Справа № 638/12026/19
Провадження № 2/638/1473/20
27.11.2020 року Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого Аркатової К.В.
секретаря Рижикової В.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Установив:
Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість у розмірі 85755,61 грн. за кредитним договором від 17.01.2008 року, яка складається з наступного: 7975,28 грн. заборгованість за кредитом; 70720,54 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 2500 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи 500 грн. штраф (фіксована частина); 4059,79 грн. штраф (процентна складова), та судові витрати - 1921 грн.
Свої позовні вимоги обґрунтовують тим, що відповідно до укладеного договору від 17.01.2008 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 7070,39 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з умовами надання банківських послуг, правилами користування кредитним рахунком складає між нею та банком договір. В свою чергу відповідач, зобов'язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідно договору відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує та порушила умови кредитного договору, правила користування кредитною карткою. Відповідно до кредитного договору при порушенні (позичальником) відповідачем строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн + 5% від суми позову. Відповідач не надав своєчасно позивачу - банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами, чим порушила умови договору. Станом на 30.06.2019 року заборгованість становить 85755,62 грн, яка складається з суми заборгованості за кредитом 7975,28 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом 70720,54 грн.; заборгованість за пенею та комісією 2500 грн., штрафи - 500 грн. (фіксована частина), 4059,79 грн. (процентна складова).
Представник АТ КБ «ПриватБанк» у позові просив розглянути справу за його відсутності, вимоги підтримав, просив задовольнити.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, просила відмовити у задоволенні позову, застосувати строк позовної давності, урахувати строк дії картки, оскільки позивачем здійснено розрахунок заборгованості, що перевищує цей строк. Також, відповідач посилалась на доводи наведені у відзиві, що поданий до суду 16.09.2019 року, згідно якого вказала про те, що у заяві позичальника від 17.01.2008 року не зазначена процентна ставка, витяг з тарифів обслуговування кредитних карт, що наданий позивачем, неможливо ідентифікувати, як такий, що є невід'ємною частиною договору, та який відповідачем не підписаний, роздруківки з сайту позивача не можуть бути належним доказом наявності заборгованості перед позивачем. Розрахунок заборгованості, що наданий позивачем не містить печатки банку, а тому теж не може слугувати доказом у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що відповідно до договору від 17 січня 2008 року укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , остання отримала у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, грошові кошти в сумі 7000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Позивач зазначає, що за умов кредитного договору відповідач повинен виконувати правила користування картковим рахунком для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом (тіло кредиту), за відсотками, комісією та інших витрат.
Взяті на себе зобов'язання за кредитним договором банк виконав своєчасно і повністю, надавши відповідачу кредитні ресурси. Відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на 30 червня 2019 року заборгованість становить 85755,61 грн, яка складається з суми заборгованості за кредитом 7975,28 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом 70720,54 грн; заборгованість за пенею та комісією 2500 грн., а також штрафи - 500 грн. (фіксована частина), 4059,79 грн. (процентна складова).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до положень ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід'ємні частини спірного договору.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначає про відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14).
Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять її підпису, а Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 17 січня 2008 року шляхом підписання заяви-анкети.
Як свідчать матеріали справи, 17 січня 2008 року ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку. У анкеті-заяві ОСОБА_1 своїм підписом підтвердила, що згодна з тим, що заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становить між нею та банком договір про надання банківських послуг.
У заяві позичальника від 17 січня 2008 року встановлена базова процентна ставка у розмірі 2,5% в місяць на залишок заборгованості.
В матеріалах справи міститься довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна Gold-клуб», згідно якої встановлено базова процентна ставка - 2,5 % в місяць; розмір щомісячних платежів - 7% від заборгованості, але не менше 50 грн і не більше залишку заборгованості; термін внесення щомісячних платежів - до 25 числа місяця, наступного за звітним; річне обслуговування - 375 грн.
В цих тарифах зазначено, що з фінансовими умовами надання платіжної картки «Універсальна Gold» та прикладами розрахунку суми за використання кредитних коштів ознайомлена.
При цьому суд бере до уваги, що ця довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна Gold», підписана клієнтом в день укладення кредитного договору та підписання анкети - заяви.
Таким чином, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Велика Палата Верховного Суду вважала, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказала, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Таким чином, при укладанні кредитного договору від 17.01.2008 року сторони погодили розмір відсотків, анкета-заява містить відповідні умови кредитування та підписана позичальником.
Так, відповідно до наявної в матеріалах справи анкети-заяви встановлено проценти за користування кредитними коштами у розмірі 2,5% на місяць.
За таких обставин, підписавши особисто заяву-анкету про умови кредитування, відповідач ОСОБА_1 ознайомлена з умовами кредитування, зокрема щодо процентної ставки, розміру та порядку нарахування процентів.
Згідно з наявним в матеріалах справи розрахунком, виписки по особовому рахунку, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 30.06.2019 року становить 7975,28 грн - заборгованість за кредитом; 70720,54 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2500 грн - заборгованість за пенею та комісією
Як встановлено, сторони обумовили у письмовому вигляді сплату процентів за користування кредитними коштами в розмірі 2,5 % на місяць, проте в розрахунку процентна ставка зазначена - 30 %, з 01 вересня 2014 року 32,40 %, 01 квітня 2015 року - 42 %, що суперечить умовам кредитування погодженими сторонами. Отже, з 01 вересня 2014 року банк нараховував проценти у збільшеному розмірі.
Суд враховує, що банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).
Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.
У документах, які у своїй сукупності складають укладений між сторонами кредитний договір, всупереч частини першоїстатті 1056-1 ЦК України, не визначено тип процентної ставки (фіксована або змінювана).
Згідно з частинами 3,4 статті 1056-1 ЦК України, в редакції на час зміни розміру процентної ставки в односторонньому порядку,фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
Зокрема, договором має бути врегульовано періодичність збільшення процентної ставки, умови і порядок такого збільшення, порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу, максимальний розмір збільшення процентної ставки. Повідомлення про збільшення відбувається письмово, не пізніше ніж за 15 днів до дати збільшення.
Як вбачається, позивачем не було дотримано вказаних вимог закону, а тому не можна вважати, що сторонами узгоджено право банку в односторонньому порядку, на свій розсуд, збільшувати процентну ставку.
Окрім цього, відповідно до правової позиції викладеної в постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17, боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Однак, позивачем не надано суду доказів про вручення відповідачеві під розписку повідомлення про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку.
Враховуючи викладене, у банка відсутні підстави для застосування збільшеної процентної ставки до простроченої заборгованості за кредитом за період з 01 вересня 2014 року.
З довідки АТ КБ «ПриватБанк» вбачається, що ОСОБА_1 згідно кредитного договору 17.01.2008 року, отримувала картки, остання з них мала термін дії до 05/18, тобто до 31 травня 2018 року.
Отримання та користування кредитною карткою підтверджується розрахунком заборгованості за договором, в якому відображено рух коштів, зокрема, як зняття кредитних коштів, так і погашення кредиту.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Таким чином, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 7975,28 грн, оскільки останній в установленому порядку відповідачем не спростований.
Враховуючи, що сторони погоджували розмір відсотків за користування кредитними коштами, дійний розмір заборгованості по процентам за прострочення заборгованості за кредитом у ОСОБА_1 за період з 07.08.2016 року по 31.05.2018 року становить 4388 грн. 72 коп. (7975,28 грн. (тіло кредиту х 0,083 (% на день)/100 днів х 663 (кількість днів простроченя) = 4388,72 грн.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування розрахунку заборгованості. З позовними вимогами про визнання неправомірними дії АТ КБ «ПриватБанк» щодо проведення списання коштів на погашення пені та штрафів за рахунок коштів відповідача, остання не зверталася.
Стосовно посилань відповідача в матеріалах справи на пропуск строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.
Враховуючи викладене суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин строк позовної давності, з урахуванням того, що банк звернувся до суду з даним позовом 06.08.2019 року, строк дії картки відповідача сплив 31.05.2018 року, тому у відповідача наявна заборгованість за процентами за користування кредитом перед позивачем в межах трирічного строку позовної давності до спливу строку дії картки, а саме з 07.08.2016 року до 31.05.2018 року, а тому стягує вищевказану суму заборгованості за процентами в межах даного строку.
Також, підлягає стягненню сума комісії за річне обслуговування картки відповідача, розмір якої є фіксованим - 375 грн. на рік, а тому з відповідача за користь банку підлягає стягненню 1125 грн. за три роки користування карткою.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04).
Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважать важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».
Враховуючи викладене вище суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «ПриватБанк» заборгованість по тілу кредиту в розмірі 7975,28 грн. та заборгованість за відсотками за користування кредитом за період з 07.08.2016 року по 31.05.2018 року в розмірі 4388 грн 72 коп., суму комісії за річне обслуговування картки - 1125 грн. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, а саме, на 15,7 % (з 85755,61 грн на 13489 грн), при подачі позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в розмірі 1921 грн, з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 301,6 грн (1921 грн.*15,7%) у зв'язку з розглядом справи судом першої інстанції.
Керуючись статями 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (м. Київ 01001, вул. Грушевського 1Д, 01001, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО 305299) заборгованість по тілу кредиту в розмірі 7975,28 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом за період з 07 серпня 2016 року по 31 травня 2018 року в розмірі 4388 грн 72 коп., суму комісії за річне обслуговування картки - 1125 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (м. Київ 01001, вул. Грушевського 1Д, 01001, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО 305299) судовий збір в розмірі 301,6 грн.
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий: