іменем України
24 листопада 2020 рокуСправа №451/1342/19
Провадження № 2/451/338/20
Радехівський районний суд Львівської області
у складі головуючого-судді Семенишин О.З.
секретаря судового засідання Сахаревич М.М.,
з участю представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні у м.Радехові в залі суду цивільну справу №451/1342/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на спадкове майно,-
8 жовтня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права власності на спадкове майно.
В позовній заяві зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Немилів помер ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1 , виданим Немилівською сільською радою Радехівського району Львівської області. На день смерті ОСОБА_4 разом із ним проживала його дружина - ОСОБА_5 . ОСОБА_5 після смерті чоловіка ОСОБА_4 прийняла правовстановлюючі документи на зберігання та шляхом фактичного проживання у будинку і здійснюючи опіку над спадковим майном, прийняла спадщину та вступила у фактичне володіння майном. ОСОБА_5 була зареєстрована та проживала у АДРЕСА_1 , що окрім іншого підтверджується записами в будинковій книзі. Оскільки мати позивача була особою похилого віку і потребувала сторонньої допомоги, позивач проживав із нею в с. Немилів та допомагав їй по господарству. У подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час відвідин брата позивача, ОСОБА_3 - сина померлої, мати позивача - ОСОБА_5 померла. За життя ОСОБА_5 склала заповіт, який 09.03.1999 року був посвідчений секретарем Немилівської сільської ради Радехівського району і, відповідно до якого спадкодавець заповів усі свої майнові та немайнові права позивачу - ОСОБА_2 . Станом на сьогоднішній день позивач розпорядитися спадковим майном, тобто оформити спадщину, не може, тому що будинок та господарські будівлі належать на праві власності колгоспному двору, голова та інші члени якого, померли. Перевести двір до іншої категорії з визнанням за ним права приватної власності на будинок, як за громадянином України немає можливості. Просить встановити факт, що ОСОБА_2 постійно проживав у с. Немилів, Радехівського району Львівської області разом із ОСОБА_5 до дня її смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , право власності на земельну ділянку загальною площею 1.4294 га, яка складається з чотирьох земельних ділянок площами 0.3262 га, 0.3863 га, 0.1165 га та 0.6004 га, що виділені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташовані на території Немилівської сільської ради Радехівського району Львівської області і належали ОСОБА_5 , відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю, серії І-ЛВ №030312, виданого 11 серпня 2000 року, в порядку спадкування, після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У підготовче судове засідання представник позивача ОСОБА_1 з'явився, позов підтримав повністю та просить його задоволити.
Відповідач ОСОБА_3 , скерував суду заяву, в якій позовні вимоги визнав повністю, просив розгляд справи проводити без його участі (а.с.58).
У відповідності до ч.3 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Згідно ч.4 ст.200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому ст.ст.206-207 ЦПК України.
За правилами ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Вислухавши пояснення представника позивача, свідків, дослідивши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з наступних міркувань.
Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень ст.ст.13,19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
На підставі ст.ст.12,81,82 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_4 у с. Немилів, помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1 , виданим 20 лютого 1992 року, Немилівською сільською радою Радехівського району Львівської області (а.с.17).
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_3 , виданого 16 березня 2015 року виконавчим комітетом Цегівської сільської ради Горохівського району Волинської області (а.с.19).
Згідно свідоцтва про народження, серії НОМЕР_4 , виданого повторно 18.08.1976 року, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 . Батько - ОСОБА_6 , мати - ОСОБА_7 (а.с.16).
Відповідно до свідоцтва про народження, серії НОМЕР_5 , повторно виданого 18.08.1976 року, ОСОБА_8 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 . Батько - ОСОБА_9 , мати - ОСОБА_10 (а.с.18).
З довідки №189 від 11.06.2019 року, виданої Немилівським старостинським округом Радехівської міської ради Львівської області, вбачається, що на момент смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , разом з ним проживала його дружина ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.20).
Згідно довідки №248 від 16.08.2019 року, виданої Немилівським старостинським округом Радехівської міської ради Львівської області, в будинку АДРЕСА_1 станом на ІНФОРМАЦІЯ_9 була зареєстрована і проживала громадянка ОСОБА_5 , 1928 р.н. Дане підтверджується також записами в будинковій книзі (а.с.21,24-27).
Відповідно до довідки №189 від 11.06.2019 року, виданої Немилівським старостинським округом Радехівської міської ради Львівської області, на час смерті гр. ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , разом з нею проживав без реєстрації її син ОСОБА_2 . Від імені померлої посвідчувався заповіт виконкомом Немилівської сільської ради 09.03.1999 року за реєстраційним № 1 (а.с.23).
За життя ОСОБА_5 склала заповіт, який 09.03.1999 року був посвідчений секретарем Немилівської сільської ради Радехівського району і, відповідно до якого спадкодавець заповіла усі свої майнові та немайнові права позивачу, своєму синові - ОСОБА_2 (а.с.22).
Згідно свідоцтва про право особистої власності на будівлі від 20 грудня 1989 року, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому будинковолодіння належало колгоспному двору, головою якого був ОСОБА_4 (а.с.28).
Відповідно до Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, серії ЛВ №ХІІІ 205039, виданий 20.07.2001 року Немилівською сільською радою, ОСОБА_5 має право на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства ПА «Немилів», що розташований в с. Немилів, в розмірі 4167 гривень або 0,0053 відсотків (а.с.29).
Згідно Державного акту на право приватної власності на землю, серії І-ЛВ №030312, виданого 11.08.2000 року головою Радехівської районної Ради народних депутатів на підставі рішення ХІІ сесії ІІІ демократичного скликання Радехівської районної Ради народних депутатів від 23.06.2000 року та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №10890, вбачається, що земельна ділянка, площею 1,4294 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Немилівської сільської ради Радехівського району Львівської області, належала ОСОБА_5 (а.с.30 -30 зворот).
З копії технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , від 21 травня 2019 року, вбачається, що замовником технічної інвентаризації є ОСОБА_2 (а.с.31-36).
Окрім цього, факт, що ОСОБА_2 постійно проживав у с. Немилів Радехівського району Львівської області разом із спадкодавцем ОСОБА_5 до дня її смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , не довірити показам яких в суду підстав немає (а.с.61).
Вказані вище обставини, учасниками процесу не оспорюються та не заперечуються, а тому у відповідності до вимог ст.ст.12,229 ЦПК України дані докази визнаються судом належними, допустимими та достовірними.
Правовий статус колгоспного двору визначається чинним на момент виникнення правовідносин ЦК УРСР.
В силу вимог ст. 120 ЦК УРСР (чинної на момент виникнення правовідносин), майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу). Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу. Крім того, колгоспному дворові належать передані в його власність членами двору їх трудові доходи від участі в громадському господарстві колгоспу або інше передане ними у власність двору майно, а також предмети домашнього вжитку і особистого користування, придбані на спільні кошти.
Відповідно до ст. 123 ЦК УРСР, частка члена колгоспного двору в майні двору визначається: 1) при виході його з складу двору без утворення нового двору (виділ); 2) при утворенні з одного двору двох і більше дворів (поділ); 3) при зверненні стягнення по особистих зобов'язаннях члена двору. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Частку працездатного члена двору в майні двору може бути зменшено або у її виділенні зовсім відмовлено в зв'язку з недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною участю своєю працею чи коштами в господарстві двору.
У відповідності до ст. 125 ЦК УРСР, при поділі колгоспного двору його майно ділиться між дворами, що знов утворюються, відповідно до часток їх членів і з врахуванням господарських потреб кожного з дворів. Право вимагати поділу колгоспного двору мають повнолітні члени двору, що є членами колгоспу. Поділ майна, належного колгоспному дворові і збереженого після припинення колгоспного двору, провадиться за правилами статей 123 і 126 цього Кодексу.
Ст. 126 ЦК УРСР передбачено, що працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у веденні господарства в зв'язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою.
Згідно з п. 6 постанови пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 роки не втратили права на частки в його майні. Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Як роз'яснив пленум Верховного Суду України в пп. «г» своєї постанови «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», за правилами ст. 563 ЦК України 1963 року, спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 1 липня 1990 року. У разі смерті члена колгоспного двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.
Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 05 червня 2003 року № 899-1V основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
За пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
За змістом статей 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта.
Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз'яснено, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».
Враховуючи те, що за життя ОСОБА_5 була членом ПА «Немилів» на час паювання та була включена до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, вона набула відповідне право на земельну частку (пай).
Пленум Верховного Суду України у п. 1 своєї постанови «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 роз'яснив, що спадкові правовідносини регулюються Цивільним кодексом України (435-15) (далі - ЦК), законами України від 02 вересня 1993 року № 3425-ХІІ (3425-12) «Про нотаріат», від 23 червня 2005 року №2709-IV (2709-15) «Про міжнародне приватне право», іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими. Відносини спадкування регулюються правилами ЦК (435-15), якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української PCP (1540-06) (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК (435-15) і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
З огляду на те, що спадщина внаслідок смерті спадкодавця відкрилася після набрання чинності Цивільним кодексом України (01 січня 2004 року), то, в силу вимог п. 5 Перехідних положень такого кодексу, спірні спадкові правовідносини повинні регулюватися чинним Цивільним кодексом України.
Відповідно до ч. 1. ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У відповідності до ч. 1 ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом).
Відповідно до положень ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У відповідності до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Прийнята спадщина визнається власністю спадкоємця з часу відкриття спадщини.
Оскільки у даному випадку питання про право на спадщину не може бути вирішено в нотаріальному порядку шляхом видачі свідоцтва про право на спадщину, тому це питання повинно бути вирішено у судовому порядку шляхом встановлення факту та визнання права власності на вищевказане спадкове майно за позивачем у порядку спадкування.
Приймаючи до уваги вищенаведене, позиції з цього приводу, викладені у Постанові Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» та у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 року, суд приходить до висновку, що позовні вимоги сторони щодо визнання права власності в порядку спадкування є законними та обґрунтованими і, відповідно такими, що підлягають до задоволення.
У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України із відповідача в користь позивача слід стягнути понесені ним судові витрати.
Керуючись ст.ст.12,13,81,141,200,206, 258-259,263-265,315 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_2 задовольнити.
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт, що ОСОБА_2 постійно проживав у с. Немилів, Радехівського району Львівської області разом із ОСОБА_5 до дня її смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , право власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_6 , право власності на земельну ділянку загальною площею 1.4294 га, яка складається з чотирьох земельних ділянок площами 0.3262 га, 0.3863 га, 0.1165 га та 0.6004 га, що виділені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташовані на території Немилівської сільської ради Радехівського району Львівської області і належали ОСОБА_5 , відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю, серії І-ЛВ №030312, виданого 11 серпня 2000 року, в порядку спадкування, після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_7 , жителя с. Борочиче, Горохівського району Львівської області, на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП НОМЕР_6 , жителя АДРЕСА_2 , судовий збір в розмірі 2305 (дві тисячі триста п'ять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання через Радехівський районний суд Львівської області апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
ГоловуючийСеменишин О. З.
Повний текст судового рішення виготовлено 30 листопада 2020 року.