Справа № 366/2058/20
Провадження №2/366/567/20
Іменем України
/заочне/
26 листопада 2020 року Іванківський районний суд Київської області у складі: головуючого - судді Гончарука О.П., при секретарі Потопальській О.В, розглянувши в судовому засіданні в смт. Іванків цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи, такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
встановив:
Позивач просить визнати відповідача такою, що втратила право користування будинком АДРЕСА_1 , мотивуючи тим, що він є власником зазначеного будинку; понад рік відповідач за місцем реєстрації не проживають; наявність реєстрації відповідача за даною адресою створює йому перешкоди у вільному розпорядженні майном.
Відповідач в судове засідання не з'явився повторно, був повідомлений належним чином, рекомендованими листами за місцем зареєстрованого проживання і шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному веб - сайті суду. Від відповідача не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, і він не повідомив про причини неявки.
Позивач та його представник подали до суду заяву про розгляд справи у їх відсутності, на задоволенні позову наполягали, проти ухвалення заочного рішення не заперечували.
Суд, прийнявши всі заходи по виклику відповідача, ухвалив розглянути справу заочно, згідно ст. 223 та ст.280 ЦПК України.
З наданих доказів встановлено:
З договору купівлі-продажу від 23.05.1998 року, посвідченого приватним нотаріусом Іванківського нотаріального округу Київської області Ющенко Г.В. встановлено, що ОСОБА_1 , який проживає в с.Паталіївка Іванківського району Київської області купив жилий будинок АДРЕСА_1 та зареєстрував зазначений будинок у встановленому законом порядку (в погосподарській книзі № 5 Мусійківської сільської ради Іванківського району Київської області).
Згідно довідки виданої виконкомом Мусійківської сільської ради Іванківського району Київської області № 267 від 23.07.2020р. зазначено, що згідно запису паспортної книги ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 26.11.2010р. по теперішній час.
З акту обстеження матеріально-побутових умов життя сім'ї від 27.07.2020р., та 03.08.2020р. встановлено, що на момент обстеження та зі слів сусідів за вищевказаною адресою: АДРЕСА_1 фактично в будинку проживає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не проживає.
Спірна квартира не є об'єктом спільної сумісної власності позивача і відповідача; договір найму житлового приміщення між ОСОБА_2 і позивачем не укладався, порядок користування будинком не визначався, відповідач протягом шести місяців у квартирі не проживає, не має речей у будинку.
Згідно із ч. ч. 1, 3 ст. 12, ч. ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За змістом ч.ч.1, 4 ст. 41 Конституції України, ч. 1 ст. 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Глава 23 Цивільного кодексу України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.
Згідно ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб. Згідно ст.395 ЦК речовими правами на чуже майно є: зокрема, 1) право володіння; 2) право користування (сервітут).
Згідно ст.150 ЖКУ громадяни, які мають у приватній власності будинок, користуються ним для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно обмежений у цьому праві. Право власності складається з права володіння, користування і розпорядження, які є похідними і невід,ємними від права власності.
Згідно ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права власності.
З системного аналізу вказаних норм закону, що регулює спірні та подібні ним правовідносини, та з встановлених у судовому засіданні конкретних обставин даної справи і даного спору, що виник між сторонами, суд робить такі висновки:
Позивач є власником квартири;
відповідач ніколи не був і не є власником (співвласником) вказаної квартири;
відповідач була зареєстрована за адресою вказаного будинку, однак відсутності за вказаною адресою без поважних причин понад один рік.
Таким чином, встановлено, що протягом всього часу її реєстрації за вказаною адресою відповідач не проживає у квартирі, не користуються квартирою як своїм житлом тривалий час, значно більше одного року, передбаченого статтею 405 ЦК України.
Не встановлено будь-яких законних підстав для збереження за відповідачу права користування вказаним жилим приміщенням.
Не встановлено намірів відповідача на використання або намір використання права користування жилим приміщенням чи будь-якого зв'язку з даним жилим приміщенням.
Наявність реєстрації відповідача за даною адресою є перешкодою для позивача у здійсненні ним своїх прав у склад права власності, таких як вільне володіння, розпорядження своїм майном.
Власник має право вимагати усунення буд-якого порушення чи перешкод відносно свого майна і прав на нього, в тому числі і у обраний позивачем спосіб - шляхом визнання осіб, які є зареєстрованими на постійне місце проживання у будинку, такими, що втратили право користування жилим приміщенням - даним будинком, належним позивачу на праві власності.
Позов обґрунтований і підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст.321,391,405 ЦК України, ст.156, 163, 71, 72 ЖК України, ст.ст.259-265 ЦПК України, суд
Позов задовольнити;
визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратили право користування жилим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 .
Судові витрати покласти на позивача.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку він може подати протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлено 26.11.2020 року.
Суддя О.П. Гончарук