Справа № 426/2123/20
іменем України
24 листопада 2020 року м.Сватове
Сватівський районний суд Луганської області
у складі: головуючого - судді Бабічевої Л.П.,
за участю секретаря судового засідання Горшкової Г.О., Діброви А.О.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представників відповідача - Коротун О.М., Пахомової В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м.Сватове в режимі відеоконференції у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору (контракту), поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 10.11.2016 року між ним та ПАТ «Укрзалізниця» укладено трудовий договір, його було прийнято на роботу наказом №2094/ос від 10.11.2016 року на посаду заступника начальника Юридичного департаменту ПАТ «Укрзалізниця».
У подальшому у зв'язку зі зміною у штатному розписі Юридичного департаменту посада начальника Юридичного департаменту виводилась, а замість неї вводилась аналогічна посада - заступник директора юридичного департаменту.
Незважаючи на норму ч.3 ст. 32 КЗпП України його належним чином не було повідомлено про зміни в організації виробництва.
04.08.2017 на ім'я голови правління ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_2 було направлено подання про його переведення на посаду заступника директора Юридичного департаменту та була отримана згода голови правління Товариства.
09.08.2017 звільнено голову правління ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_2 та призначено виконуючого обов'язки голови правління ПАТ «Укрзалізниця» - Є.П.Кравцова. Після чого процедура з переведення його на посаду була призупинена.
В подальшому відповідно до наказу відповідача № 2397/ос від 14.09.2017 року про припинення трудового договору (контракту) його було звільнено із займаної посади з 19 вересня 2017 року.
Вважає, що процедура звільнення його з посади відбулася із порушенням норм чинного законодавства України з огляду на такі обставини.
Після зміни керівництва ПАТ «Укрзалізниця» йому, як заступнику начальника Юридичного департаменту з напряму судового супроводження, в усній формі надавались вказівки щодо подачі процесуальних документів в спорах з банківськими установами про стягнення з відповідача заборгованості за кредитними договорами, які були спрямовані на затягування процесу, що призвело б до збільшення штрафних санкцій і дало б підставу для звільнення позивача.
Проте, він зайняв позицію виконувати свої посадові обов'язки виключно в рамках правового поля та в інтересах Товариства.
Позивачу неодноразово наголошувалось на те, що він не влаштовує нове керівництво.
В подальшому з боку відповідача мав місце тиск та систематичне використання адміністративного ресурсу.
Постійний тиск та можливість бути безпідставно звільненим, призвели до того, що він 08.09.2017 написав заяву про звільнення. Проте, наміру звільнятися він не мав, на момент звільнення мав високі показники ефективності праці та здобутих результатів.
Безпосереднє керівництво не підтримало його намірів звільнитися та запропонувало відкликати заяву про звільнення і подати повторну заяву про переведення.
Листом директора Юридичного департаменту ПАТ «Укрзалізниця» ОСОБА_21 №ЦЮ 03/943 від 13.09.2017 повідомлено директора з розвитку персоналу та соціальної політики ПАТ «Укрзалізниця» і в.о. директора Департаменту управління персоналом та соціальної політики ПАТ «Укрзалізниця» про відкликання заяви позивача про звільнення і подання заяви про переведення на іншу посаду. Також на ім'я в.о. голови правління ПАТ «Укрзалізниця» від 13.09.2017 № ЦЦЮ-13/299 було направлене подання про його переведення на посаду заступника директора Юридичного департаменту.
Проте, незважаючи на листи, подання та заяви, всупереч його волі, наказом відповідача від 14.09.2017 №2397/ос з позивачем було припинено трудовий договір та звільнено із займаної посади 19 вересня 2019 року.
Позивач не мав волевиявлення на звільнення з посади заступника начальника Юридичного департаменту ПАТ «Укрзалізниця» за власним бажанням.
Відсутність належного волевиявлення не дає підстав стверджувати про наявність наміру працівника звільнитись саме за власним бажанням, а заява про відкликання заяви про звільнення та заява про переведення підтверджують бажання продовжити трудові відносини з відповідачем.
Крім того, зазначив, що наказ №2397/ос від 14.09.2017 про припинення трудового договору (контракту) було підписано не повним складом правління, а також відсутні посилання на будь-які рішення або протоколи правління ПАТ «Укрзалізниця».
За таких обставин оскаржуваний наказ прийнятий з порушеннями встановленої процедури звільнення посадових осіб, а тому є незаконним та підлягає скасуванню.
У зв'язку з незаконним звільненням з відповідача підлягає стягненню середній заробіток, розмір якого з урахуванням наданого позивачем розрахунку від 06.03.2020 р. складає 3 005 000,00 грн. за період з 20.09.2017 року по 12.02.2020 року (день складання позовної заяви).
Також позивач в обґрунтування поновлення строку для звернення до суду із позовною заявою зазначив, що обставини, які унеможливлювали його подальше перебування на займаній посаді відпали лише 29.01.2020, т.б. в день, коли звільнено голову правління АТ «Укрзалізниця» ОСОБА_3 . Тому вважає, що є достатні підстави для поновлення строку звернення із позовною заявою про поновлення на роботі.
Тому позивач просить поновити строк на звернення із позовною заявою, визнати незаконним та скасувати наказ ПАТ «Українська залізниця» №2397/ос від 14.09.2017 « Про припинення трудового договору (контракту)», поновити його на посаді заступника директора Юридичного департаменту Акціонерного товариства «Українська залізниця», стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Ухвалою судді Сватівського районного суду Луганської області від 24.02.2020 року було відкрито спрощене позовне провадження у справі та за клопотання позивача витребувано від філії «Центр сервісного забезпечення» Акціонерного товариства «Українська залізниця» довідку про середню заробітну плату позивача ОСОБА_1 та середньоденну заробітну плату позивача, розраховану згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 р. №100 ( Т.1 а.с. 69-70).
Представник відповідача АТ «Укрзалізниця» - Пахомова В.А. подала до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що на підставі поданої особистої заяви ОСОБА_1 було видано наказ №2094/ос від 10.11.2016 року про прийняття позивача на роботу на посаду заступника начальника Юридичного департаменту ПАТ «Укрзалізниця».
13.09.2017 р. позивач надав до Департаменту управління персоналом заяву від 08.09.2017 (вх.№.Цкадр-23/1201) про звільнення за власним бажанням за ст.38 КЗпП України з 15.09.2017 р. Проте, 13.09.2017 р. через систему електронного документообігу було зареєстровано заяву позивача ОСОБА_1 про відкликання власної заяви про звільнення від 08.09.2017 р. у зв'язку з чим відповідач - АТ «Укрзалізниця» не провів процедуру звільнення позивача.
14.09.2017 р. позивач ОСОБА_4 подав нову заяву від 14.09.2017 про звільнення за власним бажанням з 19.09.2017, яка зареєстрована за вх.№ Цкадр-23/1207. Заява написана власноручно позивачем та погоджена з керівництвом.
Відповідач вважає, що позивач відповідно до ч.1 ст. 38 КЗпП України скористався своїм правом на дострокове звільнення без відпрацювання двотижневого строку. Нормами ст. 38 КЗпП України не встановлено обов'язкового наведення працівником в заяві поважності причин дострокового розірвання трудового договору, достатнім є лише вказівка на дату звільнення та погодження її з роботодавцем.
На підставі поданої позивачем заяви ПАТ «Укрзалізниця» було видано наказ від 14.09.2017 №2397/ос про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника юридичного департаменту за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. З вказаним наказом позивач ознайомлений під особистий підпис без будь-яких заперечень.
Позивач звернувся до відповідача з заявою про звільнення його за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України та до 19.09.2017 позивач не повідомив відповідача про відкликання раніше поданої заяви про звільнення від 14.09.2017, що свідчить про наявність волевиявлення позивача саме на припинення трудових відносин з ПАТ «Укрзалізниця» у визначений строк - 19.09.2017. Відповідачем не порушено право позивача на звільнення з роботи з ініціативи працівника, передбачене ч.1 ст.38 КЗпП України.
Щодо твердження позивача, що заява про звільнення була підписана під тиском, то матеріали справи не містять жодних доказів вчинення на позивача посадовими особами АТ «Укрзалізниця» тиску, погроз, примушування до написання заяви про звільнення. До правоохоронних органів із цього приводу позивач також не звертався.
Оскаржуваний наказ про звільнення позивача підписаний в.о. голови правління ОСОБА_3 та членом правління ОСОБА_5 . Вказані особи є уповноваженими на прийняття таких рішень з огляду на наступне.
Відповідно до рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 18.08.2017, голова та члени правління, які взяли участь у голосуванні, ухвалили попередньо схвалити правочини та дії, які можуть вчинятися головою правління ПАТ «Укрзалізниця», визначені підпунктами 1, 5,7, 11, 22, 23, 33, 34, 36 пункту 98 Статуту публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», строком на один рік до 17.08.2018 року включно.
Окрім того, відповідно до п. 1.1. протоколу №Ц-57/78 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 18.08.2017 повноваження визначені підпунктами 1, 5, 7, 11, 22, 23,33, 34, 36 пункту 98 Статуту публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» щодо підпису правочинів та документів від імені товариства щонайменше двома особами, делеговано голові правління спільно з членом правління, директором або директором департаменту.
Враховуючи вищевикладене, правлінням ПАТ «Укрзалізниця» попередньо схвалено звільнення позивача, та, як вбачається з наказу про звільнення, даний наказ підписаний головою правління та членом правління ПАТ «Укрзалізниця», тобто уповноваженими особами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 «Питання публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 52), затверджено Статут публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Статут).
Підпунктом п'ятим пункту 98 Статуту визначено, що до компетенції правління належить, зокрема, прийняття та звільнення працівників апарату управління товариства. Також до компетенції правління віднесено призначення на посаду та звільнення з посади фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з товариством згідно із законодавством ( п.п.22 п.98 Статуту).
До безпосередньої компетенції правління також належить згідно із п.п.33 та 34 п.98 Статуту:
-призначення на посаду та звільнення з посади керівників філій, представництв, інших відокремлених підрозділів, встановлення їм розмірів винагороди та компенсації, прийняття рішення про заохочення, накладення дисциплінарних стягнень;
-укладення та розірвання трудових договорів з керівниками філій, представництв, інших відокремлених підрозділів товариства, визначення їх повноважень.
Таким чином, питання підпунктів 5, 22, 33 та 34 п.98 Статуту можуть бути делеговані правлінням голові правління або члену правління, в тому числі шляхом попереднього схвалення дій голови та/або члена правління відповідним рішенням правління.
Тому є хибними твердження позивача щодо відсутності повноважень у в.о. голови правління ОСОБА_3 та члена правління Марчека Ж. на прийняття рішення щодо звільнення позивача.
Крім того, позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з вказаними позовними вимогами, оскільки позивач знав про власне звільнення 19.09.2017, у день звільнення отримав трудову книжку та був ознайомлений з наказом про звільнення під підпис.
Отже, позивачу станом на 19.09.2017 було достеменно відомо про його звільнення за ст. 38 КЗпП України.
Проте, позивач з вимогами про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору (контракту), поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у передбачений законом строк до суду не звернувся.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою 19.02.2020 року, а отже позов подано з пропуском місячного строку.
Позивачем не надано доказів, які б свідчили про те, що позивач не мав можливості або існували об'єктивні обставини, які заважали йому звернутись до суду за захистом порушеного права у встановлений ст.233 КЗпП України строк.
На підставі викладеного просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі ( Т.1 а.с. 175-186).
Позивач подав до суду відповідь на відзив, де зазначив, що всупереч волі позивача, наказом від 14.09.2017 №2397/ос з позивачем припинено трудовий договір. Повторна заява про звільнення була написана ним вже після підписання оскаржуваного наказу.
Цей факт підтверджується тим, що в наказі про звільнення відсутнє посилання на дату заяви про звільнення та наказом №2381/ос від 13.09.2017 було прийнято на роботу з 14.09.2017 на посаду заступника директора Юридичного департаменту ОСОБА_6 . Отже, у відповідача було завчасно відсутнє бажання продовжувати з позивачем трудові відносини.
Він не мав волевиявлення звільнятися з посади заступника начальника Юридичного департаменту за власним бажанням, та враховуючи факт прийняття на посаду ОСОБА_6 у нього була відсутня можливість продовжувати трудові відносини з ПАТ «Укрзалізниця», про що йому наголошувалось керівництвом товариства.
Заява про відкликання заяви про звільнення та заява про переведення підтверджують бажання продовжити трудові відносини з відповідачем.
Щодо повноважень підписантів наказу про припинення трудового договору, то посилання відповідача на витяг протоколу №Ц-57/78 засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» від 18.08.2017 не може вважатися належним та допустимим доказом, оскільки витяг оформлений раніше ніж дата набрання чинності зазначеними змінами до статуту ПАТ «Укрзалізниця», а повноваження правління визначені у п.102 Статуту відповідача після набрання чинності змін з 13.09.2017 р. голові та членам правління не було делеговано.
Відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
При вирішенні позову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20.09.2017 по 12.02.2020 відповідач помилково виходив із того, що на звернення до суду із такими вимогами поширюється строк, передбачений ч.1 ст. 233 КЗпП України, перебіг якого почався із дня його звільнення та сплив на момент звернення із позовом ( Т.1 а.с. 213-222).
Представник відповідача АТ «Українська залізниця» - Пахомова В.А. подала до суду заперечення на відповідь на відзив, де зазначила, що у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказано, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
Також дану позицію щодо обов'язкового дотримання строку на звернення до суду за захистом порушених прав на підставі ст. 233 Кодексу законів про працю України висловлено у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 336/3679/17.
Натомість позивач звернувся до суду з позовною заявою 19.02.2020, т.б. через 2 роки та 5 місяців, доказів поважності пропуску такого строку не надав.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу не є тотожним заробітній платі, а є компенсаційною виплатою працівнику, при цьому не є заробітною платою працівника та не входить до її складу, яка підлягає виплаті у разі доведення порушення його прав роботодавцем.
Такий висновок викладено в ухвалі ВС від 10 січня 2019 по справі №727/2955/18 та Постанові Великої Палати ВС від 30 січня 2019 у справі №910/2518/16.
Відповідно до положень частин 2, 3, 8 статті 235 КЗпП України вимога про стягнення середнього заробітку є похідною, а відтак підлягає розгляду лише з основною вимогою та у строки встановлені ч.1 ст. 233 КЗпП України для основної вимоги про визнання звільнення незаконним.
Щодо порядку прийняття рішення про звільнення позивача, то Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 «Питання публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 682 «Про внесення змін до Статуту публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», що набрала чинності 13.09.2017 затверджено Статут публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» у новій редакції.
Питання підпунктів 5 та 22 п.102 Статуту можуть бути делеговані правлінням голові правління або члену правління, в тому числі шляхом попереднього схвалення дій голови та/або члена правління відповідним рішенням правління.
Тобто, положення пунктів 102, 103, 122 Статуту (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 682 «Про внесення змін до Статуту публічного акціонерного товариства «Українська залізниця») є ідентичними положенням пунктів 98, 99 та 118 статуту АТ «Укрзалізниця» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017№ 52), який діяв у період з 11.02.2017 по 12.09.2017.
Відповідно п. 1 до витягу з протоколу №Ц-57/89 Ком.т. від 21.09.2017, до рішення правління від 18.08.2017 було внесено зміни, зокрема п. 1.1. та п. 1.2. було викладено у новій редакції відповідно до редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 682 «Про внесення змін до Статуту публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Відповідно до внесених змін, повноваження, визначені підпунктам 1,5,7,11,22,23,33,34,36 пункту 102 Статуту щодо підпису правочинів та документів від імені товариства щонайменше двома особами, делеговано голові правління спільно з членом правління, директором або директором департаменту.
Також вказаним рішенням попередньо схвалено правочини та дії, які можуть вчинятися головою правління ПАТ «Укрзалізниця», визначені підпунктами 1, 5, 7, 11, 22, 23, 33, 34, 36 пункту 102 Статуту строком на 1 рік до 17.08.2018 включно.
Відповідні обставини встановлені у постанові Київського апеляційного суду від 19.09.2019 у справі № 369/7704/18. Вказана постанова Київського апеляційного суду залишена без змін постановою Верховного Суду від 12.02.2020 року.
Враховуючи вищевикладене, правлінням ПАТ «Укрзалізниця» попередньо схвалено звільнення Позивача відповідно до редакції статуту, яка була чинна на дату прийняття вказаного рішення органом управління товариством, та, як вбачається з наказу про звільнення, даний наказ підписаний головою правління та членом правління ПАТ «Укрзалізниия», а отже відповідно до делегованих Правлінням повноважень.
Тому є хибним твердження позивача щодо відсутності повноважень у в. о. голови правління ОСОБА_3 на прийняття рішення щодо звільнення ОСОБА_1 .
Крім того, представник відповідача зазначила, що відповідно до Статуту публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 52), на виконання рішення правління від 09.06.2017 (протокол № Ц-57/57 Ком.т.), Наказом АТ «Укрзалізниця» від 14.06.2017 №394, було запроваджено нову структуру Юридичного департаменту (з іншою чисельністю), а також затверджено нове Положення про Юридичний департамент.
Враховуючи, що позивача звільнено 14.09.2017 з посади заступника начальника юридичного департаменту, то він мав і не має жодного відношення до новоствореної посади заступника директора Юридичного департаменту АТ «Укрзалізниця».
Згідно із ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботіорганом, який розглядає трудовий спір.
За змістом п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнений без законних підстав або з порушенням установленого порядку працівник не поновлюється на попередній роботі лише у випадку, коли поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, станови, організації.
Поновлення працівника на рівнозначній посаді не допускається.
Аналогічні висновки містяться у рішенні Верховного Суду України від 06.07.2011 № 6-25462св10.
Оскільки АТ «Укрзалізниця» не знаходиться в стадії ліквідації, то вимога позивача про поновлення на іншій посаді, яку він ніколи не займав, не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому не підлягає задоволенню. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог ( Т.2 а.с. 32-46).
Позивач у судовому засіданні позов підтримав з вищевикладених підстав, просить позовні вимоги задовольнити. Також пояснив, що він не звертався до правоохоронних органів з приводу тиску на нього зі сторони керівництва підприємства відповідача, подану ним заяву про звільнення від 14.09.2017 він не відкликав. В день звільнення 19.09.2017 йому була видана трудова книжка, після 19.09.2017 він працювати не продовжив. Вважає, що підставою для поновлення його на роботі є те, що його не було переведено на іншу посаду, заяву про звільнення він написав під тиском та було порушено порядок звільнення, оскільки звільнення мало бути за рішенням правління, а не наказом голови правління. Зазначив, що у нього була відсутня можливість на поновлення, так як до 29.01.2020 посаду голови правління займав ОСОБА_7 . При цьому пояснив, що особисто ОСОБА_8 на нього тиск не чинив, останній через інших працівників ставив йому завдання, неправомірні вказівки по роботі. Письмово ніякі розпорядження та вказівки йому ОСОБА_8 не давав, такі докази відсутні.
Просить позовні вимоги задовольнити.
Представники відповідача - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 усудовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив. У задоволенні позову просять відмовити.
Також представник відповідача - ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснила, що позивач знав про своє звільнення та відповідно про порушення, на думку позивача, своїх прав, останній не відкликав у період з 14.09.2017 по 19.09.2017 заяву про звільнення, був ознайомлений з наказом про звільнення, в наказі не має ніякої відмітки про незгоду з наказом про звільнення. У заяві про звільнення від 14.09.19 не зазначено, що позивач просить його звільнити через порушення прав. Позивач був звільнений у строк, у якій він просив. Вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Суд, вислухавши позивача, представників відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 згідно наказу №2094/ос від 10.11.2016 був прийнятий на роботу з 11 листопада 2016 року на посаду заступника начальника Юридичного департаменту ПАТ «Українська залізниця» ( Т.3 а.с. 232).
14 вересня 2017 року позивач ОСОБА_1 подав на ім'я в.о. голови правління ПАТ «Укрзалізниця» заяву про звільнення за власним бажанням із займаної посади за ст.38 КЗпП України з 19 вересня 2017 року, яка зареєстрована на підприємстві відповідача 14.09.2017 вх.№ Цкадр-23/1207. Дана заява написана власноручно позивачем ( Т.1 а.с. 194).
Наказом №2397/ос від 14.09.2017 р. позивач ОСОБА_1 звільнений 19 вересня 2017 року з посади заступника начальника Юридичного департаменту за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України ( Т 2 а.с. 195).
У судовому засіданні позивач пояснив, що трудову книжку отримав у день звільнення та був ознайомлений з наказом про звільнення. Дану обставину сторони визнали та не заперечують.
Наказ про звільнення позивача підписаний в.о. голови правління ОСОБА_3 та членом правління ОСОБА_5 .
З витягу з протоколу №Ц-57/78 Ком.т засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» від 18.08.2017 вбачається, що на засіданні правління було ухвалено рішення щодо повноважень голови правління, а саме: у п.1.1 зазначено, що повноваження, визначені підпунктами 1, 5, 7, 11, 22, 23, 33, 34, 36 пункту 98 Статуту ПАТ «Українська залізниця» щодо підпису правочинів та документів від імені товариства щонайменше двома особами, делеговано голові правління спільно з членом правління, директором або директором департаменту; згідно п.1.2 попередньо схвалено правочини та дії, які можуть вчинятися головою правління ПАТ «Укрзалізниця», визначені підпунктами 1, 5, 7, 11, 22, 23, 33, 34, 36 пункту 98 Статуту ПАТ «Українська залізниця» строком на один рік до 17.08.2018 р. включно ( Т.1 а.с. 196).
З витягу з протоколу №Ц-57/89 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 21.09.2017 вбачається, що на засіданні правління було ухвалено рішення про внесення змін до рішення правління від 18.08.2017 ( протокол №№Ц-57/78 Ком.т), зокрема, затверджено зміни до рішення правління від 18.08.2017 в частині пункту 1 порядку денного, а саме пункт 1.1 та пункт 1.2 викладено в наступній редакції:
«п.1.1. Повноваження, визначені підпунктами 1, 5, 7, 11, 22, 23, 33, 34, 36 пункту 102 Статуту ПАТ «Українська залізниця» з урахуванням положень пункту 121 Статуту щодо підпису правочинів та документів від імені товариства щонайменше двома особами, делегувати голові правління спільно з членом правління, директором або директором департаменту.
п.1.2 Згідно з пунктом 122 Статуту ПАТ «Українська залізниця» попередньо схвалити правочини та дії, які можуть вчинятися головою правління ПАТ «Укрзалізниця», визначені підпунктами 1, 5, 7, 11, 22, 23, 33, 34, 36 пункту 102 Статуту строком на 1 рік до 17.08.2018 року включно.» ( Т.2 а.с. 47).
У зв'язку зі змінами у штатному розписі Юридичного департаменту ПАТ «Українська залізниця» була вилучена зі штатного розпису посада заступника начальника Юридичного департаменту, на даний час така посада на підприємстві відповідача відсутня ( Т.3 а.с. 131).
На підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року № 938 «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» змінило свою назву на АТ «Українська залізниця».
Згідно положень ч. 1 ст. 13, ч. 3 ст. 12 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, … в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень.
У цій справі предметом позову є вимога позивача до відповідача про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Як на підставу заявленого позову позивач посилається на ті обставини, що він не мав волевиявлення на звільнення з посади заступника начальника Юридичного департаменту ПАТ «Укрзалізниця» за власним бажанням, заяву написав під тиском зі сторони керівництва підприємства відповідача, відповідно до ч.3 ст.32 КЗпП України його не було повідомлено про зміни в організації виробництва, так як замість посади заступника начальника Юридичного департаменту вводилась посада - заступник директора Юридичного департаменту, також оскаржуваний наказ про звільнення прийнятий з порушеннями встановленої процедури звільнення посадових осіб, оскільки наказ підписано не повним складом правління.
У даному випадку позивач був звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України, т.б. розірвання трудового договору відбулось з ініціативи працівника, а не з ініціативи власника підприємства (ст.ст.40, 41 КЗпП України), зокрема, з підстав, передбачених п.1 ст.40 КЗпП у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці, п.6 ст.36 КЗпП, тощо.
У пункті 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9 роз'яснено, що по справах про звільнення за ст.38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого ст.38 КЗпП строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.
Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч.4 ст.24 КЗпП).
Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.
Відповідно до ч.2 ст. 79 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У справах про поновлення на роботі осіб, що розірвали трудовий договір за власною ініціативою, предметом доказування є обставини за яких була написана заява про звільнення за власним бажанням, чи мав намір працівник насправді припинити трудові відносини за власною ініціативою, чи не було звільнення вимушеним ( вчинено під тиском роботодавця), чи не було звільнення обумовлено створенням для працівника несприятливих умов.
Судом було досліджено всі докази, надані сторонами та витребувані судом.
Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на ту обставину, що він не мав волевиявлення на звільнення з роботи, заяву написав під тиском зі сторони керівництва підприємства відповідача.
За клопотанням позивача судом були допитані свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .
Свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що з лютого 2017 він займав посаду директора Юридичного департаменту ПАТ «Укрзалізниця». Йому відомо про тиск на позивача зі слів самого позивача, а також зі слів ОСОБА_13 - директора з кадрової політики, який йому сказав, що позивачу необхідно звільнитись. При цьому свідок пояснив, що ОСОБА_13 не був керівником позивача. Він не пам'ятає, щоб в.о. голови правління ОСОБА_8 чинив тиск на позивача та будь-які неправомірні дії вчиняв щодо позивача. Тиск на позивача полягав у тому, що останнього не переводили на іншу посаду. Безпосереднім керівником позивача був він та ОСОБА_14 , який тиск на позивача не чинив.
Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що з 2017 року вона працювала разом з позивачем ОСОБА_1 на підприємстві відповідача, займала посаду заступника начальника Юридичного департаменту. Зі слів позивача та свідка ОСОБА_11 їй відомо, що ОСОБА_15 давав неправомірні вказівки позивачу. Про будь-які вказівки зі сторони ОСОБА_16 вона нічого не чула, їй не відомо того, щоб голова правління ОСОБА_8 чинив тиск на позивача. Член правління ОСОБА_17 казав, що позивачу необхідно звільнитись. Вона не була особисто свідком того, щоб ОСОБА_8 казав позивачу звільнитись.
Також судом були допитані свідки зі сторони відповідача.
Свідок ОСОБА_18 пояснила у судовому засіданні, що вона працює менеджером в АТ «Укрзалізниця». 14.09.2017 вона була прийнята на роботу на підприємство відповідача на посаду заступника начальника відділу ДВС, т.б. відділу, який знаходився у підпорядкуванні позивача ОСОБА_1 . Сиділа з позивачем в одному робочому кабінеті. Їй нічого невідомо з приводу будь-якого тиску на позивача. Зі слів позивача та інших працівників вона зрозуміла, що позивач не тримається за роботу та за власним бажанням звільняється.
Свідок ОСОБА_19 пояснила у судовому засіданні, що вона працює менеджером департаменту розвитку персоналу АТ «Укрзалізниця». Їй відомо, що позивач спочатку написав заяву на переведення на нішу посаду, а після написав заяву на звільнення. У вересні 2017 року позивач був звільнений. У робочому кабінеті позивач не висловлював ніяких скарг щодо звільнення. Особисто позивач нічого не казав про тиск на нього.
Оцінивши показання вказаних свідків, як доказу по справі, суд зазначає наступне.
Свідки зі сторони позивача повідомили, що про тиск на позивача їм відомо зі слів самого позивача, а свідку ОСОБА_20 також зі слів свідка ОСОБА_21 . Вказані свідки особисто не були очевидцями того, що зі сторони керівництва підприємства відповідача чинився тиск на позивача та пропонувалось позивачеві написати заяву про звільнення. При цьому свідок ОСОБА_22 зазначив, що ОСОБА_13 не був керівником позивача. Також свідки не повідомили будь-які інші обставини щодо створення несприятливих умов праці для позивача.
Суд критично відноситься до показань свідка ОСОБА_22 , оскільки, як повідомив свідок суду, він також звернувся до суду з позовом до АТ «Укрзалізниця» про поновлення на роботі і по справі у якості свідка являється позивач ОСОБА_1 , що викликає сумнів у безсторонності і об'єктивності показань даного свідка.
Отже, із показань вищевказаних свідків судом не встановлено того, що позивач написав заяву про звільнення під тиском роботодавця.
Матеріали справи не містять жодних доказів вчинення на позивача посадовими особами АТ «Укрзалізниця» тиску, примушування до написання заяви про звільнення.
До правоохоронних органів та інших органів із цього приводу позивач також не звертався.
Позивач подав заяву про звільнення за власним бажанням, останній не зазначив у поданій заяві про порушення роботодавцем законодавства про працю.
Згідно із ч.1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Зазначена стаття не містить вичерпного переліку підстав, з якими законодавство України пов'язує можливість зменшення строку попередження власника або уповноваженого ним органу щодо наміру майбутнього звільнення працівника.
Також зазначена норма не передбачає права роботодавця зажадати від працівника відповідних документів.
Згідно із ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Отже, інформація про поважність причин скорочення строку попередження про наступне звільнення можлива виключно за наявності волі і бажання працівника повідомити роботодавцю відповідні відомості.
У заяві про звільнення працівник не зобов'язаний вказувати причини звільнення.
Передбачений ч.1 ст. 38 КЗпП строк попередження про розірвання трудового договору необхідний насамперед самому роботодавцеві для підшукання на це місце іншого працівника. Роботодавець має право видати наказ про звільнення за заявою працівника до закінчення такого строку попередження, вказавши дату звільнення, визначену працівником.
Позивач подав заяву від 14.09.2017 про звільнення за власним бажанням саме з 19.09.2017 року на підставі ст. 38 КЗпП України.
Позивач у судовому засіданні пояснив, що з наказом про звільнення був ознайомлений 14.09.2017. При цьому позивач не відкликав свою заяву про звільнення до 19.09.2017, також не повідомив роботодавця про перенесення дати звільнення.
Згідно із ч. 2 ст. 38 КЗпП України, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
У постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 р. у справі № 741/1128/17 зроблено висновок, що за змістом статті 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно.
Судом встановлено, що у день звільнення - 19.09.2017 позивач не виявив бажання продовжувати трудові відносини, оскільки залишив своє робоче місце і не наполягав на продовженні трудових відносин, у день звільнення отримав трудову книжку.
Отже, вищевказані обставини підтверджують намір позивача звільнитися за власним бажанням, за наявності згоди роботодавця, саме 19.09.2017, а відповідні дії позивача підтверджують справжню мету та намір щодо припинення трудових відносин у визначеному ст. 38 КЗпП України порядку.
Щодо тверджень позивача, що він подав заяву про звільнення вже після підписання оскаржуваного наказу з посиланням на ту обставину, що в наказі відсутнє посилання на дату заяви про звільнення і наказом від 13.09.2017 р. було прийнято на роботу з 14.09.2017 ОСОБА_6 , то суд не може взяти до уваги такі твердження, оскільки діючим законодавством не передбачено обов'язково зазначення в наказі про звільнення дату подачі заяви працівником.
Прийняття на роботу ОСОБА_6 згідно наказу від 13.09.2017 взагалі не стосується обставин даної справи та предмету судового розгляду. Також вказану особу було прийнято на іншу посаду - заступника директора Юридичного департаменту (Т.3 а.с. 234).
Обставини щодо процедури переведення позивача на іншу посаду та наявність змін в організації виробництва і праці підприємства відповідача не являються предметом судового розгляду по даній справі.
Позивач посилається як на підставу для поновлення на роботі на ту обставину, що він 13.09.2017 подав заяву про переведення, однак його не було переведено.
Судом досліджено подану позивачем заяву про переведення від 12.09.2017, яка зареєстрована 13.09.2017 ( Т.1 а.с. 190-192).
Суд зазначає, що вказана заява про переведення подана до подання заяви про звільнення від 14.09.2017.
Подання працівником заяви про переведення не позбавляє такого працівника на подання заяви про звільнення за власним бажанням та не забороняє у такому випадку роботодавцю звільняти працівника згідно поданої заяви на підставі ст. 38 КЗпП.
Тому суд не може взяти до уваги дані твердження позивача.
Позивач як на підставу для визнання незаконним та скасування наказу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 14.09.2017 за № 2397/ос «Про припинення трудового договору (контракту)» також посилався на те, що він підписаний не повним складом правління.
Однак, вказані доводи суд не бере до уваги з огляду на наступне.
Наказ від 14.09.2017 за № 2397/ос про звільнення позивача ОСОБА_1 з посади заступника начальника Юридичного департаменту за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) підписаний в.о. голови правління Кравцовим Є.П. та членом правління ОСОБА_5 .
Вказані особи є уповноваженими на прийняття вказаних рішень, з огляду на наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 «Питання публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 52), затверджено Статут публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Статут).
Підпунктом п'ятим пункту 98 Статуту визначено, що до компетенції правління належить, зокрема, прийняття та звільнення працівників апарату управління товариства. Також до компетенції правління віднесено призначення на посаду та звільнення з посади фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з товариством згідно із законодавством ( п.п.22 п.98 Статуту).
До безпосередньої компетенції правління також належить згідно із п.п.33 та 34 п.98 Статуту:
-призначення на посаду та звільнення з посади керівників філій, представництв, інших відокремлених підрозділів, встановлення їм розмірів винагороди та компенсації, прийняття рішення про заохочення, накладення дисциплінарних стягнень;
-укладення та розірвання трудових договорів з керівниками філій, представництв, інших відокремлених підрозділів товариства, визначення їх повноважень.
Відповідно до ст.118 Статуту з урахуванням обмежень, установлених п.100 цього Статуту, правління може прийняти рішення про попереднє схвалення правочинів та дій, які можуть вчинятися головою правління протягом не більш як одного року з дати прийняття такого рішення, із зазначенням характеру правочинів та дій.
Отже, питання підпунктів 5, 22, 33 та 34 п.98 Статуту можуть бути делеговані правлінням голові правління або члену правління, в тому числі шляхом попереднього схвалення дій голови та/або члена правління відповідним рішенням правління.
З витягу з протоколу №Ц-57/78 Ком.т засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» від 18.08.2017 вбачається, що на засіданні правління було ухвалено рішення щодо повноважень голови правління, а саме: у п.1.1 зазначено, що повноваження, визначені підпунктами 1, 5, 7, 11, 22, 23, 33, 34, 36 пункту 98 Статуту ПАТ «Українська залізниця» щодо підпису правочинів та документів від імені товариства щонайменше двома особами, делеговано голові правління спільно з членом правління, директором або директором департаменту; згідно п.1.2 попередньо схвалено правочини та дії, які можуть вчинятися головою правління ПАТ «Укрзалізниця», визначені підпунктами 1, 5, 7, 11, 22, 23, 33, 34, 36 пункту 98 Статуту ПАТ «Українська залізниця» строком на один рік до 17.08.2018 р. включно ( Т.1 а.с. 196).
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 «Питання публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 682 «Про внесення змін до Статуту публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», що набрала чинності 13.09.2017, затверджено Статут публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» у новій редакції (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/52-2017-%D0%BF).
Підпунктом п'ятим пункту 102 Статуту визначено, що до компетенції правління належить визначення та затвердження організаційної структури товариства та його штатного розпису, встановлення чисельності працівників, прийняття та звільнення працівників апарату управління товариства, прийняття рішення про їх заохочення та накладення дисциплінарних стягнень.
Також до компетенції правління віднесено призначення на посаду та звільнення з посади фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах з товариством згідно із законодавством (п. п. 22 п. 102 Статуту).
Згідно із п.103 Статуту повноваження, передбачені підпунктами 2, 3, 6, 8, 16-21, 24-31 пункту 102 цього Статуту, належать до виключної компетенції правління і не можуть бути делеговані голові правління або члену правління, в тому числі шляхом попереднього схвалення дій голови та/або члена правління відповідним рішенням правління.
Отже, питання підпунктів 5 та 22 п.102 Статуту можуть бути делеговані правлінням голові правління або члену правління, в тому числі шляхом попереднього схвалення дій голови та/або члена правління відповідним рішенням правління.
Відповідно до п. 122 Статуту, з урахуванням обмежень, установлених пунктом 103 цього Статуту, правління може прийняти рішення про попереднє схвалення правочинів та дій, які можуть вчинятися головою правління протягом не більш як одного року з дати прийняття такого рішення, із зазначенням характеру правочинів та дій, а також їх граничної сукупної вартості.
Таким чином, положення пунктів 102, 103, 122 Статуту (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 682 «Про внесення змін до Статуту публічного акціонерного товариства «Українська залізниця») є ідентичними положенням пунктів 98, 99 та 118 Статуту АТ «Укрзалізниця» (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 № 52), який діяв у період з 11.02.2017 по 12.09.2017.
Відповідно п. 1 до витягу з протоколу №Ц-57/89 Ком.т. від 21.09.2017 року, до рішення правління від 18.08.2017 року було внесено зміни, зокрема п. 1.1. та п. 1.2. було викладено у новій редакції відповідно до редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 682 «Про внесення змін до Статуту публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», яка набрала чинності 13.09.2017( Т.2 а.с. 47).
Суд зазначає, що прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 30.08.2017 № 682, що набрала чинності 13.09.2017, якою було внесено зміни до Статуту АТ «Укрзалізниця» не скасовує рішення правління ПАТ «Українська залізниця» від18.08.2017 / протокол №Ц-57/78 Ком.т/ щодо делегування відповідних повноважень голові правління строком на один рік до 17.08.2018 р. включно.
Правлінням підприємства відповідача у зв'язку із внесеними змінами до Статуту підприємства було прийнято рішення від 21.09.2018, яким внесені відповідні зміни до рішення правління від 18.08.2017 року в частині зазначення пунктів Статуту згідно нової редакції Статуту. Рішення правління від 18.08.2017 року не було скасовано, в нього лише були внесені редакційні зміни згідно Постанови КМУ від 30.08.2017 № 682.
З наказу про звільнення позивача від 14.09.2017 за № 2397/ос вбачається, що він підписаний в.о. голови правління Є.П. Кравцовим та членом правління Марчеком Ж., тобто належними посадовими особами на підставі делегованих їм правлінням АТ «Укрзалізниця» повноважень.
Суд вважає, що посилання позивача на недотримання порядку звільнення є безпідставним.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог про визнання наказу незаконним і скасування його та поновлення на роботі, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то дана вимога є похідною від основної вимоги (поновлення на роботі), а тому задоволенню не підлягає.
Щодо передбаченого ст.233 КЗпП України строку звернення до суду, то суд дійшов наступного.
Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Згідно ст. 233 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
Позивач був звільнений 19 вересня 2017 року, трудову книжку отримав у день звільнення, також був ознайомлений з наказом про звільнення. Однак, позовну заяву про поновлення на роботі до суду подав лише 12 лютого 2020 року ( а.с. 67), т.б. після спливу більше 2 років 4 місяців.
Отже, позивач не звернувся до суду за вирішенням трудового спору у справі про звільнення у місячний строк визначений ст. 233 КЗпП України.
Позивач, обґрунтовуючи причини поважності пропуску такого строку, посилається на ту обставину, що у нього була відсутня можливість на поновлення, так як до 29.01.2020 посаду голови правління АТ «Укрзалізниця» займав ОСОБА_3 .
Суд не може взяти до уваги вказані доводи позивача, оскільки перебування голови правління ОСОБА_3 на посаді до 29.01.2020 р. не може бути підставою для поновлення такого строку та поважною причиною для не звернення до суду за захистом свого права.
Позивач не надав суду доказів існування об'єктивних обставин, які заважали йому звернутись до суду протягом 2 років 4 місяців після звільнення з роботи.
Отже, судом встановлено, що заявлений позов є необґрунтованим та пропущені строки звернення до суду.
При цьому наслідки пропуску строку звернення до суду у вигляді відмови в задоволенні позову з цих підстав застосовуються судом лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але такі строки пропущено та підстав для їх поновлення не встановлено. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Враховуючи викладене суд вважає за необхідне відмовити у позові саме за необґрунтованістю.
На підставі викладеного, керуючись
ст.ст. 12, 13, 78-80, 259, 263-265, 352 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про припинення трудового договору (контракту), поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку на час вимушеного прогулу- відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Луганського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Сватівський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 30 листопада 2020 року.
Суддя Л.П. Бабічева