30 листопада 2020 року м. Київ № 320/4165/19
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної податкової служби у Київській області
про визнання протиправною та скасування вимоги,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Київській області), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску Головного управлінням ДФС у Київській області від 10.05.2019 №Ф-294313-50/865.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на протиправність сформованої відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-294313-50/865 від 10.05.2019, якою ОСОБА_1 визначено недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 21030,90 грн. Позивач зазначив, що попри наявність у нього статусу фізичної особи-підприємця, він підприємницьку діяльність не здійснював та жодні звіти щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органу ДФС не подавав. Та обставина, що позивач не здійснював підприємницьку діяльність підтверджується відсутністю поданої звітності позивачем як фізичною особою - підприємцем за період з травня 2007 і по теперішній час.
Позивач вказав, що фактично здійснення підприємницької діяльності ним не розпочато, а тому у випадку неподання фізичною особою-підприємцем звітності більше одного року, контролюючий орган був зобов'язаний ще у 2011 ропі звернутися до суду з метою скасування державної реєстрації як фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . При цьому, зауважив, що відповідач вказаних дій не вчинив, відтак на думку позивача можливо дійти висновку, що у даному випадку протиправна бездіяльність контролюючого органу щодо скасування реєстрації фізичної особи-підприємця відіграла визначальну роль у винесенні оскаржуваної Вимоги та нарахуванні недоїмки з ЄСВ. Отже, зазначена вимога, з підстав вищевикладеного, підлягає скасуванню, а сума недоїмки з ЄСВ - ануляції.
При цьому, позивач зауважив, що у контролюючого органу у разі неподання позивачем звітності щодо доходу від здійснення підприємницької діяльності до органів ДФС з моменту реєстрації ЄДРПОУ, контролюючий орган має право донарахувати суму єдиного внеску лише за результатами проведеної документальної перевірки, чим було порушено процедуру прийняття оскаржуваної вимоги. За наведених мотивів позивач вважає, що у відповідача були відсутні підстави для формування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.09.2019 відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, суд витребував докази по справі від відповідача та запропонував відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.
Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої заперечення відповідач мотивував тим, що починаючи з 1 січня 2017 року фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування, які не отримували дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов'язані сплачувати єдиний внесок за себе в межах не менше мінімального страхового внеску за місяць. Тобто, не зважаючи на те, що позивач не здійснював підприємницьку діяльність та не отримував дохід у звітному році або окремому місяці, останній як фізична особа-підприємець зобов'язаний сплачувати єдиний соціальний внесок. При цьому, з 01.01.2018 для платників, які застосовують загальну систему оподаткування, впроваджено автоматичні щоквартальні нарахування єдиного внеску. Згідно даних інтегрованої картки платника податків у позивача заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску станом на 08.02.2018 складала 8448,00 грн. та накопичилася заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску за 1-4-ий квартали 2018 року та 1-ий квартал 2019 року. Саме у зв'язку з наявністю в ІКПП позивача за кодом 71040000 зазначеної суми заборгованості була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-29313-50/865 від 10.05.2019.
Додатково відповідач просив замінити відповідача по справі - ГУ ДФС у Київській області на правонаступника - ГУ ДПС у Київській області.
У свою чергу представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у тексті якої посилався на відсутність відповідача у даному випадку законних підстав для обчислення і нарахування недоїмки по сплаті єдиного соціального внеску виключно на підставі облікових даних з інформаційної системи органу ДФС, оскільки відповідачем не було доведено обставини здійснення позивачем підприємницької діяльності. Зауважив, що жодною нормою Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464 не передбачено процедури автоматичного нарахування єдиного внеску. Крім того, зауважив, що посилання відповідача на практику викладену у постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 826/11623/16 та Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.09.2019 у справі № 320/5965/18 є недоцільними, оскільки обставини вказаних справ не є аналогічними до обставин даної справи.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.10.2019 суд запропонував позивачу надати до суду письмові пояснення з приводу заявленого клопотання ГУ ДПС у Київській області та висловити власну позицію з приводу заміни відповідача у справі на Головне управління Державної податкової служби у Київській області.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 суд замінив відповідача по справі - Головне управління ДФС у Київській області на правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується відомостями паспорта серії НОМЕР_1 , виданим 10.12.2000 Білоцерківським РВ ГУМВС України в Київській області.
Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) був зареєстрований як фізична особа-підприємець 15.05.2007, види діяльності - видання журналів та періодичних публікацій (основний); адвокатська діяльність; нотаріальна та інша юридична діяльність; інша поліграфічна діяльність; оптова торгівля папером, картоном, книгами, журналами та канцелярським приладдям; оптова торгівля хімічними продуктами; роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами; консультування з питань комерційної діяльності та управління; рекламна діяльність; проведення розслідувань та забезпечення безпеки; роздрібна торгівля книгами, газетами та канцелярськими товарами.
Поряд з цим, як зазначено у тексті відзиву на позовну заяву та не заперечується позивачем, відповідно до Реєстру страхувальників ОСОБА_1 перебував на обліку в ГУ ДПС у Київській області як платник єдиного внеску з 21.05.2007.
13.06.2019 державним реєстратором до Єдиного державного реєстру внесений запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .
В тексті позовної заяви ОСОБА_1 зазначив, що він не вів підприємницьку діяльність та звітів щодо нарахування сум єдиного соціального внеску до податкового органу не подавав з 2007 року.
Однак, за даними витягу з інтегрованої картки платника - фізичної особи ОСОБА_1 (код класифікації доходів бюджету « 71040000» - для фізичних осіб-підприємців, в т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) станом на 19.04.2019 за позивачем обліковувалася недоїмка по сплаті єдиного соціального внеску на загальну суму 21030,90 грн.
Зі змісту цього витягу з інтегрованої картки платника та відзиву на позовну заяву суд встановив, що вказана сума недоїмки нарахована ОСОБА_1 контролюючим органом (відповідачем) в автоматичному режимі, в т.ч.: за 2017 рік (строк сплати до 09.02.2018) - 8448,00 грн; за І квартал 2018 року (по строку сплати до 19.04.2018) - всього в сумі 2457,18 грн.; за ІІ квартал 2018 року (по строку сплати до 19.07.2018) - всього в сумі 2457,18 грн.; за ІІІ квартал 2018 року (по строку сплати до 19.10.2018) - всього в сумі 2457,18 грн.; за ІV квартал 2018 року (по строку сплати до 20.01.2019) - всього у сумі 2457,18 грн., за І квартал 2019 року (по строку сплати до 19.04.2019) - всього у сумі 2754,18 грн.
10.05.2019 ГУ ДФС у Київській області сформувало та надіслало на адресу ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-294313-50/865, відповідно до якої станом на 30.04.2019 за позивачем обліковується заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску у сумі 21030,90 грн.
Не погоджуючись із зазначеною вимогою про сплату (недоїмки) від 10.05.2019 №Ф-294313-50/865, позивач звернувся зі скаргою на вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.06.2019 № 13/06/1/1 до Державної фіскальної служби України.
Рішенням Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 18.07.2019 № 33980/6/99-99-11-05-02-25 скаргу адвоката позивача залишено без задоволення, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) - без змін.
Не погоджуючись з прийняттям спірної вимоги, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами слід зазначити наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон № 2464),
За змістом п. 2 та 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно із п. 4 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску, зокрема, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Статтею 7 Закону № 2464-VІ визначено базу нарахування єдиного внеску.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (у редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами"
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
При цьому, у силу положень ч. 4 ст. 4 Закону № 2464 у редакції Закону № 1774-VII з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці - платники єдиного податку та фізичні особи-підприємці, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464-VI, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.
Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VІ платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Аналізуючи зміст наведених вище норм Закону Верховний Суд під час перегляду в порядку касаційного провадження аналогічної судової справи (постанова від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19) дійшов висновків про наступне: «...необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правовое врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.».
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У розглядуваному випадку суд на підставі письмових пояснень сторін та даних з інтегрованої картки платника встановив, що позивач будучи зареєстрованим як фізична особа-підприємець упродовж періоду 2017 року та І-ІV кварталу 2018 року - І кварталу 2019 року фактично підприємницьку діяльність не здійснював, сум доходів від підприємницької діяльності не отримував та водночас звіти щодо сплати єдиного соціального внеску (в т.ч. у межах розміру мінімального страхового внеску на місяць) до органу ДФС не подавав.
При цьому, позивач не повідомив суду обставин та не надав доказів перебування ОСОБА_1 у вказаний період у трудових відносинах з іншими особами (роботодавцями) та сплатою ними страхових внесків за місцем роботи.
Наведені обставини дають суду підстави для висновку, що оскільки протягом вказаного періоду позивач як фізична особа-підприємець не отримував доходу від підприємництва, та при цьому ніде офіційно не працював як найманий працівник, то він був зобов'язаний сплатити єдиний соціальний внесок у розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць 2017 року та І-ІV кварталу 2018 року, І кварталу 2019 року.
Проте доказів сплати позивачем самостійно відповідних сум єдиного соціального внеску у встановлені законом строки матеріали справи не містять, що відповідно зумовило вчинення відповідачем дій з нарахування сум єдиного соціального внеску в атоматичному режимі в інтегрованій картці. Таке нарахування позивачу єдиного соціального внеску відповідачем здійснювалось виходячи з розміру мінімального страхового внеску на місяць, що узгоджується з наведеними вище нормою п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VІ.
Надаючи оцінку правомірності дій органу ДФС (відповідача) щодо нарахування позивачу спірних сум єдиного соціального внеску, суд зазначає наступне.
За змістом ч. 2 ст. 9 Закону № 2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 2464-VІ, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Згідно із ч. 1 - 4 ст. 25 Закону № 2464-VІ рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VІ, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449.
Так, відповідно до п. 10 розд. ІV Інструкції, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється на підставі актів документальної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органу доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок.
Крім того, ст. 9 Закону № 2464-VІ та п. 10 розд. ІV Інструкції передбачено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється не тільки на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських документів, а і інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
У даному випадку, оскільки як було вже встановлено судом, позивач не подавав особисто звіти щодо нарахованих сум єдиного соціального внеску, не вів підприємницьку діяльність та в ході судового розгляду даної справи не підтвердив суду факти своєї зайнятості як найманим працівником, а також наявність у нього документів (первинних, бухгалтерських документів, тощо), що могли бути предметом перевірки органу ДФС з питання обчислення сум внеску, суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача щодо нарахування позивачу сум єдиного соціального внеску (всього на суму 21030,90 грн.).
Також беручи до уваги обставину не сплати позивачем нарахованих йому відповідачем сум єдиного соціального внеску, суд вважає правомірними дії відповідача щодо формування на адресу позивача вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-294313-50/865 від 10.05.2019 на підставі даних інформаційної системи органу ДФС, а саме зворотного боку облікової картки платника єдиного соціального внеску - фізичної особи - підприємця.
Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що у матеріалах справи відсутні документальні докази, що спростовують правомірність сформованої відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-294313-50/865 від 10.05.2019.
В частині 2 ст. 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Беручи до уваги зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної заяви.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.