Справа №133/2493/20
Провадження №1-кп/133/529/20
01.12.20
Козятинський міськрайонний суд Вінницької області
у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 в межах обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12019020170000099 від 12.12.2019 щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Лісозаводськ Кандалакшського району Мурманської області РФ, проживаючого по АДРЕСА_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_2 , громадянину України, раніше судимому, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.289 КК України,
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.289 КК України (незаконне заволодіння транспортним зособом).
Прокурор заявила клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на шістдесят днів, посилаючись на те, що термін дії запобіжного заходу спливає 04.12.2020, підстави для зміни запобіжного заходу відсутні, а ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, не відпали.
Вказане клопотання прокурор мотивувала тим, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчинені тяжкого злочину, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої, обвинувачується у вчиненні злочину повторно, не одружений, проживає у житлі, в якому незареєстрований і яке йому не належить, не володіє нерухомим майном, не має дітей на утриманні, а отже, може без зайвих труднощів покинути теперішнє місце проживання та, перебуваючи на свободі, переховуватися від суду, особливо зважаючи на загрозу покарання у вигляді позбавлення волі до 8 років та наявність у нього непогашеної судимості за вчинення особливо тяжкого умисного злочину, а тому є підстави вважати, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним ризикам.
Крім того, зважаючи на те, що ОСОБА_4 не працює, а здобуті докази вказують на вчинення злочинів з корисливих мотивів, зауважила, що існує ризик того, що ОСОБА_4 може вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Також вказувала на наявність ризику знищення, схову або спотворення ОСОБА_4 будь-яких із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки місцезнаходження 2-х автомобілів, у заволодінні яких обвинувачується ОСОБА_4 , не встановлене, що дозволяє йому незаконно впливати на предмет злочину.
Обвинувачений ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки викладені в клопотанні доводи не відповідають дійсності.
Адвокат ОСОБА_5 підтримавши думку обвинуваченого, просив змінити обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт, посилаючись на те, що обвинувачений має постійне місце проживання.
Заслухавши думку учасників судового процесу, з'ясувавши обставини заявлених клопотань, суд приходить до висновку про задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 з огляду на таке.
ОСОБА_4 обвинувачується у скоєнні тяжкого злочину, термін дії запобіжного заходу спливає 04.12.2020.
Відповідно до практики ЄСПЛ «Поняття «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Крім того, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Наявність підстави «існування ознак тяжкого злочину» у практиці ЄСПЛ збігається з підставою «суворості передбаченого покарання». Ця підстава не може бути застосованою самостійно без інших підстав позбавлення особи свободи. У справі «Ілійков проти Болгарії» Суд зауважив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Під час вирішення даного питання судом враховуються дані про особу обвинуваченого й підставою для продовження строку тримання під вартою ОСОБА_4 є наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме ОСОБА_4 обвинувачується у скоєнні тяжких злочинів, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої, обвинувачується у вчиненні злочину повторно, а тому, розуміючи невідворотність покарання за їх вчинення, може переховуватись від суду.
Крім того, ОСОБА_4 не одружений, проживає у житлі, в якому незареєстрований і яке йому не належить, не володіє нерухомим майном, не має дітей на утриманні, не працює, а здобуті докази вказують на вчинення злочинів з корисливих мотивів, то існує ризик того, що, перебуваючи на волі, ОСОБА_4 може продовжити вчиняти інші злочини.
Також наявний ризик того, що ОСОБА_4 може знищити, сховати або спотворити будь-які із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки місцезнаходження 2-х автомобілів, у заволодінні яких обвинувачується ОСОБА_4 , не встановлене, що дозволяє йому незаконно впливати на предмет злочину.
Факт засудження раніше обвинуваченого вказує на наявність ризиків вчинення повторного злочину.
Статтею 177 КПК України визначено мету застосування запобіжного заходу.
Суд враховує, що при розгляді клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів (п. 80 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Марченко проти України»).
Однак зазначені вище обставини переконують суд у тому, що ризик повторного вчинення ОСОБА_4 злочинів або можливого ухилення від суду є очевидним та може справдитися із великим ступенем вірогідності. При цьому більш м'який запобіжний захід, в тому числі і у вигляді домашнього арешту, не забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та не перешкодить ризику можливого продовження злочинної діяльності.
На час подання клопотання прокурором розгляд кримінального провадження не закінчено та не зникли ризики, передбачені ст.177 КПК України, що виправдовує тримання обвинуваченого під вартою, а тому суд приходить до висновку про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку тримання під вартою.
Задоволення клопотання прокурора виключає задоволення клопотання захисника про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, а тому у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 з тримання під вартою на домашній арешт необхідно відмовити.
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду від 12.08.2020 визначено заставу в розмірі 109850 (сто дев'ять тисяч вісімсот п'ятдесят) гривень, після внесення якої обвинувачений ОСОБА_4 звільняється з-під варти під заставу.
Суддя не знаходить підстав, передбачених законодавством, для зменшення розміру визначеної застави.
Керуючись ст.ст. 183, 197, 199, 314, 315, 331 КПК України, суд
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 строк тримання під вартою на 60 діб, а саме з 01.12.2020 по 29.01.2021 включно.
Відмовити у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 з тримання під вартою на домашній арешт.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Копію ухвали негайно вручити обвинуваченому.
Ухвала може бути оскаржена протягом 7 днів до Вінницького апеляційного суду.
Суддя ОСОБА_1