Справа № 739/535/19 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/547/20
Категорія - інші. Доповідач ОСОБА_2
01 грудня 2020 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
сторін кримінального провадження:
захисника - адвоката ОСОБА_6
прокурора ОСОБА_7
Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові в режимі відео конференції матеріали судового провадження за апеляційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 22 квітня 2019 року,
Цією ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_8 про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким або звільнення його достроково від подальшого відбування призначеного покарання.
Відмовляючи засудженому у задоволенні клопотання, суд вказав на те, що призначене ОСОБА_8 покарання у виді довічного позбавлення волі відповідало положенням КК України, які діяли на час вчинення ним інкримінованих злочинів. Положеннями ст. 87 КК України передбачено можливість здійснення Президентом України помилування стосовно індивідуально визначеної особи, актом про помилування якого може бути здійснена заміна призначеного засудженому міра покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше 25 років, що у повній мірі відповідає вимогам міжнародного законодавства.
В апеляційній скарзі захисник засудженого адвокат ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою вирішити питання заміни покарання з довічного позбавлення волі на покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, оскільки рішенням Європейського Суду з прав людини визначено, що застосування покарання у вигляді довічного позбавлення волі без можливості умовно-дострокового звільнення є катуванням, тобто порушенням прав особи, які гарантовані ст. 28 Конституції України, яка забороняє катування та нелюдське поводження.
Наголошує, що суд не вправі посилатись на відсутність в Кримінальному кодексі відповідних положень, оскільки, в разі порушення прав людини, з метою поновлення порушених прав можуть бути застосовані безпосередньо конституційні норми.
Вказує на те, що рішення ЄСПЛ зобов'язує національні органи вирішити проблеми осіб, які перебувають в однаковому з особою, на користь якого Європейським Судом ухвалено рішення, становищі. При цьому, не лише шляхом здійснення загальних заходів, якими є внесення змін до законодавства, але і шляхом здійснення індивідуальних заходів стосовно осіб щодо яких має місце порушення ст. 3 Конвенції.
Заслухавши доповідача, захисника адвоката ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_8 , які підтримали доводи апеляційної скарги та просили про постановлення нової ухвали,якою клопотання засудженого задовольнити, прокурора, який вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 був засуджений вироком апеляційного суду Донецької області від 05 червня 2007 року за вчинення злочинів, передбачених п. 6, 10 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 152, ч. 4 ст. 187, ст.ст. 70, 71 КК України до покарання у виді довічного позбавлення волі, з конфіскацією всього належного йому майна.
25 жовтня 2007 року ухвалою колегії суддів Верховного Суду України вказаний вирок, за результатами касаційного розгляду, був залишений без змін.
Аргументи захисника про те, що по відношенню до ОСОБА_8 судом були порушені вимог ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є безпідставними та не відповідають дійсності.
У рішенні «Пєтухов проти України» від 12 березня 2019 року, на яке посилається апелянт та просить суд діяти з урахуванням принципів у ньому зазначених, Європейський суд з прав людини саму систему призначення покарань та види покарання, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, не вважав такими, що суперечать положенням Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Проте, акцентував увагу на необхідності розроблення процедури періодичного перегляду доцільності відбування засудженими особами призначених покарань у виді довічного позбавлення волі, на предмет, чи не відпали чинники суспільної небезпечності вказаних осіб і, за наявності певних умов та з'ясування можливості звільнення такої особи від подальшого відбування покарання.
Кримінальним кодексом України визначено два види покарання у виді позбавлення волі, а саме позбавлення волі на певний строк та довічне позбавлення волі, тобто альтернативне покарання, що визначається судом.
Такі положення кримінального закону узгоджуються і з практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні по справі «Скополла проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Можливість заміни судом невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, передбачена ст. 82 КК України, дійсно поширюється лише на осіб, засуджених у тому числі до покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
Застосування заміни судом невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням до засуджених до довічного позбавлення волі законодавством України у сфері кримінальної юстиції, не передбачено.
В той же час, реалізацією права засудженого до довічного позбавлення волі на пом'якшення призначеного покарання, є передбачений ст. 87 КК України акт про помилування, яким засудженому до покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінене на покарання на строк не менше 25 років позбавлення волі.
Строк відбуття покарання ОСОБА_8 обчислюється з 18.06.2006 року, фактично він відбув покарання більше 14 років, а тому для висновку, що інститут помилування, який існує в Україні є неефективним, відсутні будь-які правові підстави.
Вимоги апеляційних скарг засудженого та його захисника з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини, як на підставу для застосування до ОСОБА_8 заміни покарання невідбутої частини покарання більш м'яким або ж умовно-дострокового-звільнення, задоволенню не підлягають зважаючи на те, що у своїх рішеннях Європейський Суд хоча і визнав порушення ст. 3 Конвенції, проте не зобов'язав країну-відповідача звільнити засуджених до довічного позбавлення волі від подальшого відбування покарання, забезпечивши таким чином виконання обов'язку держави щодо захисту населення від небезпечних осіб та зазначивши при цьому, що для забезпечення такого права засудженого, на державному рівні повинні бути проведені реформи і розроблений механізм перегляду покарання у виді довічного позбавлення волі.
Стаття 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції, здійснюючи судовий розгляд за клопотанням ОСОБА_8 , як особи, засудженої до довічного позбавлення волі, та відмовляючи в його задоволенні, прийняв рішення в межах своїх повноважень, встановлених кримінальним процесуальним законом України та законом України про кримінальну відповідальність.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-405, 407, 537-539 КПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_8 адвоката ОСОБА_9 залишити без задоволення, а ухвалу Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 22 квітня 2019 року про відмову у задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_8 про заміну невідбутої частини покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким та достроковому звільненні від подальшого відбування призначеного покарання, без змін.
Ухвала набирає законної сили після її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12