м. Вінниця
01 грудня 2020 р. Справа № 120/4940/20-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у якому просить визнати протиправним та скасувати наказ, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що звернувшись з клопотанням до відповідача про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення садівництва державної форми власності орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність земельна ділянка має кадастровий номер 0520680200:01:006:0034 (сформована, загальна площа 17,1434). Відповідач, за наслідками розгляду клопотання позивача, наказом від 07.08.2020 року № 2-13053/15-20-СГ відмовив останньому у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, з мотивів того, що наказами відповідача надані дозволи на розробку проектів землеустрою учасникам АТО.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, у задоволенні якої він просить відмовити. Зазначає, що позивач звернувся з клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення садівництва, державної форми власності орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області. Наказом відповідача від 07.08.2020 року № 2-13053/15-20-СГ позивачеві відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою на підставі ч. 7 ст. 118 ЗК України у зв'язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Зазначена у клопотанні земельна ділянка розташована і відноситься до земель щодо яких з метою реалізації ініціативи Держгеокадастру та розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 року № 898-р наказами відповідача надані учасникам антитерористичної операції дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва.
Заперечує відповідач й проти позовних вимог в частині зобов'язання його надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою, вказуючи на дискреційність його повноважень у цій частині.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що в червні 2020 року позивач звернувся до відповідача з колективним клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення садівництва державної форми власності орієнтовною площею по 0,12 га на кожного окремо з метою подальшої передачі безоплатно у власність, земельна ділянка має кадастровий номер - 0520680200:01:006:0034, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту).
За результатами розгляду вказаного клопотання, відповідач наказом "Про відмову у наданні дозволу на розробку документації" № 2-13053/15-20-СГ від 07.08.2020 року відмовив у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відмова мотивована тим, що зазначена у клопотанні земельна ділянка розташована за межами населеного пункту та відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, щодо яких з метою реалізації ініціативи Держгеокадастру та розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 року № 898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками", наказами відповідача надані учасникам антитерористичної операції дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для індивідуального садівництва, а саме: № 2-5271/15-20-СГ від 02.03.2020 року, № 2-7985/15-19-СГ, № 2-7979/15-19-СГ та № 2-7993/15-19-СГ від 24.05.2019 року.
Щодо суті позовних вимог.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним Кодексом України.
Відповідно до статті 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Частинами 6, 7 ст. 118 Земельного Кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (п. б ч. 1 статті 121 Земельного Кодексу України).
Згідно абз. 1 ч. 7 статті 118 Земельного Кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до статті 79-1 Земельного Кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Системний аналіз наведених норм доводить, що громадяни можуть набувати право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності виключно за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Для цього такі громадяни мають звернутись з відповідним клопотанням до уповноважених органів. До клопотання додають визначені документи. Суб'єкт владних повноважень, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до своїх повноважень, розглядає таке клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
З матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до відповідача з клопотання про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою до якого додав графічний матеріал земельної ділянки із позначенням бажаного місця розташування. Відповідач відмовив позивачеві у наданні дозволу у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку з огляду на те, що зазначена у клопотанні земельна ділянка розташована за межами населеного пункту та відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, щодо яких з метою реалізації ініціативи Держгеокадастру та розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.08.2015 року № 898-р "Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками", наказами відповідача надані учасникам антитерористичної операції дозволи на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для індивідуального садівництва, а саме: № 2-5271/15-20-СГ від 02.03.2020 року, № 2-7985/15-19-СГ, № 2-7979/15-19-СГ та № 2-7993/15-19-СГ від 24.05.2019 року.
Суд зазначає, що вказана відмова формально містить посилання відповідача на підставу відмови, передбачену діючим законодавством, але фактично відмова відбулась з підстав того, що відповідачем надані дозволи на розробку проектів землеустрою на запитувану земельну ділянку учасникам антитерористичної операції.
У цьому контексті суд вказує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік не передбачає виключень, розширеного тлумачення та є загальним для всіх. Відмова з інших, не передбачених у вказаному вище переліку, причин є незаконною.
Таким чином, суд вказує, що спірна відмова не передбачена вичерпним переліком, визначеним статтею 118 Земельного Кодексу України, відповідно така відмова є незаконною. Між тим, чинним законодавством не передбачено й право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного Кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 року в справі № 545/808/17 та від 26.02.2019 року в справі № 802/721/18-а.
Одночасно, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.
У свою чергу, зміст статтей 118, 122 Земельного Кодексу України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.
Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.
Аналогічна правова позиція міститься у висновках Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 0840/2979/18.
Таким чином, прийняття рішення відповідним органом державної влади щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, не позбавляє права іншу особу звернутися із таким клопотанням та отримати відповідний дозвіл.
Крім того, відповідач не має права визначати пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою на одну і ту ж саму земельну ділянку.
В даному випадку надання такого дозволу вказує про відсутність обтяжень щодо бажаної земельної ділянки і ще не означає позитивного рішення про передачу у власність цієї земельної ділянки після виготовлення проекту землеустрою.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що відповідач з формальних та непередбачених законом підстав відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Це, в свою чергу, вказує на протиправність наказу відповідача від 07.08.2020 року № 2-13053/15-20-СГ, і як наслідок на задоволення позовних вимог у цій частині.
Що стосується позовної вимоги про скасування наказу відповідача від 07.08.2020 року № 2-13053/15-20-СГ щодо відмови у наданні позивачеві дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв'язок визнання протиправним акту індивідуальної дії та його скасування у повному обсязі чи частково. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої, адже внаслідок визнання акту індивідуальної дії протиправним, неминучим є його скасування в повному обсязі чи частково.
З огляду на те, що суд задовольнив позовну вимогу про визнання протиправним наказу відповідача від 07.08.2020 року № 2-13053/15-20-СГ щодо відмови у наданні позивачеві дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, відповідно позовна вимога про скасування вказаного наказу також підлягає задоволенню, як похідна.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення садівництва державної форми власності орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту) із урахуванням правової оцінки наданої в судовому рішенні, суд зазначає наступне.
Кожна особа, відповідно до п. 4 ч. 1 статті 5 КАС України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно частини 2 цієї ж статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до п. 10 ч. 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Таким чином, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом, і вчинення таких дій не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Вирішуючи питання про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку документації щодо відведення земельної ділянки у власність, суд керувався також правовими висновками, зробленими Верховним Судом у справі № 819/570/18 (провадження № К/9901/63008/18).
За таких обставин, суд зазначає, що належним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення садівництва державної форми власності орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту) із урахуванням правової оцінки наданої в судовому рішенні, відповідно позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.
У цьому ж контексті суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що надання дозволу на розроблення документації із землеустрою є його дискреційними повноваженнями, з огляду на таке. Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано ч. 6 статті 118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Згідно з ч. 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) до головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, ЄДРПОУ 39767547) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 07.08.2020 року № 2-13053/15-20-СГ щодо відмови у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Зобов'язати головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення садівництва державної форми власності орієнтовною площею 0,12 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області (за межами населеного пункту) із урахуванням правової оцінки наданої в судовому рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент.номер НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 840,80 грн, за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, ЄДРПОУ 39767547).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович