паспорту та ідентифікаційного коду, копія документа про наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства та інформація про нормативну грошову оцінку.
Відповідно до довідки від 02.09.2014 з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл її за власниками земель, землекористувачами, угіддями станом на 01.01.2014 була наявна земельна ділянка площею 14,3160 га, землі державного резервного фонду, сільськогосподарського призначення. У витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно наведено інформацію про те, що земельна ділянка кадастровий номер 6323783000:02:000:0614, розташована за адресою: Кіндрашівська сільська рада Куп'янського району Харківської області, форма власності державна, дата державної реєстрації 07.11.2013.
Згідно з дипломом НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 1987 року по 1993 рік навчався в Харківському інституті механізації та електрифікації сільського господарства, за спеціальністю механізація сільського господарства.
Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру від 26.09.2014 № 2308-СГ «Про надання в оренду земельної ділянки» ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 14,3160 га із кадастровим номером 6323783000:02:000:0613, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, для ведення фермерського господарства, строком на 49 років.
21.11.2014 між ГУ Держгеокадастру (орендодавець) і ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендарю надано в строкове платне користування на 49 років для ведення фермерського господарства земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності з кадастровим номером 6323783000:02:000:0613, загальною площею 14,3160 га сільськогосподарських угідь (ріллі), яка розташована за межами населеного пункту с. Кіндрашівка на території Куп'янського району Харківської області. У пункті 9 договору визначено, що орендна плата становить 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Цей договір зареєстровано 19.05.2015 відповідно до чинного законодавства, про що свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
21.05.2015 між сторонами складено акт приймання-передачі земельної ділянки згідно з договором від 21.11.2014.
16.05.2016 між тими ж сторонами укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 21.11.2014 б/н, право оренди за яким зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 19.05.2015, відповідно до якої, зокрема пункт 9 викладено в іншій редакції та визначено, що орендна плата вноситься орендарем на рахунок місцевих бюджетів у грошовій формі в розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки землі та становить 13 095,18 грн на рік.
07.12.2016 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру з заявою про надання згоди на передачу в суборенду земельних ділянок для ведення фермерського господарства загальною площею 158,0579 га з кадастровими номерами: №6323783000:04:000:0305,№6323783000:02:000:0615, №6323783000:02:000:0614, №6323783000:02:000:0608,№6323783000:02:000:0612, №6323783000:02:000:0611, №6323783000:02:000:0610, №6323783000:02:000:0613, які розташовано за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради на території Куп'янського району Харківської області та перебувають у заявника в оренді за договорами оренди від 21.11.2014.
Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру від 13.12.2016 № 14384-СГ «Про надання згоди на передачу земельної ділянки в суборенду» надано згоду ОСОБА_1 на передачу в суборенду земельної ділянки загальною площею 14,3160 га, у тому числі рілля 14,3160 га, з кадастровим номером 6323783000:02:000:0613, розташованої за межами населених пунктів на території Кіндрашівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, яка передана в оренду ОСОБА_1 на підставі договору оренди від 21.11.2014, із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.
06.01.2017 між ОСОБА_1 (орендар) і ФГ «Ранг» (суборендар) укладено договір суборенди землі, за умовами якого в суборенду строком на 49 років передано земельну ділянку загальною площею 14,3160 га, у тому числі рілля 14,3160 га, з кадастровим номером 6323783000:02:000:0613, яка знаходиться за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, додатками до якого є розрахунок розміру орендної плати та акт прийому-передачі ділянки в суборенду.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом про визнання незаконним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру «Про передачу в оренду земельної ділянки» від 26.09.2014 № 2308-СГ, визнання недійсними договорів оренди від 21.11.2014 та суборенди 06.01.2017 і зобов'язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку загальною площею 14,3160 га, яка розташована за межами населених пунктів Кіндрашівської сільської ради Куп'янського району Харківської області, кадастровий номер 6323783000:02:000:0613, державі в особі ГУ Держгеокадастру, обґрунтував вимоги тим, що ГУ Держгеокадастру при передачі в оренду громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності порушено вимоги статей 122-124, 134, 150, 186, 186-1 ЗК, статей 7, 8, 14 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) щодо порядку надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства. При цьому, прокурор послався на те, що у встановленому законом порядку для відповідної процедури надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства не було розроблено, погоджено та затверджено землевпорядної документації; не підтверджено наявності у громадянина ОСОБА_1 необхідної матеріально-технічної бази для обробітку такої площі землі (найманих працівників, сільськогосподарської техніки тощо); не з'ясовано можливість потенційного орендаря проводити діяльність на земельній ділянці, що надається в оренду, та дійсного волевиявлення останнього на створення фермерського господарства. Разом із тим, не зважаючи на реєстрацію відповідачем ФГ «Приоскільне» 09.09.2016, дії з передачі земельних ділянок в суборенду у січні 2017 року були здійснені ОСОБА_1 як фізичною особою, що є порушенням вимог статті 14 Закону України «Про фермерське господарство», оскільки лише фермерське господарство як юридична особа може передавати земельну ділянку в суборенду. Крім того, ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства отримав в оренду 8 земельних ділянок загальною площею 158,0579 га, які в подальшому були передані в суборенду ФГ «Ранг», що також свідчить про відсутність наміру ОСОБА_1 самостійно обробляти земельні ділянки та використовувати землі за призначенням. Такі дії ОСОБА_1 , за твердженням прокурора, було спрямовано на отримання ФГ «Ранг» у користування земельної ділянки за спрощеною процедурою, без проведення земельних торгів (аукціону), що передбачено статтями 124, 134 ЗК (у відповідній редакції).
Відповідачі, заперечуючи проти позову, зазначали, що прокурором пропущено строк позовної давності на звернення до суду з позовом. Крім цього прокурором не обґрунтовано підстав недійсності наказу №2308-СГ та укладених на підставі нього договорів.
Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, при вирішенні спору послався на положення ЗК, Закону України «Про фермерське господарство», статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та дійшов висновку про дотримання відповідачами загалом вимог законодавства, яке регулює питання надання в оренду земельної ділянки для ведення фермерського господарства, та відсутність правових підстав для визнання недійсними наказу ГУ Держгеокадастру та оспорюваних договорів оренди та суборенди землі.
При цьому судом зазначено, що виникненню права оренди у ОСОБА_1 слугувала та передувала активна участь у такому процесі ГУ Держгеокадастру як органу державної влади, уповноваженого розпоряджатися землями державної власності, тому право оренди набуте законним шляхом у порядку, встановленому законом. Відповідальність за порушення процедури розгляду заяви та перевірки її відповідності вимогам статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» не може покладатися на особу, яка розраховувала на її належність і легітимність, отже, у цьому випадку визнання наказу та договорів оренди та суборенди землі недійсними призведе до непропорційного втручання в право ОСОБА_1 та ФГ «Ранг» на мирне володіння майном. Оскільки порушення інтересів держави прокурором обґрунтовано обставинами порушення органами державної влади порядку розгляду заяв про надання земельної ділянки в оренду, передбаченого статтею 7 Закону України «Про фермерське господарство», суд дійшов висновку про недоведеність прокурором порушення інтересів держави.
У поданій касаційній скарзі прокурор, зокрема, послався на те, що судами при вирішенні спору порушено положення статей 22, 93, 122-124, 134, 186 ЗК, статей 1, 2, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство», статей 76-79, 86, 236 ГПК та не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц та Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-92цс13, від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16. Також прокурором зазначено, що в порушення статей 76, 86 ГПК судами не надано оцінки доказам щодо відсутності дозволу компетентного органу на розробку землевпорядної документації відповідно до статей 185, 186, 186-1 ЗК і подальшого її погодження та затвердження, відсутності зареєстрованої за ОСОБА_1 сільськогосподарської техніки для обробітку землі та її наявності взагалі; в порушення статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК суди не врахували, що громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, а додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство може отримати на конкурентних засадах через участь у торгах; без належної оцінки судів попередніх інстанцій залишилося те, що інтереси суспільства для втручання у захищене гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції право на мирне володіння майном у цій справі полягають у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка перебуває у державній власності, в оренду, а також - у отриманні до національного бюджету коштів від передбаченого для таких загальних випадків земельного аукціону, чого не відбулося внаслідок дій відповідачів, які свідомо діяли у своїх приватних інтересах з використанням спрощеного порядку отримання земельної ділянки.
Відповідно до частин 1-3 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, враховуючи встановлені ГПК межі зазначеного перегляду, виходить із такого.
Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Вирішуючи спір у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог прокурора послалися на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції щодо захисту права особи на мирне володіння майном та принцип належного урядування.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно шляхом визнання недійсним договору та зобов'язання повернути все одержане за договором.
Перший протокол до Конвенції ратифіковано Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України «Про міжнародні договори України» застосовується національними судами України як частина національного законодавства.
При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу до цієї Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
У практиці ЄСПЛ (зокрема, у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», «Вєренцов проти України», «Щокін проти України», «Сєрков проти України», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Булвес» АД проти Болгарії», «Трегубенко проти України») напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Отже, таке втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.
ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
Водночас ЄСПЛ підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», «Онер'їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», «Москаль проти Польщі»). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі»). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки»). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»).
Водночас необхідно зауважити, що висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а із урахуванням фактичних обставин справи, оскільки ЄСПЛ рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Це пов'язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов'язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.
У постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 469/777/16-ц та Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-92цс13, висновками у яких прокурором обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції зазначив, що з огляду на характер спірних правовідносин при вирішенні спору з урахуванням наведених положень Конвенції, Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ необхідним є встановлення та надання оцінки на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: таке втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.
Аналогічну правову позицію наведено, зокрема у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 23.11.2018 у справі № 8/21.
Проте у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору, обмежившись посиланням на положення Конвенції, Першого протоколу до Конвенції та практику ЄСПЛ як на підставу для відмови в задоволенні позову прокурора, не врахували наведених висновків Верховного Суду, з огляду на характер спірних правовідносин взагалі не встановили, не дали оцінки та в рішеннях не зазначили ані наявності, ані відсутності всіх трьох критеріїв для відповідності втручання держави у право відповідачів ОСОБА_1 та ФГ «Ранг» на користування (оренду) спірною земельною ділянкою принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є воно законним, чи відповідає суспільним інтересам та чи є пропорційним переслідуваним цілям одночасно.
У постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-248цс16, висновками у якій прокурором також обґрунтовано наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, наведено правовий висновок про те, що за змістом статей 1, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною 1 статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, в тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.
За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Натомість відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів.
З урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство» (у відповідній редакції), статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК (у відповідній редакції) громадянин право на отримання земельної ділянки державної власності може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.
У справі, яка розглядається, звертаючись до суду з позовом, прокурор послався на незаконність наказу ГУ Держгеокадастру про передачу громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення фермерського господарства, оскільки, зокрема, при цьому було порушено порядок розгляду заяви та надання земельних ділянок державної власності в оренду; також прокурором в обґрунтування позовних вимог наведено обставини, за якими громадянин ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства за спрощеною процедурою (без проведення торгів) отримав в оренду 8 земельних ділянок загальною площею 158,0579 га з відповідними кадастровими номерами, що є порушенням положень Закону України «Про фермерське господарство» та ЗК (у відповідній редакції), а в подальшому як фізична особа передав їх у суборенду ФГ «Ранг».
Суди першої та апеляційної інстанцій зазначених висновків Верховного Суду України щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, доводів прокурора не врахували, не надали належної правової оцінки наданим на їх підтвердження доказам, не з'ясували належним чином обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: чи було дотримано під час процедури надання земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства вимоги законодавства, яке регулює такі правовідносини, а саме: положення статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство» та статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК (у відповідній редакції), у тому числі щодо реалізації громадянином ОСОБА_1 права на отримання земельної ділянки не на конкурентних засадах (поза процедурою земельних торгів), чи ґрунтується на законі рішення ГУ Держгеокадастру про надання спірної земельної ділянки в оренду, а відтак не встановили відповідність оспорюваних договорів оренди та суборенди загальним вимогам, додержання яких є необхідними для чинності правочину.
Належним чином не дослідивши зібрані у справі докази, не встановивши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Водночас суд касаційної інстанції не приймає до уваги посилання прокурора на постанову Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, оскільки висновки суду касаційної інстанції стосувалися обставин правомірності надання спеціального дозволу на користування надрами та застосування норм права, які регулюють саме такі правовідносини, що є відмінним від правовідносин у справі, яка розглядається.
Крім того, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що суду першої інстанції при новому розгляді справи також слід врахувати правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц.
Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
У зв'язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов'язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими.
Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК є підставою для скасування оскаржених судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 та рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2019 у справі № 922/2349/19 скасувати.
3. Справу № 922/2349/19 передати на новий розгляд до суду першої інстанції
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Берднік
Судді: І.С. Міщенко
В.Г. Суховий