30 листопада 2020 року № П/320/1189/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним рішення, скасування протоколу та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства оборони України, у якому просить суд:
- визнати протиправним рішення Міністерства оборони України у формі пункту 27 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 27.09.2019 №124;
- скасувати пункт 27 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 27.09.2019 №124;
- зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з питання виплати одноразової грошової допомоги у визначеному законом порядку та прийняти стосовно заяви позивача рішення, передбачене Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервісті, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою КМУ від 25.12.2013 №975, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що 20.12.2013 органами МСЕК позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок поранення, отриманого при виконанні обов'язків військової служби при перебуванні в країні, де велись бойові дії (Демократична Республіка Афганістан), що надає право на отримання одноразової грошової допомоги.
Однак, спірним рішенням відповідач відмовив у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з: проходженням позивачем військової служби в прикордонних військах КДБ СРСР, внаслідок чого виплата допомоги має здійснюватися Державною прикордонною службою України; встановленням інвалідності понад тримісячний термін після звільнення зі служби; неподанням документа, що свідчить про причини та обставини поранення.
Позивач вважає підстави відмови неправомірними та зазначає, що його право на отримання одноразової грошової допомоги підтверджено судовим рішенням у справі №810/2707/18.
Позивач стверджує, що обмеження виплати допомоги тримісячним терміном після звільнення зі служби стосується випадку встановлення інвалідності внаслідок захворювання або нещасного випадку та не поширюється на спірні правовідносини, у яких інвалідність була встановлена внаслідок поранення.
Щодо ненадання документа про обставини поранення позивач зауважує, що перелік документів, які можуть підтверджувати обставини поранення колишнього військовослужбовця, не є вичерпним, і такими документами, у даному випадку, є протокол Центральної військово-лікарської комісії від 09.09.2013 №2161 про встановлення причинного зв'язку поранення, а також судове рішення у справі №810/2707/18, яким підтверджено право позивача на отримання одноразової грошової допомоги.
Також позивач вважає безпідставними твердженнями відповідача про те, що виплату у даному випадку має здійснювати Державна прикордонна служба України, оскільки належним органом є саме Міністерство оборони України як правонаступник Міністерства оборони СРСР.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що поранення, яке призвело у подальшому до встановлення інвалідності, було отримано позивачем під час проходження ним строкової військової служби, внаслідок чого підлягає застосуванню строкове обмеження для виплати одноразової грошової допомоги, а саме: інвалідність має бути встановлена не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби. Враховуючи, що позивачу вперше інвалідність було встановлено через 28 років після звільнення зі служби, відповідач вважає, що право на отримання допомоги у позивача відсутнє.
Також відповідає зауважує, ще незважаючи на законодавчо встановлені вимоги позивачем не було надано документ, що підтверджує причини та обставини отримання поранення, зокрема, що воно не було отримано внаслідок вчинення особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Посилання позивача на протокол ЦВЛК відповідач вважає непереконливими, оскільки військово-лікарська експертиза установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), однак не встановлює і не може встановлювати причини та обставини поранення (контузій, травми або каліцтва).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2020 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, було залучено Київський обласний військовий комісаріат.
Третя особа надала суду письмові пояснення з проханням відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З урахуванням викладеного, враховуючи відсутність клопотання сторін про здійснення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 проходив службу у в/ч НОМЕР_1 з 04.1985 по 04.1987, у т.ч. у складі діючої армії у період бойових дій з 04.11.1985 по 18.05.1987.
Згідно Довідки до акта огляду МСЕК серії КИО-1 № 0401861 позивачу з 20.12.2013 встановлена ІІІ група інвалідності. Причина інвалідності - поранення, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
Зі змісту Витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця (протокол від 09.09.2013 № 2161) слідує, що множинні вогнепальні осколкові поранення голови, обличчя, правої руки (контузія головного мозку 1986р.) старшого сержанта у відставці ОСОБА_1 , 1967 року народження, наслідком яких стали шкіряні рубці у зазначених анатомічних областях, що підтверджується військово-медичними та військово-обліковими документами, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
Управлінням соціального захисту населення Києво-Святошинської РДА позивачу видано посвідчення інваліда ІІІ групи від 21.01.2014 серії НОМЕР_2 , відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни.
У зв'язку викладеним, позивач звернувся до Міністерства оборони України через Київський обласний військовий комісаріат із заявою від 29.09.2018 вх. № 2160, у якій просив відповідача підготувати висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги та передати його до Міністерства оборони України разом із завою та доданими документами.
До вказаної заяви позивачем було додано:
1) копію довідки медико-соціальної комісії про встановлення ІІІ групи інвалідності МСЕК від 20.12.2013 серії КИО-1 № 0401861;
2) копію витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 09.09.2013 № 2161;
3) копію висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи;
4) копію довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
5) копію довідки про відкриття рахунку;
6) копію посвідчення інваліда ІІІ групи від 21.01.2014 серії НОМЕР_2 ;
7) копію посвідчення учасника бойових дій;
8) копію паспорта;
9) копію довідки про присвоєння ідентифікаційного коду.
Отримавши заяву гр. ОСОБА_1 , відповідач листом від 17.04.2018 № 2/5/636 повідомив його про те, що у зверненні відсутня заява, згідно якої Постанови про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги він звертається, що не дає підстави скласти висновок та надіслати його за належністю разом з документами до Міністерства оборони України.
Вважаючи такі дії ІНФОРМАЦІЯ_3 протиправними, позивач звернувся до суду з позовом, за результатом розгляду якого рішенням Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2018 у справі №810/2707/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019, позов було задоволено.
Визнано неправомірними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 , пов'язані з відмовою у складанні висновку щодо ОСОБА_1 та відправки його на розгляд Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 скласти висновок щодо ОСОБА_1 та відправити його на розгляд Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби.
Обставини, встановлені судовими рішеннями у справі №810/2707/18 відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України визнаються судом преюдиціальними та такими, що не потребуються повторного доказування.
Після цього комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, на засіданні 27 вересня 2019 року було прийнято рішення, яке оформлено пунктом 27 протоколу №124, про відмову у призначенні позивачеві одноразової грошової допомоги.
Підставою для відмови є посилання відповідача на такі обставини:
- проходження позивачем військової служби в прикордонних військах КДБ СРСР, внаслідок чого виплата допомоги має здійснюватися Державною прикордонною службою України;
- встановлення інвалідності понад тримісячний термін після звільнення зі служби;
- неподання документа, що свідчить про причини та обставини поранення.
Не погоджуючись з правомірністю цього рішення, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання його протиправним та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (ч.1 ст.46 Конституції України).
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон №2232) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ, в редакції, яка була чинна на момент встановлення позивачу третьої групи інвалідності) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Частиною шостою цієї статті визначено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.
Суд зазначає, що постановою КМУ №975 від 25.12.2013 року затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.
Пунктом 2 цієї Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
- допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року №284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року №1331;
- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
При цьому, згідно з пунктом 3 затвердженого цією постановою Порядку днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 12.03.2020 у справі № 554/1664/17, від 16.03.2020 у справі №560/267/19, від 30.03.2020 у справі №0640/4456/18, від 11.11.2020 у справі №750/9035/17 та багатьох інших.
Порядок призначення та виплати грошової допомоги на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності в 2013 році (20.12.2013 - час виникнення у позивача права на отримання допомоги) був врегульований постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» (далі - Порядок №499), тому вирішення питання про призначення та виплату позивачу грошової допомоги має здійснюватися в порядку, визначеному цією постановою Кабінету Міністрів України.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 07.10.2020 у справі №373/1904/16-а.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії КИО-1 №0401861 від 26.12.2013, інвалідність ІII групи позивачу було встановлено з 20 грудня 2013 року, внаслідок чого він отримав право на отримання одноразової грошової допомоги з 20 грудня 2013 року.
Суд зазначає, що редакція частини другої статті 16 Закону №2011-ХІІ станом на момент виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням йому інвалідності ІІІ групи внаслідок поранення, заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби - 20 грудня 2013 року, не обмежувало таке право жодним строком, у тому числі трьома місяцями після звільнення зі служби.
Таке обмеження права військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги тримісячним терміном після звільнення особи з військової служби стосувалося випадку встановлення інвалідності внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби.
При цьому, таке обмеження стосувалося всіх військовослужбовців, незалежно від виду військової служби, оскільки відповідне застереженням містилося як в частині другій, так і в частині шостій статті 16 Закону №2011-ХІІ.
Суд зазначає, що терміни «виконання обов'язків військової служби» та «період проходження військової служби» не є тотожними.
Так, згідно з частиною першою статті 24 Закону №2232 початком проходження військової служби вважається:
1) день відправлення у військову частину з обласного збірного пункту - для громадян, призваних на строкову військову службу;
2) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації;
3) день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних;
4) день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Закінченням проходження військової служби, відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232, вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Водночас, частина четверта статті 24 Закону №2232 передбачає, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:
1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);
2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;
3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);
4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою;
5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Отже, поняття «період проходження військової служби» є більш широким та охоплює у собі поняття «виконання обов'язків військової служби».
Суд звертає увагу на те, що інвалідність була встановлена позивачеві саме внаслідок поранення, заподіяного при виконанні обов'язків військової служби. Встановлення інвалідності не пов'язано із захворюванням або нещасним випадком в період проходження строкової військової служби, а тому посилання відповідача на часові обмеження є неправомірними.
Стосовно покладення відповідачем в основу спірного рішення тверджень про проходження позивачем військової служби в прикордонних військах КДБ СРСР, внаслідок чого виплата допомоги має здійснюватися Державною прикордонною службою України, суд зазначає таке.
Законом СРСР від 12 жовтня 1967 року №42 «Про загальний військовий обов'язок» у редакції, що діяв на момент проходження позивачем військової служби, визначено, що Прикордонні війська КДБ СРСР були складовою частиною Збройних Сил СРСР.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року №1431-ХІІ «Про військові формування» підпорядковано всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України. Уряд України приступив до створення Збройних сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної ради, Кабінету Міністрів України і Національного банку України.
Статтею 4 Закону України від 12 вересня 1991 року №1543-ХІІ «Про правонаступництво України» встановлено, що органи державної влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.
Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.01.1992 № 3 «Питання Державного комітету у справах охорони державного кордону» установлено, що Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ західного прикордонного округу КДБ СРСР.
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року №671, МО України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом міністрів України.
Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міністерство оборони України є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.
Оскільки позивач проходив службу саме у Збройних силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому утриманні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, перебував на обліку в органах Міністерство оборони України, суд вважає, що обов'язком Міністерства оборони в даних правовідносинах є призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які отримали інвалідність внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії в розмірі встановленому статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Отже, виходячи з аналізу вказаних правових норм, суд вважає, що саме на Міністерство оборони України, як на головного розпорядника коштів, покладено обов'язок щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, в тому числі особам, які проходили військову службу у Прикордонних військах КДБ СРСР, у разі встановлення їм відповідної групи інвалідності.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у своїх численних постановах, зокрема, від 26.09.2018 (справа № 760/9113/17), від 18.02.2020 (справа № 820/3000/18), від 10.06.2020 (справа № 820/1274/17), від 25.06.2020 (справа № 622/1271/16-а), від 30.07.2020 (справа №624/84/17), від 26.11.2020 (справа №202/7158/17).
Водночас стосовно посилання відповідача у спірному рішенні на неподання позивачем документу, що свідчить про причини та обставини поранення, суд зазначає таке.
Пунктом 3 Порядку №499 передбачено, що особи, яким виплачується одноразова грошова допомога у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи в разі настання інвалідності, подають за місцем проходження служби (зборів) або до військомату (далі - уповноважений орган) такі документи:
- заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом) чи настанням інвалідності;
- довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення відсотка втрати працездатності та рішення відповідної військово-медичної установи щодо визнання поранення (контузії, травми або каліцтва);
- копію документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження;
- довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності;
- копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;
- копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.
При цьому, пунктом 9 Порядку №499 передбачено, що виплата одноразової грошової допомоги не провадиться, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність сталися у зв'язку з вчиненням військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом злочину чи адміністративного правопорушення або є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження. Аналогічна норма закріплена в статті 16-4 Закону №2011-ХІІ.
Подання зазначених у пункті 3 Порядку №499 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у пункті 9 Порядку №499 (зокрема, коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю), за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.
Водночас, обов'язок перевірити, чи не настала інвалідність за обставин, перелік яких визначений у пункті 9 Порядку №499, покладено на орган, що приймає рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги.
Отже, вимога Міністерства оборони України щодо необхідності подання військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом, щодо якого вирішується питання про виплату одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, має легітимну мету, відповідає вимогам законності та не є свавільною.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №822/220/18.
При цьому Порядок №499 не визначає, який саме документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги, на підтвердження обставин причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва).
Водночас подання до Міноборони відповідного рішення військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у пункті 3 Порядку №499, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
Згідно з правовим висновком, викладеним у вищевказаній постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №822/220/18, документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення. Неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міноборони обов'язку щодо їх витребування.
У зазначеній справі, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що надані позивачем документи, на підтвердження причин та обставин поранення (контузії, травми або каліцтва), а саме: акт судово-медичного дослідження та протокол засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону, не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Відтак, у контексті спірних правовідносин та обставин цієї справи, суд зазначає, що рішення Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця Міністерства оборони України у вигляді протоколу від 09.09.2013 №2161 та відповідний висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 06.08.2013 №1364/ж, на основі якого прийнято зазначене рішення, вказують лише на характер і давність тілесних ушкоджень і не містять відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
З огляду на наведене, суд зазначає, що позивач не надав документ, який свідчить про причини та обставини поранення, а рішення Центральної військово-лікарської комісії Міноборони не є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання позивача.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у спірних правовідносинах неодноразово викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 08.10.2020 у справі №826/2345/18, від 07.10.2020 у справі №640/1869/19, від 01.10.2020 у справі №372/1816/17, від 17.07.2020 у справі №760/12266/17, від 26.05.2020 у справі №749/393/17, від 04.03.2020 у справі №826/2609/18, від 31.07.2019 у справі №440/3614/18 та у багатьох інших, а отже, підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах.
Враховуючи зазначений правовий висновок, у справі, що розглядається, суд дійшов висновку, що позивач не надав документи, які свідчать про обставини поранення, а доданий до заяви про призначення одноразової грошової допомоги висновок МСЕК та витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, таких даних не містить.
Не є переконливими і посилання позивача на рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2018 у справі №810/2707/18, оскільки у вказаному рішенні не надавалася правова оцінка факту наявності або відсутності у позивача документа, що свідчить про причини та обставини поранення.
Відповідні причини та обставини не були описані у цьому рішенні, оскільки судом у цій справі було лише встановлено, що Київський обласний військовий комісаріат не наділений повноваженнями на самостійне визначення наявності/відсутності у осіб права на призначення чи відмову в отриманні одноразової грошової допомоги у зв'язку із інвалідністю або залишення їх заяв без реалізації.
Так суд у справі №810/2707/18 зазначив, що Київський обласний військовий комісаріат листом від 17.04.2018 № 2/5/363 фактично відмовив позивачу у направленні поданих ним документів за належністю до Департаменту фінансів Міністерства оборони України на комісію з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги. З урахуванням цього, суд дійшов висновку про вчинення Київським обласним військовим комісаріатом протиправної бездіяльності, що полягає у не поданні на розгляд Міністерству оборони України висновку щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги гр. ОСОБА_1 . Саме ці обставини стали підставою для задовлення позову та зобов'язання відповідача подати на розгляд Міністерству оборони України висновок щодо можливості виплати одноразової грошової позивачу та заяву позивача з доданими документами, подану 29.03.2018, для призначення одноразової грошової допомоги згідно п. 13 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.
Отже, лише вказані обставини визнаються судом преюдиціальними. Обставини щодо наявності або відсутності у пакеті поданих позивачем документів для призначення одноразової грошової допомоги документа про причини та обставини поранення під час час судового розгляду справи №810/2707/18 встановлені не були, ці обставини не описані у вищевказаних судових рішеннях, внаслідок чого такі судові рішення не можуть бути розцінені в якості документів про причини та обставини отримання позивачем поранення.
За таких обставин, суд вважає, що відповідач правомірно прийняв рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги позивачу, а твердження позивача про подання ним всіх необхідних документів, які передбачені чинним законодавством, для призначення одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності ІІІ групи, не відповідають встановленим судом обставинам.
Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Дудін С.О.